Процесуальна характеристика слідчого - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Процесуальна характеристика слідчого

Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому, при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого. Оцінка доказів слідчим як вияв його процесуальної самостійності.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Процесуальна характеристика слідчого
1. Процесуальна характеристика слідчого.
3. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому.
4. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого.
5. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про закінчення досудового слідства.
6. Оцінка доказів слідчим як вияв його процесуальної самостійності.
Як відомо, слідчий - службова особа відповідного слідчого підрозділу, уповноважена здійснювати досудове слідство у кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції, органів безпеки.
Слідчий зобов'язаний повно й об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно та у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і через відповідні органи вжити заходів до їх усунення. Слідчий використовує допомогу громадськості для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також для припинення і розкриття злочину та розшуку злочинців.
Іноді створення слідчих бригад має характер формального збільшення кількості слідчих, залишаючи поза увагою їхню майстерність, досвід, кваліфікацію. Але робота бригадою - це не кращий метод в організації слідчих груп. Для їхнього створення потрібно мати, перш за все, резерв висококваліфікованих фахівців. А для цього їх треба відбирати з низових слідчих підрозділів, можливо, навіть на конкурсній основі. З відібраним резервом слід проводити заняття та стажування за спеціально розробленою програмою. Слід залучати молодих слідчих до участі в розслідуванні складних кримінальних справ певного напрямку. Лише маючи підготовлених фахівців, можна розраховувати на створення в будь-який час слідчих бригад найвищого рівня. Шлях до якості лежить через високий професіоналізм.
Один із напрямків цього може полягати в створенні при слідчих управліннях та відділах з числа відібраних кращих слідчих постійно діючих центрів, семінарів чи курсів для оволодіння практикою розслідування складних кримінальних справ.
1. Процесуальна характеристика слідчого
Слідчий -- це суб'єкт кримінального процесу, який самостійно здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчиненні злочинів, обрання щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.
Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише обумовлює його відомчу належність. Зокрема, в п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах проводять слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції, слідчі органів Служби безпеки України.
Питання віднесення слідчого до суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування, в теорії процесу є суперечливим. Ще з радянських часів домінує думка, що слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слідчого вичерпав себе.
Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого як державного органу", покликаного боротися зі злочинністю, полягає у викритті винного, пред'явленні йому обвинувачення і направленні кримінальної справи з обвинувальним висновком прокурору для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі трьох процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) неминуче зумовить домінування якоїсь однієї. Слідчий, здійснюючи діяльність із розслідування злочинів, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".
Щодо цього відомий учений-процесуаліст XIX ст. В. П. Даневський (представник харківської школи права) писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому цих останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає на хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт, і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і не узгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні доказів, що викривають і виправдовують. Створене законом становище слідчого -- психологічно фальшиве: дуже важко у справі, досліджуваній стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік"'.
Дискусія щодо функцій слідчого спричинила в теорії процесу полеміку стосовно відомчої належності слідчого апарату. На сьогодні є три погляди щодо місця органів досудового слідства в системі апарату держави:
1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, що й у радянський час, де він перебуває і сьогодні;
2) підпорядкувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочинства 1864 р.);
3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет).
слідчий процесуальний кримінальний справа
При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи постанови від судді. Разом з тим, процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справ, прийняття щодо них законних і обґрунтованих рішень.
Слідчий взаємодіє з органами дізнання під час провадження розслідування. Він має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги під час виконання окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання (ч. З ст. 114 КПК України). Владні повноваження слідчого виявляються у тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, що перебуває у його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК України).
Письмові доручення слідчих органу дізнання про виконання оперативно-розшукових або слідчих дій є обов'язковими і підлягають виконанню у десятиденний строк або в інший установлений слідчим термін. У разі їх невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання слідчий має право в установленому порядку внести подання про притягнення винних до відповідальності.
За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є обов'язковими. При незгоді з ними він може оскаржити їх вищестоящому прокурору, але оскарження не зупиняє виконання вказівок (ч. З ст. 227 КПК України). Так, у разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства у цій справі іншому слідчому (ч. 2 ст. 114 КПК України). Цим підкреслюється процесуальна самостійність і незалежність слідчого, його право приймати рішення в справі на підставі оцінки зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням.
Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є:
* порушення слідчим кримінальної справи. Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 98 КПК після порушення справи слідчий зобов'язаний розпочати у ній досудове слідство;
* доручення начальника слідчого відділу або прокурора про розгляд заяви чи повідомлення про злочин або про прийняття справи до свого провадження, що формулюється у вигляді резолюції на заяві (повідомленні) чи на кримінальній справі.
Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за таких обставин (ст. 60 КПК):
* якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем обвинуваченого;
* якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
* якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;
* за наявності інших обставин, що зумовлюють сумнів у його об'єктивності.
Питання про відвід слідчого вирішує протягом 24 годин прокурор.
* у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження і розпочати досудове слідство;
* повно, всебічно й об'єктивно дослідити обставини справи у визначений законом строк;
* при провадженні слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби і свої знання для розкриття злочину;
* роз'яснити всім суб'єктам досудового слідства їхні права і забезпечити реалізацію цих прав;
* вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди;
* вжити заходів до виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, та до їх усунення та ін.
* самостійно приймати рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій (за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора або згоди суду), які є обов'язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами;
* у разі незгоди із вказівками прокурора, що стосуються найважливіших питань кримінальної справи (ч. 2 ст. 114 КПК), подавати справу прокуророві вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень;
* у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуального примусу;
* давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий «є має права доручати органам дізнання пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, а також виконання складних слідчих дій (відтворення обстановки та обставин події, очної ставки, пред'явлення для впізнання);
* вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій;
* при провадженні слідчих дій використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис;
* провадити слідчі дії в інших слідчих районах самостійно або доручити це відповідному слідчому чи органу дізнання (ч. 1 ст. 118 КПК) та ін.
Із метою забезпечення повноти регулювання процесуального статусу слідчих Верховна Рада України 29 червня 2004 р. своєю постановою № 1903-ІУ прийняла за основу проект Закону України "Про статус слідчого та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України" (реєстраційний № 1903-ІУ).
Слідчий підлягає відводу, якщо він є: 1) потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого; 2) коли він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) коли він або його родичі заінтересовані в результатах справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності. За наявності зазначених підстав слідчий повинен заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, захисником. Заява про відвід або самовідвід слідчого подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.
При поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування робота по ній може бути доручена тому ж слідчому. Його попередня участь у досудовому провадженні не є підставою для відводу. Якщо ж слідчий під час судового розгляду допитувався як свідок, то після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування він не вправі у цій же справі проводити розслідування і підлягає відводу.
Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для розгляду заяв і повідомлень про злочини (ч. З ст. 97 КПК), а також для досудового слідства (ст. 120 КПК). До нього зараховують час, протягом якого справа перебуває у провадженні слідчого.
Слідчих за невиконання їх обов'язків може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідальності:
* кримінально-процесуальної -- скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми тощо;
-- у сфері службової діяльності (розділ XVII КК);
-- проти правосуддя (статті 371--374; 380--381);
* дисциплінарної згідно із нормативно-правовими актами відомств, у яких вони працюють.
3. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому
Процесуальна самостійність слідчого починається одночасно з вирішенням ним питання про порушення кримінальної справи. На слідчого як на спеціально уповноважену особу покладено обов'язок охороняти права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а також швидко і повно розкривати злочини з тим, щоб кожний, хто їх вчинив, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК). Кожний громадянин має бути впевнений у тому, що його життя і здоров'я, його майно, його права, його гідність і спокій перебувають під надійною охороною держави.
Обов'язки слідчого як посадової особи визначаються покладеною на нього функцією боротьби зі злочинністю.
Найпершим обов'язком слідчого є порушення кримінальної справи і розкриття злочину (ст. 4 КПК).
Правильне і своєчасне порушення кримінальних справ є неодмінною умовою розкриття будь-якого злочину, воно закріплює у свідомості людей віру в неминучість і невідворотність покарання. Успіх розкриття злочину багато в чому залежить від того, наскільки оперативно буде вирішено питання про порушення кримінальної справи, яка процесуальна роль у розслідуванні справи відведена слідчому.
Самостійність слідчого особливо яскраво виявляється при порушенні кримінальної справи. Закон поклав на слідчого, як і на суд, прокурора і орган дізнання обов'язок у межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК).
Треба, однак, підкреслити, що порушення слідчим кримінальної справи - це не лише його обов'язок, а й право, що наділило слідчого повноваженням вирішувати дане питання. Процесуальна самостійність слідчого визначається насамперед тим, що він одноособово вирішує питання про порушення кримінальної справи, його постанова про це не потребує будь-якого затвердження чи санкції.
Відомо, що прокурор у силу ст. 32 Закону України "Про прокуратуру" має право давати слідчому обов'язкові вказівки, в тому числі і вказівки щодо порушення кримінальних справ. Це право прокурора закріплено також у ст. 227 КПК. Таким же правом, відповідно до ст. 1141 КПК, користується щодо своїх підлеглих слідчих начальник слідчого відділу. Звідси постає питання, чи повинен слідчий порушувати кримінальну справу, якщо йому на це дана вказівка прокурора чи начальника слідчого відділу?
Надавши прокуророві і начальникові слідчого відділу право давати обов'язкові для слідчого вказівки, закон разом з тим захистив його процесуальну самостійність. Законодавство встановило, що при проведенні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про проведення відповідних дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення (ст. 114 КПК).
Оскільки в Кримінально-процесуальному кодексі міститься вичерпний перелік тих випадків, коли слідчий управі приймати рішення лише із санкції чи згоди прокурора, і цим переліком не охоплюється його рішення про порушення кримінальної справи, то треба дійти категоричного висновку, що слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора, а також начальника слідчого відділу в питанні про порушення кримінальної справи, коли в процесі вивчення первинних матеріалів він дійде іншого висновку, ніж прокурор чи начальник слідчого відділу, і коли вказівки цих осіб суперечать внутрішньому переконанню слідчого.
У зв'язку з цим вважаємо, що прокурор, а також начальник слідчого відділу, направляючи первинні матеріали слідчому, не мають права давати йому вказівки про те, що він повинен порушити кримінальну справу чи відмовити в її порушенні. Слідчому мають лише передаватися матеріали, які свідчать про вчинення злочину, для вирішення питання по суті. Що ж до рішення, яке має винести слідчий з конкретним матеріалом, то це вже його прерогатива.
Разом з тим прокурор і начальник слідчого відділу має право, коли вони вважають за потрібне, особисто порушити кримінальну справу і потім передати слідчому для розслідування. Якщо прокурор вважатиме рішення слідчого про порушення кримінальної справи неправильним, він має право його скасувати і доручити розглянути первинні матеріали справи іншому слідчому або винести за ними рішення самому. Прокурор, проте, не має право примусити слідчого, який прийняв за матеріалами справи рішення, змінити його.
Начальник слідчого відділу не може скасувати постанову слідчого, коли він вважає, що рішення про порушення кримінальної справи винесене ним неправомірно. Він лише має право звернутися до прокурора з поданням щодо скасування винесеного слідчим незаконного рішення.
Вимога закону про негайне надіслання слідчим копії постанови про порушення кримінальної справи прокуророві, який здійснює нагляд за слідством, є гарантією недопущення необгрунтованого порушення кримінальних справ. Такий порядок дає можливість прокуророві при виявленні порушень закону своєю постановою скасувати постанову слідчого і відмовити в порушенні кримінальної справи або закрити її, коли в справі були проведені слідчі дії (ст. 100 КПК).
Гарантією недопущення необгрунтованої відмови слідчим в порушенні кримінальної справи є те, що його постанова може бути оскаржена відповідному прокуророві зацікавленою особою або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови (ст. 991 КПК). Скарга на постанову слідчого районного рівня подається до районного суду за місцем розташування органу, який виніс постанову (ст. 2361 КПК).
Процесуальне становище слідчого дає можливість у необхідних випадках повідомляти громадську організацію чи колектив працівників про вчинення членом колективу злочину або антигромадського вчинку для обговорення на загальних зборах громадської організації чи колективу працівників з тим, щоб думка громадськості могла бути врахована при вирішенні питання про порушення кримінальної справи або застосування до винної особи заходів громадського впливу. Мотивоване подання слідчого є основним процесуальним документом, у якому він викладає і за допомогою якого доводить до відома належних осіб та організацій свої висновки про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і про заходи, яких необхідно вжити для усунення чи нейтралізації цих причин та умов. Цей документ може бути ефективним засобом запобігання злочинам і зміцнення законності (ст. 231 КПК).
У ході перевірки заяв і повідомлень при вирішенні питання про порушення кримінальної справи слідчий має право поставити вимогу перед адміністрацією даної організації провести документальну ревізію або перевірку стану збереження матеріальних цінностей. Вимога слідчого про проведення документальної ревізії або інвентаризації має бути оформлена письмово, проте не шляхом винесення постанови, оскільки кримінальна справа ще не порушена. За матеріалами перевірки слідчий зобов'язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю. Коли перевірка заяви або повідомлення про вчинений злочин вимагає ґрунтовної перевірки для порушення кримінальної справи, то законом на це установлено строк не більше десяти днів (ст. 97 КПК).
При відсутності підстав для порушення кримінальної справи слідчий своєю постановою відмовляє в порушенні кримінальної справи, про що повідомляє зацікавлених осіб (ст. 99 КПК).
Слідчий з дозволу прокурора може своєю мотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею колективу підприємства, установи чи організації на поруки (ст. 10 КПК).
4. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого
Відповідно до ст. 5 КПК ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Постанову про притягнення як обвинуваченого слідчий управі винести, коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою. Постанова про притягнення як обвинуваченого має бути мотивованою (ст. 131 КПК).
Наділивши слідчого правом прийняття такого важливого рішення, яким є акт притягнення особи як обвинуваченого, закон тим самим чітко визначив і його процесуальну самостійність у даному питанні.
Це знайшло своє відображення в тім, що слідчий, співставляючи та аналізуючи одержані в справі докази, самостійно оцінює їх і на цій підставі одноособово приймає рішення. При цьому для слідчого, як і для суду, ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК). Треба сказати і про те, що закон наділив слідчого правом не погоджуватися з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, якщо ці вказівки суперечать внутрішньому переконанню слідчого (ст. 114 КПК). Таким чином, слідчий є процесуально самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення напрямку розслідування, вибору процесуальних засобів встановлення істини. Всі рішення в справі він приймає за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці зібраних ним доказів. У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора він має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Виходячи з вимог закону, слідчий зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК).
Відсутність у слідчого внутрішнього переконання у винності особи у вчиненні злочину, з приводу якого проводиться розслідування, не дає йому права на прийняття рішення про притягнення її як обвинуваченого, бо сумніви у винності особи, коли вичерпані процесуальні можливості їх усунення, виходячи з презумпції невинності, повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Саме з наявністю у слідчого такого переконання пов'язує закон його право не погодитися з вказівками начальника слідчого підрозділу і прокурора з приводу притягнення як обвинуваченого, кваліфікації злочину й обсягу обвинувачення і, не виконуючи цих вказівок, подати свої заперечення відповідно прокуророві, який здійснює нагляд за розслідуванням, або вищестоящому прокуророві (ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 1141 КПК).
Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів винності певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.
Закон поклав на слідчого обов'язок притягати до кримінальної відповідальності тільки осіб, винних у скоєнні злочину. Звідси випливає важливий обов'язок слідчого встановлювати наявність усіх ознак складу конкретного злочину і підтверджувати їх доказами.
Законодавство поклало на слідчого обов'язок ужити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. При цьому слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Слідчому також забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК).
Хоч упевненість у достатності зібраних доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності у кожного слідчого складається індивідуально, проте важливо те, щоб у кожного з них при прийнятті цього відповідального рішення не було ні сумнівів, ні упередження. Притягаючи особу до кримінальної відповідальності, слідчий зобов'язаний критично підходити до цього рішення. Він повинен поставити перед собою питання про те, які доводи та аргументи можуть бути висунуті проти пред'явленого обвинувачення і чи в змозі вони похитнути обґрунтованість доведеного звинувачення. Якщо у слідчого є такі сумніви, то це свідчить про те, що ще не все зроблено для висновку про доведеність винності і обвинувачувати ще неможливо.
Процесуальні повноваження слідчого надають йому право при необхідності змінювати обвинувачення або доповнювати його. При цьому на провадження цієї важливої процесуальної дії так само, як і на винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, не потребується згода начальника слідчого підрозділу або прокурора. Доповнення обвинувачення є одним із проявів його зміни, про що наголошується у ст. 141 КПК.
Зміна обвинувачення може бути пов'язана із виключенням з обвинувачення його певної частини, яка в ході подальшого розслідування не була підтверджена, тобто були спростовані окремий злочин із самостійною кваліфікацією або без неї, кваліфікуюча ознака злочину, зазначеного в формулі обвинувачення, або ж необхідність кваліфікації злочину за кількома статтями Кримінального кодексу.
У цьому разі слідчий виносить постанову про закриття справи в цій частині обвинувачення й оголошує її обвинуваченому. Закриття кримінальної справи у певній частині обвинувачення можливе не лише у зв'язку з тим, що в цій частині особа виправдовується за п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК, але й в інших, передбачених ст. 6 КПК випадках встановлення обставин, які виключають провадження у справі.
Той факт, що слідчому надано право не тільки притягати особу як обвинуваченого, а й, при необхідності, змінювати цю раніше винесену постанову, свідчить, безумовно, про повноту його процесуальних повноважень. Законодавство, таким чином, з одного боку наділило слідчого повнотою процесуальної самостійності при вирішенні даного питання, а з іншого - забезпечило обвинуваченого правом на захист.
Закон наділив слідчого широкою процесуальною самостійністю у вирішенні питання про взаємодію з працівниками органів дізнання. Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки в розслідуваних ним справах про проведення розшукових та слідчих дій і вимагати їх виконання (ст. 114 КПК). Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" виконання письмових доручень віднесено безпосередньо до обов'язку підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Наділивши слідчого правом притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавство тим самим чітко визначило засади його процесуальної самостійності.
Надавши слідчому право прийняття такого важливого рішення, яким є акт притягнення особи як обвинуваченого, закон чітко визначив і його процесуальну самостійність у даному питанні. Це знайшло своє відображення в тім, що слідчий, співставляючи та аналізуючи одержані в справі докази, самостійно оцінює їх і на цій підставі одноособово приймає рішення. При цьому для слідчого, як і для суду, ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК).
5. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про закінчення досудового слідства
Правильно проведене слідство закінчується здебільшого складанням обвинувального висновку і направленням кримінальної справи прокуророві.
Закінчення досудового слідства є межею, яка відокремлює слідство від інших стадій кримінального процесу. Але закінчення досудового слідства включає в себе не тільки направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком прокуророві. Це дуже значний і відносно самостійний етап досудового слідства.
Однак при розслідуванні нерідко виникають такі обставини, які перешкоджають на певний час закінчити досудове слідство. Ці обставини змушують слідчого тимчасово зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження в справі ні в якому разі не свідчить про те, що при цьому закінчується діяльність слідчого, співробітників різних служб міліції, прокурора та суду. Інша діяльність, у тому числі оперативно-розшукова, в цей період не тільки необхідна, а й повинна бути активізована. Із зупиненням кримінальної справи змінюються лише форми та засоби роботи правоохоронних органів, які спрямовані на завершення слідчих дій у справі, яку зупинено. На цьому етапі слідчий має можливість піддати аналізу всю сукупність зібраних в справі доказів, перевірити повноту, всебічність та об'єктивність розслідування.
Досягнення цієї мети здебільшого залежить від забезпечення
Процесуальна характеристика слідчого контрольная работа. Государство и право.
Маленькое Сочинение Про Реку Неву Проекты Почти
Дипломная работа по теме Агрохимическая характеристика почв хозяйства 'Хомутинка' Нижнеомского района Омской области и мероприятия по повышению плодородия
Доклад: Современные принципы диагностики и лечения эндометриоза
Реферат: Последний дюйм
Сочинение На Тему Глобальные Экологические Проблемы Современности
Реферат: Поршень
Контрольная работа по теме Штриховое кодирование
Реферат по теме Бизнес план создания нового предприятия
Контрольная работа по теме Расчет болтового соединения и ведомого вала редуктора
Упрощенная Система Налогообложения Магистерская Диссертация
Реферат Составление Технического Задания На Создание Оборудования
Курсовая работа по теме Технологія вирощування баклажанів у відкритому ґрунті та організація їх продажу
Дипломная работа по теме Улучшение показателей технологического процесса изготовления автомобильных стекол
Реферат: Концепция "значение как употребление" и ее приложения
Истоки Развития В Мире Скандинавской Ходьбы Реферат
Контрольная Работа На Тему Производная, Дифференциал И Интеграл
Образовательные Ресурсы Сети Интернет Реферат Кратко
Дипломная работа: Функциональная характеристика цветообозначений
Краткое Сочинение Листопад 4 Класс
Контрольная работа по теме Законодательные и нормативные акты по регулированию аудита в Российской Федерации
Конституционно-правовой статус общественных объединений - Государство и право курсовая работа
Основы трудового права - Государство и право контрольная работа
Правовое обеспечение коммерческой деятельности - Государство и право контрольная работа