Психологізм творчості Михайла Коцюбинського - Литература дипломная работа

Главная

Литература
Психологізм творчості Михайла Коцюбинського

Психологізм як метод образно-логічного осягнення соціально-психологічної суті людини в художній творчості. Форми втілення психологізму в українській літературі. Сублімація авторської психології в художні образи. Постать Коцюбинського в рецепції критиків.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Психологізм творчості Михайла Коцюбинського
Серед наукових здобутків, які сприяють розвитку літературознавства, психології належить одне з провідних місць. Залучення новітніх надбань світової психологічної науки дає змогу поглянути на традиційні літературні явища під кутом зору, який може привідкрити таємниці творчості і творчої особистості.
Психолог Юрій Сорокін зазначав, що авторський текст - лише точка відліку. Він існує тільки як сума читацьких уявлень про нього, читацьких ступенів розуміння тексту й неминучої зміни його змісту, читацького відторгнення від нього і тяжіння до нього. Залежно від читачів авторський текст стає всесвітом, що розширюється або звужується [68, 50].
Р. Барт вважав, що твір здатен перетворитися в текст лише за умови роботи над його осмисленням та розумінням [2]. Сьогодні якісною літературою можна назвати ту, яка сприймається і пишеться саме на психологічному рівні. Адже важливо змусити замислитися, десь подати щось завуальовано, підтекстово, аби читач міг прожити цей твір по-своєму.
А ктуальність обраної теми дослідження зумовлена тим, що, незважаючи на численні публікації, вважаємо проблему психологізму у творчості Михайла Коцюбинського малодослідженою, чим і пояснюємо потребу осмислення питань психологізму як у теоретичному, так і художньому аспектах, необхідністю висвітлення сутності концепції психологізму письменника, психологічного зображення характерів у зв'язку з авторською концепцією сприйняття людини і світу, низкою поставлених у творах філософсько-психологічних проблем, потребою з'ясування функціональності форм, засобів і прийомів психологічного зображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічного контексту.
За об ' єкт дослідження обрано дитячу та малу прозу Михайла Коцюбинського («Цвіт яблуні», «Сон», «Що записано в книгу життя», «В дорозі», «Дорогою ціною», «Дебют», «Лялечка», «Fata morgana», «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», «Intermezzo») як найпоказовішу з погляду психологічного зображення, зрілості авторської концепції. Із метою ширшого обґрунтування останньої, комплексного розгляду художнього психологізму залучено інформацію про особисте життя письменника, його вдачу та систему поглядів.
Предмет дослідження - психологізм творів М. Коцюбинського, способи і засоби його втілення, зумовлені загальнолітературними і суб'єктивно-авторськими факторами.
Метою дослідження є з'ясування особливостей психологізму творів М. Коцюбинського в аспектах функціональному (етико-антропологічна концепція письменника), поетико-художньому (система форм, засобів і прийомів психологічного зображення) та художньо-психографічному (відбиття авторської особистості у творах).
Відповідно до мети вирішуються такі завдання :
- висвітлити засадничі постулати художнього психологізму у формуванні М. Коцюбинського як письменника;
- дослідити функціональне спрямування психологічного зображення у творах, окреслити людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;
- виокремити наявні у творах письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення, рангувати та систематизувати їх, простежити їхню еволюцію, проаналізувати з погляду художньої доцільності;
- конкретизувати риси художнього новаторства М. Коцюбинського в аспекті психологічного зображення.
Методи дослідження . Втілення окреслених мети та завдань дослідження спиралося на цілісно-системний підхід як найадекватніший для постаті М. Коцюбинського, психологічний (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, І. Франко) і герменевтичний методи (у царині інтерпретації художніх текстів) та феноменологію. Частково застосовано метод художньої психографії, а також методи психологічних досліджень (інтроспекція, детермінізм тощо).
Конкретизації проблем художнього психологізму сприяли теоретичні та історико-літературні розвідки М. Бахтіна, Р. Гром'яка, Н. Зборовської, Г. Клочека, М. Кодака, Ю. Кузнецова, Р. Піхманця, А. Макарова, статті І. Фізера та ін. Застосовано етико-антропологічні підходи тлумачення змісту авторської концепції через залучення філософсько-психологічних ідей Г. Сковороди, К.-Г. Юнга та ін.
Наукова новизна дослідження полягає в уточненні психо-функціонального спрямування творів та окресленні людинознавчої концепції, у виокремленні творів М. коцюбинського, що позначені психологізмом. У роботі осмислено проблему автора і героя, по-новому осмислено й інтерпретовано твори письменника, здійснено спробу семантико-психологічного декодування назви новели «Цвіт яблуні». Через інтертекстуальний аналіз доробку М. Коцюбинського та спогадів сучасників визначено основні концепти авторського світогляду, з'ясовано ключові засади художньо-психологічної концепції митця.
Теоретичне значення роботи полягає у систематизуванні теоретичного матеріалу щодо засобів втілення психологізму у прозі.
Прак тичне значення роботи полягає у можливості застосування результатів дослідження на заняттях української літератури в школі та у вищому навчальному закладі при вивченні творчості Михайла Коцюбинського та при безпосередній роботі з творами та їх аналізом із можливістю долучення психологічного аспекту.
1 . Психологізм як метод образно-логічного осягнення соціально-психологічної суті людини в художній творчості
1.1 Психологізм в історико-літературному тлумаченні
Одна з головних привабливих рис художньої літератури - це здатність розкрити таємниці внутрішнього світу людини, виразити душевні рухи так точно і яскраво, як це не зробити людині в повсякденному, звичайному житті. За твердженням представників психологічного напрямку, один із секретів довгого історичного життя літератури минулого визначається тим, що, кажучи про душу людини, вона говорить із кожним читачем про нього самого.
Українська література досягла в зображенні внутрішнього світу людини високих художніх вершин. Імена І. Гуцола, М. Катренка та ін. - це імена найбільших, геніальних письменників-психологів, рівних яким не так вже багато в світовій літературі.
Психологи розуміють людську душу, проникають у приховані мотиви вчинків, вивчають людину. Про психологізм говорять, коли психологією пояснюють явища та факти [67, 265]. «Письменники-психологи» змальовують внутрішній світ людини особливо яскраво, живо і детально, досягають особливої глибини в його художньому освоєнні. У деяких роботах інколи відбувалося невиправдане приниження літератури, у якій був відсутній психологізм у вузькому сенсі. Це траплялося, звичайно, ненавмисно і неусвідомлено, найчастіше - як наслідок зсуву понять, коли психологізм одночасно розуміється і як загальна властивість літератури, що полягає у відтворенні людських характерів, і як в зображенні в художньому творі внутрішнього світу героїв. Наявність психологізму оголошувалася критерієм художності твору: «Є область, без розкриття якої істотно людське в художньому творі не житиме повним життям: це сфера відчуттів, внутрішній світ героїв у всій його своєрідності, глибоко різний в кожного з них» [1, 231].
У поняття психологізму включається зазвичай і глибоке зображення власне внутрішнього світу людини, тобто його думок, переживань, бажань. Про психологізм як особливе, якісно визначене явище, що характеризує своєрідність стилю певного художнього твору, є сенс говорити лише тоді, коли в літературі з'являється форма прямого зображення процесів внутрішнього життя, коли література починає досить повно і детально змальовувати такі душевні рухи і розумові процеси, які не знаходять собі зовнішнього вираження, коли відповідно в літературі з'являються нові композиційно-оповідні форми, здатні зберегти приховані явища внутрішнього світу. У даному дослідженні психологізм розглядається як певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно-емоційний вміст.
Українська література ХІХ століття, особливо другої його половини, займає тут особливе, унікальне місце. За загальним визнанням, саме в ній психологізм досягає високих вершин, пізнання й освоєння внутрішнього світу людини набувають небувалої глибини.
Через низку обставин саме українська література ХІХ століття з особливою гостротою і наполегливістю ставила проблеми ідейно-етичного єства людини, моральної відповідальності особи, пред'являла людині вищі етичні вимоги, не допускаючи знижок і компромісів. Тому читача приваблювало не лише те, що література розширює і заглиблює наші уявлення внутрішнього життя людини, але в першу чергу те, що вона говорить нам багато нового і дуже цінного про ту духовну роботу, яка втілюється в думках і переживаннях, відкриває нам невідомі раніше глибини єства людини.
Дев'ятнадцяте століття характеризується зацікавленістю світової науки та мистецтва психологією та її впливом на взаємодію людини та суспільства, внутрішніми мотивами та переживаннями людей. Хоч із невеликою затримкою, проте світові тенденції літератури та виникнення психологічної школи в літературознавстві, теорій психології творчості та ін. не змогли не вплинути на українську літературу.
Предметом вивчення психологічної школи була внутрішня, психологічна сторона художньої творчості, яка була прийнята за сутність мистецтва. Провідні світові діячі відходять від соціологічного підходу до суспільних явищ, замінюючи його психологічним [66, 132]. В Україні ці тенденції проявляються частково, бо досить сильно і гостро відчувається суспільно-соціально-класовий конфлікт та його суперечності.
Тривалий час психологізм не мав однозначного вичерпного теоретичного та історико-літературного тлумачення. Це обумовлено тим, що література по-різному розуміла те, що відбувається у глибинах людського буття. Тому, закономірно, і філософи, і письменники ХIХ ст. дійшли висновку, що духовно-душевні зрушення не можуть бути безпосередньо виражені словами, оскільки внутрішній світ виявився не менш значним і величним за Всесвіт [65].
Невпевненість щодо понятійного тлумачення психологізму, очевидно, була одним із стримуючих факторів, щоб ввести його в словники чи енциклопедії. Принаймні в найбільш відомих літературознавчих енциклопедично-довідникових виданнях ХХ століття поняття психологізму відсутнє.
В енциклопедіях і словниках розкриваються поняття психології творчості письменника, психологічної школи в літературознавстві, психоаналізу тощо. На хвилі «відлиги» проблема психологізму актуалізувалась, склалися сприятливі умови для републікації класичного надбання Л. Виготського, видання праць французького психолога Ж. Піаже, а також багатогранних досліджень вітчизняних науковців у сфері психологізму, до яких належать праці Г. В'язовського, Л. Гінзбурга, В. Фащенка. Із часом це наукове спрямування поповнилось розробками А. Ієзуїтова, М. Кодака, А. Єсіна. Уже в кінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття в науковий обіг були повернуті роботи З. Фройда. У такому контексті набутки 60-х років минулого століття відзначаються глибоко теоретичним підходом до психологізму. У них наявне теоретичне визначення психологізму та психологічного аналізу, розглянута типологія художнього психологізму та засоби, форми, прийоми його вираження. Так, наприклад, В. Фащенко стверджував: «Психологізм - універсальна, родова якість художньої творчості» [66]. Отже, предметом психологізму є відображення внутрішньої єдності психічних процесів, станів, властивостей і дій, настроїв і поведінки людини, а також соціальних груп і класів [66].
Варто також звернути увагу на багатозначність у трактуванні основних понять теорії художнього психологізму. М. Кодак у своєму дослідженні розрізняє такі терміни, як: психологічність - родова прикмета мистецтва слова, його іманентна властивість виражати психіку людини; психологізм (художній) - декларована система соціально-психологічних поглядів на людину у світлі естетичних сподівань даного часу; психологічний аналіз - метод образно-логічного осягнення історично характерної соціально-психологічної суті людини в художній творчості [28, 6-7]. В. Фащенко з цього приводу зазначав: «Ці поняття взаємопов `язані та одне без одного не існують навіть в теорії, не кажучи вже про художню практику. Тому безглуздо вважати, що психологізм, як предмет мистецтва, існував завжди, а як естетичний принцип - з доби Відродження. Виходить, що Гомер зображував психічне, але без психологічного аналізу. Це абсурд» [65, 38].
Сучасне літературознавство, спираючись на величезний досвід світового, починає зазирати й у таємниці мистецьких лабораторій українських письменників, добирається до таємниць їх особистостей (В. Агеєва, Т. Гундорова, Н. Зборовська, С. Павличко та ін.). Стосується це окремих представників літературного процесу: О. Кобилянської, Лесі Українки, певною мірою М. Коцюбинського, А. Кримського. Однак синтетичного дослідження, яке б дозволило побачити психологічний портрет доби, яка, як жодна інша, дає благодатний матеріал для дослідження в зазначеній площині, і виявлення його окремих рис у творчості домінантних постатей в історії української літератури межі ХІХ-ХХ століть, на сьогодні не існує.
З. Фройд та К. Юнг, як і на початку століття, стали провідними постатями не лише в психології, психіатрії, але й у гуманітарних науках. У такій ситуації постала небезпека втратити ті власні здорові набутки, які не втрачають, та й не втратять своєї актуальності у філології. До того ж вітчизняне й російське літературознавство дало чимало прекрасних зразків аналізу психологічної іпостасі письменника. Маємо на увазі наукові студії Г. Клочека, М. Кодака, М. Моклиці, Л. Левчук та ін.
Тлумачення психологізму в українській літературі другої половини XIX століття пов'язане з науковим дослідженням художніх творів. Використання засобів психологізму характеризує постать письменників, кожен із яких має своє обличчя, свій почерк, те індивідуально-неповторне, що відрізняє одного від іншого.
У центрі уваги письменників-психологів - зображення душевного стану героїв з його протиріччями, труднощами; показ динаміки характеру як складного процесу, пов'язаного з боротьбою настроїв, із глибокими кризами, зі зміною одних душевних якостей іншими. Сучасне українське літературознавство звертає неабияку увагу на прояви психологізму в українській літературі. Це стосується як спорадичних звернень українських дослідників до аналізу виявів психологізму в художніх творах українських письменників, так і спеціальних досліджень, присвячених аналізу психологізму творчості окремого письменника, літературного угрупування, групи письменників, чия творчість об'єднана подібною тематикою, стилістикою чи, загальніше, - пафосом, переосмисленню літератури певної доби із залученням психологічного інструментарію (що характерно для перепрочитання творів доби соцреалізму, до чого, зокрема, закликає Н. Зборовська) тощо. Цей напрям сучасного літературознавства розвивається досить успішно і продуктивно. Щодо теорії літератури, то українські дослідники психологізму, на жаль, часто змушені послуговуватися розробками, які, хоч є вагомими науковими здобутками, але іноді не витримують випробування часом [45, 177].
Серед сучасних науковців постійно порушується питання про необхідність появи ґрунтовних українських теоретичних джерел у галузі літературного психологізму. Роботи відомих літературознавців Н. Зборовської, Т. Гундорової, С. Павличко, В. Агєєвої та ін. зробили значний внесок у розвиток такого напряму, як психоаналіз у літературі. Але ж тут ми маємо справу із проявами спраглої літературознавчої думки, що була позбавлена синхронного розвитку з європейською науковою думкою, яка свого часу залучила, опрацювала, обґрунтувала принципи і наслідки використання психоаналізу в літературі. Це перекрило шляхи до розвитку ширшого напряму - власне психологізму, якого цікавить не лише підсвідоме, а внутрішній світ людини загалом, у різних його проявах.
Свого часу значний внесок у вирішенні цього питання зробив Г. Клочек, який присвятив кілька праць теорії психологізму, але, незважаючи на це, потужної наукової школи у цій галузі, на жаль, не створив. Навіть поняття «психологізм» увійшло в українську енциклопедичну думку лише із виходом у 2007 році літературознавчої енциклопедії Ю. Коваліва. Деякі дослідження є «переосмисленням класики». Так, В. Мацапура свого часу звернулася до аналізу «форм і прийомів» літературного психологізму та його ролі у художньому творі, а публікація врешті-решт нагадала стислий переказ розробок А. Єсіна у цій сфері [46].
1.2 Форми втілення психологізму в українській літературі
Більшість дослідників у своїх розвідках аналізують лише деякі з форм і засобів психологізму: І. Страхов - монологи-роздуми, монологи-пригадування, монологи-мрії, літературні сни в оповіданнях А. Чехова; В. Мацапура - невласне пряму мову, внутрішній монолог і діалог та психологічну авторську розповідь тощо [69, 46].
О.М. Січкар зробила спробу поповнити теоретичну базу напрямку, подавши розлогу систему форм, прийомів і засобів втілення психологізму з наведенням прикладів в українській літературі. Автор з'ясовує, чим відрізняються форми, прийоми, засоби втілення психологізму, що становить цінну базу, оскільки далеко не завжди ці поняття розмежовуються. Так, О.М. Січкар зазначає, що часто дослідники, заявляючи у заголовках своїх робіт одне поняття, у процесі аналізу ніби «забувають» про це, вживаючи в подальшому тексті іншу понятійну базу [65].
Часто поняття форми, способи та засоби відтворення духовного життя персонажів ототожнюються. На думку дослідника, лексичні значення цих понять не збігаються. Поняття «форма» у порівнянні з «прийомом», «засобом» ширше і включає в себе загальні принципи втілення психологізму в літературному творі. Л. Каневська у своєму авторефераті одна із небагатьох, хто намагається пояснити термінологічне і понятійне нагромадження «психологізму» в літературі. Так, художні прийоми і засоби втілення психологізму у неї доцільно класифікуються як специфічні, властиві кожній формі психологічного зображення. Серед форм вона виділяє дві - інтервентну та екстервентну. Екстервентна (непряма) форма психологічного зображення відтворює думки й емоції персонажів, динаміку їхніх внутрішніх змін шляхом змалювання душевних порухів через зовнішні візуалізовані й озвучені вияви: мову міміки і жестів, зовнішній мовленнєвий дискурс, змалювання довколишнього середовища тощо. Форма екстервентного психологізму функціональна в низці засобів психологічного зображення, як-от: психологічний портрет, пейзаж, інтер'єр та екстер'єр, зовнішній дискурс мовлення персонажів. Інтервентна форма психологічного зображення передбачає безпосереднє (пряме) відтворення психічних процесів - як рефлексивних, так і емоційних. Л. Каневська досить чітко розмежовує форми і прийоми втілення психологізму, але знову ж таки не маємо чіткого обґрунтування такої дослідницької позиції [25, 5]. Досить складно простежити єдине визначення цих понять за словниковими та енциклопедичними джерелами. Так, в енциклопедії Ф. Брокгауза та І. Ефрона [81] є визначення поняття «форма» в його загальнофілософському сенсі, але немає визначення «прийому» та «засобу». У Великому тлумачному словникові сучасної української мови є визначення «форми», «засобу», але не «прийому». У Літературознавчій енциклопедії - «форми», «прийому», але, зрозуміло, що лише в одному з їх значень - відповідно до вчення про зміст і форму художнього твору [40]. Співвіднесеність, але не тотожність понять «форма» та «прийом» простежували ще представники ОПОЯЗу - на їхню думку, прийом - це елемент техніки конструювання форми художнього твору, тобто «прийом» - поняття вужче за «форму». Якщо форма художнього твору - загальна властивість усього художнього тексту, то форми втілення психологізму можуть компілюватися в одному тексті. Тому, говорячи про форми втілення психологізму (і відповідно - прийоми та засоби втілення психологізму), варто звернутись до більш загального тлумачення цього поняття, яке, зокрема, можемо виділити у тлумачному словнику. Так, «форма» - «спосіб організації чого-небудь; зовнішній вияв якогось явища, пов'язаний з його сутністю, змістом»; «певна система художніх засобів як спосіб вираження змісту творів літератури й мистецтва» [6, 639]. Тут же знаходимо поняття «засіб», яке в одному із визначень є синонімічним поняттю «прийом»: прийом - спеціальна дія, що уможливлює здійснення, досягнення чого-небудь; спосіб, прийом [6, 191]. Звівши в єдину логічну сутність наведені визначення, можемо виділити тотожність понять «прийом» та «засіб», але їхню спільну підпорядкованість поняттю «форма», яке виконує по відношенню до них організовуючу функцію. Об'єднавши думки різних дослідників (зокрема, І. Страхова, А. Єсіна, Л. Каневської) щодо виділення форм психологізму, О.М. Січкар подає їх схематично:

Щодо прийомів і засобів втілення психологізму, то кожна із розглянутих форм послуговується своїм «набором» прийомів і засобів. Так, пряма форма може реалізуватися за допомогою таких прийомів:
· психологічне авторське зображення;
Непряма форма послуговується такими прийомами та засобами:
· психологічний інтер'єр, екстер'єр;
Щодо монологів та діалогів, то ці прийоми втілення психологізму можуть використовуватися у будь-якій формі втілення психологізму в залежності від міри заглиблення у внутрішній світ.
Звернемо увагу на найбільш поширені із згаданих прийомів і засобів втілення психологізму. Внутрішній монолог (із «крайніми» проявами - рефлективне внутрішнє мовлення, психологічний самоаналіз). Часто маємо справу із подвійним психологізмом - психологічний аналіз психологічного аналізу - з одного боку, автор подає психологічний аналіз внутрішнього світу персонажа, з іншого - сам персонаж аналізує свій стан, дії і вчинки.
До внутрішнього діалогу можна віднести ауто-діалог та діалогізований монолог. У першому випадку маємо справу із наявністю «двійника» персонажа, з яким він веде розмову. Такий приклад маємо в повісті В. Дрозда «Молохви», коли Марія Молохва веде розмову із собою колишньою, ще незаміжньою. Під час цього діалогу Марія Ситник влаштовує своєрідний суд над Марією Молохвою, намагаючись розставити життєві пріоритети. Діалогізований монолог - це внутрішній монолог, у який «вплітається» уявний діалог [18, 145]. Зразок такого засобу втілення психологізму знаходимо в оповіданні «Свекор» С. Васильченка: «Чому б і справді йому не женитись?» - подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував до неї: «Стара, а принеси огню, я люльку запалю!.» [5, 126], або в оповіданні «Басурмен» цього ж письменника: «…думка малює жалісну картину. Ось він помер і несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче: «А куди ж це ти, мій синочку, виряджаєшся?!». А Семен їй докірливо відповідає: «Не знаєте куди - в пекло!» [5, 208].
Психологічне авторське зображення може бути втілено різними шляхами, наприклад, проявитися в психологічній авторській оповіді, коли зображується динаміка думок, переживань персонажів («…власний відчайдушний крик вихопив її зі сну, видзвонюючи потому в цілому розкалатаному тілі, коли, вистигаючи, дзигочучи зубами, вона сиділа скулена на краю постелі… й, замість полегкості, опритомнення, відчувала, як привалює її тягар необорно чіткої свідомості, що то був не її жах - і що з цією свідомістю їй відтепер належиться жити» («Сестро, сестро» О. Забужко) [21, 25], або в психологічному авторському описі, де зображуватимуться статичні відчуття («Його огорнуло болісне почуття самотності. Він не знав ні походження його, ні точної назви. Але кожна думка тягла йому за собою липку вагу і спинялась, зрештою, подолана й порожня» («Місто» В. Підмогильного) [58].
Прийомами сну, марення часто послуговується Панас Мирний. Наприклад, у думках Чіпки: «Заквилила чайка - й разом перенесла його думку на село, в тиху сільську хатину, нагадала про жінку, про діток…» [48, 233]. Спогади так само можуть підсилювати психологічну характеристику персонажа, наприклад, у романі «Місто» В. Підмогильного: «Він згадав про Надійку. Так, ніби спогад про неї затаївся був у ньому і раптом розцвів у пристрасних поривах його самотини» [58, 201]. Жести, рухи, пози, міміка є досить поширеними засобами втілення психологізму непрямої форми. Так, в оповіданні В. Винниченка «Малорос-європеєць» у кількох реченнях лише за допомогою зовнішніх проявів здогадуємося про внутрішній стан персонажів: «Я схопив графин з водою й почав лити дрижачими руками на голову пані… В кімнату вбігла покоївка. Василько кинувся до неї й обхопивши руками за стан, затріпався…» [7, 652].
Дуже часто маємо називання будь-якого портрета персонажа психологічним, але на практиці далеко не кожен портрет є психологічним (адже не з кожного портрета ми можемо дізнатися про внутрішній світ персонажа). Автор статті О.М. Січкар наводить приклад із роману П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де автор починає з характерологічного портрета, а далі переходить до психологічного: «Ішов справді парубок. На перший погляд - йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам… лице довгообразе - козаче… Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одно тільки в цього неабияке - дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…» [48, 45]. Як бачимо, лише у прикінцевих двох реченнях маємо можливість дізнатись про внутрішній світ персонажа, який постає як неординарна особистість, спритна, смілива, але з прихованою агресивністю.
Психологічний пейзаж є доволі поширеним психологічним засобом у прозі українських письменників-реалістів. Так, у романі І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький» маємо повсякчасне підсилення психологічного стану персонажів за рахунок психологічних пейзажів, наприклад: «Тодозя стояла на траві під густою яблунею і ніяк не могла опам'ятатись. Вона дивилася безтямними очима на садок, на зелене гілля яблунь і не бачила ні садка, ні зеленого гілля. Надворі вже добре розвиднювалось. На селі співали півні, ревли корови. Десь у дворі недалеко за садком скрипів журавель… Але Тодозя нічого не бачила. Їй здавалося, що надворі схопилась страшна буря, закрутився в садку вихор. Їй здавалось, що буря на небі гойдала густі хмари, гойдала дерево, здавалось, що вдарив несподіваний страшний грім і розбив її, неначе дерево…» [53, 436].
Приклад психологічного інтер'єру знаходимо в наскрізь психологізованій новелі М. Хвильового «Я (Романтика)»: «Мої товариші сидять за широким столом, що з чорного дерева. Тиша. Тільки дальній вокзальний ріжок телефонного апарату знов тягне свою печальну тривожну мелодію» [76, 328].
Промовистою психологічною деталлю дуже часто письменники обирають очі персонажів, наприклад, у «Проклятті» Є. Гуцала: «Сині заплакані очі ожили журливою мовою» [15, 35]. Своєрідною психологічною деталлю є використання певного кольору задля увиразнення психологічної характеристики внутрішнього стану персонажа, приклад чого бачимо в новелі «Цвіт яблуні» М. Коцюбинського, де білий колір цвіту слугує підсиленню трагізму зображеної ситуації. Іноді письменники намагаються підсилити психологічну характеристику персонажів за допомогою інтонації, наприклад, в оповіданні С. Васильченка «Приблуда»: «Мишко затулився драним рукавом і гірко заплакав: - Я безпритульний…» [5, 262]. Рідше зустрічаємо приклади сумарно означаючої форми втілення психологізму. Найчастіше вона виражається за допомогою невласне прямої мови та авторських відступів. Наприклад, в оповіданні «Schonschreiben» І. Франко у відступі намагається намітити подальший вплив поведінки вчителя на формування психіки дитини: «Нелюдський поступок учителя-економа йшов йому гладко, так, як і його нелюдські поступки. Тільки в серці хлопського сина він не пішов гладко, а стався першим насінням обурення, погорди і вічної ворожнечі проти усякого неволення та тиранства» [73, 125].
1.3 Сублімація авторської психології в художні образи. Постать М.  Коцюбинського в рецепції критиків
Важко не погодитися, що мистецтво, у тому числі й література, є сублімацією переживань митця, втілених у художніх образах. І в багатьох випадках ціль митця - не тільки донести до інших свою думку, а й угамувати свою душу, втілити своє горе у слові [56, 45]. Причини таких переживань варто шукати в особистому житті письменника, його стосунках із друзями, життєвих позиціях, тому спробуємо подати короткий огляд таких аспектів життя Михайла Коцюбинського.
До постаті Михайла Коцюбинського зверталися такі критики, як Соломія Павличко, Сергій Михида, Євген Федоренко та ін. Соломія Павличко зазначала, що саме життя заклало базу його роздвоєності. Найбільшою драмою і проблемою було його особисте життя. Мавши чотирьох дітей, він закохався в Олександру Аплаксіну і жив паралельним життям з обома жінками, весь час вважаючи, що дружині про його стосунки знати не варто [57, 4].
«Я весь серед своїх героїв - живу їх життям, поділяю їх горе і радощі, говорю їх мовою і відданий їх інтересам» [62, 120], - писав Михайло Коцюбинський, окреслюючи психологічну спрямованість своїх творів. Народився Михайло Коцюбинський у той час, коли офіційною мовою на українській землі була мова російська. Цією ж мовою говорили і в родині майбутнього письменника. Але «занедужавши, - як писав пізніше сам автор, - на дев'ятому році на запалення в легенях, я в гарячці почав говорити по-українському. Чим немало здивував батьків» [62, 87]. Уже пізніше, після цього випадку, десятирічний хлопець, розбуджений цікавістю до українського слова, почав складати українські пісні, беручи за взірець народні.
У родині Коцюбинських було семеро дітей. Старший Михайло - надія і гордість сім'ї, змалечку відчував відповідальність перед родиною: старанно вчився, допомагав осягати науку братам і сестрам, подовгу засиджувався за книжками. Згодом любов до дітей буде відчутною у творах письменника. Разом із тим Михайло був якоюсь дивакуватою дитиною - замріяною, задумливою і дуже чутливою. Своє дитинство письменник згадував з особливим теплом і любов'ю: «Ріс я серед чарівливої подільської природи, огорнутий батьківською ніжністю. Дитячі
Психологізм творчості Михайла Коцюбинського дипломная работа. Литература.
Реферат по теме Лингвистическая концепция Ф. де Соссюра и её развитие
Манипулирование В Деловом Общении Реферат
Курсовая работа: Система государственного регулирования экономики
Организация И Проведение Спортивных Мероприятий Реферат
Курсовая Работа Профилактика Девиантного Поведения
Контрольная Работа Номер 5 Алгебра
Реферат На Тему Экологические Системы
Реферат: Голодомор та його причини
Курсовая работа: Стальная балочная клетка
Культура Киевской Руси
3 Глава Контрольная Работа 7 Класс
Курсовая работа по теме Экономическая эффективность систем автоматического регулирования температуры травильной ванны непрерывного травильного агрегата
Реферат: Репродуктивное поведение юношей
Лекция по теме Организационное поведение
Реферат по теме Договоры в жилищной сфере
Контрольная работа: Корреляционный и регрессионный анализ в экономических расчетах
Реферат: Проблема человека в философии софистов и Сократа
Реферат: Жизнь Миклоша Хорти
Реферат: Мова програмування C та середовище розробки Microsoft Visual C
Реферат: Сельское хозяйство Израиля
Организация деятельности органов государственной власти по учету результатов исследования общественного мнения - Государство и право дипломная работа
Быт и нравы дворян в XIX веке - История и исторические личности контрольная работа
Прокурорский надзор и правовой статус работников прокуратуры - Государство и право контрольная работа