Розділ 162

Кішіар, що залишився сам, повільно підніс руку й притиснув ніс до манжети парадного мундира. Аромат, що глибоко увібрався в тканину, й досі був густим.

Відколи в нього сталося пробудження та проявлення другої статі, Кішіар не раз зустрічався з різними людьми, щоб краще пізнати власне змінене тіло.

Це був не перший раз, коли він відчував аромат пробудженого омеги, який увійшов у тічку. Та раніше він ніколи не вважав це настільки складним, щоб потребувати особливої обережності. Проте щойно йому довелося навіть навмисно накрити Юдера плащем, щоб відсікти безпосередній контакт — настільки сильним був тиск.

Зовні він намагався цього не показувати, але навіть сам запах, що залишився на одязі, здіймав зсередини шкіри жар, наче він залпом ковтав міцний алкоголь.

Він іще не ввійшов у тічку — лише щойно завершилося проявлення, — а запах був вже настільки сильним.

Кішіар пригадав мить, коли, ще не побачивши Кіоле да Діаку, який увірвався до зали з насиченим ароматом, уже відчув його й повернув голову.

Тоді, вперше з часу пробудження сили, він як ніколи чітко усвідомив, що передусім існує не просто як чоловік, а як альфа — з проявленою другою статтю.

Щойно він вдихнув подразливий аромат, що змусив потилицю вкритися мурашками, частина сили, яку він вважав добре стриманою, мимоволі просочилася назовні.

Звичайні люди цього не відчули б, але лише побачивши, як кілька пробуджених застигли з поглядом, близьким до втрати свідомості, він заледве зібрав силу назад.

Тоді він ще не знав, кому належить аромат, принесений Кіоле. Та щойно побачив обличчя — одразу згадав одну людину.

Зазвичай він би й не подумав, що з його найздібнішим помічником могло щось статися. Але тієї миті в ньому виникла дивна впевненість, що причина саме в цьому.

Це була не логіка — радше інстинкт.

Те, що сам Кішіар діяв за інстинктом, було б важко повірити навіть Натанові Цукерману, який довгі роки йшов за ним.

Кішіар тихо зітхнув, опустив руку, поправив одяг і відкинув назад волосся. Поки він стояв на холодному повітрі, залишки жару в тілі поступово вщухали.

Та в його пам‘яті й досі стояв погляд того, хто, згорнувшись у кутку складу, стискав зуби.

Погляд, у якому сплелися відречення, розгубленість і страх.

Очі, чорні, мовби поглинули всю темряву.

Він боявся не ворога — він боявся альфу. Боявся Кішіара.

Що означав той несподіваний вираз на обличчі людини, яка досі діяла бездоганно й жорстко? Після того як він удав, ніби нічого не помітив, і заспокоїв його, Юдер знову став звичним. Та відчуття, що шкреблось десь на краю свідомості, не зникло.

Чи це був інстинкт альфи? Чи просто тривога за того, ким він дорожив? Відрізнити було складно.

«Під час проявлення другої статі різкі зміни в тілі часто викликають відторгнення й спротив. І зі мною було так само… Але той вираз обличчя…»

Сильні істоти, втрачаючи контроль над собою, нерідко відчувають глибоку відразу й страх. Так було з багатьма великими магами й мечниками, чиї імена лишилися в історії. І життя самого Кішіара, якщо подумати, було тривалим зусиллям, щоб подолати ці почуття.

Тож він міг зрозуміти, чому пробуджений омега з такою силою, як Юдер, міг відреагувати на раптове проявлення другої статі відторгненням. Але відчай, що він побачив, був надто важким.

Кішіар востаннє глянув на рукав мундира й увійшов до зали.

Кавалерія та більшість гостей уже розійшлися, але кілька осіб залишалися. Переважно ті, хто хотів заслужити прихильність наслідного принца та його оточення.

Побачивши, що герцог повернувся без плаща, вони перешіптувалися з виглядом людей, які й без слів розуміють, чим він займався. Та Кішіар не зважав на подібне.

Із незворушною усмішкою він підійшов до імператриці, яка сиділа на підвищенні з виснаженим обличчям.

— Ви виглядаєте стомленою. Наказати подати чай пеко* з медом?

— Ні, дякую. Трохи болить голова, але пити більше нічого не хочеться.

Він мовчки сів поруч. На відміну від тих, хто юрмився біля наслідного принца, до них ніхто не підходив.

Імператриця тихо зітхнула й притиснула пальці до скроні.

— Було б добре, якби все вже завершилося. Але наслідний принц, прикриваючись турботою тих, хто хвилюється за мене, лише тягне час. Схоже, він забув про сьогоднішню вечерю. Мабуть, нам доведеться піти першими.

— Мудре рішення. Не кожне очікування приносить хороший результат.

Імператриця скосила на нього погляд.

— Слова влучні, герцогу. Я чекала, щоб піти разом із вами. Якби знала, що ви повернетеся без плаща, пішла б сама.

— Це…

— Тільки не кажіть, що знову десь знайшли миле кошеня чи цуценя. Я розповім імператорові.

Кішіар замовк і м‘яко змінив тему.

— Дякую за чай, який ви передали минулого разу. Аромат став ще глибшим, ніж торік. Імператор, певно, був у захваті.

Обличчя імператриці трохи пом‘якшало.

— Я змінила поєднання трав і вивела новий сорт. Він краще допомагає зі сном і додає сил.

— Справді, я добре спав.

Підтакнувши, Кішіар ковзнув поглядом по залі. Ймовірно, його слуга вже передав листа слузі Качіана ла Орра.

Невдовзі стане зрозуміло, з якими намірами наслідний принц усе це почав.

— Ваша Високосте.

Слуга Качіана підійшов і щось прошепотів йому на вухо. Обличчя наслідного принца змінилося, і він підвівся.

«Отже, вирішив діяти негайно».

— Це правда?

— Так.

— Що сталося, Ваша Високосте?

Качіан насупився й знову сів. Його погляд ковзнув до імператриці та Кішіара.

— Кажуть, під час прибирання на другому поверсі знайшли цього листа. Він належав другому синові роду Апето — покійному Ленору.

— Лист?

— Так. Але його зміст…

Листа передали імператриці. На конверті були сліди крові отруєного Ленора, тож вона наказала прочитати його слузі.

— Я глибоко обміркував слова Вашої Високості. Я, Ленор шан Апето, народжений як людина Апето, зрозумів, що час не має значення, коли йдеться про правильний шлях. Ви обрали мене, щоб я усвідомив це.

У призначений день я з‘явлюся, щоб особисто впасти до ваших ніг і засвідчити свою відданість.

У залі здійнявся гул.

Ленор звертався лише «Ваша Високосте». А серед присутніх таких було двоє — Качіан і Кішіар.

І якщо зважати на зв‘язок із родом Апето, підозра природно падала на Кішіара.

Погляди зосередилися на ньому.

— …Герцогу.

— Схоже, сьогодні нам не судилося повечеряти з імператором.

Під численними поглядами Кішіар лише всміхався — спокійно, непроникно, дивлячись на всіх зверху вниз.

__________________________________

*Чай Оранж Пеко (Orange Pekoe, OP) — це високоякісний листовий чорний чай, виготовлений із молодих чайних бруньок (типсів) та двох наймолодших листків, зібраних вручну.

Той самий котик Кішіара 🤭