Робітниче самоврядування та кооперативи: пропозиція до дискусії в соціалістичному русі

Абеткою для нас є те, що соціалізм виступає за суспільну власність, яка має безліч своїх варіантів та способів реалізації. Одержавлення і державна власність – це лише один з варіантів існування суспільної власності і далеко не завжди він має переваги над іншими формами суспільної власності . Зокрема кооперативи чи інші форми колективної праці часто мають перевагу над підприємствами, які знаходяться саме державній власності. Особливо якщо йдеться про високу ступень бюрократизації та відірваність робітників від прийняття рішень щодо управління своїми підприємствами. Тобто для нас в цьому аналізі вкрай важливим є не просто статус власності підприємства, а хто в ньому працює і хто в ньому насправді керує. Тому ми сьогодні трохи розглянемо одну з форм реалізації суспільної власності, яка безпосередньо пов’язана із робітничим самоврядуванням, а саме - робітничі кооперативи.

У соціалістичній та лібертарній традиції робітничі кооперативи відіграють важливу роль у реалізації принципу самоврядування працівників. Робітничі кооперативи являють собою організації, які належать і управляються трудящими, а не державними бюрократами чи приватними інвесторами. У робітничих кооперативах працівники спільно володіють підприємством, беруть участь в ухваленні управлінських рішень і приймають спільно рішення щодо долі отриманого прибутку. Робітничі кооперативи можуть бути створені як нові підприємства, так і перетворені з інших форм підприємництва. Вони забезпечують демократичну самоврядну форму управління, де кожен працівник має право голосу і впливу на рішення, що приймаються спільно усім трудовим колективом. Рішення в робітничих кооперативах зазвичай ухвалюють консенсусом або у разі суперечностей та різного бачення серед працюючих - шляхом голосування. Це сприяє участі всіх працівників в управлінні підприємством.

Робітничі кооперативи в соціалістичній традиції і практиці ґрунтуються на принципах колективної власності, демократичного управління, розподілу прибутку та соціальної відповідальності. Ці кооперативи надають працівникам можливість бути співвласниками підприємства, брати участь в ухваленні усіх рішень та контролювати його діяльність. Демократичний процес управління сприяє більш справедливому розподілу прибутку та підвищенню рівня відповідальності. Робітничі кооперативи також зобов'язані враховувати соціальні та екологічні аспекти своєї діяльності, прагнучи до сталого розвитку та підтримки суспільства в цілому.

Прогресивні економісти моделюють робітничі кооперативи як фірми, в яких праця наймає капітал, а не капітал наймає робочу силу, як у звичайних приватних підприємствах. Класичний теоретичний внесок у створення такої моделі «фірми, керованої працею» (LMF) належить такому цікавому лівому економісту як Ярослав Ванек (Jaroslav Vanek). Пропоную читачам звернути особливу увагу на такі праці:

"Економіка участі: гіпотеза про еволюцію і стратегія розвитку" (The Participating Economy: An Evolutionary Hypothesis and a Development Strategy, 1971);

"Економіка, керована робітниками: есе Ярослава Ванека" (The Labor-managed Economy: Essays by Jaroslav Vanek. Cornell University Press, 1977).

Буду дуже зацікавлений, якщо моя замітка спровокує дискусію щодо роботи соціалістичних активістів України в кооперативних підприємтвах та посилить самоуправлінські тенденції в соціалістичному русі України та його сучасній політиці.