Rotationperiod та якомога більше методів. Інтерв’ю з молекулярним біологом Олександром Скороходом

Rotationperiod та якомога більше методів. Інтерв’ю з молекулярним біологом Олександром Скороходом

Науковий самвидав "Підземка"

Не визначайтеся зі сферою наукових інтересів зарано, шукайте собі наукове середовище з таких само шалених людей, як і ви, та будьте сміливішими. Сьогодні ми говоримо з Олександром Скороходом — молекулярним біологом, який із 12 років займається бойовими мистецтвами, бігає ультрамарафони, веде науково-популярний блог про здоровий спосіб життя, біг, довголіття, має власний проект Sporty та опублікував три філософсько-пригодницьких романи.

Текст: Марія Франовська

Фото: Владислав Рафальський


На що звертати увагу коли тобі 20: rotationperiod, ритми життя та методи

Для тих, хто хоче спробувати себе в науці, радив би починати пробувати якомога раніше. Ймовірність, що ви з першого разу знайдете «свою» сферу, — дуже низька. Рідко хтось від самого початку впевнено скаже: «Я хочу займатись цитоскелетом». Щораніше почнете, щобільше зможете спробувати: декілька інститутів, відділів, різні методи. Якщо ви біолог — принаймні вирішите з чим працювати: тварини, культури, біотехнології чи люди. І коли дійде до вибору професії (так-так, не з першого курсу), буде легше.

А ще спроба попрацювати в різних сферах дає можливість визначити для себе критерії хорошого відділу, кафедри, методу. Наприклад, після декількох років в інституті НАН я зрозумів, на що потрібно подивитись додатково: статті, в яких публікуються колеги, наскільки багато молоді та які гранти можна отримати. Але все ж перший критерій — науковий інтерес.

На заході є цікава система — rotationperiod. PhD студент (аспірант) має кілька тижнів, аби попрацювати в різних лабораторіях, відділах. Це абсолютно не те саме, що просто на сайті подивитись. Rotationperiod дозволяє познайомитись із різними людьми, різними методами, а крім того, зануритися в унікальний мікроклімат наукового колективу кожної з лабораторій.

І ще один плюс. Якщо приходити в науковий інститут на ранніх курсах, усе відбуватиметься не так жорстко. Коли приходиш на 6 курсі — оп! І вже на тебе покладають певні очікування, формують плани, а потім можуть і ображатись – якщо не підеш в аспірантуру, а перейдеш в інший відділ чи працюватимеш у компанії. Коли ти на першому курсі, ставлення інше, і до того ж є час опанувати багато методик!

Хочу розповісти вам про молекулярну біологиню Ганну Панасюк. Стала професором у 36, має кілька публікацій в Nature та чимало в інших високорейтингових журналах. Зараз вона працює у Франції, 7 днів на тиждень по 10-12 годин на добу. І це — досить типовий ритм життя молекулярного біолога. Такий ритм, очевидно, підходить не всім. Тому треба якомога більше пробувати, щоб хоч частково відчути себе в цій ролі.

Про ініціацію у вченого, або Чому «не треба визначатись»

Моя перша серйозна стаття вийшла наприкінці 6 курсу. До цього були огляди, конференція з тезами. Чи були всі мої роботи й експерименти в контексті однієї теми? Ні. І я думаю, що це доволі рідкісні випадки. У студенські роки не треба остаточно визначатись. Треба збирати контакти й нарощувати методичний арсенал!

Був цікавий випадок із першим великим експериментом: ми мали отримати антитіла, а мишки довго не давали імунну відповідь. Антитіла на потрібний антиген просто не вироблялися. Вдалося лише із третьої спроби. А один експеримент з імунізації мишок — це три місяці… Звісно, відчував розчарування. Але з бойових мистецтв виробилась така практика: працюй довше, працюй краще. Зрештою, все вийшло.


Про наукове середовище

До інституту нам з хлопцями треба було їхати тролейбусом. 11-ий тролейбус з Либідської постійно стояв у заторах, адже тоді ще навіть не було розв’язок. Обговорювали все: від наукових фактів до фантастичних сценаріїв, як лікувати ракові клітини за допомогою вірусів. Пізніше ми прочитали, що вже існують подібні підходи, методики, але суть була не в цьому. Тоді ми генерили, креативили, брейнстормили. І це ще один важливий момент. Якщо людина хоче бути в науці, їй необхідно знайти таких самих трошки крейзі людей, які цікавляться наукою. Це буде мотивувати. Навіть у складні моменти, коли щось не виходить.

А вже пізніше на аспірантурі я та хлопці з інших відділів практично між собою не спілкувались. Тому перше, що я вирішив зробити після першої міжнародної конференції — організувати Хелоуін. Таку собі вечірку, щоб усіх з усіма познайомити. А потім ми і на Майдан разом їздили і проект закону розробляли.


Про велику наукову мрію

У мене є велика ідея, мрія. Створити програми-повернення для українських науковців, які працюють закордоном. Для початку хочу створити дзеркальні лабораторії. Це така практика, коли людина закордоном, очолюючи якусь лабораторію, може відкрити її філіал в Україні. І на 3-4 місяці вона зобов’язана бути тут, а також дистанційно навчати людей. Це дало б великий поштовх нашій науці. Звісно, є об’єктивні проблеми пов’язані з адмініструванням, менеджментом і роботою системи в цілому. І щоб це змінити, потрібні люди, які можуть вигравати великі гранти закордоном. Наприклад, є така науковиця Марія Родніна. Вона отримала премію товариства Ляйбніца в 2015, яку часто дають перед врученням Нобелівської премії. Вона очолює цілий інститут у Товаристві Макса Планка й займається вивченням механізмів трансляції. Якби вона вирішила тут підготувати якесь покоління науковців, це був би стимул для людей іти в науку. Був би реальний зв’язок української науки зі світовою. Це набагато швидше дало б результат, ніж спроби «залатати» щось тими мізерними коштами, які держава зараз інвестує в науку.  

Я думаю варто розвивати науку у двох полях: стратегічні, глобальні речі і, звісно, «дбати» про того науковця, який вже в лабораторії, тут і зараз. Тоді важливими стають питання нетворкінгу та популяризації науки. 


Про те, які люди потрібні науці

Науці потрібні люди різного плану. Це працює як мурашник:

  • Люди, які роблять фундаментальну науку. Цілеспрямовано, не відволікаючись — вони займаються лише своєю справою.
  • Люди-популяризатори. Популяризатори дають суспільству відчувати, що роблять науковці. Але важливо, що не всі є хорошими популяризаторами. Хтось робить це більш легко, хтось важче. Наприклад, чудовий популяризатор — Діма Якубовський, який розповідає про темну матерію, чорні діри. До речі, він також буде на Науково-популярній конференції INSCIENCE. У Харкові є хороші популяризатори Настя Скорик, Сергій Єрін з радіоастрономічного інституту НАН України.
  • Люди-організатори. Більшість класних конференцій та івентів з молекулярної біології відбулися завдяки ініціативі молодих людей, які починали смикати дирекцію, шукати цікаві теми, гроші тощо. В кожному інституті є планові конференції. Але далеко не кожна з таких конференцій є класною. Потрібні ентузіасти.
  • Також науці потрібні пов’язані з бізнесом люди. У нас є кілька таких прикладів: колеги працюють і як комерційна організація, виробляючи хімічні речовини на замовлення. І, що не менш важливо, завдяки цьому можуть доплачувати своїм співробітникам, які одночасно працюють і над державними темами для інституту.
  • Якщо говорити про біомедицну, то потрібні люди пов’язані з клінікою, бо вчений, який сфокусований на клітині, відірваний від повсякденних проблем. З іншого боку, працюючи лише із клінікою, менш імовірно, що науковець зробить глибоке, фундаментальне відкриття.

Собі 20-літньому я б порадив ще сміливіше подавався на гранти та заповнювати аплікації. І найважливіше — потрібно опановувати якомога більше методів. Саме це дасть зрозуміти, у чому ви ефективні, а у чому ні. Це зробить ваш шлях швидшим.


Поради від Олександра Скорохода:
  • Починайте якомога раніше. Чим більш ви юні, тим легше пробувати себе в різних ролях.
  • Знайдіть собі ком’юніті однодумців та не втрачайте з ними зв’язку.
  • Будьте ентузіастами. Якщо хочете створити якісну конференцію, або подію — шукайте партнерів та створюйте.


© 2018, Підземка. Використання матеріалів лише за умови гіперпосилання на Підземку із зазначенням імені автора(-ки) статті.
t.me/pidzemka

fb.me/samvydav.pidzemka