Проект "Глобальна Британія"
Hardcore ConservativeНещодавній аналітичний звіт уряду Великобританії "Global Britain in a competitive age ", став оформленням проекту, який вже давно публічно оголошує та намагається втілити кабінет Бориса Джонсона - проект Глобальна Британія.
Глобальна Британія це проект, який можна вмістити у фразі "Британія це не Європа". Британія бажає стати важливим геополітичним гравцем і її інтереси виходять далеко за межі самої Європи. Це умовно кажучи "імперський проект" (без усіляких негативних конотацій).
Вже намічені ряд рухів Британії в цьому напрямі. Це по-перше посилення союзу з Австралією, а також більш тісні відносини з Індією, через які Британія планує просувати свої інтереси в Азії. Це військово-політичний союз з Туреччиною і можливо створення вісі Болгарія-Туреччина-Британія для забезпечення інтересів Лондона в Чорноморському регіоні. І це передбачає посилення впливів Лондону в Україні і більш активна роль Лондона в російсько-українській війні. Також це спроби повернення в Африку, яка вже насичена геополітичними інтересами арабських країн, Франції, США, Китаю та Росії. Певно через посилення відносин із Замбією та Танзанією. Певно буде намагатись Британія серйозно повернутись і на Близький схід, щоправда поки не ясно як саме: чи то вона спробує зайняти місце США в союзі з Саудівською Аравією та ОАЄ, які скептично ставляться до адміністрації Байдена, і піде на підтримку процесів Авраама (і це був найбільш розумний варіант), чи то спробує зайти через Іорданію та поліпшення відносин з Іраном в якості руйнівника процесів створення вісі Саудівська Аравія-ОАЄ-Ізраїль (і це буде найгірший варіант).
Втім такі амбітні плани викликають ряд запитань.
Перше: чи є елітарний консенсус щодо проекту? Серед бриатнських еліт немає єдності геополітичного бачення, яке наприклад вже давно усталене у Франції і має свою тяглість принаймні з часів Де Голля. Для демократій нерозвинених країн Третього світу, для України в тому числі, характерно, коли зміна уряду чи президента, тягне зміну геополітичної концепції. Сьогодні ми багатовекторні, завтра про-російські, а післязавтра - про-західні. Але тому такі країни і відсталі. У Франції, наприклад, у Міттерана, Ширака, Саркозі та Макрона були різні бачення внутрішньої політики Франції, але геополітичний інтерес був більш-менш однаковий. Так, він пришелепкуватий, на мій смак, але він є.
Щодо Британії, то я би сказав, що з другої половини ХХ століття серед еліт панує три бачення. Я їх назву: "європейське", "атлантичне" та "імперське". "Європейці" пропонують проект "європейської Британії", там багато розуму і амбіцій немає. "Атлантисти" - це ідея союзу англо-саксів для впровадження спільних векторів США, Британії і Канади. "Імперці" це якраз проект "Глобальної Британії", тобто повернення Лондона на геополітичну мапу світу в якості глобальної сили.
Десь з 60-х років серед еліт існував консенсус "європейців" та "атлантистів", який полягав в тому, що Британія має інтегруватись в європейські інститути. Для "європейців" ціллю була сама ця інтеграція і перевторення Британії на іниегральну частину Європи, в той час як для "атлантистів" було важливо через ці структури просувати інтереси атлантичного союзу, це ж підтримували і США, які воліли через Британію мати свій голос в Європі. "Імперці" в ці часи були витіснені на маргінес і найбільш відомим маргиналом цих часів був конерватор Енох Пауелл, який відстоював якраз "імперську ідею", але він зображувався як релікт минулого, такий собі прояв фантомного імперського зуду.
В часи Кемерона ("атлантиста") цей консенсус розпався. Саме кумедне, що в суті своїй Кемерон не бажав Брексіту, а бажав шляхом шантажу Брюселя посилити вплив Лондона в ЄС, але цим вдало скористались "імперці", які по-суті сьогодні все більше витісняють "атлантистів" з Консервативної партії.
Амбітний план Бориса Джонсона це довгостроковий план, реалізація якого потребує десятки років, а для цього треба, щоб зі зміною кабінетів не змінювався стратегічний напрям. А тут питання. Якщо кабінет займуть лейбористи, то чи буде продовжений проект "Глобальної Британії"? На сьогодні є можливості такого консенсусу, оскільки судячи з усього і "європейці", і "імперці" спільні в тому, що вони більше не бачать Вашингтон як гаранта своїх інтересів. Більш того, у самих "європейців" стратегічних планів, окрім концепту "роби все як Брюсель" явно немає і як вони будуть вибудовувати свій "європейський проект" в умовах Брексіту не зрозуміло. Звідси і постійні воплі про "повторний референдум", бо ідей немає. І можливо на тлі відсутності концепцій і зменшення довіри до нестабільної Америки, "європейцям" доведеться продовжувати шлях, на який країну намагається поставити зараз Борис Джонсон. Таким чином "атлантисти" стануть маргіналами, замість "імперців". Але може бути і інакше, і зміна кабінету призведе до перегляду проекту "Глобальної Британії". Це поки лишається загадкою.
Друге: а чи є ресурси? Все ж Британія ХХІ століття це не Британія ХІХ. Нещодавно я натрапив на статтю колишнього посла Індії Діпака Вохри в індійському виданні "Sunday Gurdian Live", яку той написав напередодні важливого візиту Джонсона в Нью-Делі, ще до його скасування у зв'язку з спалахом коронавірусу в Індії. І там колишній посол в доволі саркастичному та їдкому тоні запитує, що хто кого буде грати в цьому союзі? Адже сьогодні економіка Індії більше за британську і це Джонсону потрібна Індія, а не Джонсон потрібен їм.
Звісно варто зазначити, що і видання "Sunday Gurdian Live" ліве і близьке до Націонлаьного конгресу, і Діпак Вохра з тих кіл, які славляться скептицизмом до Заходу. Нинішні праві консерватори безумовно більш схильні до посилення співпраці з Британією і в правих виданнях такої жовчі ви не знайдете. Але питання, які задає Вохра лишаються: чи здужає Британія такі амбітні плани, враховуючи, що це сьогодні лише шоста економіка світу? Не просто конкурувати, коли твої конкуренти (і Китай, і США, і навіть Німеччина) мають більші економіки і наавіть твій головний союзник по імперському проекту, Індія, має більшу економіку ніж ти. Тут дійсно питання: хто кого буде грати в такому союзі?
З іншої сторони це не вирок. На тлі безумства економічних ідей в США серед нинішньої адміністрації (і оздоровлення там не вбачається), можливо Британія, якщо здійснить правильні кроки в економіці, зможе стати на шлях економічного зростання, позбавившись баласту у вигляді євробюрократії, яка вміє тільки гальмувати економічний розвиток.
А що ж Україні? Проект "Глобальна Британія", особливо на фоні імпотентної адміністрації в США, виглядає перспективним для України. Можливо Британія буде намагатись зайняти ті сфери, які буде полишати адміністрація Байдена (а вона буде, на відміну від багатьох аналітиків, які кажуть про "повернення Америки", я бачу прямо протилежні процеси при цій адміністрації). Більш того, той шлях, на який Україна стала в останні 7 років, а саме сліпе слідування в фарватері політики Парижа та Берліна нікуди не веде, окрім втарти нами суверінітету. Імпотента влада в Вашингтоні тільки збільшує ці ризики і настав час нам звернути увагу на Лондон, який, на відміну від Парижу і Берліну, зацікавлений в посиленні України, а не в домовленностях з Путіним. Думаю було б добре, якби наша влада почала працювати в цьому напрямку.
