Революція Бидла
Едуард Юрченко«Велика французька революція»: хто є хто та жовті жилети через 229 років.
Розповсюджена думка, що цю революцію (наслідки якої Європа не може подолати вже більше 200 років та які, цілком вірогідно, її таки угроблять) здійснив «народ». Але, що це був за такий «народ» який спалив власну хату та влаштував сам собі справжнісінький геноцид? Не кажучи про те, що поняття народ є вкрай широким (особливо коли його використовують ліваки).
Постає закономірне запитання: хто ж був опорою революції, хто її очолював (не на найвищому, а на середньому рівні), хто здійснював геноцид власного народу, хто зруйнував найсильнішу і найбагатшу на той час країну Європи?
Справа в тому, що основною опорою французької революції був Хам, який мав три голови як чудовисько з дитячих казок. Ім’я цим головам було: Хам-люмпен (не плутати з трудящими), Хам-буржуа (не плутати з більшістю дрібних та середніх підприємців) і, нарешті, третя, найстрашніша, голова – Хам-псевдоінтеліґент.
Хам-люмпен був огидним породженням доби ранньої індустріалізації, коли в надрах великих міст виник специфічний прошарок населення, типові представники якого балансували між некваліфікованою фізичною працею та відвертим паразитуванням. Вони не мали адекватної кваліфікації ремісників, не мали освіти і не мали навичок праці на землі. Саме вони стали дубцем у руках революційного керівництва, а самі від революції отримали надзвичайно просту винагороду – можливість безкарно грабувати, вбивати, ґвалтувати.
Другою головою був Хам-буржуа, який вбачав у старому режимові перешкоду для безмежного визискування трудящого люду. Революція надала для такого буржуа-вампіра надзвичайно широкі можливості, якими він із насолодою користувався навіть у моменти максимального «полівішання» республіканського режиму.
Третьою головою був, як уже зазначалося, Хам-псевдоінтеліґент – специфічний типаж, широко представлений у різноманітних органах революційної влади. Характерними рисами такої паразитарної особистості була недолуга освіта низького рівня в поєднанні з невмінням (і категоричним небажанням) працювати фізично. Примітивного розуму цього «інтелектуального авангарду революції» вистачало рівно настільки, щоб оволодіти декількома ідеями з найбільш «попсової» частини інтелектуальної літератури того часу, при чому без їх адекватного розуміння. До того ж, їхня поверхова освіта дозволяла їм «їздити по вухах» неписьменним люмпенам, які ставилися до своїх ватажків за принципом «вживає незнайомі слова – отже, розумний». Для того, щоби зрозуміти весь жах панування такої «еліти», уявімо собі на хвилину, що до влади в Україні прийшла частина менеджерів середньої ланки з незакінченою вищою освітою і вирішила масово нав’язати українцям окремо взяті ідеї, наприклад, Карлоса Кастанеди (при тому, що ці окремо взяті ідеї вони самі як слід не розуміють). Ідеї, що сподобались цим новим керманичам, вони нав’язували б шляхом масового знищення всіх незгодних та й узагалі тих, кому не знайшлося місця в картині майбутнього, що зародилась у їхній хворобливій свідомості.
Зрозуміло, що наслідки для переважної більшості французів були надзвичайно жахливі: під гучне декларування різноманітних «свобод» їх позбавили елементарних повсякденних прав, які вони зберігали навіть у часи найсуворішого кріпацтва. Вже на початку революції були заборонені професійні об’єднання. За їх відновлення у формі профспілок робітничий клас Франції потім боровся протягом майже всього XIX століття, і боротьба ця супроводжувалася великою кров’ю та безпрецедентним економічним гнобленням. Селяни були позбавлені права на сільський схід, яким вони користувалися протягом більш ніж тисячолітнього існування Французького королівства. У такий спосіб революція зруйнувала дієвий механізм народного самоврядування. Селянин завжди був частиною зорганізованої громади, яка надавала йому допомогу і у протистоянні загрозам зовнішнього світу, і в протиріччях із місцевим феодалом. Але буквально в одну мить його було позбавлено цієї підтримки. Найстрашніше полягало в тому, що переважна більшість селян належала до згадуваних вище «пасивних громадян», тобто була позбавлена елементарних політичних прав. Неписьменних, безправних, повністю дезорієнтованих селян було кинуто на поталу паразитарній буржуазії та бездушним республіканським чиновникам. Не варто пояснювати, що обидві ці сили були глибоко чужі селянинові і, на відміну від феодала-аристократа, компроміс із ними знайти було неможливо, оскільки вони були представниками абсолютно чужого та незрозумілого для селянина світу.
Не зайвим буде зупинитись і на ставленні революційної верхівки до французької інтеліґенції або, іншими словами, на ставленні примітивних псевдоінтеліґентних недоучок до інтеліґентів у початковому, повному розумінні цього слова. Яскравим прикладом тут може слугувати доля видатного французького науковця та дослідника Лавуазьє, котрий, будучи засудженим до смерті, попрохав відстрочки на декілька днів задля того, щоб завершити свої експерименти, які він вважав важливими для республіки. Йому категорично відмовили із формулюванням, що його експерименти не мають жодного значення.
Ось такі «симпатичні» персонажі закладали фундамент тієї політичної системи яка сьогодні сприймається як вершина прогресу, котра не може мати альтернативи…
Цілком логічним є те, що більш-ніж 200-річна деградація породила сучасне повстання «жовтих жилетів».
Як би воно не завершилось – воно має унікальне історичне значення як об’єднання в боротьбі проти Макрона, як уособлення останнього покоління породженого 1789 роком істеблішменту, найрізноманітніших соціальних верств та сегментів суспільства. Ледь не всі спостерігачі відзначають, що кістяк протестів складають етнічні французи з НЕмаргінальних соціальних прошарків. Це повстання тієї самої «мовчазної більшості» яка мовчала більше 200 років. І нехай серед них більшість сприймає «велику революцію» як позитивну або, принаймні, нейтральну сторінку історії (французів так виховували багато поколінь). Коли організм інстинктивно відхиляється від полум’я він теж це робить не шляхом продуманої дії. Падіння СРСР теж починалось з ідеї «соціалізму з людським обличчям». Головне в іншому: коло замкнулось і на противагу революції бидла приходить революція нормальних людей. Нащадків тих самих селян та ремісників яких адепти «свободи – рівності – братерства» в свій час «гнало до щастя залізною рукою».
Цікаво, що серед протестувальників все частіше з’являються групи під королівськими прапорцями з лілеями...
