Розділ 142

Думка про те, що парадний одяг — марна трата часу, й досі не змінилася, але зараз був не той момент, щоб зважати на особисті вподобання. Юдер мовчки схилив голову.

— Зрозуміло.

— Для заступників командира по підрозділах і для тебе як мого помічника буде додано дещо інше оздоблення. Я обирав особисто.

— У такий напружений час…

З-за спини байдуже докинув Натан Цукерман. Кішіар розсміявся й відповів:

— Так.

— Не хизуюся, але в столичному світському колі й ательє я вже давно маю репутацію людини з хорошим смаком. Можеш чекати чогось достойного.

Юдер ніколи не чекав від балів нічого особливого і навряд чи колись почне радіти парадному вбранню, але що тут скажеш під цим м’яким усміхом Кішіара.

— …Гаразд.

Тихо відповівши, Юдер спустився до своєї кімнати. Невелика кімната, у якій майже не було слідів життя, окрім запасної форми та одягу, залишалася бездоганно прибраною навіть під час його відсутності.

Знявши плащ і лігши на ліжко, він лише тоді відчув, як накопичена втома, ніби чекала цього моменту, важко огорнула все тіло. Юдер зітхнув і зняв рукавичку з правої руки.

На перший погляд рука виглядала чистою, але на тильному боці праворуч темніла маленька фіолетова пляма. Попри лікування, тильна сторона й долоня досі зберігали важке тепло і неприємно поколювали. Він не казав про це Кішіару, але знав: теперішній стан відрізняється від того, що було, коли пляма з’явилася вперше.

«Спочатку після лікування все повністю зникало. Але після того, як воно одного разу дісталося плеча, навіть лікування залишає біль і оніміння, ніби слід».

Звісно, це відчуття з часом зникало, але щоразу після лікування воно тривало дедалі довше. Зовні все виглядало добре, та зсередини було таке відчуття, ніби гній поволі накопичується.

«Якщо божественної сили недостатньо для повного зцілення, то, мабуть, нічого не вдієш».

Що ж іще потрібно, аби вилікувати цю дивну пляму? Йому здалося, що незабаром доведеться ще раз побачитися з Іноном.

Юдер кілька разів стиснув і розтиснув кулак, а тоді заплющив очі. Спершу він планував одразу ж спуститися в підземелля, зустрітися з магами й вислухати результати досліджень, але тіло було надто важким, щоб підвестися. Вочевидь, це були наслідки лікування.

Та раптом одна думка, що майнула в голові, змусила його різко розплющити очі.

«…А якщо це ознака того, що прояв уже близько?»

Юдер прибрав руку з обличчя й швидко сів. Він уважно перевірив свій стан, пригадуючи все, що було раніше. Сила, що наповнювала тіло ззовні й зсередини, спокійно стабілізоване ядро мани, відсутність навіть легкої гарячки — усе було, як завжди.

Поки що.

Лише переконавши себе в цьому кілька разів, він нарешті відчув, як неприємні відчуття й спогади, що каламутили свідомість, поволі зникають.

«Так. Я бачив уже кількох альф у періоді гону, тож не дивно, що став надто чутливим».

Юдер глибоко вдихнув і видихнув, вирішивши якнайшвидше підготуватися до можливого другого прояву. Сонливість зникла миттєво, але тіло ще було важким, тож краще трохи перепочити й лише потім виходити.

—————————————————

«Пробач».

Глухий голос лунав у голові.

«Це не твоя провина. Зрештою, до цього призвів я сам, тож і звинувачувати слід мене».

Сцена, до якої він повертався знову й знову.

«Я не знаю, що саме з нами сталося, але…»

Кошмар, який він намагався поховати в пам’яті, та щоразу зазнавав поразки.

…

— Юдере! Ти мене взагалі чуєш?

Юдер відпустив тінь голосів, що блукали в голові, й розгублено опустив погляд. Канні, що притискала до боку коробку з своїм парадним вбранням, простягала іншу коробку, дивлячись на нього з підозрою.

— Тобі ж ось це.

— Ага. Дякую.

Юдер ніяково прийняв коробку. Вони перебували в кімнаті відпочинку, куди зібралися, щоб отримати парадний одяг перед святом. Звідусіль лунали гучні голоси — бійці розпаковували свої комплекти й перевіряли їх. Дивлячись на сповнені передчуття усмішки, він відчув, як свідомість нарешті прояснюється.

— Ти зранку якийсь розсіяний. Ти точно не хворий?

— Ні.

— Але ж ти з’їв менше, ніж зазвичай. Людина, яка раніше спокійно їла більше десяти булочок, сьогодні з’їла лише три — це дивно. Не виспався?

— І не це.

Коли вона встигла помітити, як він їсть? Юдер рішуче похитав головою, але Канна все одно не приховувала тривоги.

— Та все ж…

— Канно! Ти вже знайшла своє вбрання? Ходімо приміряти.

Побачивши Евер, що кликала її здалеку, Канна легенько поплескала Юдера по спині.

— Я піду. Ті, хто вже дивився, казали, що інколи шви на рукавах зроблені погано, тож обов’язково перевір.

— Добре.

Прозорий, мов дзеркало, погляд на мить уважно оцінив його обличчя.

— Ти справді в порядку?

Юдер лише тоді повільно видихнув і трохи підняв кутик губ.

— У порядку.

— Гаразд. Якщо захочеш змінити сьогоднішній розклад, я можу підмінити тебе, тож не соромся, добре?

В її погляді було щире бажання допомогти, і Юдеру стало трохи ніяково — невже він настільки був неуважним. Він кивнув і мовчки подивився їй услід.

Галас навколо й загальна радісна атмосфера здавалися йому сьогодні дивно далекими, ніби навколо нього простяглася прозора повітряна завіса. Це дивне відчуття супроводжувало його від самого ранку.

«Причина одна… вчорашній сон».

Тієї ночі Юдеру снилися суцільні кошмари. Більшість стерлася з пам’яті, але останній уперто повертався знову й знову.

Це був сон, пов’язаний із подіями після другого прояву в минулому житті.

Мабуть, він наснився через тривоги перед сном, але навіть усвідомлення причини не робило його приємнішим. Щоразу, згадуючи той хаотичний період, Юдер відчував, ніби щось застрягло в горлі.

Це вже минуле і водночас те, що ще не сталося. І він був упевнений, що не дозволить цьому повторитися. Та попри це на серці було важко. Юдер провів рукою по зморщеному чолу й міцніше стис коробку з вбранням.

— Юдере!

— Юдере, хьон!

Його зупинили Девран і Джиммі. Після інциденту в Хартані вони помітно зблизилися і тепер часто трималися разом. Замість звичайних чорних форм на них уже були білі парадні мундири.

— Нарешті знайшли. Куди це ти?

— Хотів повернутися й оглянути вбрання.

— Та навіщо тягтися нагору? Тут же є примірочні.

Девран, сміючись, показав на маленьку кімнату поруч із залою відпочинку.

— Точно. Переодягайся тут. Я перевірю, чи немає браку. Моя мама колись тримала ательє, я в цьому тямлю.

За таких слів відмовлятися було ніяково, тож Юдер зупинився біля дверей. Примірочних було кілька, але біля однієї юрмилися люди. Коли він кинув туди погляд, Девран і Джиммі хитро переглянулися.

— Знаєш, хто там?

— Хто?

— Ґакейн.

— Обличчя в нього що треба. От усі й зібралися подивитися.

Юдер не зовсім розумів, яке це має значення, аж поки Ґакейн у білому парадному вбранні не виглянув із кімнати. Юрба вибухнула вигуками.

— Справді личить!

— Може, й не як у Командира, але серед аристократів ти точно не загубишся!

— Чудово. Поставимо його спереду — нехай ті пихаті носи сплющаться!

…

Серед цього галасу Ґакейн лише порожньо всміхався. Відчувши мимовільне співчуття до нелегкої долі вродливих людей, Юдер зайшов до вільної сусідньої кімнати.

Його парадне вбрання, діставшись із коробки, було пошите з такої ж перлинно-білої тканини, як і в інших. Але на відміну від срібних ґудзиків і світло-блакитних ниток у решти, тут усі ґудзики були золотими, а чорна вишивка щедро прикрашала рукави й комір, надаючи мундиру важчого й розкішнішого вигляду.

Скільки ж коштів Кішіар витратив, замовивши три сотні таких комплектів? Відганяючи думки про гроші, від яких паморочилося в голові, Юдер зняв форму і перевдягнувся.

— Вийшов.

— Швидко ж ти… га?

Девран, Джиммі, Ґакейн із втомленим обличчям і кілька бійців, що чекали своєї черги, вмить округлили очі, побачивши його.