Розділ 125

Повіки Ревліна ледь помітно здригнулися, та хлопець лише раз зітхнув, стиснув кулак і заговорив:

— Я вважаю, що допомога, надана з жалю, є тимчасовою. Але якщо допомога, яку ви надаєте, є платою за корисну для вас інформацію, то це незрівнянно краще. І…

Ревлін замовк, вагаючись, а потім продовжив:

— Я чув, що ви, герцогу, особисто відбирали бійців корпусу Пробуджених і дуже їх цінуєте. Але мій брат і дядько й досі прагнуть, якщо отримають нагоду, схопити бійців Кавалерійського корпусу і піддати їх експериментам. …Якби, розповідаючи це, я плакав, то наскільки ви змогли б мені повірити?

— Справді, це так, — холодно погодився Кішіар.

— Я не хочу, щоб через мій вік і слабке тіло піддавали сумніву достовірність отриманої мною інформації та мою здатність робити висновки.

Навіть якщо це могло виявитися марним, він вважав, що саме такий шлях дасть йому шанс врятувати дорогу людину. Дивлячись на його відчайдушний і щирий погляд, Юдер раптом відчув дивне дежавю.

Колись дуже давно, настільки, що він уже й не пам’ятав, ніби бачив когось із таким самим поглядом. Але хто взагалі міг дивитися на нього так?

Це було безглуздо. Туманний спогад швидко зник.

— Гаразд. Тоді останнє запитання. Ти справді готовий зробити будь-що, аби врятувати дорогу людину?

На слова Кішіара Ревлін відповів без вагань:

— Так.

— Навіть якщо доведеться зійтися віч-на-віч з твоїм страшним братом, або з дядьком чи батьком?

— Якщо буде потрібно… я зроблю це. Хоча користі від мене, мабуть, буде небагато.

На блідому обличчі хлопця з’явився вираз рішучості.

— Сподіваюся, ти дотримаєшся і цих слів, і цього настрою. Лише тоді ми зможемо діяти як слід.

Ці слова Кішіара були фактичним оголошенням того, що угоду між ними остаточно укладено. Напруга миттєво спала, і Ревлін коротко видихнув, похитнувшись, але встиг спертися на стіну й вирівнятися.

— Дякую. Якщо все завершиться благополучно, я обов’язково віддячу вам, хай що станеться згодом.

— Хіба не краще, ніж невизначені обіцянки на майбутнє, добре виконати те, що станеться вже найближчим часом?

— Га?

Ревлін підвів голову й широко розплющив очі. Кішіар відповів йому доброзичливою усмішкою.

— Невже молодий пан дому Апето планує обмежитися лише участю у Великому богослужінні й так завершити святковий період? На який захід ти збираєшся далі?

Здавалося, Ревлін щось зрозумів. Він замовк, а потім, ніби прикидаючи розклад, почав загинати пальці й бурмотіти:

— У мене немає чітко визначених планів, як у братів. Але якщо я кудись піду наступного разу… найімовірніше, це буде захід роздачі Священного вогню перед Великим храмом післязавтра.

— Роздача Священного вогню… Зрозуміло. Туди зазвичай відправляють дітей знаті середнього й старшого підліткового віку, тож імовірність висока.

Кішіар, почувши лише назву, одразу згадав, що це за подія, на відміну від Юдера. Той лише після недовгих роздумів зміг пригадати:

«Здається, це захід, де вирощені протягом року в храмі квіти — діти знаті роздають усім по одній, без винятків… Я думав, що брати участь можуть лише обрані віддані віряни, але, схоже, попереднє затвердження не є обов’язковим».

— За цей захід відповідає мій дядько, Бельтрейл. Рід Апето з покоління в покоління дає багато жерців Сонячного бога, тож ми підтримуємо й відвідуємо майже всі храмові події. Оскільки роздача Священного вогню не потребує складних обрядів, брат Ленор казав, що не заперечує, аби я пішов туди сам.

— Чудово.

Хоч і було незрозуміло, що саме він мав на увазі, червоні очі Кішіара жваво засвітилися. Потерши підборіддя, він підвів погляд і запитав:

— Ревлін. Зможеш опанувати акторську гру?

— Гру…?

— Саме так. Схоже, того дня нам доведеться зіграти невеличку виставу.

Хлопець кліпнув очима, розгублено розкривши рота. Юдер був не менш здивований.

———————————————

Наступного дня Юдер помінявся чергуванням з одним із бійців, який мав забезпечувати порядок під час роздачі Священного вогню. Інший захід, куди він планував іти, відповідно перейшов до того бійця.

Попри раптову зміну, ніхто не здивувався — за кілька днів підготовки до свята всі звикли беззастережно виконувати накази Юдера.

— О, Юдер! Сьогодні не виходиш на підтримку?

Йдучи коридором у спрощеній формі, він чув знайомі голоси. Серед них були й ті, хто в минулому житті постійно чіплявся до нього з неприязні. Юдер із дивним відчуттям лише кивнув.

— Так.

— І правильно. Хоч день перепочинку потрібен. Ти ж не залізна людина.

— До Командира йдеш? Успіхів!

Під кінець свята врожаю бійці корпусу Пробуджених здобули впевненість, якої раніше й близько не мали. Вони майже бездоганно впоралися з усіма інцидентами й дрібними злочинами.

Навіть спроби імператорських лицарів і придворних магів знецінити їхню роботу не мали жодного ефекту. Раз укорінена впевненість так легко не ламається.

Усі знали, що успіх свята значною мірою був заслугою Кішіара та Юдера. Особливо Юдера — адже він, заміняючи Кішіара, який часто був змушений відлучатися через імператорські обов’язки, встиг побувати на більшості заходів і щоразу з’являвся в потрібний момент, наче примара, запобігаючи катастрофам.

Наявність людини, якій можна без страху довірити будь-яку кризу, давала відчуття опори. Юдер лише намагався використати досвід минулого життя, але результат перевершив його очікування.

Тепер у Кавалерійському корпусі не лишилося ні заздрощів, ні настороженості щодо нього. Незалежно від близькості спілкування, всі йому довіряли. Зрештою, хто відчуватиме суперництво з тим, чия сила й досвід настільки очевидні, що порівняння здається образливим?

Заздрість виникає лише до тих, хто стоїть поруч. До того, хто від початку перебуває на недосяжній висоті, її не відчувають.

— Командире. Дозвольте увійти.

Юдер, не усвідомлюючи, як змінилося його становище в корпусі, увійшов до кабінету Кішіара. Біля вікна з ранковим світлом витав теплий аромат чаю.

Поки інші аристократи ще спали, Кішіар уже був у повному командирському вбранні, читаючи лист із чашкою гарячого чаю поряд.

— Це лист від Ревліна шан Апето?

— Так. Схоже, він усю ніч записував те, про що я вчора просив. Досить швидко.

Кішіар злегка струснув печатку на звороті листа — вона була ідентична тій, що хлопець показував учора.

Перед від’їздом Кішіар попросив у Ревліна інформацію про планування маєтку Апето, відомості про Дандеоніона та особисті дані його дядька — старшого жерця Бельтрейла Шан Апето.

— Отже, перерозподіл людей завершено?

— Так.

— Хтось протестував чи запідозрив недобре?

— Ні.

— Добре.

Коли Кішіар дочитав лист, Юдер нарешті запитав:

— Тоді, можливо, тепер ви поясните, яку саме виставу плануєте зіграти завтра?

Кішіар склав лист, підвів погляд і всміхнувся:

— Поговорімо за чашкою чаю. Сідай он там.

Юдер хотів заперечити, але марно. Незабаром він уже дивився, як Кішіар із задоволенням наливає чай і ставить перед ним тарілку з п’ятьма шматками кремового торта…