Прямі іноземні інвестиції. Міжнародна міграція робочої сили - Международные отношения и мировая экономика контрольная работа

Главная

Международные отношения и мировая экономика
Прямі іноземні інвестиції. Міжнародна міграція робочої сили

Поняття, види та компоненти іноземних інвестицій, реалізація механізму залучення інвестицій в національну економіку. Причини, напрямки та чинники міжнародної міграції робочої сили. Стан і проблеми міжнародного виробничого кооперування в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Прямі іноземні інвестиції. Суб'єкти вивозу капіталу
2. Причини міжнародної міграції робочої сили. Напрямки міграції
3. Золотозлитковий та золото девізний стандарти
4. Стан і проблеми міжнародного виробничого кооперування в Україні
Зовнішньоекономічна діяльність є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва. Завдяки їй забезпечується покриття потреб країн світового співтовариства у сировині, матеріалах, паливі, енергоносіях, машинах, обладнанні та устаткуванні, товарах широкого вжитку, послугах. Разом з тим зовнішньоекономічна діяльність є суттєвим джерелом валютних надходжень до державного бюджету. В умовах переходу до ринку зовнішньоекономічна діяльність виступає невід'ємним напрямом підприємництва багатьох великих, середніх та малих фірм, які функціонують у промисловості, сільському господарстві, будівництві, зв'язку, на транспорті, у фінансовій сфері тощо. Цим обумовлено помітний інтерес до питань, пов'язаних зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.
Саме суперечності стандартів підприємницької діяльності різних країн призводять до коректування та вдосконалення економічних відносин на міжнародному рівні, що є важливим фактором формування добробуту не лише учасників зовнішньоекономічної діяльності підприємства, а й охоплює державний бюджет країни, тобто несе в собі вплив на все населення цивілізованого суспільства.
1 . Прямі іноземні інвес тиції. Суб'єкти вивозу капіталу
Під інвестиціями розуміють усі види активів, вкладених у господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції - це витрати суб'єктів господарської діяльності на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов'язані з цим зміни оборотного капіталу. Інвестиції поділяються на внутрішні й зовнішні. Внутрішні інвестиції стосуються юридичних і фізичних осіб однієї держави. Зовнішні ( іноземні ) - це фінансові активи або матеріальні кошти, які експортуються юридичними або фізичними особами з однієї країни і вкладаються у бізнес на території іншої країни.
Іноземні інвестиції -- це ті, реалізація яких передбачає взаємодію учасників, що належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни) і ними здійснюється експорт капіталу з країни базування, яка є місцем переважного перебування інвестиційного суб'єкта.
З поняттям іноземних інвестицій пов'язані поняття «втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.) -- це втеча капіталу. Її головною метою є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формах позик іноземним постачальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів складає чистий приплив капіталу.
Основу вкладення іноземного приватного капіталу складають прямі та портфельні інвестиції.
Прямі іноземні інвестиції ( ПІІ) - це підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує йому контроль над бізнесом, у який він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25%.
За рахунок прямих інвестицій за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах. Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія, що має статус юридичної особи з власним балансом. Контроль за нею здійснює банківська компанія, яка володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом. Асоційована компанія відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить значна, але не основна частина акцій. Відділення не є самостійними компаніями і повністю належать батьківській фірмі. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу, в яких іноземному інвестору може належати будь - яка частина акцій.
До прямих іноземних інвестицій належать як початкові придбання інвестором власності за кордоном, так і всі наступні операції між інвестором і фірмою, у яку вкладено капітал. Характерною ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між інвесторами та підприємствами, за яких інвестор має значний вплив на рішення, які приймає підприємство.
Прямі іноземні інвестиції ( ПІІ ) мають три основні компоненти:
? акційний капітал - купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;
? реінвестовані доходи - пряма частка доходів інвестора ( пропорційно до прямої акційної участі ), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;
? внутрішньо фірмові позики, або внутрішньо фірмові боргові трансакції - це коротко - чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами ( материнськими компаніями та їхніми філіями).
Поряд із прямими і портфельними інвестиціями важливу роль у міжнародному інвестиційному процесі відіграє державна іноземна допомога. Структурно її формують гранти, позики і технічна допомога, що мають як дво-, так і багатосторонню основу.
Проблема оцінки ефективності іноземної допомоги, характеру її впливу на економіку країн-реципієнтів дискусійна, особливо в сучасних умовах. З одного боку, з раціональним використанням іноземної допомоги багато в чому пов'язані економічні успіхи Тайваню, Ізраїлю, Південної Кореї, окремих країн з перехідною економікою (Угорщина, Польща). З іншого боку, для багатьох країн іноземна допомога не тільки не сприяла прискоренню темпів економічного зростання, але й поглиблювала соціально-економічні диспропорції.
Як підсумок потрібно зазначити, що на формування міжнародної інвестиційної політики впливає багато факторів, основними з яких є:
* фактори, які визначають конкурентні переваги компанії (масштаби діяльності, диверсифікація продуктів, патенти і торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології тощо);
* специфічне територіальне розміщення факторів виробництва, таких, як природні ресурси та робоча сила;
* переваги інтернаціоналізації виробничих сил та інші.
В світовій системі господарювання іноземні інвестиції виступають важливим економічним важелем і викликають необхідність зламу національних перегородок та інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки.
Фактори, що формують механізм залучення іноземних інвестицій, не є чимось постійним і незмінним. Вони формуються залежно від багатьох чинників.
Важливим елементом механізму залучення іноземних інвестицій є введення системи пільгового оподаткування.
Система податкових і митних пільг містить: «податкові канікули», знижки ставок оподаткування при реінвестиціях отриманого прибутку чи інвестиціях у визначені регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, звільнення чи зниження митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат тощо.
Другим елементом, що сприяє залученню іноземних інвестицій, є формування і розвиток спеціальних економічних зон.
Спеціальні економічні зони передбачають ще більшу систему податкових і митних пільг, спрощення адміністративних процедур тощо.
Третім елементом можна вважати удосконалення фінансового механізму.
Фінансовий механізм охоплює: зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери.
Особливу увагу необхідно приділити інформаційному забезпеченню залучення іноземних інвестицій як найбільш слабкій ланці у діючому механізмі регулювання цього процесу. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо (Корбунов, 1993).
Створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій потребує насамперед формування якісної законодавчої бази. Наявність протиріч та невизначеність ряду важливих питань законодавства обумовлює необхідність внесення змін до Закону України «Про власність» і «Земельного кодексу України» щодо визначення майнових прав іноземних інвесторів. Потрібні уточнення на державно-правовому рівні ряду питань про концесії. Потребує більш ретельного обгрунтування система валютного регулювання.
Суттєве значення в механізмі залучення інвестицій належить створенню єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б охоплювала відповідні структури з роботи з іноземними інвестиціями, механізми реалізації державної політики залучення капіталу, координації діяльності з міжнародними організаціями, проведення експертиз найважливіших проектів та їх конкурсний відбір.
Функціонування економіко-організаційного блоку механізму залучення інвестицій можливе лише в сукупності з ефективним механізмом державних гарантій та системою законодавчого, нормативного, інформаційного забезпечення організації системи страхування і перестрахування іноземних інвестицій, сприяння розвитку банківсько-кредитної системи.
Доцільною є підтримка інвестиційних проектів, які направлені на розвиток приватного сектора (в першу чергу малих і середніх підприємств), які повинні одержати доступ до інвестиційних кредитів, створення контрактних бірж.
Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації майна державних підприємств при узгодженні з Фондом державного майна. Іноземний капітал в процесі приватизації необхідний, в першу чергу, в тих сферах економіки, активізація нарощування виробничого потенціалу в яких дозволяє вивести країну з кризи, зняти соціальну напругу в суспільстві та подолати залежність України від імпорту.
Одним із важливих аспектів розробки механізму іноземного інвестування є здійснення ефективної і гнучкої регіональної інвестиційної політики. Економічна роз'єднаність, загострення дезінтеграційних процесів у народному господарстві потребують врегулювання міжрегіональних відносин.
Важливою складовою механізму залучення іноземних інвестицій у регіони країни є розвинута інвестиційна інфраструктура.
Крім комерційних банків та інвестиційних фондів, вона має також охоплювати недержавні пенсійні фонди, комерційні страхові товариства, консорціуми недержавних інвесторів, іпотечні банки.
Суттєва роль в механізмі залучення інвестицій відведена цільовим інвестиційним програмам. Економічне забезпечення реалізації регіональних інвестиційних програм в основному здійснюється шляхом покрашення фінансового механізму залучення інвестицій.
Важливим елементом поліпшення якості інвестиційного клімату України повинна стати регіональна інвестиційна політика, сутність якої можна розкрити через її двоаспектну характеристику. З одного боку, виходячи із загальнодержавних інтересів, повинна здійснюватися чітко відпрацьована в законодавчому плані практична діяльність держави в усіх регіонах України, а з іншого, -- кожний регіон має право проводити політику залучення іноземних інвестицій з урахуванням своїх внутрішніх інтересів, виходячи з потреби реалізації тих чи інших місцевих цілей і завдань, наявності відповідних регіональних ресурсів. Оптимальне поєднання цих двох складових і являє собою регіональну інвестиційну політику.
В основу механізму реалізації регіональної інвестиційної політики закладено економіко-організаційний блок, який базується на обгрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій: системі пільг в оподаткуванні; визначенні пріоритетних напрямків використання іноземних інвестицій; розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесах приватизації і створення спільних підприємств.
2 . Причини міжнародної міграції робочої сили. Напрямки міграції
Міжнародна міграція робочої сили є однією з форм міжнародних економічних відносин. Міграція населення - це переміщення людей, пов'язане із зміною їх постійного місця проживання. Потрібно розрівняти зовнішню (виїзд за кордон ) і внутрішню ( переміщення всередині країни ) міграцію населення. Міжнародна економіка вивчає лише зовнішню міграцію людей, яка пов'язана з їх подальшим працевлаштуванням за кордоном.
Провідна роль у міжнародних економічних відносинах належить трудовій міграції, яку називають міжнародною міграцією робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовій системі господарства. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордон в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально - економічного розвитку.
В результаті міжнародної міграції робочої сили на протязі 20 століття сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн - експортерів і країн - імпортерів робочої сили. Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок праці є економічно слаборозвинені країни. Головною причиною, що змушує населення цих країн мігрувати за кордон, є відсутність роботи. Але у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, а й частина працюючого населення. В цьому випадку вирішальним мотивом міграції виступає наявність в інших країнах більш вигідних умов праці, до яких і переміщується робоча сила з країн, що мають низький рівень життя і заробітної плати.
До інших причин міжнародної міграції робочої сили належать національні, політичні, воєнні, релігійні та інші чинники. Саме вони змушують тисячі людей покидати свої країни через переслідування їх прихильниками іншої релігії, раси, національності чи ідеології, які складають більшість в одній з таких держав.
В основному міжнародна трудова міграція викликана економічними чинниками, які можна систематизувати наступним чином:
1) дією економічних законів нагромадження капіталу, народонаселення, нерівномірності розвитку, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах і нестачу робочої сили в інших;
2) значною відмінністю в умовах праці, рівнях заробітної плати та життя, умовах підприємницької діяльності, реалізації своїх здібностей;
3) циклічним характером економічного розвитку країн;
4) нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз та економічних реформ;
5) різними темпами щорічного природного приросту населення ( у 20ст. у слаборозвинутих країнах вони становили до 2,5%, а у розвинутих - до 1%).
У міжнародній трудовій міграції виділяють як матеріально - речовий зміст, так і соціально - економічну форму. Щодо речового змісту, то це є процес переміщення споживчої вартості робочої сили з однієї країни в іншу. Щодо соціально - економічної форми міжнародної міграції робочої сили, то вона означає процес формування її інтернаціональної вартості.
Розширення у другій половині 20ст. масштабів міграції привело до появи у країнах імміграції двох ринків праці - для робітників даної країни та для іноземних виробників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Але заборонити нелегальну міграцію повністю ще не вдавалося жодній з країн. Це пояснюється тим, що в більшості розвинутих країн Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для нелегальних іммігрантів ( вантажники, домогосподарки та ін. ). Для місцевого населення ці робочі місця є непрестижними навіть в умовах безробіття. Саме тому нелегальні іммігранти використовуються на низкооплачуваних роботах та на виробництві зі шкідливими умовами праці без будь - якого соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям.
Найважливішій особливістю сучасного етапу міжнародної трудової міграції є еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:
? постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;
? бажання покращати своє матеріальне становище;
? більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;
? національна та релігійна нетерпимість.
Вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном та нестабільна економічна ситуація у своїй країні сприяють збільшенню масштабів такої еміграції.
Нинішня міграція набула тимчасового характеру: більшість мігрантів покидаючи батьківщину мають намір по закінченні певного строку повернутися назад.
Сезонна міграція за кордон пов'язана з виконанням там у відповідний час сезонних робіт - сільськогосподарських, будівельних, обслуговуванням туристів тощо. Виникає вона через брак робочої сили у деяких країнах у відповідні пори року. Сезонна міграція тісно пов'язана з нелегальним ринком робочої сили.
Маятникова міграція - це переміщення робочої сили, яка щоденно перетинає кордон для роботи у прикордонній зоні в сусідній країні. Представників такої міграції називають фронтал'єри, у міжнародній практиці вона зустрічається рідко.
Крім видів можна виділити ще дві форми міжнародної міграції робочої сили в залежності від її мотивації:
? добровільна, яка передбачає вільний вибір роботи в тій чи іншій країні;
? примусова, яка має місце внаслідок несприятливих політичних чи соціальних умов на батьківщині.
В міжнародній практиці переважає примусова міграція робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили виникає і розвивається разом з міжнародним рухом капіталу та міжнародною торгівлею. Значних масштабів вона набуває наприкінці 18- на початку 19ст. внаслідок НТР та формування технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці.
Історії відомі масові переміщення людей і навіть цілих народів, але вони були викликані військовими політичними та національними чинниками.
Під час 1 етапу міжнародної міграції населення з 1650 по 1850 рр. на Американський континент було завезено сотні тисяч працездатних рабів. На другому етапі міжнародного переміщення трудових ресурсів з кінця 19 початку 20 ст. з Європи у країни Америки, Австралію, Нову Зеландію емігрувало до 20 млн. людей. Це пояснюється високим рівнем концентрації виробництва і капіталу в цих країнах.
Третій етап розвитку міжнародної міграції трудових ресурсів охоплює період між двома світовими війнами. Особливістю цього етапу є скорочення масштабів міжнародної міграції робочої сили, що зумовлено світовою економічною кризою 1929- 1933 рр. та замкнутістю розвитку Радянського Союзу. Четвертий етап розвитку міжнародної трудової міграції розпочався після другої світової війни і тривав до кінця 80-х років. Він характеризується різким зростанням міжнародної міграції як з політичних, так і з економічних причин.
П'ятий етап міжнародної міграції трудових ресурсів почався з 1990-х років і триває сьогодні, набуваючи дедалі більше глобального характеру. Нині вона охоплює абсолютну більшість країн світу.
Найбільший світовий ринок робочої сили належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. Лише в першій половині 1990-х років з України виїхало у США понад 6000 учених, а з урахуванням спеціалістів з вищою освітою їх кількість становить понад 600 тис. осіб. США створюють для таких працівників кращі умови праці, встановлюють їм вищу заробітну плату.
Другим великим світовим ринком праці є країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили у цьому регіоні світу відіграло створення Європейського Союзу.
Третім світовим ринком праці є район нафтовидобувних країн Близького Сходу, в якому кількість іноземних працівників становить 4 млн. осіб. Основними країнами цього регіону, що приймають іноземну робочу силу є Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Оман, Бахрейн. Дефіцит трудових ресурсів у цих країнах пов'язаний з відсутністю у них кваліфікованих спеціалістів, низьким приростом населення, традиційним способом життя ( жінки, як правило, не працюють у громадському секторі ). Переважну частину мігрантів у ці країни забезпечують Ірак, Сірія, Єгипет, Йорданія, Палестина.
Четвертим світовим ринком праці є Латинська Америка.цей ринок характеризується значними міграційними потоками всередині країн самого латиноамериканського континенту. До таких нових індустріальних держав, якими нині є Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі, переміщуються в пошуках роботи жителі Колумбії, Парагваю, Сальвадору, Перу, Болівії та деяких інших країн цього регіону. Характерною рисою цієї міграції є її переважна сезонність і нелегальність.
За останнє двадцятиліття своєрідними центрами припливу іноземної робочої сили стали Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд. Сюди направляються в основному вихідці з Китаю, Лаосу, В'єтнаму, Філіппін. На досить високому рівні має місце еміграція громадян з різних країн світу в Австралію, Нову Зеландію, Ізраїль. На Африканському континенті основними країнами, які залучають іноземну робочу силу є Південно - Африканська Республіка, Гана, Камерун, Кенія, Лівія, Нігерія. Специфічною особливістю цієї еміграції є її внутрішньоконтинентальний характер, низький рівень кваліфікації емігрантів, запрошення спеціалістів з інших регіонів світу.
Економічно розвинуті країни світу є основними центрами, які залучають у свою економіку, як правило, молоду кваліфіковану іноземну робочу силу, стимулюючи її приплив вищою заробітною платою і кращими умовами праці. Головними постачальниками цих трудових ресурсів є переважно країни, що розвиваються, які не мають можливості забезпечити достатньо високий рівень життя і зайнятості своїх громадян.
3 . Золотозлитко вий та золотодевізний стандарти
Система золотого стандарту виникла у середині XIX ст. після промислової революції в капіталістичних країнах на базі золотого монометалізму. Вона була породжена необхідністю забезпечити торговельні розрахунки між великими промислово розвинутими країнами того часу в Європі й у Північній Америці. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей.
Паризька валютна система ґрунтувалася на простих правилах і забезпечувала майже автоматичну стабільність валютних курсів і рівновагу міжнародних платежів. Основними ознаками системи були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку.
Система золотого стандарту основана на кількох простих принципах.
Кожна валюта визначалася вагою золота. Англія застосовувала цей принцип ще з 1816 р., США -- з 1837 р., Німеччина -- з 1875 р., а Франція, що обрала в 1803 р. біметалічну систему золота-срібла, -- з 1878 р.
Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами національних кордонів. Емісійні інституції обмінювали банківські папери на золоті монети, і золоті зливки перетворювали в монети. У цих умовах емісійний інститут не міг дозволити собі випускати зливки без обліку обсягу свого золотого запасу.
Зливки вільно обмінювалися на монети; золото вільно імпортувалося й експортувалося на широких міжнародних ринках. Таким чином, ринки золота і валютні ринки були взаємозалежними.
Органи валютного контролю проводили політику регулювання. Її основна мета -- забезпечення стабільності валюти і зовнішня рівновага. Будь-який зовнішній дефіцит викликає зростання процентних ставок, що повинно уповільнити економічну діяльність (ефект дефляції) і сприяти ввезенню капіталів (приведення платіжного балансу до нового стану рівноваги).
Такі принципи забезпечували фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.
Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту (масштабу цін), що установлювався державою. Так, якщо золотий вміст американського долара становив 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів -- 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5 (1/4 : 1/20 = 5). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 дол.
Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота й кількістю грошей, що перебувала в обігу, а також вільну міграцію золота -- його експорт та імпорт. Завдяки такій міграції золота відбувалося покриття пасивного сальдо платіжних балансів, чим забезпечувалася відповідна стабільність системи валютних відносин.
Система золотого стандарту відіграла важливу роль у процесі розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їх повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності валюти та валютних курсів, а також автоматичне (унаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін. Ця система одночасно забезпечувала стабільність валютних ставок і стабільність платіжного балансу, що виявлялося в такому:
Валютні паритети визначалися через співвідношення їх золотого вмісту. Якщо ринки занадто відхиляються від паритетів, то економічні агенти зацікавлені у здійсненні своїх розрахунків скоріше в золоті, ніж у банкнотах.
Золотий стандарт забезпечував також довгострокову рівновагу платіжного балансу.
Золотий стандарт сприяв розвитку міжнародної торгівлі. Її обсяг дуже швидко зростав з 1850 до 1914 р. Отже, система золотого стандарту сприяла міжнародному співробітництву між індустріальними країнами, вона забезпечувала тривалу стабільність міжнародної валютної системи.
Водночас система золотого стандарту мала й істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною та дорогою, тому що залежала від рівня видобутку монетарного товару. Найбільшою перешкодою для розвитку валютно-фінансової системи світу було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Як наслідок, обмежувалися можливості державного втручання у сферу грошових та валютних відносин, їх регулювання та використання у конкретних напрямах економічної політики.
Зазначені недоліки стали причиною заміни після Першої світової війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, які використовувалися в міжнародних розрахунках, називали девізами. Інституційна система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції, що відбулася у 1922 р. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту.
Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «Великої депресії» -- економічної кризи 1929--1933 рр. і в перші післякризові роки. З провідних капіталістичних країн спочатку Англія у 1931 р., а далі в 1933 р. США внаслідок загострення суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення, вимушені були відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей у золото. У 1936 р. ліквідувала всі форми золотого обігу Франція. Одночасно перейшли до паперово-грошового обігу Нідерланди та Швейцарія. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін на золото паперових знаків вартості.
Перша світова війна дестабілізувала систему золотого стандарту. Для фінансування війни європейські країни мусили брати кредити у своїх центральних банків і призупинили оберненість у золото своїх валют, установивши примусовий курс. Крім того, розподіл золота у світі змінився докорінно на користь Сполучених Штатів Америки, які вступили у війну з запізненням порівняно з європейськими країнами. Щоб подолати нову негативну ситуацію, експерти пропонували прийняти систему золотовалютного стандарту і заохочувати центральні банки включати до складу своїх резервних засобів нарівні з золотом обернені в золото валюти для забезпечення банкнотної емісії центральних банків. Золото поряд з конвертованими валютами залишалося основним засобом розрахунків у міжнародних операціях.
Таким чином, відміна обміну паперових грошей на золото у внутрішньому обігу фактично означала крах золотого стандарту у сфері валютних відносин. Це було зумовлено загальною трансформацією економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно-регулюючу економічну систему. Така трансформація відбувалася відповідно до теоретичних засад, які були розроблені Дж. М. Кейнсом у 30-х роках минулого століття. Адекватно цій трансформації змінилася і логіка побудови системи валютно-грошових відносин: якщо золото як національні та світові гроші є елементом стихійно функціонуючої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, що мають кредитну основу, більшою мірою відповідають економіці, яка поєднує у собі ринкові та державні регулятори.
Таким чином, міжнародна валютна система у своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи -- золотого, золотовалютного (доларового) та паперововалютного стандартів. Валютні системи класифікуються за видом резервного активу, за допомогою якого руйнувалися дисбаланси в міжнародних розрахунках. Призначення будь-якої міжнародної валютної системи -- сприяти розвитку торгівлі. Так, крах системи золотого стандарту в період між двома війнами привів сою
Прямі іноземні інвестиції. Міжнародна міграція робочої сили контрольная работа. Международные отношения и мировая экономика.
Реферат: Основные вопросы теории технологического развития
Замки Японии Реферат
Реферат по теме Аналіз філософських та літературознавчих поглядів Е. Штайґера і М. Гайдеггера
Курсовая работа по теме Характеристика молодёжных передач на российском ТВ
Курсовая работа по теме Измерение шероховатости поверхности
Сочинение Описание Внешности План
Резервное Копирование И Восстановление Базы Данных Курсовая
Реферат по теме Глобальные проблемы человечества: загрязнение водной среды
Детали Машин Реферат
Причины, формы и методы борьбы с инфляцией
Учебное пособие: Эволюция организационных структур в процессе интернационализации
Эссе На Тему Что Такое Деловое Общение
Итоговая Контрольная Работа Информатика 9
Сочинение Целеустремленность Пример Из Жизни
Проблемы Человека Реферат
Реферат: Гетьманська республіка - як нова форма державності
Изложение: Атта Тролль
Реферат: Latin America Essay Research Paper Underdevelopment In
ОБЛИТЕРИРУЮЩИЙ ЭНДАРТЕРИИТ.
Отчет По Практике В Отделе Участковых
Обнаружение единичных нуклеотидных замен в ДНК: расщепление РНКазой и денатурирующий градиентный гель-электрофорез - Биология и естествознание учебное пособие
Государственный строй Вавилона - Государство и право курсовая работа
Синтез центрального обрабатывающего устройства ЦВМ - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника курсовая работа