Психологічні техніки стоїків. Фаталізм. Відпустити минуле...і теперішнє

На думку стоїків, один зі способів зберігати спокій - виробити фаталістичне ставлення до всього, що з нами відбувається. Як писав Сенека, ми маємо віддатися долі, бо ж "велика втіха - знати, що тебе несе і мчить разом із Усесвітом". За Епіктетом, ми маємо чітко пам'ятати, що є лише акторами у драмі, написаній кимось іншим - а точніше, парками. Ми не можемо вибрати роль у цій драмі, та незалежно від призначеної нам іпостасі мусимо втілити її якнайкраще. Якщо парки призначили нам роль бідняка, маємо відіграти добре її; так само якщо призначено нам роль володаря. Якщо хочемо гідного життя, каже Епіктет, не повинні вимагати, щоб події відбувалися за нашими бажаннями, а мусимо узгодити свої бажання з подіями. Інакше кажучи, маємо бажати, щоб події "ставалися так, як стаються".

Марк Аврелій також закликає ставитися до життя із фаталізмом. Не діяти так—означає повставати проти природи, а якщо прагнеш гідного життя—такий бунт контрпродуктивний. Зокрема, за словами Марка Аврелія, якщо ми відкидаємо приписи долі, то напевно зазнаємо горя, гніву чи страху, які підірвуть наш спокій. Щоб уникнути цього, потрібно навчитися пристосовуватися до середовища, в яке нас кинула доля, й докласти всіх зусиль, аби полюбити людей, серед яких нам судилося жити. Маємо навчитися приймати все, що призначене долею, й переконати себе: все, що з нами відбувається,—на краще. Достоту, за Марком Аврелієм, «доброму залишається лиш одна осібна властивість: любити й вітати все, що йому припадає і що напрядено».

Можна було б чекати від давніх римлян, що вони відмовляться брати участь у життєвому змаганні; навіщо метушитися, коли майбутнє вже визначено? Та от що цікаво: попри свій детермінізм, попри віру в те, що всі події наперед визначені, давні люди не ставилися з фаталізмом до майбутнього. Стоїки, наприклад, не розсиджувалися байдужо й відсторонено, поклавшись на те, що уготовило їм майбутнє; навпаки, вони днями працювали, щоб справити вплив на результати майбутніх подій.

Треба провести межу між фаталізмом у ставленні до майбутнього й фаталізмом у ставленні до минулого. Коли особа фаталістично ставиться до майбутнього, приймаючи рішення щодо своїх дій, вона чітко пам’ятатиме, що її вчинки можуть не справити жодного впливу на майбутні події. Така людина навряд чи витрачатиме час та енергію на розмисли про майбутнє або на порухи його змінити. Коли особа фаталістична у ставленні до минулого, вона застосовує такий самий підхід до тих подій, що вже відбулися. Вирішуючи, як діяти, вона чітко пам’ятатиме, що її дії ніяк не вплинуть на минуле. Така людина навряд чи витрачатиме час та енергію на міркування про те, що минуле могло би бути інакшим.

Коли стоїки пропагують фаталізм, їм ідеться, гадаю, про обмежений формат цієї доктрини. Точніше, вони радять виявляти фаталізм щодо минулого, завжди мати на думці, що минуле неможливо змінити. Тож стоїки не стануть радити матері хворої дитини фаталістично ставитися до майбутнього; вона повинна намагатися виходити свою дитину, повернути їй здоров’я (дарма що парки вже вирішили, помре дитя чи виживе). Але якщо дитина помре, стоїки дорадять жінці виявити фаталізм щодо минулого. Побиватися після смерті дитини цілком природно, навіть для стоїків. Та зациклюватися на смерті—це марнування часу й емоцій, адже минуле неможливо змінити. Тож «застрягання» на трагедії завдасть матері зайвого смутку.

Кажучи, що ми не повинні зациклюватися на минулому, стоїки не мають на увазі, що не слід про нього думати ніколи. Часом варто осмислити минуле, щоб винести уроки, які допоможуть сформувати майбутнє.

Для сучасних людей фаталізм щодо минулого, без сумніву, значно привабливіший за фаталізм щодо майбутнього. Більшість із нас відкидають думку, що нам судилося певне життя; ми навпаки вважаємо, що майбутнє залежить від наших зусиль. Водночас охоче сприймаємо думку, що минуле не змінити, тож коли чуємо пораду стоїків фаталістично ставитися до минулого, не ставитимемо її під сумнів.

Крім фаталізму щодо минулого, гадаю, стоїки пропагують і фаталізм у ставленні до сьогодення. Зрештою, нема сумнівів, що своїми діями ми не можемо вплинути на теперішнє—якщо під «теперішнім» маємо на увазі «саме цей поточний момент». Я можу діяти так, щоб уплинути на події, що стануться за десять років, за день, за хвилину чи навіть за пів секунди після «просто зараз». Однак неможливо вчинити щось таке, що змінить плин події, яка відбувається просто зараз; цей момент промине, стане минулим, тож на нього не можна буде вплинути.

Отже, пропагуючи фаталізм, стоїки радили нам бути фаталістичними не до майбутнього, а до минулого й теперішнього. На підтримку такої інтерпретації стоїчного фаталізму варто поглянути на вищенаведені цитати стоїків. Коли Епіктет радить нам бажати, щоб події «ставалися так, як стаються», він прикладає цю пораду до подій, які відбуваються (уже відбулися чи тривають ось зараз)—а не до подій, які відбудуться в майбутньому. Інакше кажучи, він рекомендує вдаватися до фаталізму у ставленні до минулого й теперішнього. Так само як не можна привітати гостя, який іще не прибув, згадана Марком Аврелієм добра людина не зможе вітати все, що їй припадає і що «напрядено», поки це все не станеться.

Як фаталізм у ставленні до теперішнього може покращити наше життя? Як я вже казав, стоїки стверджували: найкращий спосіб досягнути задоволеності—не вдовольняти всі бажання, що в нас виникають, а навчитися задовольнятися життям, як воно є: навчитися бути щасливим із того, що вже маєш. Можемо день за днем жадати, щоб наші обставини змінилися, та якщо дозволимо собі це, щодня існуватимемо в стані невдоволеності. Натомість якщо навчимося хотіти того, що вже маємо, то для досягнення відчуття задоволення не муситимемо працювати над реалізацією своїх бажань; вони всі вже будуть утілені.

Утім, одна з позицій, яку ми маємо, —ось цей теперішній момент. І тут відкривається такий вибір: або прожити його, жадаючи, щоб він був іншим, або прийняти. Якщо за звичкою іти першим шляхом, то більша частина життя мине у стані невдоволеності; якщо звично обирати друге—тішитимешся життям. Саме тому, на мою думку, стоїки радили фаталістично ставитися до теперішнього. Саме тому Марк Аврелій нагадує нам, що кожен проживає лише теперішнє, сьогочасність, і радить жити в «оцю теперішню, мізерно коротку мить»(звісно, ця порада суголосна буддистській настанові намагатися жити моментом; це ще одна цікава паралель між стоїцизмом і буддизмом.).

Зверніть увагу ще й на те, що порада ставитися фаталістично до минулого й теперішнього цікавим чином пов’язана з порадою практикувати негативну візуалізацію. Вдаючись до негативної візуалізації, ми уявляємо, як і в чому ситуація могла би бути гіршою, і мета цієї вправи—змусити себе цінувати те, що маємо. Пропагований стоїками фаталізм —це в певному сенсі дещо зворотне, сказати б, дзеркальне відображення негативної візуалізації: замість думати про те, яким чином ситуація могла би погіршитися, ми відмовляємося думати про те, яким чином вона могла би покращитися. Виявляючи фаталізм щодо минулого й теперішнього, ми відмовляємося порівнювати своє становище з альтернативними, ліпшими ситуаціями, у яких могли би опинитися в минулому чи тепер. І в такий спосіб, на думку стоїків, надаємо своїй ситуації, хай би яка вона була, рис більшої стерпності.

Можна припустити, що стоїки будуть незвично задоволені тим, що мають (хоч би що це було); звісно, це благословення. Але чи будуть у такому разі стоїки страшенно неамбітними? У відповідь на це побоювання нагадаю, що стоїки, яких ми розглядали, були якраз винятково амбітними. Ось як самі стоїки пояснили б цей позірний парадокс. Філософія стоїцизму, хоч і вчить задовольнятися тим, що маєш, також радить прагнути в житті певних позицій. Наприклад, слід прагнути стати кращою людиною—доброчесною в античному сенсі цього слова. Треба намагатися практикувати стоїцизм у щоденному житті. І слід виконувати свої суспільні обов’язки: саме тому Сенека та Марк Аврелій почувалися зобов’язаними брати участь в урядуванні Римом, а Музоній Руф та Епіктет—навчати стоїцизму. Ба більше, стоїки не вбачають нічого поганого в тому, щоб намагатися тішитися обставинами, в яких ми опиняємося; Сенека фактично радить бути «уважним… до всіх тих речей, які покращують життя». У підсумку ми можемо одружуватися й народжувати дітей. А також заводити дружбу.

А як щодо мирського, земного успіху? Чи шукатимуть стоїки слави й маєтностей? Ні, такого не буде. Стоїки вважали, що слава й маєтності не мають реальної цінності, а отже, нерозумно гнатися за ними, особливо якщо це підриває душевний спокій чи вимагає діяти недоброчесно. Я зрозумів: з байдужості стоїків до мирського успіху сучасні люди, які днями тяжко працюють, намагаючись досягти (певного ступеня) популярності й заможності, можуть вважати їх демотивованими. Та мушу додати до сказаного, що хоч стоїки й не прагнули земного успіху, але часто все одно його здобували. Насправді розглянутих нами стоїків у їхні часи вважали успішними людьми. І Сенека, і Марк Аврелій були багатими й знаменитими, а Музоній Руф і Епіктет як очільники відомих шкіл мали певну популярність і, мабуть, були фінансово забезпечені. Тож вони опинилися в цікавому становищі—хоч і не прагнули успіху, та, проте, здобули його.