Роялькіт — Житіє гуцульське — (не) забутий флагман українського фольку

Жанр: Folk Rock
Дата релізу: 19.03.2017

Слухати тут: Soundcloud | YouTube

"Роялькіт" — криворізький фольк-рок гурт, що існує з 2013 року. Заснований Романом Гаманом. Окрім фольк-музики, творчість гурту сягає меж фюжн-джазу, класичного року, латини, тощо. Відомий своїми регулярними експериментами зі звучанням і стилістикою музики. За свою 9-річну кар'єру гурт примудрився випустити кожен альбом не схожий на попередній. Та, схоже після прем'єри платівки "Край", колектив вирішив остаточно залишатись у нетрях рок-музики.

Ми вирішили докладніше розібратися, що ж насправді грали «Роялькіт» за роки творчої кар’єри та, чому це важливий і знаковий гурт в українському фольку.

Хто знайомий із творчістю гурту «Роялькіт», той знає, наскільки відповідально до неї ставиться Роман Гаман. А також знає, як цей гурт обожнює різноманіття. Музиканти, котрі долучаються до гурту — професіонали своєї справи. За всю історію існування колективу з ними попрацювало більше п'ятдесят музикантів. Всі вони по-своєму розширювали творчі горизонти можливостей групи. Випустили 5 нетипових для себе альбомів. «Роялькіт» маніакальні прихильники всяких музичних перевтілень. Їх іще можна описати так: "карколомні перевтілення шибайголови музик з провінційного Кривого Рогу на благо мистецтва і збереження нашої культурної пам'яті".

Дебютний альбом «The city's in glow» група випустила у 2013-му році. Англомовна платівка спрямована більше на внутрішні рефлекси. Це перша проба пера. Музиканти для себе розуміли, що вони тоді хотіли грати найбільше. Чимось схожа на Muse, одразу як починає співати Роман. Окрім того, вона досить шаманська, бо в ній можна почути мотиви етнічної музики. Східні мотиви досить цікаво переплітаються із синті-попом, електро-роком та вокалом, як у Метью Белламі.

Проте цей маленький реліз не є знаковим чи важливим для самої групи. Він також не є найкращий у їхній кар'єрі. На фоні українських англомовних альбомів, цей ховається у тіні. Інструментал також не вражає. Хоча подекуди з'являються цікаві речі. Але їх мало, оскільки, це дебютник. До звучання «The city's in glow» музиканти в майбутньому більше не повертатимуться.

Другий мініальбом «Evora» увібрав у себе велику жанрову палітру від джазу, латини, фолку, танго, етнічної музики та року. Цей реліз, імовірніше, намацування себе в різних стилях, спроби зіграти world music, поєднавши свій стиль із джазом, та подивитись, яке звучання матимуть такі експерименти. Про якусь цілісну музичну основу говорити складно, адже це більше збірка пісень поміщена в альбом. Обидва релізи — це потокова реалізація музичних смаків людей, що слухають дуже багато максимально різної та рідкісної музики.

По якості творчого зростання "Роялькіт", у порівнянні з дебютним альбомом, тут почуваються набагато впевненіше. Їм легко дається подібні різноманіття та гойдалки у музичних стилях.

Найцікавішими треками з міні-платівки, можу відзначити однойменну Evora, у якій лаконічно поєднується тромбон, перкусія з акустичними малюнками. Звучить трек естетично з чіпким голосом вокалістки, у якому так ніжно відлунюється джаз.

Miss Dead Love — це інтелігентна суміш танго, латинської музики та рок-музики. Так, це доволі химерні суміші. Вони, трясця, чіпляють. Проте вже на половині пісні спів Романа з бек-вокалами трохи притупляє враження від пісні. Не має гармонії між собою. Дуже строкато то виглядає. А також недостатнє володіння англійською мовою відчувається. Але й так, це дуже цікавий трек, через поєднання танго і латини.

Hypnagogia — найбільш меланхолійний трек. Він чудово завершує платівку. Влучне поєднання джазу, латини, фольку. Головне — це зіграно неймовірно добре. Трек викликає лише найтепліші емоції. Та так і проситься потанцювати коханих людей на веранді під захід сонця. Інструментальна композиція, де слова непотрібні. Мовчання іноді сильніше за тисячі сказаних слів.

Третій мініальбом «Десь там» змінює звучання в блюзово-фолкове і прогресивно-рокове. Мініплатівка занурює в саунд 60-х. Ортодоксальні блюзові рифи цікаво переплітаються з хардовими гітарами й мелодичними джазово-фолковими малюнками. Він вийшов у 2014-му році. Це предтеча майбутнього "Житіє гуцульського".

Мініальбом значно кращий, але все-одно — ще не цілісна історія. Проте, при уважному прослуховуванні можна зрозуміти певний задум платівки та чому вона вийшла такою.

Трек "Стій", він у блюзово-хардовому звучанні. "Причка" — це приємна суміш джаз-фюжн, фольку, блюзових інтонацій. Відзначу «Заповіт» та круте гітарне соло, що здалеку нагадує Pink Floyd, а слухача заманює у територію прогресивного року. Подібні навіювання прогресивного року присутні й у пісні «Чарівна скрипка». Трек не тільки прогресивно-фолковий, а ще й із модерновою класикою. О, яка ж чарівна і драматична музика скрипки, що лунає, ніби з 18 століття. Витончений драматизм для шанувальників мистецької музики.

Альбом «Житіє гуцульськеє» вийшов у 2017-му році. Поки найкращий реліз «Роялькіт». За словами музикантів, робота над ним тривала понад два роки: тривале дослідження фольклору, вивчення всіх легенд, історій гуцульського народу, спілкування зі старожилами. Усе це й вилилося в кропітку роботу, яку вони гідно пройшли.

В альбомі поєднується все те, що грали музиканти раніше, але тепер знайшли чарівну капсулу успішного релізу. Фантастичні експерименти афробіту, фанк-року, реггі, психоделічного року 60-х, джазу, старовинного українського фольклору, роблять цей реліз універсальним з усіх сторін. Він стане справжнім десертом для розбору музичних гіків, шанувальників абсолютно не стандартної музики.

Кожен трек різний за звучанням, розповідає гуцульські легенди, переспівує коломийки та іронізує з традиційного побуту гуцулів. Місцями похмурий, трохи готичний, як трек «Житіє гуцульське». А подекуди рок-н-рольний, біснуватий, тужливий. Або, наприклад, радісний, танцювальний, як «Гандзя». Хоралові співи, багатоголосся нагадують здалеку творчість «Піккардійської Терції», тільки в переробленій самобутній формі, притаманній «Роялькіт».

Особливий гуцульський діалект додає альбому потрійної дози довершеної естетики. Відсилання до кінофільмів Параджанова не зрозуміє хіба що лінивий. В очі ж одразу кидається неприхована кінематографічність альбому. Маленькими кроками у встановленій послідовності розповідається історія гуцула, який народився на цей світ, щоби жити весело, робити тяжко, жартувати легко й закохувати в себе дівчат лише одним підморгуванням ока. Пити фляжку карпатської самогонки, наче завтра почнеться потоп і цю фляжку треба негайно випити. Житіє гуцульськеє сповнене гірською романтикою полонин, лісів, чистих криниць, природнього буркуту, які всі пили, але не знають, що це є.

Понад десяток сесійних музикантів доклали руку до того, щоби платівка вийшла якомога барвистою. Тут є кларнет, скрипка, мідні духові, сопрано-саксофон, акордеон, флейта, цимбали, дримба тощо.

Платівка «Житіє гуцульськеє» як початок експериментів гурту «Роялькіт». Вийшло так, що колектив із Кривого Рогу зміг настільки точно пройнятися, відчути, відтворити атмосферу нелегкого життя неймовірного гуцульського народу. Вони так сильно занурилися в пошуки фольклору, що вже в наступних альбомах не змогли перевершити свій рівень. Музиканти вклали душу в цю роботу, прожили її разом зі старовинними легендами, мешкаючи спільно зі старожилами, слухаючи повідки про звитяжні пригоди гордих горян.

До альбому «Житіє гуцульське» «Роялькіт» залишалися регіональним гуртом, бажаним на фестивалях та на живих виступах. Про якусь їхню особливість тоді ніхто не говорив. Гурт знали одиниці. Та й був він серед тих, хто грає хорошу музику з нахилом на мистецтво та різноманітну палітру всіляких жанрів. До випуску свого найкращого альбому гурт йшов 4 роки. Якщо уважно послухати три попередні мініальбоми, ви зрозумієте, що характерний стиль Рояльного кота розвивався та вдосконалювався. Тому у 2017-му році гурт випустив найкращий фолковий альбом року. Та один із найкращих з українського фольку загалом. Сакральне мистецтво, яке повинно стати культурною спадщиною української музики.

Нарешті, на свої місця стали джазові варіації, прогресивні рокові, психоделічні. У попередніх релізах музиканти займалися пошуком правильної презентації фольку та етно. І вже в цьому творі по-справжньому їх презентували. Практика й техніка набирається з роками. У той час слухачі української музики стали свідками того, як пробні релізи були тільки поштовхом для запису альбому, що зробив музикантів гарячими до своєї справи й чесними перед собою.

На цій платівці музиканти врешті знайшли себе. Роман Гаман поводиться як справжній гуцул, а не якийсь представник Центральної України. Музиканти настільки добре передали атмосферу життя гуцулів, що їхню роботу можна брати за основу кінокомедії з фірмовою галицькою говіркою, яку не зрозуміє українець зі східних і центральних областей. Роман тією говіркою говорить так легко, що я корінний закарпатець з гуцульським корінням, дивуюся його майстерності та відданості у роботі. Не менш важливу роль зіграв той факт, що фронтмен гурту родом із Дрогобича та має бойківське коріння. А також його палке захоплення культурою гуцулів.

 Після випуску альбому «Житіє гуцульське» музикантів почали помічати на українській сцені та запрошувати на фестивалі, концерти. Зокрема, на фестиваль «Червона Рута». Особливо музику гурту обожнюють слухати на Заході нашої країни, де говірка галицького діалекту знайома кожній людині.

На жаль, гурт після цього альбому довго не випускав нову музику. Перший сингл «Нава» вийшов уже 2018-го року. А міні-альбом аж 2021-го року. І це знову змінений напрям творчості. Схоже, що хлопці мають своє бачення творчого шляху. Можливо, музиканти зрозуміли, що «Життя гуцульське» — це прожитий етап, а самоповтори та протоптані стежечки не в пріоритеті.

Трек «Нава» — це нова сходинка творчості хлопців. Тепер для гурту цікавий прогресивний рок, фольк-рок у більшому охопленні. Їх манить у прерії симфонічного року, щоби поєднати його з українським мелодизмом фольклору. Вийшло в дечому епічно, драматично, але дуже похмуро. Від минулих «Роялькіт» залишився тільки фольклор та гіркий гуцульський присмак.

 Другий повноформатний альбом «Край» теж не менш якісна робота. Але вона зовсім інша. Більш рокова та сучасна, з інакшими аранжуваннями та розмахом на стадіонні хіти. Альбом цікавий, його приємно слухати, шукати схожість із «Брати Станіслава», наприклад. Фолкрок нікуди не зник. Це ж фішка стилю колективу. Просто вона відійшла на другий план. Її вже не так багато. Можливо, воно і правильно, що гурт настільки круто мімікрує у своїй музиці. Перед слухачами вони максимально різні, а для критиків гурт, що не записав жодного однакового альбому.

Лонгплей «Край» — початок нового шляху й логічне завершення старого. У ньому ще можна почути відгомін блискучого фольку. Втім — це вже інша історія, прочитана й закрита книжка.

 Тепер, коли вже пройшло 5 років, альбом «Житіє гуцульське» трохи підзабутий, бо в такій кількості української музики загубитися не важко. Варто віддати належне митцям, адже вони свого часу випустили флагман українського фольку. Досі вважаю цей альбом одним із найкращих і найзнаковіших, що випередили свій час. Мій колега Максим Чухліб (великий тобі привіт, друже, якщо читаєш мене час-від-часу — маякни), колись написав про важливість альбому гурту Oh, Deer. А я зі свого боку розповів про цінність платівки «Життя гуцульське».

Цією статтею я мав на меті не те, щоби повернути йому славу, а хоча б привернути увагу людей до цього дуже важливого мистецького твору. Дуже сподіваюся, що зі своєю задачею я впорався. Це дуже важливий реліз в історії української музичного мистецтва. А також дуже важливий для мене, як один з найулюбленіших творів української музики. Цінність його не зникне й через сто років.