Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи

М. Вебер як провідний дослідник соціально-економічних основ протестантизму. Постановка проблеми ролі протестантизму в політичній історії Західної Європи в Нові часи. Концепція покликання у Лютера. Релігійні засади світського аскетизму. "Дух" капіталізму.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ
1.1 М. Вебер як провідний дослідник соціально-економічних основ протестантизму
1.3 Протестантизм: поняття і сутність
РОЗДІЛ ІI. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ РОЛІ ПРОТЕСТАНТИЗМУ В ПОЛІТИЧНІЙ ІСТОРІЇ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В НОВІ ЧАСИ
2.1 Віросповідання і соціальне розшарування
РОЗДІЛ IІI. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА АСКЕТИЧНОГО ПРОТЕСТАНТИЗМУ
3.1 Релігійні засади світського аскетизму
Темою своєї курсової роботи я обрав «Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи». Протестантизм - тому, що в низці найбільш розвинутих країн Європи, а також Сполучених Штатах Америка ця гілка християнства є домінуючою у суспільстві. Виходячи з цього, у мене виник інтерес дослідити причини такого факту. Протестантизм зароджувався разом із капіталістичними відносинами, тому дуже важливо буде торкнутися як релігійного питання, так і економічного.
Можу стверджувати, що моє дослідження є актуальним, оскільки українці, проживши 70 років поза цивілізацією, опинились в такій ситуації, коли питання сприйняття релігій - дуже неоднозначне. Відомо, що задля того, аби вижити, православна церква йшла на великі поступки радянській владі. Католики і протестанти ніяких прав не мали, тому вони ставали малочисельними, хоча колись, в деяких регіонах України, кількісно навіть переважали православних. Тому у свідомості наших співвітчизників сформувались хибні ідеї, ніби православ'я - єдина правильна конфесія християнства, а всі інші - секти. Ґрунтуючись на тому, що українське суспільство прагне долучитись до європейської родини, я вирішив, що українцям слід знати, яке християнство сповідує населення «Старого світу», а також дізнатись, як релігія, а зокрема, протестанти, впливали на політичне та економічне життя континенту.
Метою моєї роботи було дослідити феномен протестантизму та його вплив на політико-економічний розвиток Західної Європи у XVI-XIX ст. Оскільки після Великих географічних відкриттів на нашому континенті почались активно розвиватись ринкові відносини, слід детально дослідити економічний аспект поставленої мною мети. А як впливав капіталізм на політичне життя добре ілюструє історії Іспанії та Нідерландів - іспанські монархи чинили опір інноваціям в економічній сфері, що призвело до поступового занепаду колоніального гіганту, у той час як голландці швидко побудували новостворену державу на підґрунті капіталізму і перетворились на дуже потужного гравця у політико-економічному світі.
На мою думку, найбільш точно дослідив питання впливу протестантизму на розвиток капіталістичних відносин німецький соціолог, економіст і правознавець Макс Вебер у своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму». У подальшому я буду спиратись саме на цю працю. Макс Вебер належить до числа найбільш впливових соціологів XX ст. Він був новатором у галузі соціологічної та політологічної теорії, зокрема у вивченні взаємозв'язків між культурно-релігійними надбаннями історично сформованих суспільств та їх економічними системами. Спираючись на аналіз величезного фактичного матеріалу, німецький вчений показав, що духовні запити людей можуть виступати не менш важливим чинником історичного прогресу, аніж їх матеріальні інтереси. У творі «Протестантська етика та дух капіталізму» Вебер проаналізував вплив протестантизму на формування ринкових відносин у Західній Європі. Він розглянув питання зв'язку між віросповіданням та соціальним розшаруванням, дослідив психологічні і культурні фактори, що сприяли утвердженню капіталізму. Значну увагу автор приділив вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської концепції професії-покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу.
Моє дослідження матиме подібну структуру, як і праця М. Вебера. Але я ще додам два розділи, що будуть присвячені вивченню сутності капіталізму та протестантизму. Інші п'ять розділів ідентичні до веберівської «Протестантської етики».
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ
1.1 М. Вебер як провідний дослідник соціально-економічних основ протестантизму
М. Вебер народився 1864 р. в місті Ерфурт. Його батько обіймав різні посади у місцевому самоуправлінні, а згодом обирався депутатом до німецького рейхстагу. Мати майбутнього соціолога походила з заможної родини, була вихована у кальвіністському дусі та отримала ґрунтовну класичну освіті. Отож, із самого раннього дитинства юний Вебер отримав можливість під впливом різних наукових дискусій, які мали місце в нього в домі, формувати свій власний погляд на речі, на хід світової історії, на реалії тогочасного життя Німеччини і світу. Вступаючи до Гайдельберзького університету, Вебер основним своїм фахом обирає право, однак поряд з юридичними дисциплінами інтенсивно вивчає економіку та філософію. Після закінчення університету, німець працює в судових установах, а також долучається до християнсько-євангелічного руху, який очолював відомий протестантський та політичний діяч Німеччини Фрідріх Науман. На початку 90-х років XIX ст. Вебер бере участь в емпіричному дослідженні найманих сільськогосподарських робітників Східної Пруссії. Тоді він робить перші висновки про роль релігійного виховання у виробленні ставлення до праці і формуванні типових ціннісних орієнтацій певних груп селянства. У 1904 р., після п'ятирічної творчої паузи, науковець публікує працю «Протестантська етика і дух капіталізму». Того ж року соціолога запрошують до Гарвардського університету. Високо оцінюючи здобутки американської цивілізації, вчений разом з тим зауважив,що в американському суспільстві прагнення до наживи позбавлене релігійно-етичного змісту і, часом, набуває характеру спортивної пристрасті.
Поштовхом до написання «Протестантської етики» для Вебера стали статистичні дані (що були опрацьовані його учнем М. Оффенбахером), які свідчили про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованих робітників. Також, у дослідженні прослідковувалась кількісна більшість осіб протестантського віросповідання, хто отримав вищу і середню технічну освіту, ніж число католиків та представників інших конфесій. Вчений надав цим фактам принципового значення. Він висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус в цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої спорідненості між догматичними засадами протестантизму та «духом» капіталізму. «Духом» капіталізму соціолог називає певний менталітет, коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання і надаючи своєму способові життя певних аскетичних рис. Вебер пише, що люди з таким «духом» здатні легко пристосуватись до суворих вимог економічної системи капіталізму. Такий спосіб життя, виявляється, властивий прибічникам протестантизму. Але Вебер не перецінює роль релігії у формуванні капіталізму - це лише один із головних факторів у розвитку даної економічної системи.
«Протестантська етика» М. Вебера має таку структуру: 2 розділи, які складаються з 3-х і 2-х підрозділів відповідно. Розділ I - «Постановка проблеми» висвітлює соціологічні дослідження Макса Вебера у Європі, присвячені питанню віросповідання та соціального розшарування. У цьому підрозділі він демонструє читачеві, що протестантизм наклав неабиякий відбиток на розвиток ринкових відносин. Далі німецький філософ досліджує питання «духу» капіталізму, де звертається до робіт Бенджаміна Франкліна і відзначає основні «правила життя» капіталістів. Після цього М. Вебер торкається релігійного аспекту дослідження - він вивчає концепція «покликання» Мартіна Лютера. Для протестантів важливе професійне покликання, це є основою, Господнім повелінням у їх житті. Розділ II - «Професійна етика аскетичного протестантизм» починається з висвітлювання аскези протестантів. М. Вебер відзначає, що працювати на благо суспільству у своїй професії, раціонально використовувати зароблені ресурси, а не витрачати їх на мирські задоволення - головне завдання кожної протестантської конфесії. Після опрацювання аскетизму, автор підсумовує всі результати дослідження, де зіставляє «дух» капіталізм, ідею «покликання» та аскетизм протестантів і приходить до висновку, що протестантизм зробив вагомий внесок у розвиток капіталізму у західній Європі. Тому теза про «кількісну перевагу протестантів серед власників капіталу», з якої починається праця М. Вебера, виглядає підтвердженою.
Капіталізм (від лат. capitalis - головний) - суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).
В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохоплюючим принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність.
Капіталізм, окремі елементи якого існували в деяких містах Італії й Голландії у XIV-XV ст., виник в епоху розкладу економічних засад феодалізму (поч. XVI ст.). У період так званого первісного накопичення капіталу розпочинається відокремлення безпосередніх виробників від засобів і результатів виробництва, як сталося в Англії під час захоплення феодалами общинних земель для розведення овець. Робоча сила селян ставала товаром, що спричинило трансформацію засобів виробництва в капітал і перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного, до утвердження товарно-грошових відносин. Таким змінам сприяли великі географічні відкриття, внаслідок чого формувався світовий ринок, розширювався внутрішній, зростав попит на сировину, промислові вироби тощо.
Сутність капіталізму в економічному примусі до праці - кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. Чистого ідеального капіталістичного суспільства ніколи не існувало - держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.
Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту - власнику засобів виробництва. Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
Знайти перші ознаки капіталістичних відносин можна ще в XI столітті, коли в Європі почали активно виростати міста. Панівним середньовічним способом виробництва було натуральне господарство - система господарювання, за якої кожне помістя виробляло майже всі необхідні для свого існування продукти. Виникнення міст означало утвердження нового поділу праці, а також статус вільних людей для їхніх мешканців.
З розпадом феодального ладу, торгівля зросла не тільки між містами та селами, але й між державами. Погляди людей почали змінюватися особливо після винайдення друкарського верстату. Вплив середньовічної католицької церкви почав слабшати. Власне він був основною перепоною на дорозі розвитку економічного ладу. Однак цікаво, що саме наприкінці середньовіччя серед католицької форми християнства вже розросталися групи капіталістичної торгівлі, виробництва та банківської справи.
Капіталізм мав перевагу над феодалізмом, зокрема, тим, що дав більшої свободи робітничому класу. Однак в капіталізмі теж була велика несправедливість. Прірва між багатими та бідними розширювалась. З одного боку капіталізм здійснював експлуатацію робітників призвів до класової боротьби, з другого -- утворив велике суспільство споживачів у деяких країнах із високим матеріальним достатком.
1.3 Протестантизм: поняття і сутність
Протестантизм (від лат. protestans - той, що публічно доводить) - один із головних, поряд із православ'ям і католицизмом, напрямків християнства. Протестантизм охоплює безліч самостійних сповідань і церков - деномінацій.
Історія протестантизму по-справжньому починається з виступу німецького релігійного діяча Мартіна Лютера проти індульгенцій. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва на контроль віри і совісті на правах посередника між людьми й Богом. Ці положення виходять із того, що можливим є безпосередній зв'язок людини з Богом.
Суть протестантизму полягає в тому, що людина може врятувати свою душу тільки вірою, яка дарується Богом, без посередництва церкви. Один з основних догматів протестантизму полягає в тому, що спасіння людини відбувається лише через її особисту віру в спокутну жертву Ісуса Христа. Лютеранська реформація проголосила вчення про загальну рівність усіх віруючих перед Богом. Віруючі відкидають авторитет папських декретів і послань, не підкоряються самому Папі. Протестанти відкидають ченців, прелатів, хресне знамення, священні шати, ікони, вимагають скасування відособленого стану священиків, не визнають культу Богородиці, чистилища, богослужіння складається з проповідей, спільних молитов і співу псалмів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнане Священне писання, яке кожен віруючий міг трактувати за власним розумінням.
31 жовтня 1517 року у м. Вітенберг Мартін Лютер прибив до дверей одного з храмів славнозвісні «95 тез», що засуджували існування індульгенцій. Цей день вважається початком Реформації.
У першій половині XVI ст. реформаційний рух почав швидко поширюватися за межами Німеччини, він відразу ж був підхоплений у Швейцарії, і дав поштовх до розвитку нових різновидів реформаційного руху - цвінгліанства і кальвінізму. Цвінгліанство більш рішуче порвало з обрядами католицизму: причащання почало розглядатися як простий обряд, чинений у пам'ять про смерть Ісуса Христа, де хліб і вино є лише символами його тіла її крові. На відміну від лютеранської церкви, в організації цвінгліанської був уведений республіканський принцип: кожна громада самостійна й обирає собі священика сама. Кальвінізм одержав більше поширення через висунуту ним нову й сміливу течію. Організатором її став Жан Кальвін, що у своєму вченні спирався не на Євангеліє, а на Старий Завіт. Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про «приречення»: усі люди, згідно з божественною волею, поділяються на обраних і засуджених; ні вірою, ні «добрими справами» людина не може нічого змінити у своїй долі: обрані призначені до порятунку, їм приготований рай, відкинуті - до вічних мук, тому йдуть до пекла. Вчення про приреченість ґрунтується на положенні, що Ісуса Христа теж Бог призначив страждати за наші гріхи.
Послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації (кальвіністи, або реформатори) мали широкий вплив у Шотландії, Нідерландах, на півночі Німеччини, у Франції, в Англії. Прихильників кальвінізму, англійську буржуазію, називали пуританами. На відміну від кальвіністів, пуритани заохочують до проведення служб і проповідництва всіх мирян. Проповідують принцип мирського й релігійного колективізму, тому одержувачем благодаті вважають усю громаду, при цьому кожна громада повинна бути абсолютно вільною у виборі віросповідання.
На сьогодні, наймасовішою протестантською конфесією у світі є баптизм, який теж виник на основі кальвінізму.
РОЗДІЛ II. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ РОЛІ ПРОТЕСТАНТИЗМУ В ПОЛІТИЧНІЙ ІСТОРІЇ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В НОВІ ЧАСИ
2.1 Віросповідання і соціальне розшарування
Наприкінці XIX ст. серед католиків часто обговорювалось питання: чому підприємці і власники капіталу частіше за все протестанти, а не, власне, католики? Як відзначає Вебер, «віросповідна приналежність виступає не причиною, а наслідком економічних явищ» [1, c. 38]. Адже в XVI ст. більшість економічно розвинутих німецьких міст прийняли протестантизм. Пояснюючи це, Вебер швидко переходить на критику наслідків Реформації, чого я хотів би торкнутись пізніше. А стосовно причин прийняття німцями протестантизму, то тут слід відзначити наступне: за часів Середньовіччя католицька церква зайняла панівне становище у Європі, у тому числі й політично роздробленій Німеччині. Церква мала чи не вирішальний вплив на політичне життя Європи тому що:
Папа Римський виступав як великий землевласник. Землю отримував Папа в дар від звичайних мирян, феодалів та королів у дар. Наприкінці XVI ст. церква стала найбільшим землевласником християнського світу. Маючи в своєму розпорядженні землю, села, міста та залежне населення, Папа вершив таку ж політичну діяльність як і будь-який інший монарх Європи.
Папа міг позбавляти влади короля, звільняючи християн певної країни від присягання на вірність правителю і, таким чином, санкціонувати непокору світській владі з боку населення. Більше того, королі мали цілувати ноги Папи, що говорить, як мінімум, про його психологічну зверхність. Ці та інші повноваження Папи були закріплені в так званому «Диктаті Папи» 1075 р. (автор - Папа Римський Григорій VII).
Церква виступала як правотворча та просвітницька інституція. Деякі дослідники переконані, що в ті часи церква була засобом масової інформації. Проте хотілося б відзначити, що свої перші школи (єзуїтські) католики почали відкривати на противагу протестантським «недільним школам».
Враховуючи такі особливості політичного життя Європи початку епохи Нового часу, не важко зрозуміти, що ж спонукало німців до «церковної революції». Виходячи з соціальної стратифікації тогочасної Німеччини, я виділив такі причини Реформації:
Князі - прагнули звільнитись від втручання церкви в їхні справи;
Лицарі - прагнули отримати землі та багатства церкви;
Буржуазія - прагнули «дешевої» церкви, а також звільнення від поборів монастирів, на базі яких формувалися більшість європейських міст;
Селяни та інші малозабезпечені верстви населення - прагнули зменшення церковних землеволодінь, церковної десятини та інших платежів.
Слід зазначити, що провідну роль у «церковній революції» відіграли буржуа, котрі лише починали формуватись в окремий соціальний клас із появою ринкових відносин.
Повертаючись до критики Вебером наслідків Реформації, хочу відзначити наступне: у його ідеях відчувається певне упереджене ставлення до протестантів з релігійної точки зору. Зокрема, він відзначає: «Реформація не стільки усунула панування церкви у повсякденному житті, скільки замінила одну його форму на іншу; причому це була заміна панування зовсім необтяжливого, здебільшого майже формального, неймовірно жорстокою регламентацією поведінки, яка глибоко проникала в усі сфери приватного і громадського життя» [1, c. 39]. Як приклад М. Вебер наводить кальвіністську тиранію у Женеві, а також не менш жахливу систему в Англії. Проте я хотів би відзначити, що подібний режим у Женеві був лише декілька років, коли Жан Кальвін мав важелі впливу на політичне життя міста. Та слід пам'ятати, що самого Кальвіна за такі порядки містяни вигнали наприкінці 30-х років XVI ст. Тобто Вебер не враховує, що «жорстока регламентація поведінки» була відносно короткий проміжок часу. Більше того, протестантизм відхиляє «намісництво Бога на Землі» (в обличчі Папи Римського). Це говорить про те, що судити про весь кальвінізм через помилки його засновника не можна, оскільки це не є ідеї одного Жана Кальвіна і не він один визначає всі догмати цієї релігійної течії.
М. Вебер починає власне дослідження з дітей та їх середньої освіти. Виходячи зі статистики, яку він наводить, можна дійти висновку, що протестантські родини більше уваги приділяють якісній освіті своїх дітей, аніж католики. Розвиваючи цю думку, слід обов'язково звернутись до причин вищевказаних фактів. Я виділив два напрями дослідження цього питання: веберівський та (власний, авторський) ягольниківський.
На основі тези М. Вебера - «віросповідна приналежність виступає не причиною, а наслідком економічних явищ» - можна теоретизувати, що німецький філософ вважав би, що причини переваги протестантів над католиками у здобутті середньої освіти, в першу чергу, залежать від економічних пріоритетів і перспектив батьків самих дітей. Тобто сім'я, віддаючи дитину у гімназію, думала про майбутні фінансові вигоди, а релігійні переконання не відігравали важливої ролі та були лише вдалим наслідком для протестантських родин. Та я сформував інше бачення. Серед головних завдань Мартіна Лютера та всієї Реформації було зробити Біблію доступної для кожної людини, а не лише для окремих «обраних» священників католицької церкви. Але зробити Біблію доступною було мало, оскільки більшість населення не вміло читати, не говорячи вже про глибокий аналіз прочитаного, на чому наголошував М. Лютер. До того ж, ідеолог Реформації наголошував на необхідності знання історії церкви. Через це, німецькі князі, що перейшли на бік протестантизму, всіляко сприяли розвитку освіти, що дало свої позитивні наслідки, які, власне, і аналізує М. Вебер.
Надалі М. Вебер прослідковує дуже дивну тенденцію: соціальні групи, які в суспільстві становлять меншість і, як наслідок, відмежовані від участі у політичному житті, спрямовують свої сили в економічний розвиток. Але серед католиків, які на момент написання праці, були релігійною меншістю в Німеччині, такої тенденції не існує. Більше того, протестанти, за словами Вебера, «виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму», незважаючи на їх кількість в соціумі (більшість або меншість). Тому автор книги розуміє, що причини успіху протестантів у капіталістичних відносинах слід шукати у внутрішній специфіці цієї течії християнства та її послідовниках.
«Католик… спокійніший; маючи значно менший потяг до придбання, він віддає перевагу спокійному забезпеченому існуванню, хай навіть із меншим прибутком, перед ризикованим і тривожним життям, яке інколи здатне принести почесті і багатство. В народі жартують: можна або гарно їсти, або спокійно спати. У нашому випадку протестант хотів би краще їсти, тоді як католик воліє мати спокійний сон» [1, c. 42]. На перший погляд, цей уривок із «Протестантської етики» може охарактеризувати успішну підприємницьку діяльність серед прибічників Реформації і дати пояснення причинам меншого успіху у лавах католиків. Але сам Вебер не розвиває цю думку, оскільки це лише поверхове уявлення про поставлену проблему і, на мою думку, супроводжується виключно суб'єктивним фактором. Ба навіть можна повернутись до найпершого цитування Вебера у моєму дослідженні - «віросповідна приналежність виступає не причиною, а наслідком економічних явищ» [1, c. 38]. Тобто протестанти є, скажімо, «акулами бізнесу» тому що вони і до Реформації були такими, а релігія стала лише певним доповненням. Проте це ніяк не відображає дійсність. І сам Вебер надалі про це наголошує: «…таке пояснення виявляється непридатним там, де ті ж самі люди чи групи людей здатні водночас поєднувати віртуозність у сфері капіталістичного підприємництво з найінтенсивнішими формами благочестя. Такого роду випадки зовсім не поодинокі, навпаки, їх можна характерними для всіх тих християнських церков…» [1, c. 43].
М. Вебер намагається віднайти певну внутрішню спорідненість між старопротестантським духом і сучасною капіталістичною культурою і приходить до висновку, що її слід вбачати у «релігійних рисах». Зокрема автор звертається до праць Монтеск'є та відзначає: «англійці… ведуть перед серед усіх народів світу у трьох вельми важливих речах - набожності, торгівлі і свободі». Не думаю, що сучасна ситуація у світі є аналогічною, навіть якщо першість перейшла до Сполучених Штатів Америки. Проте можна стверджувати, що всі ті країни, які розвивались під протестантською етикою нині є найбільш прогресивними державами в економічному, соціальному та політичному аспектах. Чого варті лише вищезгадані Сполучені Штати - за даними соціологів, 52% американців вважають себе протестантами. Великобританія та Німеччина також є переважно протестантськими країнами. Ці держави закладають основи всієї світової політики та контролюють економічні процеси у всьому світі. Своєчасне впровадження протестантського вчення у суспільство дало свої плоди. Я думаю, що щось протестантизм має такого, що не притаманне іншим релігіям. І чи не можна було б допустити, на фоні успіху Британії, Німеччини і США, що філософія протестантизму є найбільш досконалою та доволі сильно імпонує Всевишньому, що Він так щедро благословляє протестантські держави? Не дарма, подібне питання почало виникати серед деяких українських політичних журналістів та науковців. Але це доволі суперечливий об'єкт для диспуту, який кожен має пропустити крізь фільтр власних переконань та дійти до справедливого висновку.
Американський теолог, богослов Ерл Кернс у своїй роботі «Дорогами християнства» описав історичний розвиток християнства, його взаємозв'язок з соціальними і політичними явищами життя, виникнення різних конфесій. У роботі автор пише, що Реформація стимулювала капіталізм, оскільки середньовічна ворожість до лихварства не передалась більшості реформаторів. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до віддалення від дорогих мирських розваг призвело до накопичення заощаджень, які можна було використовувати як капітал для нових економічних підприємств.
Що ж таке капіталізм? Макс Вебер зачинає другий підрозділ своєї книги «Повчанням молодому купцеві» Бенджаміна Франкліна, де політик формує «американську економічну культуру». А після цитування американського політика, Вебер починає розмірковувати про суть вчення Франкліна. З цих міркувань, фактично, можна виділити «дух» капіталізму: «з худоби топлять лій, а з людей - гроші», - то усвідомимо, що є найхарактернішим у цій «філософії скнарості», а саме, ідеал кредитоспроможності добропорядної людини, обов'язок якої вважати примноження свого добра за самоціль. Суть справи у тім, що тут пропагуються не просто правила життєвої поведінки, а викладається певна «етика», відхід від якої вважається не лише дурістю, а й свого роду порушенням обов'язку» [1, c. 49]. Звести «дух» капіталізму можна до наступних слів: обов'язком будь-якої добропорядної людини є примноження капіталу, а порушення цієї настанови є дурістю.
Із роботи Бенджаміна Франкліна можна зрозуміти, що людина не має блазнювати, а повинна заробляти гроші. Але мова не йде про фанатизм (Вебер наводить приклад Якоба Фуггера, одного з найбагатших банкірів та торговців Європи у XV-XVI ст., котрий у наживі вбачав сенс свого життя). Франклін формує певні економічні правила, котрі можна назвати як «етикою», так і «духом» капіталістичних відносин. Зокрема, кожен має бути чесним, пунктуальним, старанним і поміркованим. Хоча американський політик допускає лише «видимість» всіх цих чеснот, за що незабаром німці піддадуть критиці американців за лицемірство. М. Вебер формулює «вище благо капіталістичної етики»: «Нажива, накопичення дедалі більших грошей при повній відмові від усілякої насолоди, що її може принести багатство, від усіх евдемоністичних чи гедоністичних моментів» [1, c. 50]. Нажива, примноження свого капіталу тут виступають як мета всього існування окремої людини. Накопичення грошей повстають не як засіб життя людей, а як найвища мета. На думку Вебера, це і є «лейтмотивом» капіталізму.
Капіталістичний господарчий лад - це космос або ж вир, у який кожна людина закинута від народження і межі якого змінити неможливо. Тому кожен має пристосовуватись до господарських стосунків. Сенс життя людей звужується до вибору професії та, власне, майбутньою роботою, тому слова Б. Франкліна відкриваються з іншого боку (і знову з негативного). Пристосуванню до економічних відносин капіталізм надає виняткового значення: хто буде грати не за правилами - опиниться безробітним. Далі Вебер розмірковує стосовно економічного відбору, як він впливає на капіталізм та стає однією з його основ. Пізніше автор торкається певних економічних питань, які, на мою думку, можуть бути знехтувані з політологічної точки зору, оскільки детальне вивчення капіталізму не є завданням моєї роботи. Але все ж таки можна виділити деякі аспекти подальшого дослідження німецького соціолога. Зокрема, він відзначає, що капіталізм у своєму розвитку зустрічається з деякими перепонами, однією з яких є традиціоналізм. Вебер наводить приклад робітників, яким підвищують зарплату і, таким чином, намагаються підвищити продуктивність праці, але вона залишається на одному й тому самому рівні. Цілком логічно, що в такому випадку працедавець знизить заробітну платню своїм робітникам з думкою про те, що це точно підвищить продуктивність праці. Але все має свої межі. Продуктивність знижується в усіх випадках, коли зарплата не забезпечує фізіологічного мінімуму, потрібного для існування.
Також доволі цікавим є спостереження Вебера, щодо так званої «резервної армії». Він пише, що капіталізм потребує для свого розвитку надлишок населення, що забезпечує йому ринок дешевої робочої сили. Звісно, коли бракує робітників, то їх цінність надзвичайно високо зростає. Можна провести паралель із середньовічною Європою часів Хрестових походів, коли значна частина селян була вимушена брати участь у релігійних війнах на Близькому Сході. В результаті, на європейському континенті виник дефіцит дешевої робочої сили, що вплинуло на зростання їх цінності в суспільстві (були навіть прийняті певні нормативно-правові акти, що розширювали права і свободи нижчих верств населення).
Повертаючись до думок Вебера щодо традиціоналізму, то він, знову ж таки, наводить приклад німецьких жінок, котрих винаймає працедавець, а згодом прагне внести певні інноваційні зміни в процес виробництва і наштовхується на те, що жінки просто не можуть пристосуватись до нових способів роботи, незважаючи на те, що вони можуть бути легшими та ефективнішими. Та далі прослідковується д
Протестантизм та політична історія Західної Європи в Нові часи курсовая работа. История и исторические личности.
Реферат На Тему Эшерихиоз
Реферат На Тему Факторы Трудовой Деморализации Персонала Организации
Курсовая работа по теме Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия ОАО 'ОКБ-Планета'
Квантовые Компьютеры Реферат
Реферат: Двухосный индикаторный стабилизатор телекамер на ВО
Образ Ученика В Сочинениях Разных Эпох Реферат
Курсовые Разницы Проводки Пример
Курсовая работа по теме Стадии избирательного процесса по Российскому законодательству
Магистерская диссертация по теме Институт недействительности брака в Российском семейном законодательстве
Реферат по теме Презентация себя и своей организации при работе с клиентами
Учебное пособие: Методическиеуказани я
Дипломная работа по теме Расширение кольца с помощью полутела
Контрольная Работа На Тему Природный Потенциал России
Практическое задание по теме Обследование больного психиатрической лечебницы
Реферат: Договор финансовой аренды (лизинга)
Курсовая работа по теме Маркетинг в розничной торговле
Реферат по теме Курорты Европы
ВВЕДЕНИЕ В ИЗУЧЕНИЕ КУРСА ОТЕЧЕСТВЕННАЯ ИСТОРИЯ
Дневник Практики Логопеда В Детском Саду
Пейзаж Осени Сочинение
История пионерии - История и исторические личности реферат
Відбудова металургійного комплексу Донбасу у перші повоєнні роки (1945-1950) - История и исторические личности статья
Способы добычи нефти и газа в Украине - Геология, гидрология и геодезия реферат