Ревнощі як фактор любовних стосунків. Дипломная (ВКР). Психология.
⚡ 👉🏻👉🏻👉🏻 ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Ревнощі як фактор любовних стосунків
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
Актуальність вивчення ревнощів як
фактора любовних стосунків для сучасної психології полягає в тому, що ревнощі -
це складне, суперечливе почуття. Незважаючи на те, що вони давно внесені в
список пристрастей низинних, у свідомості сучасної людини зберігається повір'я:
"Ревнує - отже любить". Мабуть, із цим з відносною часткою умовності
можна погодитись. У розумних межах ревнощі природні, пояснювальні й навіть
доцільні, вони є ознакою небайдужості, свідченням сильних почуттів і живих
людських емоцій. Підсвідомо багато з людей вважають їх одним з доказів любові й
нерідко сприймають позитивно. Ревнощі здатні приймати як природні форми
(побутові подружні ревнощі), так і може доходити до афекту й перетворюватися в
щиросердечну хворобу (марення ревнощів). Шкідливо не саме почуття ревнощів, а
крайні форми їх прояву, що виходять за межі норми (підозрілість, необґрунтовані
щиросердечні роздирання, образи, бажання помсти). Ревнощі приводять до проблем,
розривам близьких стосунків, тому їх дослідження може послужити основою для
розробки методів надання психологічної допомоги.
Незважаючи на те, що феномен
ревнощів є предметом досліджень таких вчених, як Айванхов О., М.П. Куттер,
соціолог Девіс, А.Н. Волкова, Т.М. Заславська, В.А. Гришин та інші, він є
недостатньо дослідженим і потребує подальшого вивчення.
Ми визначили по
Волковой А.Н. реакції ревнощів:
а) когнітивні
реакції виражаються в прагненні аналізувати факт зради, шукати її причину,
шукати винного (я - партнер - суперник), вибудовувати прогноз ситуації, простежувати
передісторію, тобто створювати картину події;
б) афективні
реакції виражаються в емоційному переживанні зради. Найбільш характерні емоції
- розпач, гнів, ненависить і презирство до себе й партнерові, любов і надія;
в) поведінкові
реакції виступають у вигляді боротьби або відмови. Боротьба виражається в
спробах відновити стосунки (пояснення), втримати партнера (прохання, угоди,
погрози, тиск, шантаж), усунути суперника, ускладнити зустрічі з ним,
привернути увагу до себе (викликання жалості, співчуття, іноді кокетство).
Методологічною основою нашого
дослідження є глибинна психологія, яка стверджує, що кохання виникає слідом за
ревнощами, причиною якої є небезпека (Лакан). Ревнощі виникають як відповідна
реакція на страх втрати об'єкта, з яким зв'язане одержання задоволення.
Мета дослідження: визначити
особливості ревнощів у любовних стосунках.
Об’єкт дослідження: любовні
стосунки.
Предмет дослідження: ревнощі як
фактор любовних стосунків.
. Проаналізувати
психологічний зміст любовних стосунків та ревнощів за допомогою теоретичного
аналізу;
. Засобами польового
дослідження визначити характеристики феномену ревнощів;
. Розробити дослідницький
інструментарій щодо вивчення проявів ревнощів у любовних стосунках;
. Дослідити вплив характеристик
любовних стосунків на типи реакцій ревнощів.
. Анкета «Мої стосунки»
(Бондар Н.).
. Авторська анкета
«Феноменологія ревнощів у любовних стосунках».
. Опитувальник партнерських
стосунків (PFB).
. Опитувальник "Шкала
любові й симпатій" (Зік Рубін).
. Авторська анкета «Прояви
ревнощів у любовних стосунках».
Наукова новизна: у вітчизняній і
закордонній психології різні аспекти ревнощів вивчалися стисло: ревнощі в
соціально значущих стосунках розглядалися як базові установки особистості;
ревнощі до суб'єктів стосунків були предметом психотерапевтичної й
психокорекційної роботи; ревнощі як симптом захворювання розглядалися в
патопсихології й медицині з проведенням відповідної терапії. До цього часу були
проведені дослідження, де метою ставилося визначити довготривалість життя
ревнивців. Дослідження показали, що ревнивці живуть на 10 - 15 років коротше,
хворіють вони взагалі гіпертонією та серцево-судинними розладами. Дослідниками
були Мак Гі, Девід Лестер та Ван Вальд.
Розділ 1. Поняття і психологічна
характеристика любовних стосунків
1.1 Психологічна
сутність кохання
Любов - винятково складний об'єкт
для психологічного аналізу. Насамперед, треба з'ясувати, чи відрізняється
комплекс пов'язаних з нею почуттів від тих, які зв'язуються з іншими
переживаннями, такими як дружба й секс.
Французький психолог Ж. Мезоннєв
вивчив численні описи любові й дружби й позначив якісні розходження між
"любовним" і "дружнім" часом і простором.
"Любовне" час здається людям скороминучої, мінливої, позбавленої
тривалості. Це "час, коли забувають про час", його ритм визначається
"биттям серць". Життя, будні течуть як би мимо закоханих.
"Дружнє" час виглядає більше спокійним і однорідним.
Любов прагне до повного знищення
відстані між люблячими, зливаючи їх в одне ціле. Навпроти, дружба, навіть сама
інтимна, у силу свого духовного характеру припускає деяку делікатність і
стриманість, збереження певної психологічної дистанції між друзями.
Таким чином, любов, любовні
переживання являють собою самостійне явище, що не збігається ні із дружніми, і
із сексуальними відносинами.
Цікавий той факт, що кохання
з'являється в часи, коли жінка попадає під панування чоловіка [1]. Можна
припустити, що кохання виникло в історії як психологічне відшкодування за
жіноче рабство. Але цей підхід однолінійний.
Безперечно те, що народження
кохання, як і інших людських почуттів, залежало від безлічі причин, головна з
яких - духовне ускладнення людини, народження в ній нових ідеалів, підйом на
нові щаблі етичного й естетичного розвитку. Входячи в життя людства, кохання
міняє весь лад її цінностей. Це зовсім новий стимул людського поводження, і,
з'являючись, він кидає свій відсвіт на всі інші стимули, зміщає їхню рівновагу,
різко міняє пропорції. Простота людського життя тепер пропадає, народження
любові заплутує, ускладнює індивідуальне життя, позбавляє її колишній ясності й
цілісності. І здавна стало зрозуміло людям: кохання приносить людині не тільки
світло, але й морок, воно не тільки піднімає, але й гнітить людини.
Кохання являє собою засіб
соціалізації людини, залучення його в систему суспільних зв'язків. Кохання - це
єдиний спосіб зрозуміти іншу людину в його найглибшій сутності [1]. Тільки в
коханні й через неї людина стає людиною. Без кохання вона неповноцінна істота,
позбавлена справжнього життя й глибини й не здатне не діяти ефективно, не
розуміти адекватно інших і себе.
Кохання витлумачується як потяг,
порив, натхнення, як воля до влади й разом з тим прагнення до вірності, як
особлива форма творчості й одночасно стимул до творчості в різних областях, як
предметне вираження глибин особистості і її волі, притім волі, готової вільно
привести себе в рабство, як складне перетинання біологічного й соціального,
особистісного й суспільно значущого, інтимного, затаєного й разом з тим
відкритого, шукаючого, що претендує.
Кохання - не щаслива випадковість і
не дарунок долі, а високе мистецтво, що вимагає від людини самовдосконалення,
творчість і внутрішню волю [1]. Справжнє кохання рідке ще й тому, що багато хто
не готов до неї й навіть боїться його, тому що воно вимагає «живої душі»,
самовідданості, готовності до вчинку, тривогу й турботу.
Якщо опитати людей,
які почуття, наявні в них, вони можуть назвати, то в першу чергу буде назване
почуття кохання. Філософи, психологи, фізіологи присвятили їй багато сторінок у
своїх роботах. Вже в Древній Греції була розроблена типологія любові: ерос -
стихійна й жагуча самовіддача, захоплена закоханість; філія - любов - дружба;
сторге - прихильність, особливо сімейна; агапе - жертовне кохання, кохання до
ближнього.
У древніх
філософських навчаннях кохання виступає як космічна сила, подібна до сили
тяжіння. Вона будує, гуртуюча, рушійна енергія світобудови. Навіть рух планет
приписувалося коханню (через кілька сторіч Данте писав із цього приводу:
«Кохання, що рухає сонце й світила»). Було створене навчання про всесвітню
«симпатію» речей і природних сил. Цей погляд існував аж до часів Ґете.
Інша лінія
розроблялася Платоном. У діалозі «Бенкет» він витлумачив кохання як почуттєву
закоханість та естетичний захват перед чудовим тілом (звідси - платонічна
любов) - з однієї сторони (це нижчий щабель сходів духовного сходження по
Платону), і як абсолютне благо й абсолютна з іншої сторони (це вищий щабель
сходів духовного сходження людини).
Один із ґрунтовних
розглядів афекту кохання можна знайти в голландського філософа-матеріаліста
XVII століття Б. Спінози. Відповідно до його поглядів, кохання до кого-небудь
виникає внаслідок того, що людина, що зробила добрий вчинок, робить іншому
приємність. Таким чином, кохання у Спінози - це не обов'язково сильне почуття,
а просто позитивне відношення до іншого, доброзичливість. Він показав
залежність емоцій люблячого від емоцій коханої людини: «Хто уявляє, що предмет
його любові одержав задоволення або невдоволення, той і сам також буде почувати
задоволення або невдоволення, і кожний із цих афектів буде в люблячому тим
більше або менше, чим більше або менше він в улюбленому предметі» [2]. Кохання
породжує бажання мати й зберігати предмет своєї любові, доставляти йому всякого
роду задоволення й заперечувати все те, що заподіює йому невдоволення. У свою
чергу в улюбленого виникає відповідне емоційне відношення: «Якщо хто уявляє, що
його хто-небудь кохає, і при цьому не думає, що сам подав до цього який-небудь
привід... то й він зі своєї сторони буде кохати його. Якщо він буде думати, що
подав справедливий привід для любові, то буде пишатися...» [2].
Тема кохання
знайшла відбиття й у працях англійського філософа XVIII століття Д. Юма Він
також розглядав кохання як позитивне відношення до людини, викликувана його
доброзичливістю, знаннями, дотепністю й іншими достоїнствами, але на відміну
від Б. Спінози, вважав, що причиною кохання є не людина, що доставляє нам
задоволення, а сам її вчинок.
Песимістична
філософія XIX століття, яскравим представником якої є А. Шопенгауер, прагнула
викрити кохання. Так, Шопенгауер затверджував, що кохання між підлітками є
обман, ілюзія, за допомогою якої ірраціональна світова воля змушує обманутих
індивідів бути сліпими знаряддями продовження роду.
На рубежі XIX-XX
століть 3. Фрейд спробував перевернути платоновську доктрину еротичного
кохання. Визнаючи в ньому, як і Платон, єдину причину з'єднання полової
пристрасті з духовним життям людини, це натхнення еросу він приймав не за
кінцеву мету, а як обман, названого їм лібідо.
Э. Фромм пише, що
«навряд чи будь-яке слово оточене такою двозначністю й плутаниною, як слово
«кохання». Його використовують для позначення майже кожного почуття, не
сполученого з ненавистю й відразою. Воно включає все: від любові до мороженого
до любові до симфонії, від легкої симпатії до найглибшого почуття близькості.
Люди почувають себе люблячими, якщо вони «захоплені» кимсь. Вони також
називають любов'ю свою залежність і своє власництво. Вони справді вважають, що
немає нічого легше, ніж любити, труднощі лише в тім, щоб знайти гідний предмет,
а невдачу в знаходженні щастя й любові вони приписують своїй невдачі у виборі
гідного партнера. Але всупереч всій цій плутанині й прийняттю бажаного за
належне, любов являє собою досить специфічне почуття; і хоча кожна людська
істота має здатність любити, здійснення її - одна із найважчих завдань.
Справжня любов корениться в плодотворності, і тому властиво може бути названа
«плідним коханням». Сутність його та сама, будь це любов матері до дитини,
любов до людей або еротична любов між двома індивідами… Це - турбота,
відповідальність, повага й знання» [1].
Турбота й
відповідальність означають, що кохання - це діяльність, а не пристрасть, і не
афект.
Акцентування уваги
в коханні на турботі й відповідальності необхідні Э.Фромму для того, щоб
обґрунтувати кохання до всього людства й конкретно до кожної людини, оскільки
випробовувати пристрасть або емоції із приводу кожної людини нереально. Не
випадково кохання до конкретної людини, по Фромму, повинна реалізовуватися
через кохання до людей (людству). В іншому випадку, як він вважає, кохання стає
поверхневим і випадковим, залишається чимсь дрібним. Повністю погоджуючись із
тим, що слово «кохання» у повсякденному розумінні часом губить конкретний зміст
(Ф. Ларошфуко, наприклад, добре помітив, що «у більшості людей любов до
справедливості - це просто острах піддатися несправедливості») і що любов - не
афект (якщо його розуміти як емоцію), важко визнати правоту Фромма щодо того,
що любов - це діяльність, що проявляє лише в турботі, відповідальності (я б
додав до них і такі поведінкові прояви, як ніжність, пещення). Все це наслідок
любові, її прояв, а не її сутність. Сутністю же залишається почуття, тобто
емоційно-настановне відношення до кого-небудь [1].
К. Ізард пише:
«...Існує кілька різновидів кохання, однак мене не залишає відчуття, що всі
вони мають щось загальне у своїй основі, щось, завдяки чому кожна з них важлива
й значима для людини, щось, що проходить червоною ниткою через всі типи кохання...»
[3].
Звісно, що бути
прив'язаним до всіх людей неможливо, тому любов - це інтимна прихильність, що
володіє великою силою, настільки великий, що втрата об'єкта цієї прихильності
здається людині непоправної, а його існування після цієї втрати - безглуздим.
Із цього погляду «любов» учителя до учнів, лікаря до хворих - це в більшості
випадків не більш, ніж декламується абстракція, що відбиває прояв інтересу,
емпатії, поваги особистості, але не прихильності. Адже прихильність - це
почуття близькості, засноване на відданості, симпатії до будь-кого або
будь-чого.
Є й інші крайні
погляди на кохання. П.В. Симонов, правильно затверджуючи, що кохання - це не
емоція й що залежно від обставин воно породжує різні емоції. «Кохання - це
різновид потреби, потреби дуже складними, сформованими впливами соціального
середовища, етикою й світоглядами даного суспільства», - пише він. Звичайно, у
почутті кохання, особливо в її гострій стадії - закоханості, є присутнім потяг,
що є різновидом потреби, але зводити кохання тільки до емоцій, значить сильно
спростити цей феномен. Кохання проявляється в постійній турботі про об'єкт
кохання, у чуйності до його потреб і в готовності задовольнити їх, а також при
загостренні переживання цього почуття (сентиментальності) - у ніжності й
пещенні. Які емоційні переживання супроводжують людині при прояві їм ніжності й
пещення, сказати важко. Це щось неясне, майже ефемерне, що практично не
піддається усвідомленому аналізу. Ці переживання те саме що позитивний
емоційний тон вражень, що теж досить складно вербалізувати, якщо не вважати, що
в людини виникає щось приємне, близьке до легкої й тихої радості [4].
Основним фактором в еволюційному
розвитку кохання, є статеве розмноження, при якому самець і самка вносять у
процес створення нової істоти рівна кількість генів, що забезпечує генетичну
мінливість і, отже, є засобом необхідним для виживання групи.
Інший біологічний феномен, що зіграв
особливу роль в еволюції емоцій - родинний відбір. Його визначають як процес,
що забезпечує передачу певних ознак індивіда через його гени й гени його
родичів. При цьому, вирішальне для еволюції значення грають риси, що
представляють особливу цінність для окремого індивіда. Так існують певні докази
про те, що родинний відбір вплинув на виникнення й розвиток альтруїстичного
поводження в людини, важливим компонентом якого є здатність до емпатії. У свою
чергу варто пам'ятати й про те, що істотною частиною емпатії є емоційне
переживання, що входить у переживання любові.
Особливістю розвитку людини в
онтогенезі є великий період залежності від батьків (особливо матері), від якої
потрібна опіка й турбота про немовля. Захист і годівля дитини - свідчення
любові.
Останньою біогенетичною причиною
кохання в людини стали осілий спосіб життя й полювання. На зорі людства полювання
було складною й ризикованою роботою: вона вимагала витримки й наполегливості,
чоловіки були змушені скитатися по кілька днів удалині від будинку, перш ніж
повернутися «до дому» до жінок і дітей зі свіжим видобутком. З огляду на що це
була й фізично важка робота, вони поверталися додому не тільки обтяжені
видобутком, але й виснажені погонею й т.п. Причиною, що змушувала їх
відправлятися в довгий шлях додому, була прихильність до їхніх жінок і дітей.
1.2 Любовні
стосунки та їх порушення
Щоб повністю довідатися людини,
необхідно зрозуміти її також у її любовних стосунках. Ми повинні сказати про
нього, вірно або невірно веде він себе в питаннях любові, ми повинні зрозуміти,
чому в одному випадку він надходить належним чином, а в іншому випадку - немає.
Таким чином, сама собою додається ще одне завдання: знайти спосіб підступитися
до того, щоб запобігти ті або інші невдачі в любовних стосунках. Якщо згадати,
що від рішення проблеми любові й шлюбу, мабуть, залежить насамперед людське
щастя, то нам відразу стане зрозумілим, що ми маємо перед собою безліч
найскладніших питань. Одні труднощі виникають під час обговорення цих питань
уже на самому початку - більшість людей говорять про неї відразу. Всі люди
різні, і, напевно, дві людини в інших умовах могли б бути більше щасливі, якби
, наприклад, кожний з них знайшов іншого партнера. Із цією можливістю можна
легко погодитися, але вона свідчить тільки про те, що дані люди зробили поганий
вибір. Чи шукаємо ми причину невдачі в питаннях любові в поганому, неправильному
виборі або розглядаємо випадки, у яких людина однаково б зазнала невдачі, тому
що він повинен був потерпіти її в силу більше глибоких причин, - у багатьох
випадках знання людської душі і її рушійних сил здатно вберегти нас від
промахів. Питання про любовні стосунки є приватним питанням людського життя.
Його розуміння можливо тільки в тому випадку, якщо ми будемо враховувати його
зв'язок з усіма іншими життєвими питаннями. Життя ставить перед нами три
комплекси найважливіших завдань, від рішення яких залежить наше майбутнє, наше
щастя.
Перше життєве завдання - це
суспільне завдання в самому широкому змісті. Життя жадає від кожного певного
поводження й розвитий здатності до контактів з оточуючими нас людьми, певної
поведінки в родині й формулювання своєї соціальної позиції. Для долі людини не
байдуже, який, наприклад, соціальний порядок він вибирає як задає напрямок
мета, наскільки у своїх учинках він думає про власне благо й наскільки - про
благо інших. Нерідко при цьому його внутрішній вибір важко виявити в зовнішніх
рішеннях, часто він взагалі не може прийти до рішення в питанні про соціальну
позицію, і часто його точку зору варто розуміти в іншому змісті, ніж у тім, що
виражається зовні. Те ж саме ставиться й до політичної позиції. Рідко зустрінеш
людей, задоволених своєю партією, але дуже часто - тих, кого, власне кажучи,
можна було б зарахувати до іншої партії. Їхнє відношення до людського
суспільства, їхнє відношення до ближнього в самому широкому змісті завжди
відіграє величезну роль, але не ту, що їм і іншим людям здається [5].
Наступне життєве завдання, що чекає
нашого рішення, - професійне питання, тобто питання про те, яким образом людина
хоче принести користь суспільству. Рішення цього питання надзвичайно різко
висвітлює сутність людини. Якщо ми, наприклад, чуємо від юнака, що йому претить
будь-яка професія, то ми не будемо поки його вважати дійсною соціальною
людиною: або тому, що він ще не дозрів для суспільства, або тому, що без
наставлянь, сам по собі, він так і не стане зрілим. До вибору професії ведуть
несвідомі зв'язки, які дають про себе знати в переважної більшості людей. Ці
зв'язки несвідомі тому, що ніхто, вибираючи професію, не думає, що він робить
крок, що приносить благо суспільству, що він шукає своє місце в суспільному
розподілі праці. Далі, однак, питання полягає в тім, як він виконує свою
роботу. Є люди, які вибрали професію, але зазнають невдачі або якийсь час через
розуміють, що їм, властиво, потрібно було щось інше. З факту частої зміни
професії ми містимо, що перед нами люди, які, по суті, взагалі не хочуть мати
ніякої професії, які, можливо, уважають себе занадто гарними або занадто
поганими для будь-якої професії й поводяться так, немов роблять ласку.
Третє життєве питання, що повинен
вирішити будь-яка людина, - це питання любові й шлюбу, що ми хочемо розглянути
тут особливо. До цього питання дитина готується поступово. Все його оточення
виконане відносинами любові й шлюбу. Не можна не визнати, що вже в найперші
роки життя дитина намагається зайняти свою позицію по цьому питанню й виробити
свій напрямок. Те, що ми чуємо на словах, не є важливим, тому що як тільки
заходить мова про питання любові, дитиною часто опановує неймовірна боязкість.
Є діти, які зовсім виразно висловлюються, що не можуть говорити на цю тeму. Є
діти, які дуже прив'язані до своїх батьків, але не можуть бути з ними ніжними.
Один чотирирічний хлопчик, коли його хотіли поцілувати, відповідав на це
ударами по особі, тому що прояв ніжних почуттів був йому неприємно, викликало в
нього тривогу й здавалося прямо-таки принизливим. Якщо оглянути думкою нашу
власне життя, не можна не помітити, що кожний прояв ніжності супроводжується
свого роду почуттям сорому й враженням людини, що через це він стає слабкіше
або менш коштовним. Це здається досить дивним і вимагає пояснення. Ми ростемо з
такою установкою, начебто вираження ніжних почуттів є чимсь ганебним. Ця
установка відповідає загальній спрямованості нашої культури на чоловічий ідеал.
Відповідно, наші діти постійно виховуються школою, літературою й оточенням у
напрямку, у якому любов розцінюється як свого роду відсутність мужності, і
часом це виражається зовсім чітко. Деякі заходять тут настільки далеко, що про
їх можна говорити як про людей, що бояться почуттів.
Простеживши за їхнім розвитком,
Адлер встановив, що всі вони є спонуканнями вродженого почуття спільності. Те,
що почуття спільності є вродженим, випливає зі сталості, з яким воно щораз
виникає. Ступінь його розвитку дає нам можливість побачити відношення до життя.
У понятті "людин" уже закладене все наше розуміння почуття
спільності, ми не могли б уявити собі людини, який би його втратив і проте
продовжував би називатися людиною. В історії Адлер також не виявив людей, що
живуть ізольовано. Де б ви не зустрічали людей, ви бачите, що вони живуть у
групах, хіба що тільки окремі люди були, наприклад, штучно або через божевілля
ізольовані від суспільства. Говорячи про тваринний світ, Дарвін указує, що в
групах живуть ті живі істоти, які займають менш сприятливу позицію стосовно
природі. Вітальність, життєва сила таких тварин проявляється в тім, що вони
поєднуються в групи, несвідомо дотримуючись принципу самозбереження. Всі
окремо, що жили тварини, яким у їхньому суворому розвитку бракувало почуття
спільності, повинні були загинути. Вони впали жертвами природного добору.
Принцип природного добору небезпечний також і для людини, тому що у фізичному
відношенні природа обійшлася з ним самим немилосердним образом [5].
Ситуація неповноцінності й
недостатності людського роду є джерелом постійного прагнення й примуса - стимулу
до досягнення стану спокою й сталості. На цьому шляху ми перебуваємо ще й
зараз, і кращою розрадою для людини є сьогодні, мабуть, свідомість того, що
наша нинішня ситуація є не що інше, як перехідний момент, короткочасна фаза в
людському розвитку. Зрозуміло, легше її пройде той, хто перебуває згідно з
реальними умовами, хто відповідає логіці фактів, тоді як безжалісна доля
осягне, природно, тих, хто цій логіці суперечить. У самому ж глибокому змісті
відчуття логіки спільного людського життя є не що інше, як почуття спільності.
Весь розвиток дитини вимагає
введення його в ситуацію, у якій є почуття спільності. Його життя й здоров'я
гарантовані тільки в тому випадку, якщо існують люди, які за нього
заступаються. Новонароджене теля вже незабаром після появи на світло може,
наприклад, розрізняти отрутні рослини. Але новонароджена людина внаслідок
неповноцінності свого організму надана почуттю спільності дорослих; дитини
потрібно довго виходжувати, учити й виховувати, перш ніж він придбає здатність
сам про себе піклуватися [5].
Навіть коли ми розглядаємо задатки,
що становлять нашу гордість і які забезпечують нам перевага перед іншими живими
істотами, якось: розум, логіку, мову, розуміння й перевагу нами всього гарного
й прекрасного, те й у них теж ми можемо побачити тільки ті переваги, які окрема
людина ніколи не змогла б створити, оскільки їх могла породити тільки
колективна психіка. Тому ми задовольняємо потреби, які ніколи б не обтяжували
індивіда, якби не стали життєвими в людському суспільстві. Для окремої людини,
що не був би пов'язаний із суспільством, свідома, логіка, що відслідковує
свідомо, не мала б ніякого значення, йому не потрібно було б говорити, йому
було б однаково, добрий він або злий; більше того, ці поняття через відсутність
зв'язку з людським суспільством, із ближніми, як у живучих порізно тварин,
втратили б усякий зміст. Всі якості щиросердечного життя людини, всі досягнення
людського духу можливі лише остільки, оскільки люди зв'язані між собою.
І про цей взаємозв'язок печеться не
тільки нестаток, не тільки настійні потреби дня, але й наша сексуальна
організація. Поділ людства на дві статі аж ніяк не приводить до відокремлення;
воно означає вічне прагнення один до одного. Воно породжує почуття взаємного
споріднення, оскільки у венах кожного тече загальна кров, оскільки плоть
кожного є плоть іншого. Шлюбні закони народів варто розуміти тільки з того
погляду , що любов у них розцінюються як загальні узи групи. Вони забороняли
шлюби й полові стосунки серед членів однієї родини тому, що це вело б до
ізоляції родин. Поети, релігії, священні завіти виступають проти інцесту й
намагаються його викорінити. Самі утворені люди ламали собі голову над тим, у
чому, властиво, причина природного відсторонення членів родини друг від друга.
Воно пояснюється розвитком у кожній дитині почуття спільності, що виключає всі
можливості, які могли б вести до ізоляції людини.
Те, що ми називаємо у власному
змісті любов'ю, відношенням між статями, завжди нерозривно пов'язане з почуттям
спільності. Любов як відношення двох людей і як складова частина почуття
спільності має свої власні закони. Оскільки вона є необхідним компонентом
збереження людського суспільства, її не можна розуміти у відриві від нього. Хто
позитивно ставиться до суспільства, той, безумовно, позитивно ставиться й до
любові. Хто має почуття спільності, той буде виступати за шлюб або рівноцінну
або переважаючу його форму любові. У того ж, у кого почуття спільності
подавлене, хто не зумів прийти до вільного прояву своєї сутності в рамках
людства, любовні стосунки будуть мати відособлений характер [5].
Оглядаючись назад, ми можемо тепер
зробити кілька висновків, які полегшать нам розгляд величезної області любовних
відносин і трохи розсіють темряву. Адлер стверджує, що людина, соціальний
розвиток якого постраждало, у якого немає друзів, що не став справжньою
соціальною людиною, що називає своїм світогляд, що суперечить почуттю
спільності, що, напевно, також не змогла благополучно вирішити своє професійне
питання, тобто знову той, хто повністю або майже повністю загублений для
суспільства, повинен зазнавати труднощів у своїх любовних стосунках і навіть
навряд чи буде здатне виріши еротичне питання. Такі люди будуть вибирати
незвичайні шляхи, створювати труднощі й хапатися за них як за захисну відмовку.
Подібні труднощі ми хотіли б розглянути тут трохи ближче; при цьому ми прийдемо
до більше глибокого розуміння всієї проблеми. Ми зможемо затверджувати: також і
в любовних стосунках людини проявляється вся його особистість. З одного боку,
ми можемо з його любовних відносин зрозуміти його особистість, з іншого боку, з
розуміння всієї його особистості - догадатися про відповідним їй особливостях
еротичних домагань.
Дуже часто в питанні про еротичні
стосунки ми зустрічаємо досить розповсюджені, однак помилкові припущення, що
любов одного накладає зобов'язання на інший.
Якщо трошки прислухатися до життя й
при цьому небагато поспостерігати за собою, то ми зможемо переконатися, що дуже
часто робимо помилку, думаючи, що кохана людина зобов'язана нам уже тим, що ми
його любимо. Схоже, що ця омана в тім або іншому ступені втримується у всіх
наших проявах. Воно виникає з дитинства й з відносин у родині, у якій і справді
любов одного чи ледве не робить боржником іншого. Ми носимо в собі тільки
залишок цього дитячого подання, бажаючи перенести подібні стосунки в життя.
Виникаючі із цієї омани групуються навколо наступного ходу думок: "Раз я
тебе люблю, ти повинен робити те й те". Тим самим і стосунки між людьми,
які дійсно прив'язаний друг до друга, нерідко здобувають набагато більше твердий
ухил, а потреба у владі індивіда, що, підкреслюючи власну любов, хоче втягти
іншого у свою схему, у свій шаблон, вимагає, щоб учинки, вираження особи,
манери, успіхи й т.д. відповідали його бажанням, тільки з тієї причини,
"що він цієї людини любить". Це з легкістю може переродитися в
тиранію [5].
Таким чином, існує фактор, що
пронизує любовне життя людей, що завжди веде до порушень спільного життя:
прагнення до влади й особистої переваги. У людському суспільстві необхідно
поважати волю індивідуальності й надавати їй право надходити по власному
розсуді. Хто прагне до особистої переваги, той перешкоджає своєму приєднанню до
суспільства. Він бажає не включення себе в ціле, а підпорядкування інших. Тим
самим, зрозуміло, він порушує гармонію в житті, у суспільстві, серед своїх
близьких. Оскільки жодна людина не може довгий час терпіти кабалу іншого, те
ті, хто навіть у своїх любовних стосунках прагнуть до влади над іншою стороною,
неминуче будуть натрапляти на серйозні труднощі. Якщо вони хочуть привнести свою
схильність до зарозумілості й переваги в еротичні стосунки, то вони повинні або
підшукати партнера, що зовні буде їм підкорятися, або вести боротьбу з
партнером, що також прагне в еротиці до переваги або перемоги. У першому
випадку ми спостерігаємо перетворення любові в рабство, у другому випадку
передбачаємо постійну, виснажливу боротьбу за владу, що ніколи
Похожие работы на - Ревнощі як фактор любовних стосунків Дипломная (ВКР). Психология.
Как Оформлять Введение Курсовой Работы
Доклад по теме Низшая мифология кельтов
Реферат: Внедоговорные обязательства. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Социально-политические причины упадка династии Пехлеви (1960–1978 гг.)
Ответ на вопрос по теме Шпаргалка по школьному курсу физики
Большое Сочинение На Тему Война
Сочинение: "Эти деревья... укрывали нас от всего остального мира..."
Реферат по теме История и современное развитие звукозаписи
Реферат Биография Толстого
Реферат по теме Автоматизация управленческого учета в строительстве. Основные программные продукты
Доклад: Грипп и его профилактика
Доклад: Афины
Сочинение по теме Художественно-документальная проза Д. Гранина. Повесть Зубр
Патология Органов Половой Системы Реферат
Придумать Сочинение На Тему
Дипломная работа по теме Использование проектной методики для обучения иноязычному общению на уроках иностранного языка в средней школе
Реферат: Теїстичні вірування праукраїнців часів Київської Русі
Эссе На Тему Хороший Человек
Панфилов Василий Дипломная Работа Читать Онлайн
Критерии Сочинения 6 Класс
Контрольная работа: Копинг-поведение в стрессовых ситуациях
Реферат: The Millenium Force Essay Research Paper Millennium
Реферат: Americanisn Essay Research Paper What Kind of