Розділ 148

У той самий час, коли карети Кавалерії одна за одною прямували до Імператорського палацу, з маєтку герцога Апето, що досі стояв у мовчазній тиші за зачиненими воротами, виїхала ще одна карета.

— Другий пане, ви справді маєте намір їхати? Якщо герцог дізнається про це…

— Замовкни. Відколи ти насмілюєшся так відкрито перечити мені? Ти теж вважаєш, що я назавжди втратив право на спадкоємність? Хочеш тут померти?

У кареті сидів другий син — Ленор шан Апето — разом зі своїм слугою. Після недавнього скандалу за наказом герцога Апето він перебував під вартою вдома, що фактично означало домашній арешт. Але слуги не насмілилися зупинити його, коли він вирішив покинути маєток. Пам’ять про жорстоке насильство, яке він чинив раніше, досі тяжіла тінню над усім домом.

Слуга, якого примусово взяли супроводжувати його, також боявся Ленора. Він зібрав усю свою мужність, щоб застерегти пана, думаючи про наслідки, коли герцог дізнається про втечу. Але після грізного окрику Ленора вся ця мужність миттю випарувалася.

— Я… як я міг таке подумати, пане! Негідний слуга лише з необачності, турбуючись про вас, сказав зайве!

Слуга впав на підлогу карети, вдаряючись чолом і благаючи про прощення, але Ленор, не стримавши люті, жорстоко вдарив його ногою.

— А-а!

— Ідіот! Треба було взяти когось іншого! Через брак часу схопив першого-ліпшого — і ти смієш ганьбити мене?

— П-помилуйте, пане… прошу… пробачте… змилуйтеся…

Лише коли носок його черевика почервонів від крові, Ленор трохи вгамував гнів.

— Вважай милістю те, що я не вбив тебе тут. Забруднив мені взуття — негайно витри.

— Так… дякую…

Слуга, стримуючи ридання, схилив голову й, ледь не притиснувшись розсіченим чолом, звично почав витирати черевики.

Ленор ледь стримався, щоб не вдарити знову. Якщо той знепритомніє й не зможе підвестися, він не зможе пройти до палацу. Схрестивши руки, Ленор заплющив очі, намагаючись опанувати себе.

«Лист. Треба думати про лист. Я їду назустріч можливості, яку отримав знову. Не можна все зіпсувати з самого початку через емоції».

Це спрацювало. Він намацав у внутрішній кишені парадного одягу контури невеликого листа. Саме він змусив його порушити наказ герцога й покинути маєток.

Два дні тому, в кімнаті під вартою, Ленор отримав записку, сховану в таці з їжею. У ній було ім’я, якого він навіть уявити не міг.

«Наслідний принц Качіан ла Орр… мені?»

Почерк був витончений, зміст — лаконічний. Принц писав, що може дати йому ще один шанс.

Після того як він дізнався, що Ейшес шан Апето надіслав листа до Кавалерійського корпусу, то вирішив простягнути руку допомоги саме йому. Вибір — за Ленором.

Звістка про те, що Ейшес звернувся до Корпусу Пробуджених, означала лише одне: той вирішив не залишити Ленорові жодної можливості повернутися.

Ленор здригнувся від люті через те, що не знав про це раніше, а потім у тривозі почав ходити колами по кімнаті. Колись він контролював значну частину таємної мережі Апето, але тепер єдиним вікном у зовнішній світ став лист спадкоємця трону.

Тільки тепер він по-справжньому усвідомив: уся влада, яку він вважав своєю, насправді належала герцогу Апето.

«Невже батько справді збирається відкинути мене? Єдиного гідного сина?»

Йому хотілося вірити, що ні. Але після листа сумнів оселився в серці. Він найкраще знав безжальність батька — бо був на нього найбільш схожий.

«Якщо він і так мені не довіряє, то краще шукати третій шлях, ніж покірно чекати вигнання».

Рід Апето був неприступною фортецею. Хто б не очолював її — навіть якщо в процесі хтось гинув — вона ніколи не руйнувалася.

Згадавши численні випадки, коли в історії герцогського дому батьки й діти вбивали одне одного через владу, Ленор прийняв рішення. Він спокійно написав відповідь на звороті листа.

«Справжнім ініціатором певно є герцог Діака. Неприємно опинитися в боргу перед ними… але якщо я стану герцогом Апето — усе можна буде приховати».

Після сходження Качіана на престол рід Діака вже поводився так, ніби майбутня імператорська влада належить їм. Це викликало неприязнь у багатьох — і в Ленора також.

Та зараз найважливішим було вижити.

Другий лист від принца прибув наступного ранку. У ньому той писав, що приймає його співпрацю, і додавав: якщо Ленор хоче, щоб йому довіряли «так само ясно, як сонцю що сходить», він має повернути лист і передати наступну відповідь особисто.

Це означало лише одне: Ленор мав з’явитися на фінальний бенкет Свята врожаю.

«Якщо я сам порушу наказ про домашній арешт й піду туди, дороги назад не буде. Саме тому вони це й вимагають».

Якщо він відмовиться — вони знайдуть іншого. Наприклад, Ревліна.

При згадці про молодшого брата, який того дня, коли Белтрейл збожеволів і Ленор упав, із радісним обличчям пішов за герцогом Пеллетою, його зуби самі стиснулися.

Він відповів негайно — і на світанку покинув маєток.

— Скоро прибудемо. Видно контрольно-пропускний пункт, підготуйтеся, пане.

Ленор розплющив очі. Слуга, зустрівшись із його холодним поглядом, здригнувся.

Ленор витягнув два конверти. Один — справжню відповідь принцу. Другий — оригінал листа принца.

«Я загнаний у кут, але не настільки дурний, щоб довіряти повністю».

На таці він повернув підроблену копію, залишивши оригінал у себе. Якщо ж принц і герцог Діака порушать обіцянку…

Він коротко описав на звороті події, що з ним сталися, і підписався.

— Ти. Поки я в палаці, зберігай це.

— Я? Т-так!

— Тримай при собі. Якщо я не зможу забрати сам… відправиш це Ревліну.

Ім’я вирвалося імпульсивно. Попри все, у родині саме Ревлін здавався найменш підозрілим і найпростішим.

— Тому пану Ревліну, що в Кавалерії? Ви впевнені?

— Не змушуй повторювати.

Слуга негайно вклонився.

«Головне, щоб цей йолоп не загубив листа…»