Психологічні техніки стоїків. Самообмеження. Як давати собі раду з темною стороною насолоди

Практика негативної візуалізації передбачає обмірковування того травматичного, що з нами може статися. Сенека рекомендує розширити цю техніку: крім обмірковування можливості нещастя, ми маємо часом жити так, наче нещастя вже сталося. Зокрема, замість просто подумати, як то воно було би—втратити всі свої статки, слід періодично «практикувати бідність»: тобто треба вдовольнитися «найскупішою і найдешевшою їжею, найпростішим, найшорсткішим одягом». За словами Сенеки, Епікур, філософ, який протистояв стоїкам, також практикував бідність. Однак він, вочевидь, ставив собі геть іншу мету, ніж Сенека. Якщо Сенека хотів поцінувати те, що має, то Епікур хотів дослідити те, чого він нібито потребував, і визначити, без чого насправді може обійтися. Він зрозумів, що в багатьох випадках ми тяжко працюємо задля здобуття чогось, бо переконані, що без нього будемо нещасні.

Проблема в тому, що ми абсолютно добре можемо жити без дечого жаданого, але не дізнаємося, без чого саме, поки не спробуємо обійтися. Музоній Руф іде в застосуванні цієї техніки на крок далі: на його думку, ми не просто маємо жити так, наче з нами сталося якесь нещастя, а часом і провокувати його до втілення. Зокрема, нам варто періодично зазнавати дискомфорту, якого легко можна було б уникнути. Це можна здійснити, невідповідно легко вдягаючись у холодну пору чи гуляючи босоніж. Або можна періодично дозволяти собі спрагу чи голод, хоча вода та їжа цілком досяжні, чи спати на твердому ліжку, хоч є м’яке.

Чимало сучасних читачів після цих рядків дійдуть висновку, що стоїцизм містить елементи мазохізму. Однак вони мають зрозуміти, що стоїки не вдавалися до самобичування. Насправді вони піддавали себе доволі незначному дискомфорту. Ба більше, вони чинили так не задля самопокарання; радше хотіли в такий спосіб підвищити насолоду від життя. І нарешті, хибно було б казати, що стоїки заподіювали собі дискомфорт. Бо так постає образ людей у конфлікті з самими собою, які примушують себе до самонасилля. Стоїки ж навпаки вітали певний ступінь дискомфорту у своєму житті. Тож точніше буде сказати, що стоїки виступали не за самозавданий дискомфорт, а за дискомфорт добровільний.

Насамперед, вдаючись до добровільного дискомфорту (наприклад, мерзнучи й голодуючи, коли можна сидіти в теплі й наїдатися досита), ми загартовуємо себе перед негараздами, що можуть статися в майбутньому. Якщо ми звикли лише до комфорту, то в разі, коли доведеться зазнати болю чи незручностей (а колись це майже однозначно станеться), будемо травмовані.

Людина, яка час від часу переживає незначні незручності, набуде впевненості, що так само може вистояти й за умови великих негараздів, тож перспектива зазнати якоїсь халепи в майбутньому не буде джерелом тривог у теперішньому. За словами Музонія, переживаючи такі дрібні незручності, людина вправляється в мужності.

Навмисно завдаючи собі незручностей, ми більше цінуватимемо той комфорт, у якому живемо. Звісно, коли надворі холод і буря, добре перебувати в теплій кімнаті, та коли хочемо справді насолоджуватися теплом і прихистком, треба на хвильку вийти на холод, а тоді повернутися. Так само, за спостереженням Діогена, ми можемо значно вище поцінувати будь-яку страву, якщо добряче зголодніємо, перш ніж їсти, та будь-який напій—якщо відчуємо спрагу перед тим, як напитися.

Музоній Руф стверджував би: той, хто уникає будь-яких незручностей, має менше шансів на комфорт, ніж той, хто час від часу дискомфорту собі завдає. Другий імовірніше матиме значно ширшу «зону комфорту», ніж перший, тож почуватиметься зручно за тих умов, які першого заженуть у значний стрес. Одна справа, якби ми могли вжити заходів і назавжди убезпечитися від негараздів. Та оскільки це неможливо, стратегія уникання незручностей за всяку ціну контпродуктивна.

За словами стоїків, крім періодичного добровільного заподіяння собі незручностей, нам слід час від часу відмовлятися від можливостей пережити насолоду. Бо в насолоди є темна сторона. Сенека застерігає, що гонитва за насолодою—це фактично гонитва за диким звіром: упольований, він може розвернутися проти нас і порвати на кавалки. Або, трохи змінюючи метафору, філософ каже, що, здобувши великі насолоди—їхньою здобиччю стаємо, тобто що більше тих насолод людина здобуває, «то мізернішим слугою численніших панів стає».

Утім, прикметно, що недовіра стоїків до насолоди цим не обмежується. Вони також радять узяти собі за правило час від часу утримуватися й від інших, доволі невинних задоволень. Наприклад, нехтувати можливістю випити вина—не зі страху стати алкоголіком, а тому, що так навчишся самоконтролю. Для стоїків—а насправді для кожного, хто намагається практикувати життєву філософію,—самоконтроль стане важливою рисою до виховання. Зрештою, якщо нам бракує самоконтролю, то ми, імовірно, відволікатимемося на різноманітні насолоди, що їх пропонує життя, і в цьому розосередженому стані навряд чи досягнемо цілей своєї життєвої філософії.

Якщо ми не можемо опиратися насолодам, то врешті, як каже Марк Аврелій, закінчимо в рабстві, нас тягатимуть «за шнурочки наче маріонетку», спонукатимуть «до негромадських антисуспільних дій» і все життя будемо «проклинати теперішню долю і жахатися майбутньої». Щоб уникнути цієї долі, мусимо зашкодити болям і задоволенням, щоб не перемогли нашої здатності мислити раціонально. Ми мусимо опанувати, за словами Марка Аврелія, «непіддатливість до тілесних умовлянь».

Стоїки з’ясували, що сила волі—як м’язова сила: що більше тренуєш м’язи, то міцніші вони стають; і що більше тренуєш волю, то сильнішою вона стає. Тривалий час практикуючи техніку самообмеження, стоїки можуть виховати з себе осіб видатної відваги й самоконтролю. Вони будуть спроможні на вчинки, які інших жахатимуть, й утримуватися від того, чому інші не в змозі опиратися. У підсумку вони повністю себе контролюватимуть. З таким самоконтролем у них значно вищі шанси досягти цілей, визначених їхньою життєвою філософією, а це, своєю чергою, різко підвищує імовірність прожити гідне життя.

Стоїки наголосять, що тренування самоконтролю має певні неочевидні вигоди. Зокрема, хай як це дивно звучить, свідоме утримання від насолоди може само по собі бути насолодою. Уявіть, наприклад: ви на дієті й вам різко закортіло морозива, яке, як ви знаєте, є в холодильнику. З’ївши його, ви точно отримаєте гастрономічне задоволення, а на додачу трохи пожалкуєте про свій вчинок. Однак утримавшись від споживання морозива, ви відмовитесь від гастрономічної насолоди, та відчуєте насолоду іншого типу: як зауважує Епіктет, будете «тішитися і звеличувати себе» за те, що не піддалися спокусі. Звісно, оце останнє задоволення вкрай відрізняється від насолоди з поїдання морозива, та втім, це справжнє задоволення. Ба більше, якщо перед споживанням морозива взяти паузу й ретельно проаналізувати витрати й вигоди (зіставити витрати й вигоди від його поїдання та непоїдання), може з’ясуватися, що задля якомога більшої насолоди доцільніше морозива не їсти. Саме з цієї причини Епіктет радить провести такий аналіз, зважуючи, користати чи не користати з можливості отримати насолоду.

Відмова від насолоди є насолодою сама по собі.