💚 Пульс веганства крізь історію

🌱 Вегетаріанство та веганство як самостійні етичні принципи виокремилися доволі нещодавно, але їхня присутність у різних філософсько-етичних та релігійних рухах просліджується крізь усю історію людства.
Як і більшість ідей, поважне ставлення до тварин з часом змінювало форми: від духовності та етики до екоцентризму та аболіціонізму. Різні філософи, віряни та активісти, що замислювалися про долю тварин, по-різному впливали на суспільства свого часу та майбутні покоління.

✊ Не всі подібні рухи минулого мали великого впливу чи навіть тривалого історичного продовження. Але вони мали спільні риси ідей, завдяки яким приходили до неправильності вбивства та експлуатації інших індивідів задля задоволення.

Цей розвиток ідеї ми і хочемо проілюструвати 👇

АНТИЧНА МОРАЛЬНІСТЬ

Звідки бере початок більшість філософських думок західного світу?
Звісно, із часів античності — стародавніх Греції та Індії! Причому остання вплинула на першу не тільки релігійно та філософськи, а й етичними принципами щодо тварин.

Піфагор і Ко

Першою згадкою філософських роздумів щодо етичності поїдання м'яса та риби є, певно, вчення Піфагора — античного філософа VI сторіччя до н.е., відомого своєю зачарованістю математикою, музикою та порядком Всесвіту.

Варто зазначити, що "дієта" стародавніх греків і так суттєво відрізнялася від звичного сучасним людям раціону — як за складом, так і ставленням до продуктів. Велика кількість фруктів та овочів (зокрема й дикоросів), немало горіхів, бобових і злаків, вдосталь оливок і олії з них. Із плоті греки іноді вживали птицю чи свиню, ну і звісно морських тварин їли частіше за суходільних.
Вживати багато м'яса могли тільки заможні люди, а спільне поїдання м'яса на святах гуртувало суспільство.

Проте вже тоді Піфагор, як писали потім інші античні філософи, розмірковував про долю тварин та неетичність їх вбивства. Він вважав, що у всіх живих істот є безсмертна душа, яка може перероджуватися в інші форми, а вбивство шкодить твоїй душі та заважає їй в цьому розвитку. Також він зазначав, що м'ясо призводить до непотрібної жорстокості, відволікає від миру та рівноваги з природнім світом довкола.

Було багато причин, з яких Піфагор наказував відмовлятися від плоті тварин, одна з яких полягає в тому, що це сприяє миру. Ті, хто звик жахатися від забиття тварин як від несправедливості, вважали б ще несправедливішим вбити людину чи вступити у війну.
Найбільш мудрим з філософів, що дійшли до вершин філософських здобутків, заборонялося їсти будь-кого із тварин, пити вино чи приносити тварин в жертву Богам, чи будь-як шкодити тваринам. Піфагор особисто жив таким чином. Ті, хто брався встановлювати правила, мали самі залишити тварин у спокої, оскільки, щоб діяти справді справедливо, вони не мали завдавати шкоди спорідненим істотам.
— Ямвліх, «Про життя Піфагора» (сс. 69-70).

До формування слова "вегетаріанець" у XIX сторіччі, послідовників ідеї духовно-етичної відмови від вживання плоті тварин іменували піфагорійцями, асоціюючи тих із філософією Піфагора. Звісно, окрім етики щодо тварин, у піфагорійства була сформована складна езотерично-математична картина світу. Та і у відмові від м'яса та риби (а іноді й бобових) піфагорійці мали доволі практичну мету — благо для власної душі людини. Але саме Піфагор створив неймовірний вплив на численних вегетаріанців майбутнього. Не в останню чергу завдяки працям багатьох наступних піфагорійців, зокрема Овідію, Плутарху, Емпедоклу та Порфирію.

Ксенофан також описує такий випадок: Піфагор проходив повз, коли побачив як хтось б'є собаку чи цуценя, тварина скавчала, і тоді той закричав: «Стій! Припини його бити! Це ж душа мого друга, я впізнаю його голос.»

Магавіра та джайністи

Хоч ширший вплив на західну культуру мала саме антична Греція, все ж є теорії звідки відмова від вживання плоті та вбивств живих істот з'явилася у грецькій філософії.
Основними джерелами натхнення для Піфагора називають єгипетських жерців, деякі з яких були вегетаріанцями чи відмовлялись від плоті з певних приводів ще 5000 років тому, та дві дхармічні релігії — буддизм і джайнізм, духовний лідер останньої пропагував принцип відмови від вживання живих істот, живучи в один час із Піфагором.

Варто зробити ремарку щодо буддизму. Багато послідовників та монахів буддизму дійсно і досі є вегетаріанцями, і часто саме буддизм пов'язують із відмовою від вбивств. Однак Сіддгартха Ґаутама, якого пізніше назвали Буддою, не був вегетаріанцем та не пропагував прямої відмови від споживання м'яса. Він проповідував для монахів принцип, схожий на сьогоднішнє фріганство: простити їжі у інших людей та приймати її зі вдячністю, не виказуючи задоволення чи розчарування. Будда забороняв їсти певних тварин та врешті проголосив три умови, при яких монахи мають відмовлятись від їжі: якщо вони бачили, чули чи підозрюють що тварину було вбито спеціально для монаха.
Дійсно, монахи деяких течій буддизму були вегетаріанцями та веганами, поширивши цю практику на Китай, В'єтнам та Японію — проте, це далеко не всі буддисти, а тож говорити про якийсь розвиток веганської думки в порівнянні із старішим індуїзмом (послідовники якого теж іноді є вегетаріанцями чи веганами) тут не вийде.

Але! У той же час, що Піфагор та Ґаутама, жив інший мудрець та лідер дхармічного вчення — Магавіра, який розпочав джайнізм. Одним із стовпів вчення джайнізма є агімса — принцип ненасилля або скоріше неушкодження усього живого навколо. Як і у філософії піфагорійства, цей принцип виходить із прагнення не нашкодити своїй душі, яка має звільнитись із циклу перероджень, і яка також страждає від насилля до інших душ. Це доволі старий принцип і для індуїзму (традиційної релігії, що з'явилася задовго до джайнізму), проте саме джайністи змогли глибоко розкрити агімсу на практиці та пронесли цю практику крізь тисячоліття.

Джайністи йдуть значно глибше за інші індійські релігії, пропагують ненасилля та порятунок для усього живого навколо: рослин, грибів, комах, мікроорганізмів... У кожної істоти є душа — рослина це чи людина.
Найвищою чеснотою для монахів-джайністів є абгаяданам — захист усього живого. По цій причині вони не їдять не тільки м'ясо чи рибу, а й яйця, мед, гриби та навіть корнеплоди — картоплю, цибулю, моркву тощо — оскільки рослина вмирає як її викопати. Крім того, монахи слідкують щоб випадково не вбити комах чи інших навколишніх тварин за їжею або на прогулянці.

По суті, Магавіра створив перший рух, який з духовно-етичних причин практикує лакто-вегетаріанство — відмову від поїдання тваринних продуктів, окрім молока. Молоко глибоко вкорінене в індійську традицію, тому на той час навіть нова релігія не могла б цьому протистояти.

Гілку релігій Індії можна критикувати — як це робила, наприклад, вегетаріанка Савітрі Деві, яка прожила в Індії багато років та критикувала індуїзм, буддизм та джайнізм за те, що кастова система та віра у реінкарнацію згідно твоєї карми призводять до байдужості щодо інших тварин у пересічних індусів — мовляв, якщо душа отримала тіло змії чи мошки, то це наслідок її поганих дій у минулому житті та їй не варто співчувати, більш того, вбивство якоїсь із "нижчих" істот може трактуватись як "милосердя", оскільки ти звільняєш її від жалюгідного тіла та відправляєш далі по циклу перероджень.
Проте, навіть через 2.5 тисячі років існування вчення, джайнізм залишається найемпатичнішою індійською релігією. Сучасні пересічні джайністи, навіть не монахи, живуть майже веганським життям, а саме веганство (остаточна відмові від молока, шовку, шерсті тощо, в т.ч. і в ритуалах) серйозно обговорюється серед джайністів і підтримується багатьма. Джайністи часто мають госпіталі для тварин при храмах, а також рятують тварин із скотобоєнь.
Варто пам'ятати, що якщо християни лише час від часу приходили до відмови від вбивства тварин, то для джайністів це був суворий принцип від самого початку і по сьогодення.

Порфирій та суперечки з м'ясоїдами

Наступним важливим кроком у розповсюдженні позицій, заснованих на раціональності та справедливості щодо тварин був філософ-неоплатонік, історик та теолог Порфирій, що жив у III—IV ст. н.е.
Як платонік, він вплів вегетаріанство (розмірковуючи і про відмову від молока, шерсті й меду) у складну систему пізнання світу, його спостереження та взаємодії видів у ньому. Підтримуючи Піфагора, він став вегетаріанцем та пропагував цю ідею серед свого оточення. Ймовірно, його друзі-послідовники також були вегетаріанцями.

Він цінував кожне життя, вірив у раціональну душу тварин, хай навіть менш раціональну за людську, сприймав тварин розумними та обізнаними у їхніх життях — наприклад, що живі істоти здатні розуміти й оцінювати обстановку навколо них, будувати плани на майбутнє та спілкуватись між собою і з людьми. Тож звісно він пропагував іншим, що тварин не можна вбивати, окрім як для самозахисту від розгніваної істоти, та прирівнював їх життя до людського.

Порфирій написав, схоже, першу в світі книгу про вегетаріанство — «Про відмову від поїдання тварин» у чотирьох томах (англійською тут). На тих, хто сьогодні ризикне прочитати всі книги, автор виливає багато контексту із античної філософії, поезію, часті згадки праць й думок Платона й Арістотеля, розмірковує про користь аскетизму в т.ч. у контексті духовного звільнення від жорстокості. Все ж книга була написана філософом для філософів, а тому містить дуже багато роздумів про раціональність і свідомість, про розкіш та прийняття складнощів як «гірких ліків» на шляху до «асоціації з божественним».
Проте, вона цікава іншим аспектом: схоже, тут вперше з'являються думки щодо справедливості до тварин, згадуються ідеї вже сучасного веганства та повна відмова від експлуатації, не кажучи вже про раціональність тварин і повагу до них як до самодостатніх індивідів зі своїми, власними цілями!

Перший том висвітлює те, що поїдання тварин є нездоровим для тіла та душі, а тому плоть не підходить для їжі принаймні філософам. Другий — обговорює нечестивість жертвоприношень. У третьому томі обговорюється раціональність та розум тварин і справедливість щодо них. А у четвертому Порфирій розмірковує про видатних мудреців, що засуджували поїдання м'яса тварин. Але це одна праця, тож усі цікаві нам теми вспливають постійно тут і там, незалежно від тому.

Найцікавіше те, що у книзі Порфирій часто дискутує із думками м'ясоїдів! Наприклад, вже тоді автор відповідав на одвічний "аргумент" про біль у рослин: «Порівнювати рослини із тваринами — наруга над порядком речей. Оскільки останні природно чуттєві, пристосовані відчувати біль, страх та муки — внаслідок чого вони можуть бути травмовані. А перші повністю позбавлені відчуття, і внаслідок цього нічого зовнішнього, злого, шкідливого, травмуючого не може спіткати їх.» (кн. 3, §19).
Також тут можна зустріти перші роздуми про відмову від експлуатації, включаючи молоко, мед та шерсть: «Бо, як ти шкодиш людині, забираючи у неї її вбрання, так само ти шкодиш вівці, стрижучи її. Бо шерсть, що ти береш, є її облаченням. Подібно і молоко, яке створене не для тебе, а для юної тварини, яка його споживає. Бджоли збирають мед для себе як їжу — яку ти, забираючи його, привласнюєш заради свого задоволення» (кн. 1, §21).
Хоча все ж Порфирій не прийшов до веганства, назвавши молоко, мед та шерсть продуктами співпраці, оскільки людина піклується про цих тварин та не поводиться із ними жорстоко задля цих продуктів.

Але стосовно інших тварин, які взагалі не коять несправедливості та не мають природної схильності шкодити нам, є безумовно несправедливим знищувати та вбивати їх, подібно тому, як несправедливо і вбити людей, які б не поводились неправедно. І, схоже, це свідчить про те, що справедливість між нами та іншими тваринами виникає не з того, що деякі з них природно шкідливі та згубні, а інші ні, як у випадку із людьми.
— Порфирій, «Про відмову від поїдання тварин» (кн. 2, §22)

Порфирій також критикував християн, в тому числі за відмову від вегетаріанства та зображав Ісуса як вегетаріанця. Згодом його книгу «Проти християнства» церква заборонила, а потім і тодішній імператор Східної Римської імперії наказав зібрати всі копії праці із коментарями до неї і спалити їх, тому ця праця Порфирія збереглась лише уривками, у вигляді цитат та тез, на які відповідали тогочасні християни у своїх працях.

Оскільки, однак, справедливість стосується раціональних істот, як стверджують наші опоненти, то як можна не визнати, що ми маємо поводитись справедливо і щодо звірів? Бо ми не поширюємо справедливість на рослини, оскільки, схоже, вони мають в собі мало спільного із свідомістю — хоча з них ми звикли користуватися лише плодами, а не зрізати гілки разом із фруктами. Ми, однак, збираємо зерно та бобові коли вони, відцвівши, падають на землю та помирають. Але ніхто не споживає плоті полеглих тварин — лише вбитих насильно. Тож у цих речах вдосталь несправедливості.
— Порфирій, «Про відмову від поїдання тварин» (кн. 3, §18).

Таке прийняття справедливості до тварин як раціональних істот — доволі цікаве й по нинішнім міркам, коли навіть не всі вегани та зоозахисники сприймають тварин раціональними. На сучасний рух за звільнення тварин більше вплинула християнська етика, аніж сприйняття живності як індивідів зі своїм підходом до життя.
Але книга, насправді, того варта. Це цікава праця, яка містить багато фольклору та філософії, поринає читача у контекст III сторіччя та діє багато інформації для роздуму і сучасній людині.

ІСУС, ТВЕРЕЗІСТЬ, ВЕГЕТАРІАНСТВО

Тож, ми пройшли античні часи: християнство захоплює душі людей в Європі, а пізніше європейці захоплюють Америку та облаштовують спільноти вже там.

29. По тому сказав Бог: «Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу.
30 Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав.» І так сталося.
31 І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок — день шостий.
Біблія, Старий Завіт, кн. Буття 1

У цій цитаті вегетаріанці із євреїв та християн знаходять підтвердження тому, що в Едемському саду не було жорстокості до тварин і поміж тварин. Звісно, ми говоримо про період до "гріхопадіння", тобто далі бог все-таки дозволив людям їсти що заманеться, але в т.ч. завдяки цим рядкам та наступним працям вірян ми маємо багато прикладів вегетаріанських та веганських спільнот в християнській історії.

Можливо, в епоху політичного популізму деякі церковні заяви, що ми опишемо нижче, звучатимуть як ґрінвошинґ. Але пам'ятайте, що перегляд християнського ставлення до тварин має дві глибокі причини: 1) бажання наблизитись до життя в Едемському саду, а також до стану після другого пришестя Христа; 2) святість творіння бога та повага до всіх створінь навколо. Хоча християнство за цією глибиною не дійшло до індійських релігій, все ж в його історії є багато цікавого. Із цією ремаркою, можна прослідкувати найстаріші культи й найцікавіші християнські думки на цю тему.

Ранні християни: Ісус-вегетаріанець, сперечання із Павлом та церковне забуття

Цікаво те, що ранні християни доволі етично трактували вчення Христа про ставлення до тварин. Хоча Ісус дійсно звільнив вірян від старих обмежень у їжі, проте і жертвоприношення теж закінчилися його жертвою: раніше тварини вмирали замість того грішника, хто приносив їх у жертву, а Ісус же своєю жертвою скасував цю традицію для майбутніх вірян. Також для бідняків, які не могли дозволити собі регулярно їсти тваринні продукти, м'ясо було доступно під час язичницьких свят, коли тварин жертвували богам. Тим цікавішою стає християнська заборона на жертвоприношення.
Таким чином, з'явилося вікно можливостей для розвитку етичної думки, що невдовзі дало свої плоди.

Ось тут, наприклад, дослідник Кейт Акерс описує становище вегетаріанства в християнстві того часу: (1) розбіжності щодо вегетаріанства у ранній церкві; (2) свідчення єврейських християн; та (3) виступи Ісуса проти жертвоприношення тварин. Павло у своїх посланнях (До Римлян, Перше До Коринтян) говорить: відмова від м'яса це файно, але це не є пріоритетним для християнського руху.
Кейт запевняє, що таким методом Павло приваблював до руху заможних корнифян, які в той час могли собі дозволити харчуватись плоттю регулярно. «Ранній християнський рух був рухом від бідних і для бідних, — стверджує Акерс. — Та завдяки Павлу послання почало проникати за межі початкової аудиторії Ісуса й досягати заможних класів. Це було як передвісником остаточного успіху християнства, так і вказівкою на те, що оригінальне, радикальне послання повільно втрачалося. Для [християнських] опонентів Павла, відмова від м’яса була не лише особистим вибором. Це була частина євангельського послання — добрі новини для тварин.»

Одними із перших єретиків світу були єврейські християни, відомі як ебіоніти. Вони шанували єврейські традиції, але в тлумаченні Христа, та забороняли жертвоприношення (вважали, що це одне з головних послань Ісуса) й не вживали м'яса. Відкидали вони також і погляд Павла на християнство, вважаючи того відступником, й підтримували Якова, Івана та Петра. Окрім християнського скасування жертовного вбивства, в євангелії ебіонітів Ісус із обуренням відмовляється від м'яса та зриває жертвоприношення тварини:

Я прийшов, щоб скасувати жертвоприношення, і якщо ви не припините приносити жертв, Мій гнів до вас не зупиниться.
— Епіфаній, «Панаріон» 30.16.5.

Якщо забути про єретичні писання, то свідчення у канонічних євангеліях про вигнання торговців із храму інтерпретуються як порятунок Христом тварин, яких продавали на заколот та жертвоприношення:

13. А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус.
14. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники.
15. І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи.
16. І сказав продавцям голубів: Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового!
— Біблія, Новий Завіт, Від Івана 2

Загалом, від I до IV сторіччя н.е. існувало багато сект, які назавжди відмовлялись від м'яса під впливом єврейської традиції та християнства. Від вищезгаданих ебіонітів до маніхейців (яких у Китаї називали «овочеїдними поклонниками демонів» через їхню релігійну мішанину). Проте, зі встановленням Римо-католицької церковної влади, описом канону і єресі та гоніння на ті чи інші змішані течії християнства — всі вони канули в забуття і про них лишилися лише згадки у переліках єресі (як вищезгаданий «Панаріон») та уривки врятованих текстів.

Катари, самозародження риби та геноцид

Насправді, у середньовічній Європі відбувалося багато чого цікавого! Поєднання різних ідей у боротьбі язичництва, юдаїзму, християнства та різних окультних течій призводило до дивних релігійних сумішей, а церква невпинно боролася із різноманітною єрессю.

Так, десь на заході у XI-XII стт. виник рух, який розповсюджував помісь гностично-християнських думок. Члени цієї секти називали себе «добрими християнами», а катарами же їх називала католицька церковна інквізиція, що звинувачувала тих у єретичних вченнях та практиках. Жили катари спільнотами, в середньому від 60 то 600 осіб, розповсюджені були щонайменш у Франції, Італії, Іспанії.
Самому гностицизму властивий радикальний дуалізм матеріального та духовного, протиставлення цих речей — і катари, поєднавши цей підхід із християнством, прийшли до тої самої "єресі", що й багато інших сект у той час: весь матеріальний світ є сатанинським, а все божественне може бути лише духовним, нематеріальним.

Проте, нас же цікавить їхня відмова від експлуатації та погляд щодо тварин. Ці віряни, навіть по тодішнім міркам, вели дуже аскетичний, свідомо бідний спосіб життя, а протиставлення себе тодішній церкві вплинуло і на їхню дієту.
Катари не їли жодного створіння, яке б породжувало інших живих істот: чи то із священності творення, чи через пов'язаність розмноження тварин із сексом, що вони вважали гріховним. Також катари відмовлялись не тільки від плоті тварин, а й від молока, сиру та яєць. Подібно до Піфагора, вони вважали, що люди й тварини мають рівні душі та можуть міняти тіла у ході перероджень. Тіло є лише оболонкою, в якій може опинитись будь-яка душа, а тож вбивство тварини прирівнювалось до вбивства людини. Як і сучасні вегани, катари очищали взятий посуд від слідів тваринних продуктів, не використовували навіть тваринні жири для готування їжі, а під час приготування риби слідкували, щоб інші продукти не потрапили в каструлю... З рибою і є цікавий аспект їхнього "вегетаріанства".

Так, катари були майже веганами та демонстрували позитивне відношення до живих істот, за однією чудернацькою особливістю: вони вважали, що риба зароджується сама собою, а тож її їсти не заборонялося. Мовляв, статевим шляхом вона не множиться, з'являється у воді нізвідки, а тож вважай рослина. Подібні теорії появи життя із неживих складових називаються самозародженням. Античність та середньовіччя були сповнені цікавих "рецептів", як-от: миші з’явилися з кукурудзи та закваски, мухи — з бичачого гною, опариші — з гнилого м’яса, а риби, змії та жаби — з берегового мулу тощо, і все це відбувалося під впливом "животворного духу". Подібні теорії мали популярність аж до XVI-XIX століть, коли їх експериментально спростили. Проте, навряд катари їли таких тварин, як жаби, мухи, хробаки чи миші — хоча б тому, що "самозародження" вважалося тоді шляхом розмноження в основному неприємних істот. А тож етично та духовно вони підійшли до правильних ідей, хоч і помилялися щодо риби, яка точно не є рослиною.
Окрім риби, на жаль, іноді катарам приходилося їсти яйця на публіці, оскільки навіть під час посту відмова від яєць призводила до звинувачень у єресі та страти, зокрема через спалювання живцем — тож, певно, це не їхня провина. Такі перевірки, як поїдання м'яса євреєм для виказання лояльності християнству, практикувались в церкві принаймні із VII ст., тож в цьому не було нічого нового.

Серед катар були perfecti — антинаталісти, які тримали целібат, все життя проповідували та бажали максимально "чистого життя". Саме для perfecti описані обмеження в дієті та поведінці щодо тварин були обов'язковими, інші могли дотримуватись її за бажанням, що й часто робили.
До речі, катари визнавали жіночу частину у божественному та дозволяли жінкам проповідувати, а тож ті також могли стати perfecti — й, кажуть, що жінок було до половини! Це також не любила католицька церква, де жінкам заборонялося займати у владі будь-які посади.

Хай там як, а варто сказати про кінець цього чудернацького вірування. Врешті-решт, катаризм із багатьох причин визнали єрессю у XII столітті. Вже наступного сторіччя Папа Іннокентій III довів гоніння на них до крайнощів, і 1209 року оголосив Альбігойський хрестовий похід проти них.
Під час цього походу не жаліли жінок і дітей, часто палили цілі міста, вбиваючи всіх громадян. Є легенда, що під час облоги міста Безьє, яка обернулася різаниною, командира сил церкви Арнольда Амальріка запитали: як відрізнити єретиків від вірян? Він відповів: «Вбийте всіх, Господ своїх впізнає!» Згідно із церковними документами, 20 000 єретиків було вбито в Безьє та його околицях, місто випалено дотла.
Загальні втрати катарів за всю війну складно оцінити, але цифри варіюються від 100,000 до 1,000,000 вірян. Закінчилося гоніння 1244 року із падінням останньої фортеці катарів, Монсеґюр. Тоді було спалено живцем 210 perfecti та інших вірян. Після розгрому у катарів лишалися осередки, свого часу їм вдалося вбити відомого інквізитора Петра Веронського, який приймав участь у винищенні "катарської єресі". Проте, довго такі групи людей не протримались.

На тему переслідувань катар, їхнього майже веганства та реакції суспільства на такий стиль життя є цікаве метадослідження: «Morality and Meat in the Middle Ages and Beyond». А повну історію руху можна знайти на Всесвітній історичній енциклопедії.

Сучасні небайдужі до Природи християни критикують катаризм у т.ч. за вчення про бездуховність матеріального та переродження душ, оскільки це могло б призвести до наслідків, схожих на сучасний індуїзм: байдужість до всього живого та довкілля загалом. Дійсно, таке могло б трапитись, але є й зворотній приклад — джайнізм, який молодший за індуїзм і не втратив моральних орієнтирів. Проте, ми вже ніколи цього не дізнаємось.