Рейд на Шон Тей

Ніч з 20 на 21 листопада 1970 р. була дуже спокійною для охоронців табору в Шон Тей, що за 40 км на північний захід від Ханоя. Протягом двох років цей район В'єтнаму не атакувала американська авіація – це була офіційна перерва у нальотах. Як завжди перед світанком, повис туман. Раптом о 2:18 над зануреним у сон табором засяяли фари і гвинтокрили, що невідомо звідки взялися, відкрили вогонь зі скорострільних шестиствольних кулеметів «Мініган». Запанувало справжнє пекло...

Так почалася одна з найбільш вражаючих операцій, проведених в Індокитаї американськими силами спеціального призначення. Її метою було захоплення табору військовополонених у Шон Тей і звільнення майже ста американських льотчиків, які там знаходилися. На такий радикальний крок США зважилися через умови, в яких утримувалися полонені.

Вже 25 червня 1965 р. уряд у Ханої повідомив, що на Півночі виконано смертний вирок сержанту Г. Беннетайсу, раднику сайгонського війська, який потрапив у полон у грудні 1964 р. Одночасно стверджувалося: «Оскільки між ДРВ і США немає формального стану війни, до льотчиків не будут ставитись відповідно до женевської конвенції військовополонених. Вони розглядатимуться як злочинці, які підлягають суду подібному до Нюрнберзького трибуналу»

Хоча до масових процесів справа не дійшла, в основному завдяки твердій позиції США, пункти женевської конвенції систематично порушувалися північно-в'єтнамською владою. Найпоширенішим злочином було застосування тортур, загалом для того, щоб відповідно до сталінських норм полонені зізналися у приналежності до «американських імперіалістичних агресорів». У той же час уряд у Ханої доклав чимало зусиль, переконуючи світ у тому, що з полоненими поводяться добре. Використовувалися пропагандистські акції час від часу три-чотири пілоти передавалися представникам американських антивоєнних організацій. Перше «шоу» подібного роду зробили у лютому 1968 року.

Ті, що залишилися, проводили час у крихітних одинаках, часто без вікон, повних павуків, черв'яків і щурів. Полонені були позбавлені кваліфікованої медичної допомоги, що призвело до численних ампутацій кінцівок через поранення. Їх змушували брати участь у показових маршах Ханою, під час яких американців закидали камінням і плювали їм в обличчя.

Полонених утримували в тюремному комплексі, відомому під прізвисько «Ханою Хілтон він же Хоа Ло, - тобто Діра в пекло». Комплекс був у центрі Ханоя і був побудований ще на початку століття французами. Він складався з окремих блоків, кожен під своєю назвою, наприклад, «Село для новачків», «Готель розбитих сердець, Лас Вегас» (з камерами тортур). Частина полонених містилася у невеликих таборах за містом. У 1967 р. в Ханої побудували два нових табори: "Алькатpac" для недисциплінованих ув'язнених і показовий для візитів іноземних журналістів.

Підготовка до визволення полонених розпочалася в травні 1970 р. Після кількох десятків розвідувальних польотів літаків обрали табір Шон Тей, що знаходився серед рисових полів дельти Червоної річки. Планування операції здійснював генерал Дональд Блектерн, який керував подібними операціями на Філіпінах під час Другої світової війни. Американські сили складалися з двох груп: наземної під командуванням полковника Артура Сіммонса, учасника війни з 1961 р. (до своїх людей він додав 15 офіцерів і 72 унтер-офіцерів із «зелених беретів» у Форті Брег) і авіаційної, у складі 6 вертольотів. Екіпажі підбирали з-поміж найдосвідченіших у 3-й групі рятувальної авіації, яка евакуювала збитих американських пілотів у Південно-Східній Азії. Усією спецгрупою загалом командував генерал Лерой Манор начальник відділу спецоперацій ВПС США на базі Еглін, Флорида. Саме на цій базі 5 вересня розпочалася інтенсивна підготовка.

Кожен із солдатів полковника Сіммонса додатково навчався нічного бою, сигналізації, наданню першої допомоги. На околицях бази побудували макет табору в масштабі 1:1, на якому багато разів повторювали всі етапи операції. Щоб не дати радянським супутникам виявити макети, вони складалися вдень і швидко збиралися вночі. Крім того, побудували пластмасову модель табору, що дозволяло розучувати всі дії при різному освітленні: місяця та прожекторів. З 28 вересня розпочалися спільні тренування з екіпажами вертольотів, які освоїли нічні польоти на низькій висоті.

Усі сили розділили на три групи: штурмову, яка мала висадитися в середині табору і складалася з 14 осіб; групу командування (22 особи) та групу підтримки (20 осіб), якою особисто керував полковник Сіммонс. Розігрували й альтернативні варіанти у разі неможливості для якоїсь групи дістатися місця акції.

Передбачалося провести операцію за безхмарної погоди в першій або останній чверті місяця. Така ніч очікувалася 20-21 листопада. У зв'язку з цим 27 жовтня генерал Блектерн отримав наказ розпочати перекидання своїх людей у ​​Південно-Східну Азію. 1 листопада на базі Удон у Таїланді приземлилося кілька «Геркулесів С-130» з таємничими пасажирами, яких негайно доставили до віддаленого району на околиці бази. За кілька днів прилетіли екіпажі яких також розмістили в відокремленому місці. Через 2 тижні напруженого очікування 18 листопада президент Ніксон остаточно затвердив операцію, яка отримала назву "Берег слонової кістки". 20 листопада о 23:18 за місцевим часом гелікоптери піднялися в повітря. Їх супроводжували штурмовики «Скай-рейдер А-1». Крім того, тактична і палубна авіація провела кілька бомбових атак відволікаючого характеру в приміських районах Ханоя.

Коли останні літаки відлетіли, десантні сили з'явилися над табором, витративши три години на дорогу. На шляху до мети у гелікоптері майора Ф. Донахью спалахнула аварійна лампочка, що сигналізує про несправність. Пілот не звернув на неї уваги. На щастя, це просто пошкодження датчика. Вертоліт майора першим відкрив вогонь по сторожових вежах, освітлених бомбами, скинутими з транспортного «Геркулеса». Однак виявилося, що цей вертоліт і ще два в тумані пролетіли сам табір і приземлилися за 500 м від нього, поблизу школи саперів північно-в'єтнамської армії. Група підтримки, що вискочила з них, «зайнялася» курсантами школи, а також радянськими та китайськими «радниками». Протягом неповних 10 хвилин було вбито приблизно 200 осіб та захоплено безліч важливих документів. Потім ця група прийшла на допомогу командос, який штурмував табір. Виправивши свою помилку, гелікоптери сіли в центрі таборового плацу.

Штурмовий підрозділ, поділений на групи по дві особи, розпочав систематичний обшук приміщень. За допомогою повітряної підтримки вертольотів і групи керівництва, що прибула через 4 хвилини, вони швидко ліквідували охоронців. Враженого коменданта застрелили в ліжку. І тільки тоді з'ясувалося, що табір порожній там не було жодного полоненого. Через три роки стало відомо, що в липні 1970 р., коли сильна повінь знищила табірні водозбірники, полонених вивезли до інших таборів. Залишалися проте охорона та в'єтнамська військова частина, які надавали табору житловий вигляд і обдурили американських фахівців з розшифрування даних аеро-фотозйомки.

Вся операція тривала трохи більше 30 хвилин. Після обшуку та знищення одного пошкодженого при посадці вертольота американці без втрат (один легкоранений) вирушили назад на базу.