Революція Троянд

2 листопада - річниця Революції троянд - однієї з найважливіших подій у новітній історії Сакартвело. Це перший прецедент мирної зміни влади на пострадянських теренах. Вона поклала край проросійському правлінню в країні на певний час та стала волевиявленням цієї нації.

Каденція Едуарда Шеварднадзе викликала незадоволення у картвельського народу: корупція, бідність, проросійський вектор розвитку країни, неспроможність вирішити проблеми сепаратизму в Осетії, Абхазії та Аджарії та низький рівень життя в цілому - усе це спонукало населення до дій. Воно не збиралося терпіти та слухати брехню з телевізора. Рано чи пізно гора проблем у країні змусила б людей вийти на вулицю. І приводом до революції стали результати парламентських виборів 2 листопада 2003 року.

Центральна виборча комісія підрахувала 50% бюлетенів та оголосила, що до влади мають прийти пропрезидентські блоки “За нову Грузію” та “Союз за демократичне оновлення Грузії”, однак результати не визнали ні опозиція, ні міжнародні спостерігачі: вони вважали їх сфальсифікованими.

3 листопада телеканал “Руставі 2” опублікував результати екзитполів, за якими лідирував блок Міхеіла Саакашвілі “Об’єднаний народний рух”. Саакашвілі закликав визнати вибори недійсними. До цього також закликали Зубаб Жванія та Ніно Бурджанадзе - очільники опозиційного руху “Демократи”. Уже 4 листопада Тбілісі почалися масові демонстрації, які підтримали молодіжні організації та непарламентські партії, що згодом створили єдиний штаб протесту. 7 листопада Центральна виборча комісія оголосила, що 95% голосів отримав президентський блок “За нову Грузію”.

Саакашвілі та його партія закликали до всенаціональних протестів. Наступного дня в Тбілісі відбувся мітинг, який відвідало 20 тисяч людей. Шеварднадзе вийшов на переговори з лідерами протестувальників, однак нічого не вийшло. 12 листопада почався збір підписів за відставку президента, 13 - Міхеіл Саакашвілі виступив із промовою, у якій заявив, що переговорів із Шеварднадзе бути не може і що єдиний вихід із ситуації - відставка президента, та знову закликав людей мітингувати. Протести ставали більш масовими: до них долучалися держслужбовці, лікарі та студенти не лише в столиці, а й за її межами. 20 листопада Центральна виборча комісія оголосила фінальні результати, де блок Шеварднадзе переміг.

Вибори визнали дійсними, і уряд назначив засідання новообраного парламенту на 22 листопада. Тоді й стався переломний момент у революції: протестувальники на чолі з Міхеілом Саакашвілі увірвалися до будівлі парламенту з трояндами в руках(так і з’явилася назва революції). Вони зірвали виступ Едуарда Шеварднадзе, захопили будівлю та змусили президента покинути парламент у супроводі охорони. Шеварднадзе оголосив надзвичайний стан та закликав війська з поліцією йому на допомогу, однак ніхто його не підтримав. Наступного дня він провів зустріч з лідерами опозиції та міністром закордонних справ Росії та після неї подав у відставку.

24 листопада Верховний суд Сакартвело анулював результати виборів, виконувачем обов’язків президента стала Бурджанадзе. Дострокові президентські вибори призначили на 4 січня. З результатом 97% Саакашвілі переміг, а на парламентських виборах 28 березня перемогла його партія “Об’єднаний народний рух”.

Трояндова революція надихнула Помаранчеву революцію та дала картвельському народу надію на створення нової демократичної держави західного типу. На жаль, уряд Саакашвілі не виправдав усіх надій, але ця подія задала вектор розвитку Сакартвело, і її наслідки ми бачимо зараз.