Розділ 128

Коли Лусан прошепотів так тихо, що інші не могли почути, золотаві очі хлопця з дому Апето злегка розширилися.

— Усе… гаразд.

— Це маловідомо, але божественна сила добре допомагає не лише від ран, а й для зняття надмірної напруги.

— Га?

Почувши це, хлопець нарешті трохи розслабив закам’янілий вираз обличчя й ледь підняв кутики губ, ніби вагаючись між усмішкою та серйозністю. Лусан не втратив моменту й обережно випустив трохи божественної сили, дозволивши їй потекти тілом хлопця. Яскраве сонячне світло, що заливало площу перед храмом, приховало сяйво божественної сили, тож ніхто не помітив, що саме вони зробили.

За мить на блідих щоках хлопця з’явився рум’янець. Лусан, удаючи, що просто закінчив справу, відвів руки. Навіть сам собі він здався напрочуд природним.

— Готово.

— …Дякую.

Несподівана подяка здивувала Лусана.

— Я обов’язково віддячу за цю милість. Щиро дякую.

«Га?»

— Лусане!

У цей момент літній жрець, помітивши, що Лусан і після відходу інших учнів-жерців усе ще стоїть спереду, гаркнув на нього. Лусан поспіхом відступив назад і не встиг відповісти на щойно почуте.

«Але… він же сказав це, навіть не рухаючи губами…? Мені здалося?»

Перед Великим храмом юрмилися люди, що прийшли по священне полум’я. І не дивно — священне полум’я «Ґлін» було єдиним у світі, що містило в собі божественну силу, і навіть просто поставивши його в кімнаті, можна було відчути певний лікувальний ефект.

Колись траплялося, що бідні простолюдини, надмірно збуджені шансом, який випадав раз у житті, псували захід, але тепер завдяки тим, кого відрядили для підтримання порядку, хвилюватися не було про що.

— Лусане, дивись. Кажуть, цього року прийшли люди не лише з імперської армії, а й з корпусу Пробуджених. Бачиш чорну форму?

Поруч прошепотів йому на вухо друг-жрець. І справді, серед імперських солдатів виділялося кілька незнайомців у чорних мундирах. Лусан і сам чув чутки, що ходили столицею, тож уже знав, що це за місце — Кавалерійський корпус.

«Отже, це і є пробуджені?»

Їх було лише п’ятеро, але всі виглядали надзвичайно моторошно й сильними. Можливо, через різноманітну зброю при них це відчувалося ще сильніше. Здається, і ті, хто прийшов по священне полум’я, відчували те саме — поведінка аристократичних дітей на помості була значно спокійнішою й стриманішою, ніж торік.

— Старший жрець прибув.

Старший жрець, відповідальний за захід, Бельтрейл шан Апето, з’явився пізніше за всіх. Не промовивши жодного слова похвали тим, хто доклав зусиль до підготовки, він просто сів на своє місце й з дещо втомленим виглядом заплющив очі.

«Хай там як, але це краще, ніж з’явитися наприкінці й почати сварити за погану підготовку… хоча й таку поведінку не назвеш приємною».

Здавалося, інші жерці також розсердилися через його зверхній вигляд — їхні обличчя помітно напружилися. Лусан мимоволі згадав хлопця з дому Апето, якому щойно допомагав. Хоча вони були настільки схожі, що одразу було видно — з одної родини, враження справляли цілковито різне. У тому хлопцеві явно було щось не надто властиве звичайному аристократу.

«Як так може бути? Чи це тому, що я ніколи не мав родини й не знаю?»

Хай що там думали присутні, свято роздачі священного полум’я йшло за планом. Воно й не вимагало ані особливих сил, ані завчених молитов чи складного порядку обрядів — достатньо було просто роздавати квіти.

Але коли полум’я витратили приблизно наполовину, інцидент стався раптово.

— Пиииииск!

— А-а-а!

— Що… що відбувається?!

Раптом над усією площею пролунав пронизливий звук, наче роздираючи вуха. Неможливо було зрозуміти, звідки він лунає. В одну мить у вухах заклало, а в голові запаморочилося. Лусан затулив вуха й інстинктивно застосував до себе божественну силу. Коли тепле сяйво огорнуло тіло, запаморочення трохи відступило, і він прийшов до тями.

— ……

Картина перед очима була справжнім хаосом. Ще мить тому нудний і мирний захід зник без сліду. Люди падали, затискаючи вуха, кричали, але Лусан не чув нічого. Пронизливий писк був настільки гучним, що заглушав навіть крики поруч.

«Що це взагалі таке?»

Приголомшений, він оглянувся. Дехто з учнів-жерців поруч корчився на землі, затуливши вуха, хтось утік усередину храму. Більшість аристократичних дітей на помості, що роздавали квіти, попадали й плакали або кричали, самі не чуючи свого голосу.

«Хоч би зрозуміти, звідки йде цей проклятий звук!»

Як він не вдивлявся, джерела шуму не було видно.

«О боже…»

Уперше в житті Лусан покликав бога з такою щирістю. Коли він захитався, хтось міцно схопив його за руку, не даючи впасти.

— Дя… дякую…

Пробурмотівши слова, яких ніхто не чув, Лусан підняв голову й широко розплющив очі, побачивши чорну форму.

«Кавалерія?»

Чоловік у чорній формі, з чорним волоссям і в чорних рукавицях, виглядав так, ніби виринув із самої нічної темряви, і навіть у цій критичній ситуації миттєво приковував до себе погляди.

Побачивши, що Лусан дивиться на нього заціпеніло, чоловік насупився й щось сказав. Та, звісно, Лусан нічого не почув.

— Я не чую, що ви кажете!

— ……

Тоді чоловік заговорив знову — повільно й чітко, щоб можна було читати по губах.

— Старший жрець де?

А. Лусан нарешті усвідомив, хто мав би розібратися з цією ситуацією, і швидко повернув голову. Але місце, де ще недавно сидів старший жрець, було порожнє.

«Він же був тут… Невже втік, покинувши всіх?»

Обурення переповнило його, та відповісти все одно було потрібно. Захекано показуючи на порожнє місце жестами, Лусан побачив, що боєць Кавалерійського корпусу зрозумів його й кивнув. Попри пронизливий шум, що розривав голову, той залишався дивовижно спокійним.

«Як він може так триматися? Він же не глухий…»

І саме в ту мить у свідомість Лусана раптово проник тонкий голос.

— Скринька для пожертв!

— Що?

Лусан мимоволі перепитав, піднявши голову. Але власного голосу він не почув, а шум нікуди не зник. Він уже подумав, що це галюцинація, але, побачивши, куди дивиться боєць Кавалерії, зрозумів — ні.

На помості, звідки всі повтікали, хитаючись, стояв один-єдиний хлопець аристократ.

Хлопець із дому Апето, з болісним виразом обличчя затискаючи вуха, дивився на Лусана, бійця Кавалерійського корпусу й тих, хто ще залишився, і беззвучно рухав губами.

— Я почув невеликий вибух зі сторони скриньки для пожертв!

— Хто чує мій голос, будь ласка, туди… швидше…

Лусан ніколи в житті не бачив, як пробуджені користуються своїми здібностями. У храмі, де він виріс, побачити пробудженого було майже неможливо.

І все ж безпомилково зрозумів — це саме та дивна сила, про яку він чув лише з розповідей. Вона була зовсім не схожою на відчуття, які виникали під час спостереження за магією магів. Це було щось зовсім інше, словами не описати.

Схоже, інші думали так само — навіть корчачись від болю, вони з приголомшеними обличчями дивилися на хлопця на помості.

І тут Лусан відчув, як рука в чорній рукавиці відпустила його. Він нарешті отямився й побачив, як боєць корпусу Пробуджених вихопив меч і кинувся до скриньки для пожертв, накритої фіолетовою тканиною.

«Точно… він же сказав — скринька для пожертв!»

Не знаючи, що там може бути, як можна так без вагань бігти вперед? Переляканий Лусан кинувся слідом, але чоловік уже неймовірно швидко досяг цілі.

— Зачекайте…!

Серед пронизливого писку боєць Кавалерії замахнувся мечем і вдарив по скриньці. Лусан інстинктивно заплющив очі й закричав.

— Ні…! …Га?.. А…?

— ……

— А…

Неймовірно, але щойно скринька розкололася навпіл, шум урвався. Лусан прирвав власний крик посередині.

Інші, що сиділи навпочіпки, затуливши вуха, здивовано підняли голови. Боєць Кавалерійського корпусу, ніби не помічаючи звернених до нього поглядів, спокійно нахилився й почав нишпорити серед уламків.

За мить він витягнув тріснутий червоний магічний кристал. Поки всі, затамувавши подих, стежили за його рухами, неподалік пролунав тупіт коня, що мчав щодуху.

— …Що тут сталося?

Надзвичайно вродливий чоловік, чия зовнішність цілком відповідала описам втілення бога Сонця, із насупленим обличчям оглянув спустошену площу й заговорив. Лусан бачив його кілька днів тому на великій службі.

Це був герцог Пеллета — Кішіар ла Орр.