Релігійне мистецтво. Народження мистецької кар’єри Іллі Рєпіна 

Контроверсійними для сучасності у зв‘язку з тенденцією зростання кількості атеїстів є певні питання, пов’язані з релігійним мистецтвом. Одне з них — чи є воно так званим «культурним застоєм» і чи не гальмувало воно розвиток мистецтва протягом історії.

Для відповіді на це питання буде раціональним пригадати ставлення суспільства до релігійного мистецтва в 19 столітті. 

Задля цікавості і поєднання з другою підтемою статті, я пропоную зробити це на прикладі картини Рєпіна «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року». 

Досліджуємо мистецтво і продовжуємо відстоювати право називати українських митців своїм культурним надбанням наперекір ворожим хибним твердженням. 

Картина зображує реальну історичну подію: Іван ІV Грозний у розпалі сварки забив свого сина до смерті посохом. В парадигмі тогочасного мистецтва знання цього факту і його репродукція на полотні з усіма реалістичними неприємними елементами було далеко не одним і тим самим. Люди знали, але не були готові бачити. Підтвердженням цьому слугує суспільна реакція на картину - її заборонили демонструвати на виставках. 

Прийняти її суспільство змогло лише з плином часу. Так само, як і релігійні роботи митців, що відходили від класичних бачень Євангельських сюжетів. Люди розуміли, що в теорії митці здатні на це, але не були готовими бачити це на практиці. Та з часом, із збільшенням геніальних релігійних робіт, звикали, і їхнє ставлення до них  трансформувалось. Це свідчить про помилковість тверджень про те, що релігійне мистецтво затягує культуру у пучину давності й консерватизму (в негативному його значенні). Адже релігійне мистецтво було одним з рушіїв модернізації культури і її сприйняття. 

А тепер перейдемо до того, з чого починався Ілля Рєпін, як художник. 

За збігом історичних обставин, саме з релігійних сюжетів. На це є своя причина. Насправді церква для Іллі Рєпіна не мала особливої цінності, він ставився до неї майже байдуже, навіть переставши її відвідувати після того, як Льва Толстого було відлучено від неї, але сама релігія була для нього важливим культурним символом, який він і висвітлював у багатьох своїх роботах. 

Отже, перша з них - «Голгофа», виконана у стилі реалізму.  

Подивитись на розп’яття Христа прийшла незліченна кількість людей: і воїни, і прості люди. Всі гуртуються під похмурим небом, що сумою чорних хмар та грози, що насувається, кричить про неминучість покарання людей за скоєний великий гріх.

Наразі картина знаходиться в Києві, в національному музеї мистецтв. 

Друга картина Рєпіна - «Іов та його друзі», написана також у 1869 році. 

Мученик Іов, що колись був щасливим праведником, сидить і страждає від страшних хвороб, до цього втративши дітей та все своє майно. Перед ним - його друзі, сумні й оторопілі від того, наскільки його скалічили зміни.

Позаду Іова, майже повністю в тіні, сидить його дружина, чий образ також огорнутий болем та скрутою. 

Дивує те, наскільки філігранно молодому художнику, що тільки розпочинав кар‘єру, вдалося передати відчуття пануючого в сюжеті горя через спокійні образи. Без крику, без сліз, без яскравих емоцій. Певно, це й приголомшило тогочасних критиків, які присудили Рєпіну за цю картину Малу золоту медаль. 

Наступною метою художника стала Велика золота медаль. 

З цим пов’язана поява на світ його відомої картини «воскресіння доньки Яіра». Як бачимо, знову Євангельська тематика. 

Чотири місяці художник не міг взятися до полотна. Все думав про те, де знайти натхнення реалізувати біблійну легенду. Відповідь знайшлася серед подій його власного життя, а саме - спогади про його померлу сестру Устю. 

Смерть не пощадила дванадцятирічну дівчинку, єдину доньку Яіра. В оселі запанувала темрява й горе…

І ось до кімнати входить Ісус і завдяки своєму дару зцілення повертає дівчинку до життя. На обличчях батьків, що стоять позаду - подив та хвилювання, вони вагаються, чи вірити їм у диво, що відбувається.

Завдяки цій картині художник отримав Велику золоту медаль та можливість їздити закордон, де для нього і почався новий етап геніальної творчості.