Розділ 126

— …Що це таке?

— Називається «Таємна мрія молодшого сина дому Апето». Глядачами стануть усі, хто завтра візьме участь у святі роздачі священного полум’я. А спеціальним запрошеним актором виступить один із дванадцяти старших жерців, а також авторитет у дослідженнях, пов’язаних із пробудженими, — Бельтрейл шан Апето.

— Ні. Я про торт. Звідки ви його взяли?

Попри суху відповідь Юдера, Кішіар, ніби й не почувши його слів, елегантно поклав перед ним срібну виделку й продовжив:

— Сюжет такий. Під час одного невеликого заходу стається непередбачуваний інцидент. Кволий на вигляд аристократичний хлопець, об’єднавшись із бійцями Корпусу пробуджених, допомагає його владнати. Інші не помічають його здібностей, але командир Кавалерії, який випадково опиняється неподалік, розпізнає це й відзначає їхні заслуги.

Кішіар усміхнувся, показавши пальцем на себе. Юдер на цьому моменті остаточно відмовився від спроб дізнатися відповідь про торт і взяв виделку.

— Коли хлопця запитують, якої винагороди він бажає, той просить дозволу вступити до Кавалерійського корпусу. Командир, зворушений його палким прагненням, одразу ж призначає його тимчасовим бійцем. А родич хлопця, старший жрець, відповідальний за захід, бачить це й щиро зворушується — і на цьому вистава завершується.

Довгі пальці, що рухалися в повітрі, немов у диригента, точно зупинилися разом із останнім словом.

— Ну як? Доволі цікава історія, хіба ні?

— Інше ще можна залишити, але… як ви збираєтеся пояснити, що опинилися там випадково?

— Це навіть вигадувати не доведеться. Завтра мій розклад якраз проходить повз те місце.

Кішіар підняв куточок губ, мов бешкетний хлопчак, який замислив капость.

— Я супроводжуватиму послів із Заходу й показуватиму їм Пагорб Достатку. Той самий прекрасний пагорб з яблунями, які власноруч посадив великий архімаг Лума.

«Пагорб Достатку…»

Це було місце, з якого відкривався найкращий краєвид на Великий храм. Тепер Юдер нарешті зрозумів, що означав вираз обличчя Кішіара, коли той почув про свято роздачі священного полум’я.

— Я — герцог Пеллета, але водночас і командир Кавалерії. Якщо я, побачивши на власні очі раптовий інцидент, кинусь туди особисто — хто наважиться запідозрити щось дивне?

— …Справді.

Солодкий смак торта, який Юдер похапцем відрізав виделкою й поклав до рота, різко пронизав язик.

— Ви хочете підняти великий розголос, привернути увагу, заодно змінити ставлення аристократів до пробуджених, а потім віддати наказ про визвольну операцію щодо Данденіона?

— Майже вгадав.

Кішіар з прикрістю похитав головою.

— Якби рятувати треба було лише одного — так би й було. Але ж ми рятуємо не одну людину.

Не одну. Сенс цих слів був очевидний. Виделка, якою Юдер байдуже різав торт, завмерла в його руці.

— Невже…

— Дивись.

Кішіар дістав із листів один аркуш і поклав перед Юдером. Це була схематична мапа внутрішньої території головного маєтку роду Апето з позначенням будівель. Малюнок був незграбний, але напрочуд зрозумілий. Юдер прочитав дрібний напис біля прибудови.

«Пробуджені, імовірно утримуються тут. Близько 20 осіб».

— Як ви збираєтеся вивести всіх двадцятьох?

— Нам не обов’язково виводити їх самим. Коли справа набуде розголосу, вони й так самі вийдуть назовні.

Палець Кішіара ковзнув по мапі й зупинився на позначці в головному будинку — там, де було підписано ім’я Ревліна та місце його кімнати.

— Дім Апето, звісно, намагатиметься завадити Ревліну вступити до Корпусу пробуджених. Але Командир має право першочергово захищати й приймати своїх бійців. І я планую повною мірою скористатися цим правом, заявивши, що хочу зустрітися зі своїм тимчасовим бійцем — Ревліном.

До того ж тривав фестиваль, і вся увага континенту була прикута саме сюди. А з огляду на постійні гучні події довкола Кавалерії навіть настільки впливовий герцогський дім не зможе просто так відмовити Кішіару.

— І що вони тоді подумають?

Поки Юдер робив ці висновки, палець Кішіара плавно поповз далі по мапі.

— Що краще заздалегідь прибрати дещо подалі, перш ніж я знайду це ще більш проблемне й здійму справжній скандал.

Палець чітко пройшов пунктиром підземного ходу для зберігання та транспортування припасів, що з’єднував прибудову, головну будівлю та зовнішню територію, і зупинився біля лісу на околиці величезних володінь роду Апето.

— А коли вони вийдуть за межі прибудови… далі — кінець.

— ……

Юдер, який навіть забув про торт, зосереджено стежив за рухом його пальця, а тоді нарешті повільно видихнув. План був справді зухвалим. Важко було повірити, що після короткої розмови з Ревліном учора Кішіар зміг продумати все аж до цього рівня.

«Якби я був на місці дому Апето, то й сам би навряд чи діяв інакше».

Кішіар розгортав справу саме в той час, який здавався найменш придатним, і водночас використав усі можливості, що з’являлися лише під час фестивалю, перетворивши їх на шанс.

Як не крути, кращого плану й справді не існувало. Юдеру стало соромно: він вважав, що врятувати бодай одного Данденіона буде складно, і навіть не замислювався про порятунок інших пробуджених.

«Якби таке сталося, коли Командиром був я, я б ніколи не наважився діяти настільки сміливо».

Навіть проживши на десять років більше й кричачи про порятунок світу, Юдер Айль так і залишився обмеженим у мисленні.

Можливо, саме та людина, яка так природно прагне врятувати всіх, і є тією, хто справді здатен урятувати світ.

Якби в минулому житті він вижив, можливо…

У ту ж мить у глибині грудей щось гостро кольнуло, ніби тонка голка. Кішіар тихо засміявся, дивлячись на заціпеніле обличчя Юдера.

— Що з твоїм виразом? Ха-ха. Моя геніальна кмітливість аж настільки приголомшила?

— …Я просто щиро вражений.

Грайливість на обличчі Кішіара на мить зникла.

— Це сарказм? Якщо ні, то мені навіть трохи ніяково.

— Я серйозно.

Кішіар відповів не одразу. Він повільно заплющив і розплющив очі, а тоді знову всміхнувся, як завжди.

— Поки що це лише план. Найважливіше в ньому — людина, яка під час того, як я й Ревлін відволікатимемо увагу роду Апето, піде до прибудови й проведе рятувальну операцію.

І поглядом він чітко дав зрозуміти, що має на увазі саме Юдера.

— З огляду на серйозність справи, цього разу я не можу не сказати: тобі доведеться використати здібності, але без надмірного ризику.

— Зі мною все буде гаразд. Довіртеся мені.

Що б іще не ховалося всередині того герцогського дому, Юдер був сповнений рішучості виконати завдання. Людини, здатної впоратися з ним бездоганно, у цьому світі, ймовірно, не існувало — окрім нього самого.

— Ти завжди так кажеш, а потім повертаєшся серйозно пораненим.

Кішіар явно не довіряв навіть такій рішучій відповіді. Юдер не наважився пообіцяти, що не постраждає, тож відвів погляд.

— …Лікування ж допомагає, тож це не проблема.

— Не проблема? Ти серйозно?

Кішіар пирхнув.

— Невже ти вже забув, як минулого разу пів дня пролежав на лікуванні? Судячи з того, що так кажеш, то дійсно забув.

У голові Юдера миттєво сплив болісний спогад того дня, і навіть плечі ніби занили. Та він силоміць відштовхнув це відчуття.

— Ні. Просто у світі чимало випадків, коли люди навіть після тяжких поранень не отримують належного лікування. Порівняно з цим, я ж принаймні повертаюся й знаю, що Командир візьме на себе відповідальність і вилікує мене. Ось чому кажу, що все гаразд.

— …Ти це навмисно сказав?

— Що саме?

Юдер повернув голову й побачив, як Кішіар дивиться на нього, наступивши брови, з виразом, який він не міг описати словами.

— Та ні. Забудь. Можеш не відповідати.

Кішіар кілька разів ніби збирався щось сказати, але щоразу змикав уста. Між ними повисла дивна тиша. У ній запах солодкого торта й аромат чаю раптом стали надто виразними.

— Я, часом, не сказав нічого зайвого?..

— Ця місія має бути швидкою. Ми не можемо зібрати команду, а зовнішня підтримка буде складною. Що більше людей — то менша мобільність і вищий ризик, що нас викриють. Але я зроблю все можливе, щоб звести моменти, де ти муситимеш діяти самостійно, до мінімуму.

Юдер хотів запитати, чи не образив його чимось, але Кішіар заговорив так швидко, що він не встиг договорити.