Психологічні техніки стоїків. Дихотомія контролю. Як стати нездоланним

Як зазначає Епіктет, "поєднати щастя із тугою за тим, чого в тебе немає, неможливо". За його словами, кращий спосіб здобути бажане - поставити собі за мету хотіти лише те, що отримати легко; а в ідеалі - хотіти тільки того, що ти напевно зможеш здобути.

Коли шукаєш задоволеності, краще й легше змінити себе і свої бажання, ніж змінювати світ навколо себе. За Епіктетом, насамперед слід уникати розчарування у власних бажаннях, а для того - не бажати того, чого не зможеш виконати. Решта бажань мають узгоджуватися з цією настановою, а якщо не узгоджуються - треба докласти всіх зусиль, щоб їх позбутися. Якщо вдасться - ти більше не тривожитимешся, чи здобудеш бажане, і не розчаровуватимешся, якщо не здобудеш. Епіктет каже, що так ти досягнеш нездоланності: ти будеш непереможний, якщо не вступиш у бій, у якому не зможеш перемогти власними силами.

Епіктетів "Енхейридіон" відкривається відомим твердженням: "Є такі речі, що лежать у межах нашої сили, і такі, що лежать поза межами нашої сили". Як приклади позицій у межах нашої сили він наводить наші погляди, поривання, бажання й почуття відрази, а поза межами нашої сили називає, зокрема, нашу власність і репутацію. Звідси випливає, що у формуванні бажань перед нами постає вибір: можна хотіти того, що в межах нашої сили, або ж того, що поза її межами.

Утім, якщо хочеш другого, то якоїсь миті не зможеш отримати бажане, а "той, хто не осягає своїх бажань, є розчарований". Зокрема, як каже Епіктет, якщо ти бажаєш, щоб твої рідні та друзі жили вічно, то є нерозумним, бо таке не у твоїх силах.

Уявімо: нам пощастило, і бажаючи чогось поза нашими силами, ми таке все ж здобули. Тоді розчарування не буде, але саме бажання отримати щось непідконтрольне, мабуть, супроводжувалося й певною тривогою: оскільки такі позиції не в нашій владі, то ми могли б їх і не здобути й, певно, цим переймалися. Тож пожадання того, що не в наших силах, підриває душевний спокій, навіть якщо зрештою ми цього досягаємо. У підсумку, бажаючи чогось, що не в наших силах, ми в будь-якому разі позбавимо себе спокою: якщо не отримаємо бажаного - будемо розчаровані, а якщо отримаємо - тривожитимемося в процесі.

Є сенс вкладати час та енергію в те, що повністю в наших силах. У таких випадках старання дадуть гарантований результат. Зауважте також: завдяки високому ступеню контролю для гарантованого втілення такого знадобиться загалом небагато часу й енергії. Тож було б нерозумно до цього не взятися.

Над чим же ми маємо повний контроль? Для початку, гадаю, ми цілком контролюємо ті цілі, які собі визначаємо. Хоч сам вибір цілі для себе я повністю й контролюю, та вочевидь не маю повної влади над її утіленням; натомість досягнення поставленої мети потрапляє до категорії того, що я контролюю частково. Ще одне, як гадаю, повністю в нашій владі, - наші цінності. Лише від нас самих залежить, що цінувати - славу й удачу, насолоди чи спокій. Епіктет вважає, що наші погляди цілком у межах наших сил. Якщо під "поглядами" він має на увазі думку про те, які цілі ставити собі, чи думку про цінність речей, тоді погоджуюся: наші погляди - "в наших силах".

Кожній людині вочевидь буде корисно попрацювати над визначенням власних цілей і цінностей. Часу й енергії це вимагатиме доволі небагато. Ба більше, за правильно визначені цілі й цінності на нас чекає величезна винагорода. Достоту, на думку Марка Аврелія, щоб прожити гідне життя, треба цінувати те, що справді цінне, і бути байдужим до того, що цінності не має. і оскільки ми маємо владу надавати цінності речам, то в нашій владі й прожити гідне життя, додає він. У ширшому сенсі, Марк Аврелій вважає, що правильно сформувавши свої погляди, - надавши речам правильної цінності, - можна уникнути великих страждань, горя й тривог, а отже, досягти спокою, якого прагнули стоїки.

Також Марк Аврелій зауважує, що, крім цілей та цінностей, ми повністю владні над нашим характером. За його словами, лише ми самі можемо завадити собі досягти доброчесності й простоти. Повністю в нашій владі не дати порочності й жадібності прихистку у своїй душі. Якщо ти нездалий, то, може, і не в твоїх силах стати вченим, але ніщо не завадить тобі плекати численні інші риси, зокрема щирість, гідність, завзяття в праці й помірність у потребах; і ніщо не завадить приборкати зарозумілість, побороти насолоду і страждання, перестати жадати слави й стримувати свій норов. Ба більше, у наших силах припинити ремствувати, стати доброзичливими й відкритими, скромними, "стояти на належній висоті". За спостереженнями Марка Аврелія, цих якостей можна набути просто зараз - якщо обрати саме їх.

Другий складник трихотомії контролю - явища, над якими ми не владні взагалі; на кшталт завтрашнього сходу сонця. Вочевидь нерозумно витрачати час та енергію, переймаючись таким. Якщо це взагалі не в нашій владі, то витрачені час та енергія ніяк не вплинуть на результат подій і будуть просто змарновані. Як каже Марк Аврелій, "не варто нічого робити навмання".

Це підводить нас до третього складника трихотомії контролю: до позицій, які ми контролюємо частково, не повністю. Пригадаймо, що серед повністю контрольованого - цілі, які ми ставимо перед собою. Гадаю, коли стоїк береться до того, що контролює лише частково, наприклад перемоги в тенісному матчі, то дуже обережно визначатиме свою мету. Зокрема, він подбає про те, аби поставити радше внутрішню, аніж зовнішню мету. Тож його метою в грі в теніс буде не виграти матч(це щось зовнішнє, що в його владі лише частково), а зіграти в цьому матчі якнайкраще з огляду на свої здібності(це дещо внутрішнє, що він повністю контролює). Обираючи таку ціль, він убезпечує себе від фрустрації чи розчарування в разі програшу: оскільки не ставив за мету перемогти, то й не зазнає поразки, програвши, бо виклався на повну. Ніщо не перехитне його спокою.

Тут слід зауважити, що гра в повну силу й перемога в тенісному матчі пов'язані причиново-наслідковим зв'язком. Зокрема, хіба це не найкращий спосіб домогтися перемоги в тенісному матчі - докладати всіх зусиль у грі? Стоїки розуміли, що наші внутрішні цілі впливатимуть на зовнішні результати, але також усвідомлювали, що цілі, які ми свідомо собі ставимо, можуть істотно позначатися на нашому подальшому емоційному стані. Якщо свідомо націлитися виграти тенісний матч, це, вірогідно, шансів на перемогу не збільшить. Насправді, шанси можуть навіть погіршитися: якщо від початку стає видно, що виграш не світить, це може вибити з колії й негативно вплинути на гру протягом решти змагання та знизить імовірність перемоги. Тож у контексті тенісу інтерналізація цілей - вельми нескладне завдання: мета "грати якомога краще, з усіх сил" має перевагу(знижує емоційний біль у майбутньому) і(практично) несхибна.

В інших, більш значущих аспектах життя стоїк аналогічно акуратно визначатиме свої цілі. Наприклад, стоїки порекомендували б мені перейнятися питанням, чи любить мене дружина, хоч це й не повністю у моїх владі. Та коли я цим переймаюся, моя мета буде не зовнішньою - змусити її мене любити; бо незалежно від масштабності зусиль я можу цієї мети й не досягти й унаслідок цього сильно засмутитися. Натомість ціль має бути внутрішньою: поводитися якнайкраще, так, щоб викликати симпатію. Аналогічно у випадку з керівником мета має бути - якнайкраще виконувати свою роботу. Цих цілей я можу досягти, незалежно від того, як потім відреагують на мої зусилля дружина чи бос. Інтерналізуючи свої цілі в щоденному житті, стоїк здатен зберегти душевний спокій, взаємодіючи з тим, що контролює лише частково.

Дехто, достатньо довго практикуючи інтерналізацію цілей, зрештою зможе розвинути в собі здатність не виходити за межі власних внутрішніх цілей - утакому разі вони стануть "справжніми" цілями. І навіть якщо процес інтерналізації - ігри розуму, то це корисні ігри. Страх поразки - це психологічна риса, тож навряд чи когось здивує, що зміною психологічних настанов щодо "поразки"(за допомогою ретельного добору цілей) можна вплинути на ступінь нашого страху.

Стоїки знайшли спосіб зберігати свій спокій попри залученість до довколишнього світу: вони інтерналізували свої цілі. Вони ставили собі за мету не змінити світ, а чинити все від себе залежне для впровадження певних змін. Навіть якби їхні зусилля виявилися марними, вони все одно могли б лишатися спокійними, знаючи, що своєї мети досягли: здійснили все, що було в їхніх силах.

Практикуючий стоїк у своїх щоденних справах завжди чітко пам'ятатиме про трихотомію контролю. Він проведе своєрідне сортування складників свого життя на три категорії: ті, які він повністю контролює; ті, які не контролює взагалі; й ті, над якими він має частковий, але не повний контроль. Чинники із другої категорії(геть ним не контрольовані) він відкине - адже ними не варто перейматися. У такий спосіб він позбудеться значної частини зайвих тривог. Натомість зосередиться на тому, що контролює повністю або контролює частково. І коли він береться до позицій із останньої категорії, то ретельно визначає внутрішні, а не зовнішні цілі, тож так значною мірою уникає фрустрації й розчарування.