Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях - Спорт и туризм курсовая работа

Главная

Спорт и туризм
Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях

Рекреаційний потенціал України. Фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності. Загальні перспективи розвитку ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях. Шляхи підвищення якості надання рекреаційних послуг.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
з «Організації рекреаційних послуг»
на тему: Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях
Керівник: завідувач кафедрою ГРС, доктор економічних наук, профессор Мілашовська О.І.
РОЗДІЛ 1. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА КУРОРТИ УКРАЇНИ
1.2 Зародження і розвиток українських курортів
1.3 Територіальна організація рекреаційної діяльності в Україні
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КУРОРТІВ В УКРАЇНІ
2.1 Аналіз розвитку рекреаційних закладів в Україні
2.2 Фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
2.3 Проблеми розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ КУРОРТІВ В ОЗДОРОВЧИХ ЦІЛЯХ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОСЛУГ
3.1 Перспективи розвитку і шляхи підвищення ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях
3.2 Шляхи підвищення якості надання рекреаційних послуг
рекреаційний курорт оздоровча послуга
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі актуальність даної теми є очевидною, оскільки рекреаційні курорти України не є досконалими і потребують аналізу і проблем та перспектив розвитку даної галузі. Туризм протягом усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце у світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, числом зайнятих, обсягом експорту послуг, як джерело доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним із важливих індикаторів якості життя.
Вагомою структурною складовою економіки України стає рекреацій-но-туристичний комплекс для розвитку якого є необхідні природні умови, історико-культурні, матеріальні та трудові ресурси. Рекреаційно-туристичний комплекс можна розглядати в двох аспектах: з одного боку, як міжгалузевий комплекс у складі сфери послуг, де виникають і набувають розвитку економічні відносини з виробництва, обміну і споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другого -- як складову соціальної інфраструктури територій різного рівня, що становить комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.
Рекреаційно-туристичний комплекс має ознаки самостійного об'єкта: спеціалізовану матеріально-технічну базу; специфічні природно-антропогенні ресурси; унікальність продукування послуг і власної технології обслуговування; формування принципово нової схеми міжгалузевого і територіального управління; суспільну значимість, в тому числі економічну, соціальну, екологічну і політичну. Практично туризм є відправною точкою формування міжгалузевого рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства, заклади та організації різних сфер економіки.
Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини.
Об'єктом курсової роботи є дослідження розвитку й функціонування рекреаційних курортів України.
Предметом курсової роботи є аналіз розвитку українських рекреаційних курортів, виявлення проблем та перспектив їх використання в оздоровчих цілях.
Мета курсової роботи - розглянути рекреаційні курорти України: аналіз їх розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях.
Відповідно до мети були поставлені та вирішені наступні завдання:
дослідити рекреаційний потенціал України;
розглянути історію розвитку українських курортів;
розглянути територіальну організацію рекреаційної діяльності в Україні;
проаналізувати розвиток рекреаційних закладів в Україні;
переглянути фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні;
розглянути проблеми розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні;
розробити перспективи розвитку і шляхи підвищення ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях та підвищення якості надання рекреаційних послуг.
Вибір методів дослідження обумовлено поставленою метою і специфікою предметної області. В курсовій роботі використовувались загальнонаукові методи аналізу, синтезу і узагальнення; систематизації; а також спеціальні методи: методи збору і обробки інформації, методи дослідження, оцінки і узагальнення отриманої інформації; методи прогнозування.
У процесі написання курсової роботи були використані навчальні посібники, наукові статті, періодичні видання, матеріали конференцій, електронні та інші джерела інформації написані такими авторами, як: Щербіна Н.М., Москаленко В.Ф., Фоменко Н.В., Кравців B.C., Любіцева О.О., Стафійчук В.І. та іншими.
Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, три розділи, висновок, список використаної літератури із вісімнадцяти найменувань та семи додатків. Загальний обсяг роботи 49 сторінок.
РОЗДІЛ 1. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА КУРОРТИ УКРАЇНИ
Після переходу від ручного до машинного виробництва в людей з'явилося більше вільного часу, який можна було використати для відновлення фізичних та духовних сил втрачених в процесі трудової діяльності. Для цього необхідним є наявність певних ресурсів, а також організація їх використання. Відпочинок людини прийнято називати рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у релаксації, лікуванні, оздоровленні, рекреаційною діяльністю. Кожна країна прагне володіти розвиненою інфраструктурою та курортними закладами для відпочинку, лікування й оздоровлення своїх громадян. Завдяки вдалому компонуванню умов для рекреації в окремих державах створилися потужні комплекси відпочинку, лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних [1; с. 12].
Багатофункціональний рекреаційний комплекс поділяють на три групи:
Комплекс зазвичай розглядають як частину світового господарства, зв'язану з освоєнням територій для рекреації, профілактичного та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він приносить серйозні прибутки державі, зрівнюючись з промисловістю та сільським господарством.
Рекреаційні ресурси -- це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму.
Рекреамція -- це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням.
Зазначимо, що рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи: 1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку; 2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність; 3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури [7; с. 84].
В Україні переважну частину ресурсного потенціалу складають: ландшафти лісові, приморські та гірські, ресурси мінеральних вод та лікувальних грязей, національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та інші, пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та інші.
Це безцінні ресурси для раціонального розвитку рекреаційних територій і курортів та максимально збережена частина природного середовища.
Площа розроблених та потенційних рекреаційних зон в Україні сягає 12,8% території країни і розподіляється згідно до унікальних природних особливостей семи рекреаційних регіонів. При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори [1; с. 15]:
наявність природно-рекреаційних ресурсів;
наявність і стан туристично-рекреаційної інфраструктури;
попит та пропозицію на рекреаційнупослугу і туризм;
туристично-рекреаційна стратегія регіону.
Відповідно оцінці природних ресурсів, потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.
Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду за даними 2003 року мають [12; с. 46]:
від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;
5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;
3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;
до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;
до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;
до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.
Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Всередньому тривалість рекреаційного періоду становить тут 175-190 днів на рік. Тут функціонують найстаріші в Україні грязеві курорти - Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Саки та інші.
Майже у всіх областях України знайдено лікувальні води різного складу та мінералізації. Найбільше родовищ розташовані в Карпатському регіоні, а саме в Закарпатській, Львівській областях. Дещо менше родовищ у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.
В Україні, головним чином в південних та північно-західних областях зосереджені унікальні запаси лікувальних грязей.
На території грязевих родовищ функціонують курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибейський та ін., а на курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові лікувальні грязі.
Не менш важливе місце у розвитку рекреаційної сфери, в Україні, посідає друга група проридно-рекреаційних ресурсів: історики-культурні, до яких входять культурні об'єкти, історичні пам'ятки, елементи архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим ресурсом для задоволення потреб рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні сягає 48690 об'єктів. Їхня цінність та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси розміщуються - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.
Характерною складовою рекреаційних ресурсів є однорідні рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких пов'язане як з територією України, так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. В Україні знайдена значна кількість таких об'єктів, деякі з них мають міжнародне значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал. Ці території, пов'язані з життям, працею або перебуванням в Україні французів, угорців, німців, іспанців, англійців, італійців, чехів, поляків, американців та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь), поховання шведів на Полі Полтавської битви (м.Полтава), австрійців, загиблих в Сталінградській битві у 1943 р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під Києвом, м.Луганськ) та інші [11].
І нарешті, третя група рекреаційних ресурсів соціально-економічні, представлена сучасними надбаннями міжнародного рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві та інших галузях, тобто вони охоплюють матеріально-технічну базу, що забезпечує виробництво, продаж і надання послуг рекреації, вдосконалення транспортної інфраструктури, підготовку трудових ресурсів [6].
Найвагомішим для раціонального використання рекреаційних ресурсів є наявність розвиненої організаціонної інфраструктури. Це заклади розміщення, лікування та оздоровлення, заклади харчування, транспортні засоби, заклади дозвілля, атракції та ін. Коротко описуючи матеріальну базу туризму, можна сказати, що станом на 2010 рік в Україні налічувалось 1731 підприємство готельного господарства загальною кількістю номерів 79833 [18]. За формою власності вони розподіляються так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 % - у колективній та 3 % - у приватній (Додаток А). Найбільше готелів налічується в таких регіонах України: м. Київ (7,3 %), Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка Крим (6,8 %), Дніпропетровська (6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %) області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304 санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної форми власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії-357, бази та інші заклади відпочинку-2015, пансіонати відпочинку - 235, будинки відпочинку - 38, пансіонати з лікуванням - 68, інші заклади - 104. За формою власності ці заклади розподіляються на: державну - 37 %, колективну - 58 %, приватну -0,9 % та власність міжнародних організацій - 3,9 %.
Отже, в Україні наявними є всі види ресурсів, завдяки яким вона може всебічно розвивати свою рекреаційну галузь. Що дозволить не тільки оздоровити значні маси населення і створити багато робочих місць, але в той же час зробить значний внесок до національного доходу нашої країни.
1.2 Зародження і розвиток українських курортів
1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов'язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того, запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так, у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалося 10 іноземних колоній - 3969 чоловік. Усім без винятку надавалися пільги - звільнення від усяких податків і повинностей на 8-10 років, позичка на переїзд і великі (до 50 десятин на сім'ю) ділянки землі. До 1802 р. поміщикам було роздано 350 тис. десятин землі. Крім того, йшло самозахоплення вільних ділянок і скуповування селянських наділів. Зрештою, в 1816 р. вийшов Указ про припинення продажу землі за низькими цінами.
Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових районах вирощували зернові. Одержали значні грошові кредити й зниження податків вівчарі. Вже в 1850 р. у краї діяло 12 сукняних підприємств.
З 1785 р. до Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для осіб, що займаються виноградарством, передаються в безоплатне користування і навіть в особисте, "потомственне", володіння державні землі. А для підготовки вітчизняних фахівців -виноградарів, садівників, виноробів у 1804 р. в Судаку відкривається училище, у 1812 р. створюється Нікітський ботанічний сад і пізніше - Магарацьке училище виноробства.
У 1848 р. площу в 5137 десятин було засаджено 28,5 млн. виноградних кущів, з урожаю яких виробляли 716 тис. цебер вина (у 1895 р. у Криму виробляли вже 1 млн. цебер вина). Свіжі й сушені фрукти, тютюн, соляні промисли - усе сприяло розквіту краю. Тільки червоної риби в 1849 р. було добуто 12,5 тис. пудів. Фахівці з Голландії навчали місцевих рибалок засолюванню риби за ''голландським способом".
З 1824 по 1848 р. прокладається гірське шосе, а з 1861 р. уже йде і залізничне будівництво.
Усе це створювало передумови для "курортного" освоєння краю.
Особливо привабливою тут була розмаїтість кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами; субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.
Крім того, понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду - усе це сприяло популяризації півострова.
Початок курортного будівництва припав на 70-ті рр. минулого століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.
Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в пітній сезон.
Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.
Непомітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 рр. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню Ялта статус міста.
Герб міста Ялта з'явився в 1845 р.: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки - лаврова й виноградна. У 1843 р. затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російський учений С.П.Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лівадію.
Отже, Ялта-курорт значно молодший, ніж Ялта-місто. Різниця в їхньому віці - понад чверть століття. Ялту починають називати "Російською Ніццою" і "Російською Рив'єрою".
У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А.П.Чехова, Л.М.Толстого, О.М.Горького побудувало пансіонат "Яузлар" на 20 місць. У 1901-1902 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.
У 1915 р. майже всі курортні заклади міста - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, З комфортабельних приватних санаторії і 5 пансіонатів.
Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз'їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі подібні міста.
У сусідній Алушті в 1864 р. у 120 дворах мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень немощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.
У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.
З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. "Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі", - писала Леся Українка. Крим вона відвідувала неодноразово - у 1890,1891 і 1907 рр., намагаючись вилікуватися від кісткового туберкульозу.
Саме Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку "робити на цьому гроші", був охоронець соляного промислу П.П.Пугачов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.
У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.
Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну оздоровницю "Приморський санаторій", а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 рр. побудували санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 р. - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.
Лікувальні властивості сакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка П.І.Сумарокова (1799 р). Що ж стосується лікування, то воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через п'ять років - готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування на Сакському озері писав у своєму листі до Жуковського М.В.Гоголь (1835 р.).
Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й "нижні чини".
Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни, їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.
Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів). Правда, до послуг гостей міста в 1890-х рр. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.
Гурзуф - невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) -- через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував паркі навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 - через дев'ять років.
Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз.
Зі слів доглядача Будинку-музею А.П.Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну, на ті часи, суму (3 тис. крб.) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.
Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок "Бруно", "Арнольді", "Ксенія", "Дольник", "Ампір" використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані "вагончики". У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб., на горі - у 40 крб. і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 "розкішно обставлених номерів" коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців за добу з "безкоштовним електричним освітленням" і "безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу". Були й дешевші готелі - від 75 коп. за добу, а "балконами", "достатнім світлом і чудовим краєвидом". (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб. на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували "здорове повітря, спокій, посилене харчування", причому їжа була не тільки "здорова", а й "гігієнічна", оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали "шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782-1852)), дитячими виставами, кеглями, крокетом, катанням на човнах", а також "усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань".
Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.
По-іншому розвивалася рекреаційно-туристична діяльність у Західній Україні, яка була поділена між Польщею (Галичина і Волинь), Румунією (Буковина) і Чехословаччиною (Закарпаття). Найкраще ця галузь була розвинута в Галичині. Тут функціонували курорти європейського значення (Трускавець, Моршин, Черче, Немирів), відбудовано санаторії та пансіонати, здійснювалася реконструкція зелених насаджень. Більшість курортів належали приватним особам. Дуже слабко була розвинута санаторно-курортна діяльність на Буковині. У міжвоєнний період туризм набув значного розвитку. Найпопулярнішими туристичними центрами стали Яремче, Ворохта, Криворівня, Коростів, Гребенів, Славське. Під час Другої світової війни курорти і санаторії було частково або повністю знищено, пограбовано, особливо у Східній Україні. Курорти Західної України постраждали менше, більшість із них продовжували функціонувати. У повоєнний період (до початку 50-х) фактично було завершено відбудову курортів України. Почалося широкомасштабне будівництво нових курортів у Закарпатті. Відкрився Ужгородський філіал Одеського науково-дослідного інституту курортології (1965 p.). Розвиток курортної сфери в Україні припадає на 50-ті роки. Так у післявоєнний період в Україні масово будувалися санаторно-курортні комплекси це було спричинено великою потребою в лікуванні та оздоровленні населення, що потерпіло від наслідків війни. Курортна галузь фінансувалася з державного бюджету. Особливо великий вплив держави на розвиток санаторно-курортної галузі спостерігався в період проведення олімпіади-80 в СРСР. В цей час почалося повне переоснащення всіх закладів розміщення та надання послуг. Але після 1980-тих років удосконалення матеріально-технічної бази в таких масштабах більше не проводилося.
Рекреаційна галузь України починаючи з 90-х років ХХ століття почала стрімко розвиватися: збільшувалася кількість санаторних закладів та кількість оздоровлених рекреантів. В санаторно-курортній справі відбувалися структурні зміни, пов'язані, в першу чергу, з організаційно-управлінськими аспектами, а саме: зростає комерціалізація послуг даної сфери, збільшується кількість приватних (або колективної форми власності) закладів, збільшується кількість пропозицій санаторно-курортного відпочинку.
На сьогодні в Україні існує розвинена мережа санаторно-курортних та оздоровчих закладів, яка нараховує більше 3 тис. суб'єктів, але за даними Держкомстату, в країні зменшується кількість санаторно-курортних закладів та оздоровниць.
Причини скорочення закладів даної сфери полягають, в організаційних недоліках управління, моральній та фізичній зношеності матеріально-технічної бази, недостатності фінансування, низькій конкурентоспроможності підприємств, тому більш ніж половина санаторно-курортних закладів України є збитковими.
Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та курортних територій України, створений з метою інформаційного забезпечення моніторингу природних територій курортів та прогнозування можливих змін під впливом господарської діяльності, дозволить створити інноваційний курортно-лікувальний продукт на основі як діючих марок, які вже зарекомендували себе як в Україні, так і за її межами, так і нових курортів (за відповідного матеріально-технічного забезпечення та інформаційно-рекламної підтримки), просувати цей продукт як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках [16].
Отже, причиною зародження курортів на Україні були наявні рекреаційні ресурси, будівництво закладів розміщення та шляхів сполучення між ними. Спочатку санаторно-курортні заклади створювалися з ініціативи земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду. Але через деякий час оздоровниці почали будуватися за державні кошти і з них утримуватися. Стрімкий розвиток курортної галузі України почався з середини ХХ століття. На сьогодні санаторно-курортна страва в Україні, незважаючи на застарілу матеріально-технічну базу, в окремих закладах, продовжує розвиватися та вдосконалюватися, збільшуючи кількість і якість надання послуг лікування і оздоровлення.
1.3 Територіальна організація рекреаційної діяльності в Україні
Територіальна організація рекреаційної діяльності - це складний, діалектичний процес, зумовлений дією об'єктивних факторів, кожний в яких специфічно впливає на розміщення рекреаційних об'єктів, підприємств супутніх галузей [3].
Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).
Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміще
Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях курсовая работа. Спорт и туризм.
Реферат: Государственное регулирование предпринимательской деятельности. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Организация работы закусочной общего типа на 50 мест 'Переполох'
Реферат по теме Социальная организация паллиативной помощи
Образец Выполнения Контрольной Работы
Реферат по теме Психометрическая оценка методики диагностики работогольной зависимости Б. Киллинжер
Дипломный Проект Автомобиль
Почему Сальери Ненавидит Моцарта Сочинение Егэ
Дипломная работа по теме Ремонт поворотной платформы
Реферат: КПРФ. Скачать бесплатно и без регистрации
Уход За Кожей И Профилактика Пролежней Реферат
Курсовая работа по теме Новые товары в рыночной стратегии
Характеристика Летней Практики В Лагере
Требования К Сочинению Егэ
Реферат по теме Социально-политические воззрения Аристотеля
Особенности организации бухгалтерского дела на малом предприятии
Реферат: Белое движение идеология и лидеры
Конспекты лекций: Геоэкономика
Дипломная работа: Выращивание плёнки GeSi и CaF2 на кремниевых подложках
Лекция На Тему Організація Пам’Яті Мп Ia-32
Отчет по практике: Отчет по практике на ООО Санкт-Петербургский молочный завод Пискаревский 2
Проектирование базы данных библиотеки - Программирование, компьютеры и кибернетика контрольная работа
Центр оценки: преимущества и недостатки на примере организации - Менеджмент и трудовые отношения курсовая работа
Разработка адаптивной технологии выращивания кукурузы на зерно в условиях Первомайского района - Сельское, лесное хозяйство и землепользование курсовая работа