Ребекка

You'll never get the better of her. She's still mistress here, even if she's dead. She's the real Mrs. de Winter, not you. It's you that's the shadow and the ghost. It's you that's forgotten and not wanted and pushed aside. Well, why don't you leave Manderley to her? Why don't you go?

Перш за все, безіменна головна героїня - це дуже цікавий прийом, який мені особисто лише підкреслив її доволі сумну долю. В неї є імʼя, і ми знаємо, що воно доволі незвичне імʼя (зі слів Макса). Але воно не згадується. Можливо, тому, що письменниця втілила ту частину себе через цю героїню, яка їй не завжди подобалась. Звісно, також ми отримуємо великий контраст із Ребеккою, вигадливим «Р» її почерку, присутністю її імені усюди. Можливо, сама протагоністка не хоче називати свого імені, бо чи потрібне воно нам, коли є Ребекка? Навіть назва книги присвячена їй, бо можна сказати, що Ребекка в кінці виграє. Мені також здається, що завдяки цьому Ребекка лишається з нами після прочитання, і ми думаємо, чи насправді ж вона була така погана, чи то просто стандарти суспільства та роль жінки в ньому на той час визначили її такою.

Але наша оповідачка… she is my delulu queen. Зі мною дуже резонувала її звичка вигадувати й фантазувати, як піде якась розмова, якась зустріч, що станеться далі, що про неї зараз говорять. Вона губиться у цих фантазіях, і цей рівень оверсінкінгу мені дуже знайомий. Так, це не є добре, але не будемо про це. 

I'm being like Jasper now, leaning against him. He pats me now and again, when he remembers, and I'm pleased, I get closer to him for a moment. He likes me in the way I like Jasper.

Від цієї історії «кохання» мені хотілось вити вовком, або хоча б дуже довго дивитися на дощ за вікном, як собака з мему. Було дуже боляче читати про те, як головна героїня усвідомлює, що її не цінують, але все одно продовжує кохати Макса та шукати його схвалення. Її кохання перше, щире, всеосяжне, трішки делуженал, трішки сліпе. Їй потрібна та романтика, те довбане весілля з білою сукнею та квітами, а йому була потрібна компаньйонка, хтось сумирний, повна протилежність Ребекки. Лише після того, як він розповів про вбивство Ребекки, ми бачимо якісь почуття, слова кохання чи фізичні прояви любові. Кохав він свою дружину чи її прийняття, її бажання розділити з ним злочин і провину? Мені тут відповідь очевидна.

The fact that I loved him in a sick, hurt, desperate way, like a child or a dog, did not matter. It was not the sort of love he needed. He wanted something else that I could not give him, something he had had before.

Ребекка визначає сюжет книги, вона в її назві, вона повсюди. Мені це подобається, тому що після прочитання ми все одно думаємо про неї. Друга частина книги дуже антагонізувала Ребекку, та чи справді вона була такою? Коли Макс каже, що вона робила жахливі речі й не була нормальною, мені на думку спали якісь вбивста абощо. Але схоже, що її злочином були позашлюбні зв'язки та (можливо) бісексуальність? До речі, місіс Денверс та її обожнювання Ребекки... girl. just admit you are in love.

Загалом мені дуже сподобалася книга, але її фінал (і нам розкрили спочатку) мене не здивував, але трішки засмутив. Наша головна героїня розділяє злочин Макса та спокутує його так, немовби вона сама його вчинила. Вона лишається з ним, коли він уже встиг прожити певні роки життя та побачити світ, а вона ж прив'язана до нього, мусить тікати з ним та досі перебувати в тіні всього, що сталося в Мендерлей. Тому, мені здається, Ребекка лишилась і в назві книги - зрештою, це її історія, і хоч розповідається вона від іншої особи, Ребекка визначає все, що в ній відбувається.