Ритуал

— Ну, тоді роздягайся.

Слова несподівано рознеслися кімнатою, в ту ж мить занурюючи її у незграбну тишу.

Невеличку кімнату на другому поверсі спустілої після битви таверни населяло двоє: темна ельфійка та чоловік, що був би теж схожим на темного ельфа, якби не його підтягнута спортивна статура та власне розмір тіла. Обидва сиділи на краю ліжка, що було на диво велике, як для одномісного номеру. В руках ельфійка тримала пару сувоїв, з перекладу яких і почався вечір їх дуету, але коли мова зайшла про прокляття, що повільно вбивало дівчину зсередини, вона й гадки не мала, що за цим послідує такий прямолінійний і зухвалий наказ. Від неочікуваності, вона навіть впустила сувої, що тримала ще секунду тому.

— Ого... Що, отак зразу? Що це за ритуал взагалі такий?

На обличчі дівчини проступило здивування й збентеження, та в очах горів справжній інтерес і навіть азарт. За маскою невинності ховалося чисте бажання й ельфійка вже почала фантазувати, як має проходити ритуал, якщо він має починатися з роздягання.

Її гість все це відчував. Відчував її емоції і навіть думки, бо саме тіло цієї дівчини стало його в'язницею, в'язницею для диявола.

Таркін, як його нарікла сама ельфійка, лише трохи всміхнувся, одночасно реагуючи як на зовнішній прояв збентеження дівчини, так і на те, що малювала її уява в голові.

— Мені треба нанести тобі на тіло захисні мітки, щоб стримати прокляття.

— А, просто мітки нанести.

Дівчина заспокоїлася, але в її голосі можна було почути щось, що нагадувало розчарування. Втім, її руки майже одразу потягнулися до застібок корсету її шкіряних обладунків.

— Тобі допомо...

— Руки! Я сама впораюсь.

Задля безпеки, обладунок кріпився на купу застібок і його зняття зазвичай займало деякий час. Таркін дійсно міг допомогти, що фізично розстібаючи його у важкодоступних місцях, що буквально прибравши весь обладунок в інший вимір, використовуючи інфернальну магію, та ельфійка заборонила йому втручатися, продовживши роздягатися власноруч. Вона робила це повільно, без поспіху. Здавалося, що навіть занадто повільно, ніби смакуючи кожним розстібнутим ґудзиком та зачіпкою. Ніби дражнячи самого Таркіна цим процесом. Зрештою, ніч попереду була довгою і поспішати дійсно не було куди. В якийсь момент ельфійка навіть злізла з ліжка, відійшовши від нього на кілька кроків туди, де ще нещодавно лежав невеличкий килим, що був нещадно спалений при появі диявола. Туди, де він би точно не зміг достати її руками й був би змушений слухняно сидіти й чекати, коли Мара закінчить. Слухняно сидіти й дивитися, як вона повільно роздягалася перед ним...

Першим на підлогу відправилися наплічники, що оголили тонку шию та виразні ключиці дівчини. За ними із дзвоном металічних вставок на підлогу впав нагрудник, а трохи згодом і корсет. Ельфійка була граційною в своїх рухах, але алкоголь в її крові, на який натякали 2 порожні пляшки текіли, що валялися на підлозі - все ж давав про себе знати. Особливо коли дійшла черга знімати високі шкіряні черевики. Перший все ж піддався волі дівчини, але другому вона програла, не втримавшись на ногах і полетівши на дерев'яний паркет. Та жорсткого приземлення не послідувало. Замість нього Мара опинилася в м'яких обіймах дужих рук Таркіна, що ніби телепортувався з ліжка до неї (бо так воно і було). Час в цей момент ніби зупинився, адже ані Мара, ані Таркін не рухалися, ніби не бажаючи припиняти цієї миті тактильності, лише дивлячись одне одному в очі. Сіра райдужка очей диявола весь час трохи бриніла, ніби вогник від малого сірника, постійно змінюючи свою форму, що не могло не заворожувати. Сам же Таркін з деяким сумом дивився на прекрасні очі Мари, знаючи що коли ельфійка дала згоду на ритуал, вони стануть заплямовані його інфернальним втручанням.

— Може все ж допомогти?

— У жодному разі! Якщо вже ти хочеш, щоб я роздягнулася, то будь слухняним демоном...

— Дияволом.

— Слухняним! Сядь на ліжко і насолоджуйся краєвидом.

Мара швидко підвелася на ноги й "ображено" надувши щічки - вказала пальцем на ліжко. Таркін лише закотив очі, але зробив, як йому наказала ельфійка, всівшись зручно посеред ліжка й трохи відкинувшись назад, впершись на власні руки.

Чим менше одягу лишалося на Марі, тим більше її рухи походили на танок. Після взуття, на підлогу швидко відправився пасок з кинджалами, а за ним і шкіряні штани, лишаючи на дівчині лише довгу світлу сорочку.

Ще повільніше ніж раніше, ельфійка потягнулася до подолу сорочки, починаючи підіймати її. Вона уважно дивилася за поглядом чоловіка, що весь цей час бігав по ній своїм жадібним поглядом, здається, навіть не блимаючи. Цікаво, чи своїм дияволічним поглядом він дійсно дивився на її душу, а не на... Чим менше її тіла лишалося прикритим льняною тканиною, тим повільніше вона рухалася далі, насолоджуючись тим, як вона дражнила Таркіна, змушуючи його стримуватися й лише дивитися. Це п'янке відчуття домінації над цим потойбічним звіром, що міг у будь-який момент просто спопелити її одним клацанням пальців, який міг за бажання надягнути на неї нашийник і буквально поневолити її тіло в момент - просто слухняно сидів і чекав її дозволу на продовження - викликало майже ейфорію.

Нарешті, Марі і самій набридло тягнути час і сорочка полетіла на підлогу, слідом за іншим одягом, лишаючи її в самих тільки трусиках та тугій тканинній стрічці, що закривала і стягувала її акуратні груди. Її темна шкіра кольору аметисту чарівно виблискувала у світлі повного Місяця, що заливав кімнату через розбите вікно. Доглянуте й підтягнуте, тіло Мари було схоже на богинь античних статуй, на якому виділялися різноманітні шрами від її минулих битв та непростого минулого. І дуже контрастно на фоні цього сяйва виднілися густі чорні плями, що ніби чорні діри, всотували в себе усе світло, простягаючись її попереком, животом та засягаючи трохи нижче коліна лівої ноги та лівої груди й плеча. Чума Аматея, інфернальне прокляття що повільно вбивало дівчину зсередини й від чого і намагався вберегти її Таркін, коли пропонував звільнити його в храмі. Зараз же він міг допомогти хіба стримати його поширення.

— Мені здається, ти не все зняла.

— Мені здається, що на перший раз з тебе вистачить.

— На перший раз?

На останнє питання дівчина не відповіла, лиш підморгнувши дияволу, після чого підійшла до ліжка й всілася між ніг чоловіка, розвернувшись до нього спиною.

— Я - готова.

— Оберемо колір? До твоєї шкіри пасував би якийсь білий. Наприклад, слонова кістка.

Сказавши це, Таркін обережно взяв Мару за руку, накривши її своєю другою рукою, після чого на зворотній стороні долоні дівчини з'явилася пентаграма, виконана відповідним кольором.

— Ні, це буде занадто виділятися. Хочу щось менш помітне.

— Ну, чорний ми використати не можемо, бо це зробить твою ситуацію тільки гірше.

— Може щось таке, блакитне?

— Дай-но подумати. Дровське срібло. На честь вашої справжньої богині.

В цей момент пентаграма змінила свій колір на сіріший, з блакитними тонами. Цей колір дівчині подобався, але слова диявола її дещо збентежили, адже вона мало що знала про свій народ, а тим паче про богиню, про яку говорив Таркін. Ще й уточнивши про її справжність. Все що пам'ятала дівчина про своє дитинство було пов'язано з одним дитячим притулком, куди її здали батьки й одним хворобливим хлопчиком, який став їй як молодший брат і заради якого вона взагалі свого часу вирушила у мандри.

— Оу, вибач, що зачепив минуле.

— Нічого. Минуле - не змінити. Лишається думати тільки про майбутнє й фокусуватися на тому, що є важливим. Як от ліки для мого брата.

— Я думаю, що міг би зарадити в цій ситуації також, але вам з Ізабель треба дістатися храму звільнити мене.

— Я все ще не до кінця довіряю тобі. Не дарма ж наші з Ізабель пращури розділили тебе й позапихали у нас із нею.

— У будь-якому разі, ми з тобою обоє знаходимося в кайданах контракту.

— Я знаю просто... Пообіцяй, що не збрешеш, коли ми тебе звільнимо.

— Збрешеш? У нас пекельний контракт, та й просити обіцянки у диявола...

— Пообіцяй!

Таркін зітхнув, обдаючи шию та плечі дівчини своїм гарячим подихом. Після секунди тиші, він виставив перед Марою свого мізинця.

— Обіцяю.

Мара озирнулася, аби ще раз побачити вогняні райдужки диявола. Вона дещо прищурила очі, ніби дивуючись, що Таркін вирішив використати цей дитячий жест, але у відповідь побачила лише чоловічу м'яку посмішку й досить швидко розслабилася сама, після чого вхопила своїм мізинцем палець диявола, стискаючи його щосили.

— Але якщо збрешеш, я особисто відправлю тебе назад до Пекла.

— Домовилися.

Чоловік неголосно посміявся, але це не була насмішка зі слів дівчини, радше звичайний спокійний і теплий сміх.

— Але до того, нам треба подбати про твоє прокляття, щоб ти до ритуалу в храмі дійшла живою.

Паралельно з цими словами пальці Таркіна лягли дівчині на спину, неспішно проходячись її нагою шкірою від попереку і вздовж хребта аж до шиї. Саме зараз Мара відчула, що в кімнаті було досить прохолодно через вибите вікно, на фоні чого руки Таркіна відчувалися дуже теплими, що викликало сироти та легке тремтіння... А ще - бажання загорнутися в них і грітися всю ніч.

Мара закрила очі й трохи розслабила губи, привідкривши рота й пропускаючи крізь нього повітря, готуючись до наступних доторків.

Позбувшись зору, дівчина покладалася тільки на відчуття, прокладаючи в голові мапу подорожей її тілом рук диявола і... Ще чогось м'якого. Пензлі?

Поступово, без поспіху, ельфійка почала тонути в тактильності. Здавалося, що її одночасно торкалися десятки рук й не менше пензлів залишали на ній сліди гарячою фарбою. Її руки перепліталися з руками чоловіка доки пензлі вимальовували дивні візерунки та символи в неї на кистях та передпліччі. Інші пальці обережно підтримували її під ліктями й ніби пестили її шкіру вище, рухаючись у бік плечей, за чим в той же час рухалися нові пензлі, що ще більше вкривали її тіло древніми текстами. Її спина перетворилася на справжню книгу, чи полотнище, списане ще кількома пензлями та обласкане черговою парою рук. Дихання дівчини почало тремтіти, коли ще одна пара рук обережно, але з відчутною силою розставила ноги ельфійки, а в районі колін вона відчула, як навколо її ніг обертається й затягується щось, схоже на мотузки, які ніби забороняли зводити ноги назад. В цей же момент пензлі дісталися внутрішніх частин її стегон, продовжуючи списувати дівчину все далі і далі.

Пензлі зі спини та рук поступово огортали дівчину сріблястою фарбою й рухалися до передньої частини її тулуба. Руки Таркіна, що ніжно огортали руки дівчини - стали повільно підіймати її догори, коли її кисті теж були стягнуті мотузкою, що тепер не давала змоги опустити руки. Мара трохи скривилася, відчуваючи, як в неї все більше і більше відбирали свободу руху, але очі вона так і не відкрила. Можливо, їй було трохи страшно від того, що відбувається, але разом з тим і приємно. Та й зрештою, вона хотіла вірити тому, хто був заточений в її тілі. Вона хотіла вірити цьому дияволу. Її дияволу.

Пензлі та руки рухалися далі, огортаючи та розписуючи живіт дівчини, обмальовуючи пупок та проходячись рельєфом її м'язів пресу, поступово підіймаючись все вище, аж до тієї тканини, що закривала її груди.

В мить, все ніби зупинилося, пензлі кудись зникли, а руки хоча й продовжили ніжно обіймати дівчину трохи вище талії, та нікуди не рухалися.

— Можна?

Мара відчула шепіт Таркіна майже біля самого вуха, відчуваючи жар його подиху і його тіла поруч. Їй було дещо смішно, але все одно приємно, що навіть зараз, коли вона була зв'язана й навіть не могла чинити пародію на супротив, він залишався слухняним дияволом. Її дияволом.

— Можна.

Тихо промовила Мара, ледь помітно посміхаючись. Наступної ж миті пара рук обережно підчепила тканину й потягнули її вверх, оголяючи передостанню частину її тіла - груди. Інша пара рук обережно підхопила їх, ніби підставляючи під пензлі, що швидко повернулися й продовжили свій розпис. В цю мить Мара не витримала і з її вуст злетів перший стогін. Дихання збилося і тремтіло, особливо коли пензлі та пальці поперемінно почали пестити її соски. Чи це теж була частина ритуалу, чи Таркін дозволив собі трохи погратися з нею? Але Марі було байдуже, їй подобалося те, що з нею відбувалося і все, про що вона могла тоді думати, це про те, що вона б воліла, щоб ця ніч тривала якомога довше.

Поки її груди поринали в ритуал, ще одна рука почала підійматися її спиною та шиєю, дістаючись потилиці й зариваючись у її локони. Пальці прийнялися приємно та монотонно массажувати голову, поки в якийсь момент не стиснулися навколо волосся дівчини й не потягнули на себе, змушуючи Мару закинути голову назад. Ще один стогін зірвався з її губ від неочікуваності. Тоді ж навколо її шиї з'явилась ще одна мотузка. Вона майже не здавлювала, але її присутність промовисто говорила про контроль. Тепер вже втеча була неможлива. Хоча Мара й не хотіла нікуди тікати.

Пальці й пензлі теж дісталися шиї, починаючи пестити і розфарбовувати її і там, поступово підіймаючись до її обличчя...

Сонце почало бити в заплющені дівочі очі крізь зламане вікно, змушуючи ту прокинутися. На перший погляд їй могло здатися, що все, що відбулося минулої ночі - це був тільки сон, але оглянувши себе, Мара побачила, як її тіло всіяне сіро-блакитними символами. Кожен з них віддавав спогадом про конкретний дотик і на мить ельфійка ніби знову відчула себе в руках диявола. Нігті зрослися з її пальцями на руках, перетворившись на справжні пазурі, а на голові з'явилася пара ріг, які дівчина ще не могла побачити, але могла відчути. Це була та плата з ритуал, про яку попереджав Таркін напередодні.

Сам чоловік весь цей час просто сидів на стільці перед ліжком, читаючи якусь книгу. Сонячне світло з вікна падало на підлогу й підіймалося все вище по кімнаті, стираючи диявола, коли торкалося до нього. Поступово, майже все тіло Таркіна зникло, перетворившись на ранковий пил і наостанок Мара встигла лише побачити його погляд, коли той відірвався від книги й глянув на неї. Тепер вже вона була дійсно одна в цій кімнаті.

— Ну міг би й попрощатися наостанок.

— Попрощатися? Я ж досі всередині тебе.

Дівчина трохи зашарілася й прикусила язик від цієї ситуації. Це була прекрасна ніч, та як і все прекрасне, вона мала закінчитися й залишитися у спогадах. Попереду чекали нові пригоди і ще немала подорож до храму в іншому місті.