Психоаналітичний фемінізм
КарінаМи прочинили вам віконце вже безлічі течій фемінізму, а сьогодні настав час розповісти про психоаналітичний фемінізм!
Розпочнімо з визначення психоаналізу.
Психоаналіз передбачає, що людський розум, окрім свідомості, також містить несвідому частину. Це думки, бажання, спогади, які ми не усвідомлюємо, але вони мають вагомий вплив на нашу свідому частину життя.
Засновником психоаналізу вважають австрійського психолога Зиґмунда Фройда, і до появи цього напряму психології психіку лікували виключно медикаментозно. Цей метод же започаткував розвиток психотерапії шляхом вербальної взаємодії між пацієнтом і терапевтом, адже теорія Зиґмунда Фройда зазнала багато критики та змін, розгалузившись на різні напрямки й школи психоаналізу.
Психоаналітичний фемінізм як окрема течія з'явилася завдяки праці Джуліет Мітчел "Психоаналіз і фемінізм: Фройд, Рейх, Лейнг" (1974), в якій вона намагалася знайти примирення між психоаналізом та фемінізмом. Незважаючи на те, що психоаналіз містить у собі ідеї жіночої неповноцінності та біологічного детермінізму (вчення, згідно з яким визначальним фактором для людини є її стать), у Мітчел вийшло переформулювати теорії Фройда і його послідовників.
Публікація книги Джуліет Мітчел, а за нею й робіт Ненсі Ходоров "Відтворення материнства" (1978) та Дороті Діннерстайн "Сирена і Мінотавр" (1977), породила новий тип психоаналітичного мислення – феміністський.
Нинішні прихильники психоаналітичного фемінізму пояснюють патріархат, користуються фрейдистськими та неофрейдистськими теоріями, не забуваючи переформульовувати їх так, щоб одночасно не відступати від тих напрямків, що випливають з уявлень Фрейда, і не поширювати його висновків, котрі мають специфічне гендерне забарвлення і носять дискримінаційний патріархальний характер.
Модель патріархату психоаналітичні феміністки усвідомлюють як систему підпорядкування жінок чоловікам. Однак головною їхньою відмінністю в сприйнятті патріархату є те, що всі чоловіки у своїй повсякденній практиці постійно і наполегливо утверджують і зберігають цю систему патріархату, коли жінки лише зрідка чинять опір, а найчастіше йдуть на поступки та намагаються опинитися в підлеглому становищі.
Головне питання, яке перед собою ставлять психоаналітичні феміністки – чому чоловіки невтомно працюють для збереження патріархального устрою, а жінки не чинять відповідної протидії?