Психологічні техніки стоїків. Медитації. Спостерігаємо за своєю практикою стоїцизму

Щоб прогресувати в практикуванні стоїцизму, Сенека радить періодично медитативно обдумувати події щоденного життя, свою реакцію на них і те, як би слід було на них відреагувати за стоїчними принципами. Він приписує винайдення цієї техніки своєму вчителеві Квінту Секстію Старшому, який, відходячи до сну, запитував себе: «Від якої недуги ти сьогодні зцілився? Якій слабкості опирався? У чому став кращим?».

Роздуми перед сном, які рекомендує Сенека, звісно, значною мірою відрізняються від медитацій у дзен-буддизмі. Під час медитацій дзен-буддист може годинами сидіти з порожньою головою, і йому це вдається. Натомість розум стоїка під час медитації перед сном буде доволі активний. Стоїк обдумуватиме події дня. Чи щось порушило його спокій? Чи відчував він гнів? Заздрість? Хіть? Чому події дня його засмутили? Чи міг він щось вдіяти, аби уникнути смутку? Порівняно з Сенекою та його порадами про роздуми перед сном Епіктет ступає крок вперед: він пропонує, обмірковуючи щоденні справи, бути одночасно й виконавцем, і уважним наглядачем. Інакше кажучи, маємо створити в собі спостерігача-стоїка, який наглядає за нами й коментує наші спроби практикувати стоїцизм. Аналогічно й Марк Аврелій радить вивчати все, вчинене нами, визначати свої мотиви й окреслювати цінність того, що збираємося здійснити. Маємо постійно запитувати себе, чим керуємося—розумом чи дечим іншим. А визначивши, що керуємося не розумом, маємо спитати себе: що ж управляє нами? Чи це душа дитини? Тирана? Худобини? Дикого звіра? І так само мусимо пильно споглядати за діями інших людей. Адже ми можемо вчитися на їхніх помилках та успіхах.

Крім осмислення подій дня, варто у своїх медитаціях переглянути й своєрідний психологічний контрольний список. Чи ми практикуємо психологічні техніки, рекомендовані стоїками? Наприклад, чи вдаємося час від часу до негативної візуалізації? Чи знаходимо час розрізнити позиції, які повністю контролюємо, які не контролюємо взагалі і які контролюємо лише частково? Чи дбаємо про інтерналізацію цілей? Чи утримуємося від зациклення на минулому й натомість фокусуємо увагу на майбутньому? Чи практикуємо свідоме самообмеження?

Також під час медитації можна визначити ще дещо—оцінити наш поступ як стоїків. Його можна виміряти за кількома індикаторами. По-перше, занурившись у стоїцизм, ми помітимо, що змінилися стосунки з іншими людьми. За словами Епіктета, ми виявимо, що не сердимося, коли хтось каже, ніби ми «нічого не тямимо», коли вважають нас «глупими і тупими» щодо зовнішніх обставин. Ми не зважатимемо на образи й зневагу. І так само не зважатимемо на похвалу. За словами Епіктета, є й інші ознаки поступу: ми перестаємо звинувачувати, ганити й хвалити інших; припиняємо хвалитися, як багато знаємо; коли зазнаємо перешкод і обмежень, то звинувачуємо себе, а не зовнішні обставини. І оскільки ми певною мірою запанували над своїми бажаннями, то більше утримуємося від бажань, ніж раніше. Як каже Епіктет, ми вживаємо «своєї енергії помірковано в усіх напрямах». І що дуже важливо, прогресуючи в стоїцизмі, людина починає ставитися до себе не як до друга, усі забаганки якого треба задовольняти, а «держить над собою сторожу, як над ворогом… що сидить у засідці». Ще одна ознака поступу в практикуванні стоїцизму — те, що наша філософія складатиметься радше з дій, а не зі слів. За словами Епіктета, найважливіше—не проголошувати стоїчні принципи, а жити за ними.

Утім, найважливіше в поступі на шляху стоїцизму—зміна емоційного життя. Не йдеться про те, що ми перестанемо відчувати емоції (як зазвичай вважають люди, не обізнані з правдивою природою стоїцизму). Натомість ми відчуватимемо менше негативних емоцій. А також менше часу витрачатимемо на мрії про те, як усе мало би бути інакше, натомість більше насолоджуватимемося тим, що є. У ширшому сенсі ми сповнимося такого спокою, якого в нашому житті раніше бракувало. А також, можливо, на свій подив, побачимо, що стоїцизм виплекав у нас чутливість до маленьких сплесків радості: ми раптом почнемо тішитися, що є тим, ким є, живемо тим життям, яким живемо, у тому всесвіті, в якому судилося народитися.

Та щоб остаточно пересвідчитися у своєму поступі в стоїцизмі, треба дочекатися моменту смерті. За словами Сенеки, тільки тоді ми знатимемо, чи були справжніми стоїками.

Сенека стверджує: його мета у практикуванні стоїцизму—не стати мудрецем; натомість, каже він, «мені досить того, коли я щодня позбуватимусь бодай якоїсь своєї хиби й картатиму себе за свої пороки».

Стоїки розуміли, що на своєму філософському шляху переживатимуть і відступи та перешкоди. Так, Епіктет, виголосивши стоїчну настанову, після того пояснював учням, як діяти, коли не вдалося втілити його поради. Інакше кажучи, він передбачав, що стоїки-новачки, як заведено, відступатимуть від правил. Так само Марк Аврелій радив, коли не вдалося дотриматися засад стоїцизму, не розчаровуватися й точно не полишати спроб практикувати цю життєву філософію; натомість слід повертатися й знову братися до того самого, усвідомлюючи: якщо ми зможемо в більшості випадків учиняти гідно, зі стоїчного кута зору, то вчинимо краще самим собі.