Промивання мізків

Протягом останніх кількох місяців ми обговорювали низку важливих речей: збитки, завдані Новим Світовим Порядком американським стандартам життя і американському суверенітету; зусилля уряду і підконтрольних ЗМІ роззброїти американців, щоб унеможливити повстання; спроби скасувати першу поправку і оголосити поза законом все, що не політкорректно.

Нещодавно ми балакали про те, як підконтрольні ЗМІ використовують бажання пересічного американця бути модним, як засіб маніпуляції його емоціями і ставленням до оточуючих. Інакше кажучи, промивають йому мізки. Сьогодні ми зусередемося на цій темі, тому що це справді ключ до всього іншого.

Яким би приємним і прогресивним був би світ, якби ми були розумними істотами — і чесними! Чесність дуже важлива річ. Але справа в тому, що більшість з нас керується емоціями, а не розумом. Ми будемо вірити в будь-який абсурд, якщо грають на наших почуттях. І навіть коли повністю ми не переконані в правильності абсурду, ми будемо прикидатися, нібито підтримуємо ту чи іншу течію, якщо вона в мейнстрімі. Ми будемо нечесними, кажучи іншим людям, що віримо в це.

Наприклад, погляди багатьох з нас щодо расових питань визначаються не результатами спостережень або розумом, а страхом бути немодними. І навіть ті з нас, чиї ідеї та погляди сформувалися на основі фактів та спостережень, часто не щирі у висловлюванні своїх думок перед іншими. Ми все ще боїмося, що інші визнають нас застарілими і непривабливими, і тому брешемо про те, у що віримо.

Декілька тижнів тому я наводив приклад того, як контрольовані ЗМІ використовували відсутність в нас розуму і чесності — або мужності — щоб маніпулювати нашою думкою стосовно расового питання, і для маніпулювання державною політикою стосовно раси. По нашому телебаченню показували сцени, розраховані власниками ЗМІ на те, щоб ми співчували демонстрантам Руху за громадянські права афроамериканців і відчували сором за білих, які цьому рухові протистоять. Вони показували нам білих Ку-клукс-клановців, які виганяли чорних з автобусів і лупцювали їх бейсбольними битами. Вони показували нам білих поліцейських, які нацьковували псів на марш чорних в Алабамі. Нетипові сцени, але, безумовно, ретельно відібрані для впливу на емоції. Певна річ, вони могли би обрати картинки, які мали б діаметрально протилежний ефект. Замість того, аби показувати нам чорних демонстрантів, яких б'ють розлючені білі, нам могли би показати інтерв'ю білих, постраждалих від злочинів чорних — або з родичами білих жертв. Вони могли би показати нам житлові райони, які раніше, до того як уряд привів туди чорних, були білими та пристойними, а потім стали брудними і злочинними. Вони могли би взяти інтерв'ю у білих людей похилого віку, які опинилися в таких районах, бо не мають змоги переїхати, і дозволити розповісти нам про те, як їхнє життя перетворилося на пекло. Замість того, щоб показувати нам ввічливих, охайних чорних дітей, нещодавно інтегрованих в білу школу, яких федерали супроводжують, поки білі учні глузують і проклинають їх, нам би могли показати приклади неминучої деградації та занепаду, які слідують за расовою інтеграцією шкіл: графіті на стінах, бійки банд, безлад в класах. Вони могли би згартувати нас для протистояння руйнуванню наших шкіл та районів, змусити нас відчувати, що це наш обов'язок, замість того, щоб змушувати нас відчувати себе винними за протидію расовому змішенню.

Але контрольовані ЗМІ мають свій порядок денний, свою мету, а мета ця завжди полягає в тому, щоб руйнувати структуру нашого суспільства, знижувати наші стандарти, знищувати наш моральний дух, підірвати нашу згуртованість, зіпсувати і заплутати нас. Ми завжди можемо передбачити на чиєму боці опиняться контрольовані ЗМІ в будь-якій соціальній, економічній чи расовій суперечці. Це завжди буде сторона, яка робить нас, як людей, слабшими.

Іншим прикладом такого промивання мізків засобами масової інформації є їхнє ставлення до кампанії, спрямованої на те, щоб зробити гомосексуалізм прийнятним для пересічної людини. Не знаю, чи були ви колись на публічній демонстрації гомосексуалістів, але дозвольте мені сказати, що вони досить огидні. Серед гомосексуалістів надзвичайно високий рівень ексгібіціоністів, які полюбляють демонструвати свою зневагу до нормальних людей, приголомшуючи їх своєю неадекватністю. Али коли ці демонстрації транслюють по телебаченню, глядачі не бачать гіршої частини цієї огидної поведінки. Її приховують ЗМІ, які намагаються зробити так, щоб ці хворі істоти здавалися нам майже нормальними.

Я мешкав у Вашингтоні під час завершального періоду війни у В'єтнамі. Я особисто відправився в центр міста, щоб подивитися на кілька демонстрацій. ЗМІ завжди називали ці демонстрації мирними. Тоді я був більш наївним, ніж зараз, і був шокований, порівнюючи, як демонстрації висвітлюють в новинах з тим, що я бачив на власні очі.

Ці демонстрації відбувалися з великою кількістью комуністів на чолі, разом з іншими комуністичними партіями, розкиданими зпоміж інших учасників маршу. Там була присутня Комуністична партія США зі своїми величезними червоними прапорами та фотографіями Маркса та Леніна. Троцькісти були зі своїми прапорами. Соціалістична молодіжна ліга, Прогресивна лейбористська партія, Революційна комуністична партія та решта. Всі вони йшли з прапором В'єтконга і своїми власними прапорами. Більшість з них привезли автобусами з Нью-Йорка, і серед них був високий рівень справжніх масних євреїв, якими були Троцький та Маркс.

Переважна більшість демонстрантів не належала до жодного з комуністичних угруповань. Вони були звичайними лібералами та ліваками різних мастей, багато було студентів, таких я Білл Клінтон в той час, які прийшли, тому що це було модно. Але типаж Білла Клінтона йшов разом з червоними, які несли прапор В'єтконгу. В той самий час, коли в'єтконговці вбивали в середньому за добу 100 американських солдатів.

Так чи інакше, коли наступного ранку я дивився телевізійний репортаж Washington Post про події на демонстрації, я марно шукав комуністичні прапори, які там безперечно були. Працівники керованих ЗМІ навмисне підчистили матеріал. Вони обрізали фотографії таким чином, щоб не було видно комуністичних прапорів та плакатів. Вони фокусували свої камери на звичайних демонстрантах і на менш провокаційних плакатах, які закликали тільки до припинення війни, а не до перемоги В'єтконгу.

Камери вишукували молодих жінок з маленькими дітьми чи колисками. Коли демонстранти почали вигукувати: «Ho, ho, ho Chi Minh, the Viet Cong’s gonna win», звукову доріжку вимкнули і балакати розпочав диктор теленовин.

Керовані ЗМІ надавали цим демонстраціям пристойного вигляду. Вони робили вигляд, начебто люди, які виступають проти американської перемоги, звичайні нормальні порядні люди, такі самі, як і ви, які хочуть тільки миру, так само як вони робили бандитів з тих, хто протидіяв примусовому расовому змішенню.

Бачте, люди, які контролюють телебачення, здатні контролювати наше суспільство, адже вони розуміють, як ефективно користуватися цією потужною зброєю. Вони розуміють, як за допомогою телебачення маніпулювати думками і відносинами між громадянами. Звичайно, вони прямо не скажуть нам, як ми повинні голосувати на виборах. Вони просто обирають, які ідеї і політику зробити модними, а які — немодними. Після того як ЗМІ зробили свою працю, політики — як демократи, так і республіканці — дуже добре підкорюються. Господарі ЗМІ готові дозволити нам обирати, кого ми хочемо бачити в Білому будинку, Білла Клінтона чи Джорджа Буша, тому що вони знають, що ані перший, ні другий не наважиться висловити немодну думку з приводу того чи іншого важливого питання.

Ця здатність диктувати нам, що модно, а що ні, граючи на почуттях публіки, є найбільшою силою в сьогоднішньому світі. Це абсолютна катастрофа для нас, що ця сила перебуває в руках євреїв, а не належить нашому народові. Але так йдуть справи в даний момент. Ми повинні усвідомити це. І ми повинні боротися із цим. Ми повинні спробувати відібрати цю силу в тих, хто нею володіє прямо зараз, і повернути її в руки нашому народові. Є кілька шляхів, якими ми можемо боротися, і ми побалакаємо про них.

Я розповім вам про один з них, і попереджу, що ми не можемо битися. Ми не можемо битися в намаганні змусити більшість людей думати власною головою, а не емоціями. Ми не можемо битися в намаганні змусити більшість людей відмовитися від страхів, почуття провини і інших емоцій, на яких так майстерно грають ЗМІ. Люди влаштовані так, як вони влаштовані. І ми повинні прийняти це. Більшістю людей завжди маніпулюватимуть ті, хто має владу встановлювати моду. Що ми повинні зробити, це відібрати владу в тих, хто володіє нею зараз. Одну річ, яку ми повинні зробити, як би складно не було, це дати людям сміливість бути чесними. Я викладав фізику в університеті в 1960-х роках, коли так звана боротьба за рівні права афроамериканців була надзвичайно популярною в новинах. Чорні вимагали те, чорні вимагали се, вони бунтували, влаштовували марші, здійснювали підпали, і я міркував над цим всім, і спілкувався зі своїми колегами з університету на цю тему.

Моїх колег, виходячи з їхніх відповідей на мою збентеженість навколо того, що відбувалося, можна розділити на 3 групи.

Перша — це модники, ліберали, ті, хто тримали руку на пульсі пропаганди, що доносилася з їхніх телевізійних приймачів, і відповідним чином корегували власну думку. З ними можна було посперечатися, але в цьому не було ніякого сенсу. Вони були сповнені рішучості вірити всьому, що вважалося модним, і не дозволяли фактам чи голосу розуму ставати в них на шляху.

Друга група — це євреї, яких в університетах набагато більше, ніж серед загальної маси населення. Сперечатися з ними теж не доводилося. Всі вони загрузли в різних заходах щодо захисту цивільних прав: влаштовували комітети з прийому більшої кількості небілих вчителів, вимагали, аби опікуни університетів відмовилися від інвестицій в Південну Африку тощо.

Нарешті, були колеги, які були досить відкриті, щоб я міг з ними нормально побалакати про те, що відбувається. Вони були не в захваті від телевезійної пропаганди і мали власну думку. Одначе за дуже рідкісними винятками, вони не були готові публічно висловлювати свої погляди. Вони дозволили євреям і модникам залякати себе. Багато з них вели себе лицемірно, наодниці кажучи одне, а перед іншими зовсім інше. Я вважаю, що вони були надмірно боязкі, надмірно боялися наслідків протистояння євреям і сучасним тенденціям.

Звичайно, це правда, що було місце фізичному залякуванню: проколювання шин, зрив уроків, погрози, які прихильники політкорректності ніколи не соромилися використовувати. Однак я вважаю, що якби ті, хто виступав проти політизації і корупції університетів були сміливішими і діяли разом так само як наші вороги, то в багатьох випадках вони би здобули перемогу. В багатьох наших університетах вони могли би зберегти атмосферу академічної свободи та академічні стандарти, які переважали в минулому.

Насправді ситуація була дещо складнішою, ніж я зазначав. І уряд, і ЗМІ схилялися до того, щоб університети знизили свої стандарти. Було б необхідно кинути виклик уряду, а також євреям та модникам. Врешті-решт, довелося би відсіяти євреїв і відновити заборону працювати євреям вчителями, щоб захистити себе від підривної діяльності. Це призвело би до потрясінь, справжньої боротьби в кожному університеті: тієї ж боротьби, що мала місце протягом 1960-х і 1970-х в багатьох кампусах, коли негри та євреї перевернули все догори дриґом і встановили диктат політкорректності, яка там все ще править. Навіть тоді професори, що були незгодні зі станом речей, не змогли ефективно виступити проти цього чи хоча би проявити солідарність між собою. Наслідком цієї невдачі... власне, нам всім відомі наслідки. Руйнування наших університетів. Гірше того, перетворення їх на ворожі засоби. Ми все ще можемо піти до американських університетів за технічною освітою — вивчати інженерну справу, хімію чи математику — але ми більше не можемо отримати того, що колись називалося ліберальною освітою. Ми там більше не придбаємо тих знань і почуттів до нашої цивілізації, які в минулому готували нас бути захисниками і будівельниками цієї цивілізації.

Боляче дивитися на те, що залишилося від наших університетів, дійсно огидно. Тамтешні викладачі є найгіршим прикладом для молодого покоління. Вони підлабузники і лицеміри, брехуни і зануди без найменшої ознаки мужності, честі чи гідності. Вони вчать доктринам, які є модними, але які, як їм самим відомо, насправді помилкові. Вони плазують перед євреями та іншими меншинами, щоб зберегти своє робоче місце.

Тільки минулого місяця президент Ратґерського університету, який раніше був чудовим навчальним закладом, розпачливо намагався втриматися на своїй посаді після того, як дозволив собі сказати те, що й там всі прекрасно розуміють, але що через політкорректність не кажуть. Звертаючись до викладачів, він зазначив, що у негрів просто немає тієї генетичної якості, щоб відповідати стандартам, встановленим для білих студентів. Звичайно, що один з вартових політкорректності записав його слова і злив їх ЗМІ, які почали висмоктувати з нього всю кров.

Замість того, щоб захищатися і підтвердити свої слова доказами, президент почав принижуватися і вибачатися. Він скиглив і благав. Казав, що це лише просто вирвалося в нього, а насправді він вважає зовсім інакше. Дійсно шкода!

Для порятунку наших університетів від того, на що вони перетворилися сьогодні, можна було би піти на будь-які руйнування і тимчасові негаразди.

Головне, щоб трохи чесності та мужності в потрібний момент запобігли би великій трагедії.

Чи вважаєте ви мене наївним, коли я закликаю до мужності, при тому не будучи помітною частиною нашого національного життя?

Ви повинні зрозуміти, що я не вимагаю бути мужніми людей, в яких не має цієї мужності. Але все ж є меншість, здатна бути чесною перед собою, навіть в наших університетах, навіть в нашому уряді, є кілька людей, в яких є мужність для того, щоб бути чесними — їх треба трохи підтримати, подавши приклад.

Ми намагаємося подати приклад нашими радіопередачами. Але і серед наших слухачів є приклади.

Ми ніколи не повинні думати, мовляв, що я лише один, що мої дії не мають значення, і що я нічого не зможу змінити.

Такий хід думок неправильний. Ми можемо змінити ситуацію, тому що сміливість річ заразна. Вона поширюється від однієї людини до іншої.

І це потужна річ. Один сміливий правдоруб може змусити відступити тисячі боягузів, брехунів і лицемірів. Він може змусити єврейські полки ЗМІ ховатися як вампірів, що тікають від сходу сонця.

За всю довгу історію нашої раси ми ще ніколи так не потребували декількох сміливців. Ніколи не було ще такої ситуації, як зараз, щоб кілька гарних чоловіків та жінок могли призвести до великих серйозних змін.

Нужбо, зробимо це!

Джерело: Вільям Пірс / журнал Free Speech, квітень 1995