Розділ 140

Після того як переконався, що Юдер знову надягнув рукавиці, Кішіар наказав Натанові Цукерману, який стояв позаду, принести щось перекусити. Для чоловіка, якого вважали найкращим мечником континенту, це доручення було сміховинно дріб’язковим, але він без жодного невдоволення відступив убік.

— Ну що ж. Тоді почнімо з того, що маємо обговорити. Насамперед — про Зорю Награну.

Відтоді як учора в маєтку Апето стався інцидент, Кішіар не мав жодної хвилини перепочинку. Попри те що події пішли не за початковим планом, він анітрохи не розгубився: з одного боку тиснув на дім Апето, з іншого — доклав усіх зусиль, аби вивести звідти всіх, кого вдалося врятувати. Серед них були Ревлін, Данденіон, пробуджені альфи, яких захистив Юдер, а також двоє пробуджених, пов’язаних із Зорею Награну.

Він провів без сну цілу ніч, безперервно нарощуючи тиск, і лише після того, як герцог Апето оголосив, що на певний час зачиняється у своєму маєтку, Кішіар нарешті сів. Здавалося б, після цього йому варто було відпочити, та його очі й далі світилися так, наче втома була йому зовсім не відома.

Побачивши це, Юдер мимоволі згадав Кішіара з минулого життя — того, хто дивився вдалину втомленим поглядом. Різниця була ледь помітною, але водночас разюче відчутною.

— Чого так дивишся? — спитав Кішіар.

— Ні… нічого, — поспіхом відповів Юдер і похитав головою, повернувши звичний вираз обличчя.

На щастя, Кішіар не став допитуватися далі й одразу перейшов до справи.

— На підставі відомостей, які надав ти й пробуджені, виведені з маєтку Апето, ми незабаром почнемо первинне розслідування щодо Зорі Награну. Я уточнив у Натана — як ти й казав, «Награн» мовою Півдня означає «рай».

— Зрозуміло.

— Усе вказує на зв’язок із Півднем, але там складно розібратися в обстановці… Тож для початку допитаємо двох, яких ти схопив, щойно вони прийдуть до тями. Треба з’ясувати, хто такий той «він», а також мету й напрям діяльності цього угруповання.

Двоє чоловіків, яких Юдер ударив у скроню й лишив свідомості, досі не прокинулися й перебували під ізоляцією в порожній кімнаті.

«Здається, їх звали Гаїль і Дуїль».

Зважаючи на слова, які Нахан кинув перед зникненням, сумнівів не було: рано чи пізно за ними прийдуть. Віддавати їх ніхто не збирався, але здобути інформацію якомога швидше було вигідно для Кавалерії.

— У такому разі, чи можу я сам провести допит? — спитав Юдер.

— Ти? — перепитав Кішіар.

— Зрештою, це я їх затримав.

Кішіар кілька секунд уважно дивився на нього, а тоді ледь усміхнувся.

— Гаразд. Але лише розмова. Не лякай їх.

— Тоді я попрошу допомоги в Канни.

— Гарна ідея.

Канна, яка мала здатність читати інформацію, завдяки цій особливості легко знаходила спільну мову навіть із незнайомцями. У подібних справах вона була незамінною.

— І ще щодо тих пробуджених, яких ми вивели з маєтку Апето.

— Так.

Юдер подумки повернувся до людей, яких урятував у молитовні. З дванадцяти пробуджених, яких вважали альфами, справжніми альфами виявилися лише п’ятеро, і четверо з них перебували у періоді гону. Решта зізналася, що Белтрейл проводив над ними досліди, намагаючись силоміць викликати друге проявлення.

Примусово проявити людину до другої стадії — зробити її альфою чи омегою — такого методу не існувало ні тепер, ні в майбутньому, яке знав Юдер. Від думки, скільки життів було зламано заради цієї безумної ідеї, йому навіть здавалося шкода, що Белтрейл збожеволів ще до того, як поніс справжнє покарання.

— Коли ті, хто проходить через гон, оговтаються, ми запропонуємо їм вибір. Хто захоче — повернеться додому. Хто ні — зможе залишитися тут і працювати.

— Тут, у Кавалерійському корпусі?

— Земель і будівель у розпорядженні Корпусу Пробуджених ставатиме дедалі більше, тож і працівники знадобляться. Від самого початку я планував, що більшість із них будуть пробудженими. Я вже доручав це Натанові, але надалі цим займатимешся і ти разом із заступниками.

— Зрозумів.

— І ти не вважаєш це безрозсудством?

— Ні.

Попереду неминуче з’являлися адміністративні й управлінські завдання, і ніхто не впорався б із ними краще, ніж ті, хто сам належав до пробуджених. У минулому житті Кішіар робив так само, і з розростанням Кавалерійського корпусу стало очевидно, що він мав рацію.

— Це ваше рішення, Командире. Я не вважаю його безглуздим.

Кішіар кілька секунд мовчав, а тоді кутики його губ піднялися в елегантній усмішці.

— Іноді мені здається… ніби ти прийшов, щоб спокусити мене.

— Спокусити? — здивувався Юдер.

— Ти постійно говориш такі солодкі речі.

— Я не намагаюся підлещуватися.

— Саме зараз і намагаєшся.

— Я серйозно…

— Я знаю. Можеш не пояснювати.

Кішіар тихо засміявся й додав:

— Дивно. Мене з дитинства вчили сумніватися в усьому, але щоразу, коли ти так говориш, мені здається, ніби шлях, яким я йду, правильний.

— …Бо він і справді правильний.

— Бачиш? Знову.

Він підпер підборіддя рукою й тихо зітхнув, усміхаючись. Його червоні очі дивилися прямо на Юдера, ніби намагалися зазирнути в саму душу.

— Цікаво. Звідки ж ти такий узявся?

— …

— Ти від самого початку такий. Ніби вже бачив кінець шляху, яким я йду, і повернувся звідти з упевненістю.

Незвично низький голос змусив Юдера на мить завмерти. Погляд Кішіара повільно ковзнув від обличчя до ніг. Юдер відвів очі, але втекти від цього голосу було неможливо.

— Хотів би я стати тим, хто зможе відповісти на твою незрозумілу впевненість.

Юдер знову підняв погляд. Під тінню золотих вій сяяли очі, мов сонце, що сходить.

— Ви… підозрюєте мене?

Підстав для підозр було більш ніж достатньо, і Юдер це розумів. Та все одно дивитися прямо в очі було важко.

— Підозрюю? Ти надто щиро дбаєш про мене й Кавалерію.

— І що з того?

— Цього достатньо .

Одним реченням Кішіар обірвав розмову й спокійно повернувся до справ.

— У будь-якому разі, зараз не час для таких речей. Досить буде завершити фестиваль і витягти Апето з нори, у яку він забився. На це піде не один день.

Люди вже вважали, що змусити дім Апето замкнутися — це гучна перемога Кішіара й імператора. Та Кішіар не збирався зупинятися.

— Ви плануєте показати ще щось, окрім свідчень пробуджених? — обережно спитав Юдер.

— Забув? Під час справи в Хартані ти доповідав, що двоє пробуджених найманців, яких використовував дім Апето, втекли.

— Так, пам’ятаю.

— Сьогодні вранці виконувач обов’язків лорда Хартану надіслав листа. Їх знайшли.

— Тоді…

— Я маю намір привезти їх і всіх пробуджених, що ще лишилися в Хартані, до столиці й змусити свідчити в суді. Доказів у мене накопичено достатньо. Я знищу Апето так, щоб ще років сто вони не сміли підняти голову.

М’який, але твердий тон змусив Юдера здригнутися.

«Знищити дім Апето…»

У минулому житті Кішіар ніколи не говорив такого вголос. А тепер робив це спокійно, ніби йшлося про щось буденне. Навіщо він каже це саме йому? Перевіряє?

— Перепрошую, але… якщо ви готувалися до цього заздалегідь, то виходить, ви від самого початку планували знищити дім Апето?

— Не лише Апето.

Відповідь була чіткою.

— Усі герцогські роди. І навіть більше — всіх, хто своєю неспроможністю мінятись роз’їдає Імперію зсередини. Це лише початок.

Велич задуму позбавила Юдера слів.

«Він серйозно?..»

Звучало майже так само нереально, як мрія про завоювання світу. Але Кішіар був спокійний, і саме це лякало найбільше. Юдер зробив над собою зусилля й знову заговорив.