Розділ 156

Звичайний біль він навіть не вважав болем, але це відчуття зовсім не було схожим на те страждання. Навіть якщо розум намагався легковажно це відкинути, інстинкти безпорадно тремтіли перед неминучим потрясінням — тим жахливим відчуттям, яке навряд чи хтось зміг би зрозуміти.

Те, що ти пробуджений, не означає, що обов’язково станеться проявлення другої статі. І навіть серед тих, у кого воно відбулося, зміни не завжди відбувалися однаково.

Зазвичай з’являлися провісники — кілька днів легкої гарячки чи болю, після чого майже тиждень людина повільно хворіла, поступово змінюючись. Але траплялися й такі, у кого всі ці страждання вибухали раптово й одночасно, спричиняючи стрімку трансформацію. Юдер належав саме до таких невдах.

Так само було й із першим періодом спеки після проявлення другої статі. У когось він довго не наставав навіть після проявлення, а в когось починався майже одразу.

Звідки береться ця різниця, не знали навіть у попередньому житті — досліджень бракувало. Було відомо лише те, що найменше болю зазнають ті, у кого пробудження сили й проявлення другої статі відбуваються одночасно.

Тіло, до якого звик за роки життя, раптом спалахує жаром, викручується й змінюється від самої основи. Зовні воно може залишитися таким самим, але всередині стає зовсім іншим. Ось і все, що Юдер знав про проявлення другої статі.

«Краще, ніж бути зовсім неготовим… але чому і раніше, і тепер це завжди починається в такі непередбачувані моменти?»

Якби можна було, він волів би, щоб цього разу нічого не сталося. Відтоді як у нього відбулося проявлення другої статі, у його житті не було нічого доброго.

«Чи проявлюся я знову омегою?..»

Він майже не сумнівався, але бути впевненим не міг. Після повернення в минуле змінилося надто багато, і навіть власне тіло стало для нього непередбачуваним. Можливо, легше було б самотужки вистояти проти безлічі ворогів чи величезного монстра.

Юдер опустив важку голову на коліна. Навіть м’яка тканина білого мундиру здавалася колючим терном, що впивався в тіло. Та він мусив терпіти.

У нескінечнному терпінні, яке розтягнулося, мов вічність, його свідомість поступово притуплялася й почала дрейфувати морем спогадів.

—————————————————

Тим часом Ґакейн Волунвальт із виснаженим обличчям залишив бенкетну залу й повільно рушив садом, звідки відкривався краєвид на низку розкішних карет.

Ще до того, як вечірка встигла як слід початися, другий спадкоємець роду Апето загинув, тож зустрічей виявилося менше, ніж він очікував. Але навіть попри це кількість аристократів, які нишком кидали на нього зацікавлені погляди, була незліченною.

Усміхаючись, він відбивався від тих, хто, не зважаючи на чужу смерть, підходив до вродливого юнака з відверто зверхнім інтересом. Від цього його вже нудило.

«Справді гарний. Ти з Кавалерії? Може, краще перейти до нашого роду?»

«Якщо зацікавлений — ось куди звертатися. Я подбаю, щоб тобі не було самотньо».

«Волунвальт? А, знаю. Колись відомий південний рід. Напевно, нелегко було дістатися сюди. Важко жити серед простолюдинів?»

Ще можна було стерпіти тих, хто відкрито цікавився його молодістю чи зовнішністю. Але найбільше його виснажували ті, хто, знаючи про занепад його роду, насмішкувато натякав на це.

Після смерті Ленора він думав, що Командир одразу накаже повертатися, але з якоїсь причини Кавалерійський корпус все ще залишався на місці. Не витримавши, Ґакейн вийшов надвір, та сама думка про повернення обтяжувала плечі.

«До речі, куди подівся Юдер? Його давно не видно…»

Можливо, без нього — того, хто самою своєю присутністю був для товаришів надійною стіною — усе здавалося важчим.

Раптом неподалік він помітив чоловіка, який нервово блукав туди-сюди.

Судячи з герба на одязі, це був хтось із роду Апето.

— Перепрошую, що з вами?

— Х-і-і!

Чоловік перелякано відсахнувся й упав. Його погляд метнувся до білого мундиру Ґакейна й емблеми корпусу Пробуджених.

— К-кавалерія?

— Саме так.

Чоловік схопив його за руку. Очі, налиті кров’ю, блищали від відчаю.

— Будь ласка, врятуйте мене! Третій спадкоємець зараз тут, правда ж? Допоможіть мені зустрітися з ним!

— Що це все означає? Хто ви?

— Я слуга другого пана, Ленора!

Почувши це, Ґакейн насторожився.

— Якщо не поясните, чому хочете побачити Ревліна, я не зможу допомогти.

— Перед приїздом мій пан сказав: якщо не повернеться, передати листа третьому пану… Тоді я не надав цьому значення, але тепер…

Слуга тремтів. Якщо повернеться до маєтку без господаря, на нього чекатиме лише покарання. Єдиний шанс вижити — передати листа.

— Чи казали ви про лист комусь іще?

— Ні… Ніхто не знає.

— І правильно.

Ґакейн простяг руку.

— Дайте його мені. Я особисто доповім Командиру й забезпечу вам безпеку в Кавалерії.

Слуга, вражений його впевненістю, без вагань віддав листа.

Відправивши чоловіка до карети Кавалерійського корпусу, Ґакейн поспішив назад.

Біля входу хтось роздратовано сперечався з охороною.

— Я ж сказав, що заблукав! Скільки можна перевіряти!

Це був Кіоле да Діака.

Ґакейн уже хотів оминути його, але раптом відчув дивний запах.

«…Запах?»

Він був схожий на аромат під час проявлення другої статі — надто насичений, майже пекучий.

Ґакейн уже відчував подібне — від пробуджених із дому Апето, від Джиммі після проявлення, від товаришів у періоді спеки.

«Але ж він не пробуджений…»

У цей момент серед імператорської родини підвівся Кішіар ла Орр.

Усмішка зникла з його обличчя.

Побачивши цей вираз, Ґакейн відчув, як холод пробіг уздовж хребта.

І не лише він — члени корпусу Пробуджених, які також мали досвід проявлення другої статі, завмерли, вдивляючись у той самий бік.