Проєкт "Омега"

e.fedko: Джил, ти чула про клас-5?

j.sparks: Юджине… це довбаний клас-5. Я переступила через тіло свого сусіда вранці.

e.fedko: Шкода чути. Наші аналітики з «Розуміння» дають прогноз в 78% по вашому проєкту «Мозок-5». Якісь оновлення з «Омеги»?

j.sparks: Жодних. Ми вже спалили вщент дюжину добровольців. Якісь кляті расисти вбивають майже 15% населення світу, а в нас жодного прогресу. Ані «Омега», ані «Реверс», ані «Висока Планка» — жоден з наших метапроєктів не має успіху.

j.sparks: Дякую за оновлення по «Мозок-5», ми збільшимо його пріоритет.

j.sparks: Вибач. До зв’язку.

Джил закрила ноутбук і з термочашкою кави вийшла зі свого кабінета. В ліфті вона зустріла Джейкоба з Аналітичного.

— Тільки не смійся, але ми прикинули стати з плаваючим вікном і варіативним урахуванням вигоряння. Асимптота успіхів 3-го класу, при оптимальних параметрах, — близько 68%.

— А для другого? 95%?

— Так, схоже, що дійсно три сигми.

Від ліфта Джил попрямувала до офісного кафе, за звичайним бейґлом з індичкою, а потім — на вулицю, до парку.

Життя міста не зупинилося; куди там — машин було навіть більше, ніж зазвичай. Джил подумала про наслідки останнього класу-5 для людства, про всіх знайомих чорношкірих, про Меріл з Кадрів та її дітей, але швидко відігнала ці думки. «Якщо “Реверс”... Ні. Коли “Реверс” завершиться успіхом, то це все не матиме значення».

Джил прийшла до улюбленої лавки в парку. Там вже сидів Том. Сьогодні у нього на ланч були фалафелі.

— Том.

— Привіт, Джил. Бачила виступ президента Карлоса?

Джил ледь-ледь скривилася. Карлос був дванадцятим президентом за три місяці.

— Не до того було.

— Він сказав, що всі, хто намагався, але не зміг від’єднатися від Інтерфейса згідно до наказу президента Нґуєн бла-бла-бла, можуть скористатися допомогою лінгвістичної комісії…

— О, ні.

— Лінгвістичної комісії, — продовжив Том, — Фонду Соціальної Перебудови.

— Та хто йому розпатякав?..

— Джил, він президент. Навіть якщо його ніхто не обирав.

— Не хочу зараз про це, вибач. Наші лінгвісти вже, напевне, вимкнули всі вхідні лінії. Сподіваюся, це не стане перепоною для дійсно важливих речей.

— Але хіба вам не буде краще, якщо більше людей від’єднається?

— Томе, вони будуть нам телефонувати з тенордами на 4-й та 5-й клас. «Технологія, три слова», «явище, чотири слова». І з нашого боку це навіть не ситуація поразка-поразка. Ні, це буде поразка-поразка-катастрофа!

— Тенорд?

— Професійний сленг. Ти робиш запит, або, як ще кажуть, «Бажання», і отримуєш від Інтерфейса тенорд. Завдання, квест, ґейс, загадку — називай як хочеш. Що складніший запит — чим вищий його клас — тим менша ймовірність розгадати тенорд.

— Бо він буде складнішим?

— Так, але не тільки. Ми вважаємо, що Інтерфейс легше робить малі зміни навіть при однаковій коректності відповідей.

Вона видихнула. Відпила кави і змінила тему:

— Ти не боїшся, що будеш наступним?

— В сенсі?

— Після чорношкірих.

— Ну, я не вважаю себе юдеєм, якщо ти про це, — Том опустив погляд на свій фалафель.

— М-м-м…

— А з цим, Джил, я нічого не можу зробити, — Том піджав губи і трохи насупився.

— Ти можеш звернутися до Редакторів. Я можу…

— Ні. Ні. По-перше, це — незаконно. По-друге, я не збираюся міняти… себе через примарну загрозу.

— Не таку вже й примарну, — Джил подивилася в небо, де саме пролітав офіцер в чорній формі Супер Відповіді. — Особливо після сьогодні.

Вона усвідомлювала маніпулятивність і логічну хибу натяку на геноцид чорношкірого населення, але сприймала це скоріше як прийом в перемовинах.

— Просто пообіцяй подумати, — сказала вона й підвелася. Джил ще не доїла бейґл, але апетит вже зник.

Том кивнув, і Джил пішла годувати качок.

Вона пройшла парком і піднялася на дерев’яний місточок.

Качки плавали на поверхні прозорої рідини біля берега ставочка. Вона кинула їм пару шматків бейґла, але ті її проігнорували. «Цікаво, — подумала Джил. — Зазвичай вони накидуються на крихти одразу. Хтось змінив їхню поведінку? Кому це могло спасти на думку? Це ж вплив до четвертого рівня включно, якщо по всьому світу. Але може, й першого, якщо… — Джил обернулася, але всі люди, що були в зоні видимості, займалися своїми справами. — Може, й не першого».

Вона з чистої принциповості покришила качкам решту свого ланча, доївши тільки індичку, бо інакше це було б дико.

Джил подобалися птахи, але не ставок. Ставок викликав у неї якесь когнітивне напруження. Рідина в ньому спричиняла ефект, подібний до зловісної долини. Джил знову насупилася. Одна справа — читати про вигоряння, і зовсім інша — відчувати на собі. Дивитися в ставок для Джил було подібно погляду вниз з даху висотного будинка. Так, наче вона ледь контролює своє тіло, і воно на межі, за мить до того, як стрибнути вниз. Ця дереалізація, відстороненість, неправильність…

А в неї і вигоріло-то всього лиш одне слово. Усього один провалений тенорд. У них є добровольці, що залишилися без чверті свого словникового запасу. Яка радість з пожиттєвої державної пенсії, якщо в твоєму мозку дірка розміром з Тихий Океан?

Телефон Джил пілікнув. Вона прочитала сповіщення, поспіхом допила каву і швидкою ходою повернулася до будівлі Фонду.

Не повертаючись до свого кабінету, Джил зайшла в кімнату для нарад, де вже зібралися всі експерти.

Майкл кивнув їй і вивів на дошку їхні останні нотатки про проєкту «Реверс».

— Ми щойно отримали оновлення з українського відділення. Маємо хороший прогноз по «Мозку-5».

— Так, — сказала Джил. — Сімдесят вісім відсотків.

— Не буду навіть питати, звідки ти знаєш. Керівництво підтверджує, що нашим основним пріоритетом є «Реверс». Народ з причинного відділа вже тиждень як сформулював запит. Ми маємо добровольця з достатньою нейропластичністю. Запуск через сорок вісім хвилин. Якщо маєте останні правки до протоколу, робіть їх зараз.

Іноді Джил дивувалася, як швидко все відбувається. Вона вважала динамічною свою попередню роботу, але останні три місяці були просто безупинним спринтом. Кляті триксіянці. Чого їм не сиділося в своєму вимірі? «Ми не просили вашого Інтерфейса, забирайтеся з нашої Землі» — прокричала Джил подумки, але, звісно ж, нічого не трапилося.

— Виглядаєш не дуже, — сказала їй колега після наради. — Води?

— Прошу? — перепитала Джил. — Ні, дякую, я в порядку. Сподіваюся на успіх.

Джил посміхнулася, але посмішка вийшла кривуватою.

Через сорок хвилин Джил з планшетом стояла поруч з міс Кордрой, що в білому халаті сиділа в спеціальному кріслі. Міс Кордрой було сімдесят три роки, але її нейропластичність була на рівні сорокарічної. Вона жартувала, що це все завдяки Скреблу, паб-квізам та прогулянкам в парку. Міс Кордрой не була першим добровольцем в проєкті «Мозок-5», але була першою з такими високими шансами на успіх.

— Міс Кордрой, — Джил подивилася на пані в кріслі. — Луїзо, пройдемо ще раз по протоколу. Коли побачите сигнал готовності, вам необхідно буде натиснути на цю синю кнопку. Натискання цієї кнопки означає вашу остаточну згоду і є вашим вільним вибором, до цього моменту ви все ще можете відмовитися.

— Ні-ні, я готова. І заповіт оновила, — Луїза сказала це як жарт, але Джил не було смішно.

— Після натискання на кнопку буде сформовано запит, і один з наших штатних редакторів змінить мову вашого внутрішнього монолога. Ви тимчасово забудете рідну мову і ваше мислення відбуватиметься синтетичною мовою, яку було спеціально розроблено для цього проєкту.

— Для порятунку людства, — серйозно сказала Луїза.

— Для порятунку людства, — підтвердила Джил.

Вона набрала щось на планшеті та перевела погляд на екран, на якому з’явилося два речення. Одне було цілком зрозумілим, друге виглядало випадковим набором літер.

— Зараз, будь ласка, подивіться на екран. Ви вже бачили цей запит і маєте пам’ятати його дослівно.

Міс Кордрой кивнула, і Джил продовжила.

— Ви передасте цей запит в Інтерфейс. Ваша нова мова сконструйована таким чином, що відповідь на будь-який тенорд Три-Ксі має бути очевидною. Але якщо виникне проблема — наші лінгвісти напоготові. Дивіться!

Джил повернулася до екрана і чітко промовила:

— Бігати, три слова.

Через дві секунди голос з екрану відповів:

— Переміщатися пішки, швидко.

Джил посміхнулася Луїзі. 

— Я би сформулювала інакше, але вони експерти, найкраща команда в Штатах.

— Я готова, — сказала міс Кордрой і кивнула. — Давайте рятувати світ.

e.fedko: Вітаю з успіхом по «Мозок-5»!

j.sparks: Так, це був успіх. На жаль, суб’єкт померла.

e.fedko: Що трапилося?

j.sparks: Проєкт «Реверс». Ми намагалися безпечно і контрольовано відмінити деструктивні впливи, але після переходу з п’ятого класу на четвертий у неї сталося перевантаження. Ми занурили її в медичну кому, але мозкова активність тільки зросла. Пульс перевищував будь-яку норму, підскочила температура, і вона померла від тромба в мозку.

e.fedko: Дуже шкода. Але вона врятувала сотні мільйонів людей.

j.sparks: Два з половиною мільярди, якщо враховувати непрямі наслідки.

e.fedko: От бачиш. Аналітики ще обробляють ваш попередній запит. Просто хотів привітати. Тримай в курсі.

j.sparks: Дякую, Юджине. На добраніч.

Євген закрив ноутбук і взяв пачку цигарок. Він спустився сходами Інституту до пожежного виходу; рік тому двері замінили, і тепер можна було вийти без ключа. Євген підпер двері цеглиною, дістав цигарку і клацнув її пару разів пальцями, наче шприц. Палити він кинув ще до пандемії.

Здавалося, весь світ святкував. Це була перша суттєва перемога над Три-Ксі-Террою. Але, як розумів Євген, перемога лише тимчасова. «Вони вирішили відміняти. Їх можна зрозуміти, так. Мільярди життів. Але це не кінець. Не «Омега». Може, в японців вийде? Їх «Шиніґамі» має непогані шанси».

— Координаторе, — окликнув Євгена чоловічий голос.

Євген мало не підстрибнув — і повернувся до чоловіка у військовому однострої.

— Пане Майоре.

— Хороші були декілька тижнів, еге ж?

— Та точно. Але всьому хорошому приходить кінець.

— До речі, про це. Що там твоя штатівська подруга? — Майор запропонував Євгену запальничку, але той відмовився.

— Жодних новин про Омегу.

— Дізнайся, коли вони її запускають. Точний час. Поміняй звіт від яйцеголових, якщо треба.

Євген промовчав. Не в його принципах було фальсифікувати дані, йти проти фактів… називати аналітиків «яйцеголовими».

— Як думаєш, — Майор помітив його вагання, — скільки Бажань «хочу, щоб усі хохли подохли» загадує кацапня щосекунди? Їх більше, прикинь шанси.

За кілька тижнів без русні Україна, НАТО та Китай знищили величезну кількість воєнної техніки, здебільшого — заради того, щоб вона не дісталася іншим. Вони знешкодили майже весь ядерний потенціал колишньої світової загрози. Але тепер, коли команда Джил відкотила усі зміни світового масштабу, потенційна ядерна кнопка була в голові у кожного зі ста сорока мільйонів ворогів.

— Я подивлюся, що можна зробити, — відповів Євген.

Він кинув цілу цигарку в попільничку, зроблену з банки Нескафе, та поплівся назад до свого ноутбука. Майор питав про точний час, і це натякало на можливу причетність розвідки до зникнення русні. Але навіть просто успіх Омеги буде перемогою.

Євген відкрив аналітичні дані та занурився в робочий потік.

Джил грала в Скребл зі своєю п'ятирічною донькою. Луїза народилася вже після того, як Фонд переміг Три-Ксі-Терру, і для неї «Земля До» була цікавою казкою, трохи дивною, як наче інша країна, але кумедною.

— Мамо, а як ви казали на пармізіан?

— Пармезан. Дивися, з твоїх літер можна скласти слово «кіт».

— А як котики просили їсти? — спитала Луїза з широкою посмішкою.

— Ніяк, вони просто казали «міау». Ось, дивися, я складаю слово «стіл».

Луїза пару хвилин зосереджено мовчала. Після чого підвела на Джил серйозний погляд своїх блакитних очей і запитала:

— Мамо, як пояснити «любов» сімома словами?