Протести по-французьки

На днях пройшла дев‘ята за цей рік хвиля протестів населення Франції проти пенсійної реформи. Маніфестації почали переходити межу «мирного маршу» : 180 поліцейських отримали поранення, 80 людей було заарештовано. Особливо відчутними протести є в столиці, де на додачу до масової відміни потягів, прибиральники сміття страйкують уже 17 день як і більшість інших представників в основному фізично важких професій. Вцілому, понад 1 млн людей вийшли на марш проти рішення підвищити пенсійний вік з 62 до 64 років.

Чому французи такі розлючені? З одного боку, вони просто відкидають ідею про те, що їм слід виходити на пенсію пізніше, навіть незважаючи на те, що багато європейських країн зі схожим старінням населення вже підвищили пенсійний вік (середнє значення по ОЕСР, «клубу високорозвинених країн»: 66 років для чоловіків та 65 років для жінок). 

Окрім того, протести вийшли на новий рівень через використання президентом Макроном статті 49.3, за яким непопулярний закон автоматично приймається якщо парламент не проголосує за вотум довіри до правлячої партії (тобто замість голосування «за», парламентарям необхідно проголосувати «проти» і таким чином саморозпуститися для переобрання нових представників, на що потрібно більше сміливості, аніж просто натиснути на клавішу). Парламентарям не вистачило 9 голосів для 287 необхідних щоб закон не пройшов, що стало неочікувано багато, адже майже всі партії об‘єдналися проти Макрона: ультатраліві (логічно), ультраправі (популістично), та центральні республіканці (неочікувано, адже вони вважаються єдиними нехай і невеликими союзниками його партії).

Використання статті 49.3 є цілком законним. Вона була активована 100 разів з часу першого її використання Шарлем де Голем ще у 1958 році. Але вона є політично суперечливою, особливо для такої важкої реформи, як підвищення пенсійного віку. Опоненти успішно зображують використання 49.3 як спосіб нав'язати рішення проти волі народу. Тепер його пенсійна реформа має бути розглянута Конституційною радою, перш ніж вона стане законом. Протести, ймовірно, триватимуть з такою ж інтенсивністю до цього часу, адже уже були прецеденти, коли після 49.3, Конституційний суд ставав на заваді прийняттю реформи.

Дилема для Макрона полягає в тому, що хоча його пенсійна реформа глибоко непопулярна, вона є правильною для Франції. Країна витрачає 14% ВВП на державні пенсії, що майже вдвічі перевищує середній показник по ОЕСР. У 2004 році у Франції було 13 мільйонів пенсіонерів. Завдяки збільшенню тривалості життя та виходу на пенсію бебі-бумерів (народжені між 1946-1964), до 2030 року ця цифра зросте до 20 млн. При цьому робоча сила не зазнає великого піднесення, що буде тільки сильніше давити на податкову систему.

Пропозиція Макрона щодо підвищення пенсійного віку була насправді частиною його програми під час передвиборчої кампанії, і він та його уряд намагалися досягти консенсусу. Прем‘єр-міністерка Елізабет Борн провела кілька місяців, консультуючись з профспілками та лідерами опозиції і переробляючи законодавство з новими поступками. Більш того, парламент присвятив 175 годин обговоренню цього питання, частково для того, щоб розглянути близько 13 000 поправок, поданих лівим альянсом "NUPES" на чолі з Жаном-Люком Меланшоном (прямий аналог жириновського в росії), який намагався затягнути будь-які дебати.

За даними соціологів IFOP, рейтинг популярності президента впав до 28% з 41% після його переобрання. Це найнижчий показник з початку 2019 року, під час повстання "жовтих жилетів" (gilets jaunes) проти підняття цін на бензин і відрахування різниці на розбудову альтернативних джерел енергії.

Щоправда, більшість французьких вчених стверджують, що головна проблема Франції та Європи — це не величина пенсійного віку, а жахливий стан працевлаштованості населення між піком своєї кар‘єри (+- 50 років) та реальним виходом на пенсію (62-67 років). У більшості країн це є реальним викликом довгостроковому економічному зростанню, а особливо у тих, хто її замовчує завдяки статистичним маніпуляціям, наприклад в Угорщині чи Німеччині, де людей підсаджують на міні-зайнятість (до 5 годин на тиждень) і вважають їх працевлаштованими.

Немає сенсу підвищувати чи знижувати пенсійний вік, якщо протягом 10 років люди вже фактично знаходяться на пенсії, не отримуючи при цьому виплат від держави, та й не беручи участі в створенні доданої вартості в економіці. 

Проблему зайнятості населення похилого віку та функціонування колективної пенсійної системи загалом можна розбирати дуже детально і довго, у світі існує дуже мало країн, де це зараз не є нагальним запитанням. Одним із найуспішніших прикладів ефективної пенсійної системи (зі своїми підводними каменями, однак загалом ефективнішою) є кейс США, де вже досить давно працює план індивідуального пенсійного заощадження «401k», що значно полегшує державі балансування кількості робочої сили та зростаючу частку населення пенсійного віку. Про це можна буде поговорити детальніше згодом, адже Україна повинна проаналізувати усі можливі варіанти реформування своєї системи на довгостроковому горизонті, і сьогодні інформативна база для розуміння теми є як ніколи обширною.