Регіональний аспект соціальної інфраструктури України - География и экономическая география курсовая работа

Главная

География и экономическая география
Регіональний аспект соціальної інфраструктури України

Функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів України. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості населення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Курсова на тему: «РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ»
1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів України
2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури
3. Сучасні особливості розвитку соціальної інфраструктури окремих регіонів країни
4. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості соціальною сферою населення країни
5. Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів
Соціальна сфера діяльності на регіональному рівні полягає у здійсненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональних форм організації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості, відновлення життя, відтворення населення. Ця сфера безпосередньо пов'язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнями тощо. Питання стосовно розвитку соціальної сфери як виду економічної діяльності розглядаються виключно в контексті організації життя людей в межах конкретної території, територіальної організації праці. До складу соціальної сфери регіону відносяться установи, що сприяють відтворенню населення, установи охорони здоров'я, соціального захисту населення, організація санаторно-курортного, туристично-готельного обслуговування, фізкультури і спорту. Завдання регіональних установ, що сприяють відтворенню населення -задовольнити потреби людей.
Останнім часом науковим дослідженням соціальних процесів на регіональному рівні приділяється значна увага. Результати наукових досліджень та узагальнення досвіду практичної роботи дають можливість для вивчення та узагальнення тенденцій у змінах соціальних процесів, оцінити вплив на ці процеси економічної трансформації суспільства, змін у характері виробничих відносин тощо.
Об'єктивно оцінюючи особливості соціально-економічного розвитку окремих територій, необхідно зауважити, що абсолютно однакового стану якості життя людей на усій території України досягти неможливо. Регіони різняться за природо-кліматичними, економічними, історичними та іншими умовами, які за своєю сутністю визначають відмінності та специфічні особливості життя людей на окремих територіях.
Актуальність теми полягає в тому, що соціальна інфраструктура сильно впливає на наше життя, кожен день ми стикаємося з нею.
Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади регіональної економіки і розміщення соціальної інфраструктури.
Предмет дослідження - значення соціальної інфраструктури для розвитку економіки України.
Мета написання курсової роботи - дослідження основних елементів функціонування і розвитку соціальної інфраструктури України.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
· дослідити сутність, особливості функціонування і розвитку соціальної інфраструктури;
· охарактеризувати галузеві ланки соціальної інфраструктури України, рівень їх розвитку та роль у задоволенні потреб населення в послугах.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою досягнення мети дослідження слугували фундаментальні положення економічної теорії, регіональної економіки. На основі системно-аналітичного методу виконано теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і сучасних учених, присвячених розвитку соціальної інфраструктури. В процесі збору та обробки фактичного матеріалу широко застосовувались статистико-економічний, порівняльний, моделювання, нормативний, балансовий та інші методи.
Для вирішення окремих завдань використовувались також такі методи:
· статистичного аналізу - для дослідження особливостей сучасного стану соціальної інфраструктури;
· порівняльного аналізу - для зіставлення фактичних даних звітного і попереднього років;
· проблемно-орієнтований метод для наукового обґрунтування перспектив удосконалення механізму і форм розвитку соціальної інфраструктури;
· причинно-наслідкових зв'язків - для дослідження впливу розвитку та розміщення соціальної інфраструктури на соціально-економічний стан країни;
· картографічний - для виявлення регіональних відмінностей розвитку соціальної інфраструктури в Україні.
1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів України
Під соціальною інфраструктурою розуміють сукупність або комплекс галузей, що виділяються в системі суспільного поділу праці за функціональним призначенням у процесі відтворення задоволення потреб населення у послугах. За значенням у житті суспільства, її можна поділити на дві важливі групи галузей. Перша задовольняє духовні і фізичні потреби населення і охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, туризм і відпочинок. До другої групи галузей можна віднести житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок, торгівлю і громадське харчування, управління, кредитування та страхування, які покликані забезпечувати матеріальні умови життя населення. Тісніше взаємопов'язані галузі соціальної інфраструктури утворюють міжгалузеві комплекси: культурно-освітній, науковий, рекреаційний, соціально-побутовий та ринкової інфраструктури.
Вплив соціальної інфраструктури на підвищення продуктивності праці виявляється в різних аспектах: розвиваються здібності людей до праці через піднесення освітнього і культурно-технічного рівня працівників, скорочуються втрати часу внаслідок скорочення захворюваності людей, створюються сприятливі соціально-побутові і житлові умови. Великою є роль соціальної інфраструктури й у виконанні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.
В теперішній час розвиток галузей соціальної інфраструктури ще відстає від реальних потреб народу. Основною причиною цього відставання є успадкована Україною економічна система, яка виробляла продукцію здебільшого для виробництва чи мілітарних потреб, а на соціальну інфраструктуру виділяли кошти за залишковим принципом. У сучасних умовах соціальна інфраструктура являє собою необхідну ланку розвинутої системи суспільного розподілу праці. Як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини.
Економічні відносини в соціальній інфраструктурі за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва і виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг. Економічні відносини з приводу доведення матеріальних благ до споживання являють собою відносини обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг визначається тим, що процес створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно процесом споживання матеріальних благ. А тому відносини з приводу створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відносинами суспільно організованого споживання продукції, створеної в матеріальному виробництві. Слід зазначити, що послуги є предметами споживання. В Україні певним категоріям населення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим - на пільгових умовах, ще іншим - у платній формі. Безкоштовні послуги - це послуги соціально-культурних галузей соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я і певних видів культурного обслуговування). Розвиток цих послуг забезпечують за рахунок суспільних фондів споживання.
Платні послуги - це послуги підприємств і установ житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, зв'язку, пасажирського транспорту, правових служб та ін. Платні послуги, як і товари народного споживання, задовольняють платоспроможний попит населення на споживчі блага. Розвиток платних послуг забезпечують завдяки залученню коштів населення, а також ресурсів підприємств і організацій усіх галузей незалежно від їхньої спеціалізації.
До соціальної сфери належать такі галузі соціальної інфраструктури та види діяльності:
· діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення;
· діяльність з формування доходів членів суспільства;
· діяльність із соціального забезпечення і захисту громадян;
· діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення;
· торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування;
· діяльність з екологічного захисту громадян;
2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури
соціальний інфраструктура регіон україна
Соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкою методологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначено закономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв'язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі негативні процеси. Необхідно зробити акцент на тому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тільки формує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, що стосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагає різноманітних прийомів і методів економічного аналізу.
Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.
На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об'єкт та предмет дослідження, що пов'язаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні зв'язки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних об'єктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об'єкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.
Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її об'єктами.
Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.
Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.
Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.
В умовах ринкових перетворень перед наукою та економікою держави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.
Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об'єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об'єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, що об'єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру.
Підвищення ефективності промислового виробництва - не єдина мета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розв'язуються і важливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.
Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці.
Найважливішою проблемою вивчення впливу галузей соціальної інфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозв'язок дії цих галузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.
Подальший розвиток і вдосконалення галузей соціальної інфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і соціального потенціалу суспільства.
До числа найважливіших галузей соціальної інфраструктури відноситься житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівень добробуту працівників.
Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов'язана з ним ефективність виробництва і якість роботи.
Питома вага пасажироперевезень Київським метрополітеном в загальному обсязі перевезень всіма видами міського пасажирського транспорту в 2011 році склала 55,7% (Дод.А).
Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.
Чималі резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.
Аналіз соціальної інфраструктури показав, що в даний час технології, за допомогою яких можна оцінити поточний стан і виробляти ефективні і результативні стратегії майбутнього розвитку соціальної інфраструктури, зазначають значних змін. У зв'язку з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.
Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.
Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи - узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.
Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової - робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.
3.Особливості розвитку соціальної інфраструктури регіонів
Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором підвищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя.
Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.
Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. В Україні функціонує 15,3 тис. дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності. У них здобувають дошкільну освіту 1137,5 тис. дітей, що становить 56 % від загальної кількості дітей від 1 до 6 років.
Для 110 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, працюють 2,5 тис. закладів компенсуючого типу, де разом із здобуттям дошкільної освіти діти отримують корекційно-відновлювальну та реабілітаційну допомогу.
У поточному році порівняно з минулим збільшилась кількість дошкільних навчальних закладів з вихованням українською мовою (на 309) та становить 86,6% від загальної кількості (у минулому році - 86,4%); російською (на 6), становить 6,9% (у минулому році - 7,0%); румунською (на 2), становить 0,3% (у минулому році - 0,3%).
Кількість дітей, які виховуються українською мовою, збільшилась на 52160 та становить 85,9% від загальної кількості вихованців (у минулому році - 85,8%); російською - на 6284, становить 13,5% (у минулому році - 13,6%); угорською - на 129, становить 0,3% (у минулому році - 0,3%); румунською - на 305, становить 0,2% (у минулому році - 0,2%); кримськотатарською - на 26, становить 0,04% (у минулому році - 0,04%); молдовською - на 42, становить 0,08% від загальної кількості вихованців (у минулому році - 0,08%).(Дод.Б)
Для навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами в системі освіти у 2011 році функціонує мережа навчальних закладів:
- 389 спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів, в них - 46, 4 тис. осіб, у тому числі 53 спеціальних загальноосвітніх школи з продовженим днем, в них - 5,4 тис. дітей з особливими освітніми потребами.
- 484 спеціальних класів у загальноосвітніх навчальних закладах із контингентом учнів 5,4 тис. осіб;
- 33 - навчально-реабілітаційні центри (де здобувають відповідну освіту 5,9 тис. дітей з особливими освітніми потребами у поєднанні з реабілітаційною роботою) ;
- 65 шкіл-інтернатів санаторного типу, в них - 14,7 тис. дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації.
Для навчання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного і шкільного віку у 2011 році функціонує 190 інтернатних закладів різних типів, в яких виховується 14, 9 тисяч дітей, з них:
- 113 дитячих будинків (4771 дитина), в тому числі 3 приватних (85 дітей) та 110 системи освіти (4686);
- 77 шкіл-інтернатів (10135), в тому числі 45 загальноосвітніх (6550 дітей) та 32 спеціальні (3585 дітей).
В 11 школах соціальної реабілітації навчається 297 учнів, які перебувають у конфлікті з законом.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту прийняло рішення ввести обов'язкове вивчення в школах інформатики з 2-го класу з вересня 2012 року і другої іноземної мови - з 5-го класу з 2013 року.
Нове правило почне діяти з 1 вересня 2012 року.
Також у порівнянні з 2010 роком на 6 тисяч знизилася кількість, як школярів так і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. У 2011/12 році в українських школах навчається 4 млн 293 тис. учнів (4 млн 299 у 2010/11 н.р.) та працює 509 тис. учителів (516 тис. у 2010/11 н.р.), що є найнижчими показниками вітчизняної системи середньої освіти (Дод.В).
Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста здобувається у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації: училищах, технікумах, коледжах; бакалавра, спеціаліста та магістра у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації: університетах, академіях та інститутах.
У системі вищої освіти України функціонує 854 вищих навчальних заклади, у тому числі 197 університетів, 62 академії, 109 інститутів, 234 коледжі, 130 технікумів, 121 училище та 1 консерваторія; з них 446 вищих навчальних закладів державної форми власності, 220 - комунальної та 188 - приватної.
Контингент студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації становить понад 2 млн. 400 тис. осіб, у тому числі понад 48 тис. іноземних студентів.
Чисельність студентів у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації на кожні 10 тис. населення складає 79 осіб, у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації - 465 осіб.
Щорічно вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації випускається понад 100 тис. осіб, вищими навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації понад 500 тис. осіб (Дод.Г).
Навчальний процес у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації забезпечують понад 37 тисяч педагогічних працівників, у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації - 163 тисячі науково-педагогічних та педагогічних працівників.
Серед професорсько-викладацького складу налічується 68,3 тис. кандидатів наук, доцентів та 13,5 тис. докторів наук, професорів.
Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об'єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва - характерний показник розвитку культури будь-якої держави.
Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у 2011 становила 20 тис. з книжковим фондом 333 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 15 тис. бібліотек з книжковим фондом 148 млн. примірників. Також є бібліотеки у 21 тис. шкільних, 224 вищих навчальних закладах, 101 -- системи НАН України, 257 -- НААН та Мінагропродполітики України, 928 медичних бібліотек усіх типів, 79 книгарень Українського товариства сліпих, 253 бібліотеки системи Міністерства оборони України. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя.
Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, які налічуються понад 22 тис., у тому числі у сільській місцевості - понад 17 тис.
Кінообслуговування в Україні представлено 3.6 тис. кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік 10 млн. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах.
Кількість глядачів у кінотеатрах збільшилася на 15% в порівнянні з 2010 роком. За словами очевидців, валовий збір від кінопоказів у 2011 році виріс на 25% в порівнянні з попереднім роком, а українців, які відвідують кінотеатри, стало на 15% більше. На даний момент в Україні працює більше 350 кінозалів, обладнаних сучасною апаратурою, продовжується будівництво багатозальних кінотеатрів-мультиплексів у великих містах.
Розглядаючи інші підсумки року, що минає в контексті роботи Держагентства, його керівник зазначила, що головними завданнями, які реалізувало агентство в 2011 році, стали: отримання "рекордного для незалежної України бюджету кіногалузі - 111 млн. грн.. в порівнянні з 24 млн. грн. в 2010 році".
Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. За даними громадських експертів нині в Україні діє близько 5 тисяч музеїв. При цьому лише 470 українських музеїв знаходяться в державній та комунальній власності: історичних -- 140 і краєзнавчих -- 146, художніх -- 73, природних -- 5, технічних -- 2, літературних -- 45; етнографічних -- 8. У державних і комунальних музеях зберігається майже 12 млн. музейних предметів. Експонується лише 10 частина всіх музейних скарбів.
Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.
В Україні налічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та 7,7 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 987 тис. відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням. Мережа об'єктів стаціонарної медичної допомоги розвивається у трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерному. В Україні працює 223 тис. лікарів, більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи, педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середній медичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 522 тис. В Україні забезпеченість лікарями становить 47.4 чол., а середнім медичним персоналом - 110.9 чол. на 10 тис. жителів.
За останніми даними, завдяки змінам, внесеним до державного бюджету, та рішення Уряду країни у Києві буде проведено капітальний ремонт близько 20 об'єктів охорони здоров'я на суму 55 мільйонів гривень та закуплено медичне обладнання на суму 25 мільйонів гривень. Окрім того, на розвиток первинної медико-санітарної допомоги, зокрема відкриття амбулаторій сімейної медицини, виділені кошти у розмірі 100 мільйонів гривень.
Перша амбулаторія сімейної медицини в Києві відкрилася в листопаді, 2010 року. 15 лютого 2011року було відкрито амбулаторію сімейної медицини в святошинському районі. 7 липня 2011року була відкрита амбулаторія загальної практики сімейної медицини у Голосіївському районі Києва.
Було зазначено, що за станом на 1 січня в столиці було 29 амбулаторій, в 2011 році вже відкрито 15 амбулаторій, а до кінця 2011 року почнуть працювати ще 70.
В установах охорони здоров'я столиці відчувається гостра нестача обладнання, близько 60% його вимагає заміни або ремонту. Існуюче обладнання використовується не ефективно.
Було проведено моніторинг, аналіз використання наявного обладнання в лікувальних установах, провели інвентаризацію, дійсно десь приблизно 60% нашого обладнання потребує заміни або ремонту, але разом з тим виявили ще іншу проблему, що частина того обладнання, яке використовується - використовується не ефективно, тобто необхідно створити таку систему надання
Регіональний аспект соціальної інфраструктури України курсовая работа. География и экономическая география.
Контрольная работа по теме Проектирование деталей машин
Письмо Из Будущего Учителю Сочинение 6 Класс
Курсовая работа по теме Экономическая эффективность системы менеджмента
Курсовая работа по теме Организация ЭЦД в делопроизодстве
Дипломная работа по теме Багатоповерховий житловий будинок в м. Кременчук
Организация Учета Расчетов С Подотчетными Лицами Курсовая
Контрольная Работа 7 5 Класс Виленкин
Реферат На Тему Анализ Финансово-Хозяйственного Положения Предприятия Нпруп "Экран"
Реферат: Операции коммерческих банков с государственными ценными бумагами
Реферат: Линенйный асинхронный двигатель
Реферат по теме Нефть и продукты её переработки
Курсовая Работа Насильственные Действия Сексуального Характера Рб
Реферат: Лоаоз. Скачать бесплатно и без регистрации
Материальная Ответственность Нанимателя Реферат
Реферат по теме Особенности мануфактурного производства в России в XVII-XVIII веках
Отзыв Научного Руководителя На Диссертацию Пример
Дипломная работа по теме Строительство одноквартирного жилого дома в г. Мстиславль с разработкой конструкции перекрытий
Курсовая работа по теме Ответственность за правонарушения в области защиты информации в Российской Империи (на примере XIX века)
Контрольная работа: Структура органов местного самоуправления
Сочинение Вид Из Окна Поздней Осенью
Строение головного мозга - Биология и естествознание презентация
Порядок составления консолидированной отчетности - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Служба внутреннего аудита на предприятии - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа