Проблеми соціальної диференціації населення в Україні та в світі. Реферат. Международное право.
👉🏻👉🏻👉🏻 ВСЯ ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Проблеми соціальної диференціації населення в Україні та в світі
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
Національний
університет водного господарства та природокористування
«Проблеми соціальної
диференціації населення в Україні та в світі»
1.
Соціальна диференціація суспільства як
економічна категорія
2.
Стан соціальної диференціації в Україні
та світі
Тема, розкрита у
рефераті, є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день. Кожна людина, як і все
суспільство, має свої певні особливості. В чомусь люди подібні, в чомусь
відмінні. І ця відмінність виявляється не лише на психологічному, а на
соціальному, політичному і інших сферах людської діяльності. Такий розподіл
населення за певними показниками називається диференціацією.
Споконвіків люди
займаються певними видами діяльності, одержують від них певні результати. На
сучасному етапі розвитку суспільства за певну виконану роботу людини одержує
певний дохід. Він залежить від праці, розвиненості галузі промисловості чи
сільського господарства, потрібності певної професії на ринку робочої сили та
багатьох інших показників. Отож, одержуваний дохід різниться, а отже є і
різниця у статусі людей. Цей зв’язок прямо пропорційний. Чим вищий дохід, тим
вищий статус людини у суспільстві. Хоча не завжди люди з вищим статусом
(багаті, привілейовані особи) трудяться більше, ніж прості, пересічні
громадяни.
Статус визначає
певне місце людини у суспільстві, яке вона має посідати. Чим вищий дохід, вищий
статус, тим краще місце людини. І це місце дає певні можливості, перспективи
людині. Багаті люди мають змогу краще харчуватись, одержати кращу освіту, мати
достатній і різноманітний відпочинок, отримувати кращу медичну допомогу, в той
час як багато бідних людей ледь зводять кінці з кінцями, не говорячи вже про
освіту та медицину. Життя дорожчає, а заробітні плати не поспішають, росте
бідність та безробіття. Що призводить до ще глибшої диференціації населення
усіх країн світу, в тому числі і в Україні.
Як бачимо, диференціація населення
складна актуальна проблема і потребує вивчення та вирішення. Її досліджують
різні науковці, від економістів до соціологів. Але вона багатогранна і включає
в себе різні сфери життя людини. Саме тому її потрібно вивчати у взаємозв’язку,
взаємодії та взаємовпливі цих сфер. Це і намагалися зробити у свої працях Архангельський
Ю., Архангельська Ж., Пахомов Ю.М. та інші, вивчаючи складові диференціації.
Певний внесок до вирішення теоретичних та практичних аспектів проблеми доходів
і життєвого рівня населення в перехідний період в Україні належить Бабак О.,
Бабак І. Наукові здобутки вчених дають можливість досліджувати механізм
формування і розподілу доходів, їх вплив на рівень життя населення. Ця проблема
є досить розробленою і стосується усіх країн світу, особливо розвинених.
Метою моє роботи
– розглянути структуру диференціації населення, її складові; розібратися з
причинами проблем, їх наслідками і способами подолання та зменшення
диференціації в цілому.
1.
Соціальна диференціація суспільства як економічна категорія
Все наше людство існує і розвивається відповідно до закону
соціальної диференціації, тобто поступовим збільшенням кількості та якості
різних соціальних спільностей: класів, станів, каст, груп, професій,
спеціальностей, партій і т. д.
Диференціація - це розподіл суспільства на спільності, фрагментація
людської життєдіяльності на безліч відносно обмежених культурних просторів,
конкретних функцій і соціальних занять. Іншими
словами, соціальна диференціація - це процес появи функціонально
спеціалізованих інститутів і поділу праці.
Ще
в давні часи люди виявили, що розподіл функцій і праці підвищує ефективність
суспільства. Саме з цього абсолютно у всіх
суспільствах існує поділ статусів і ролей. Всі члени товариства
розподіляються всередині соціальної структури таким чином, що всі різні статуси
заповнюються і виконуються всі відповідні їм ролі.
У
різні історичні проміжки часу існували і різні критерії відмінності індивідів.
Спочатку це були антропологічні та демографічні відмінності. Суспільство поділялося за ознаками статі, віку, раси,
етносу і т. д. Пізніше з'явилися відмінності соціального характеру, тобто поділ
суспільства на класи, касти, стани, за приналежністю до тієї чи іншої професії
і т. д.
Сучасна
соціологія виділяє чотири групи чинників, що визначають соціальну диференціацію
людей:
Дані
чинники мають на увазі формування рас, а в їх межах - етносів, націй,
національностей, народів. Групи, на які ділиться суспільство, об'єднуються з
природничих ознаками.
Тут
мається на увазі поділ людей за статтю та віком, що також відбувається
природним чином, тому що в природі є два різних статі: чоловічий і жіночий.
Також природно і віковий поділ на групи: немовлят, дітей, підлітків, молодь,
зріле покоління, літніх людей та людей похилого віку.
Відбувається
суспільний поділ праці (працівники розумової та фізичної праці), виникнення
різноманітних професій, спеціальностей і спеціалізацій. За цими підставами люди
діляться не тільки природним чином, але і за допомогою сили, впливу, добробуту
і т.п.
Товариство
поділяється на касти, стани, класи тощо. Тут мають місце також і природні, і
соціальні відмінності. Підстави, за якими суспільство ділиться на групи,
визначаються багатством, доходом, соціальним статусом кожного окремого
індивіда. Все суспільство являє собою як би якусь піраміду, розділену по
горизонталі на частини. Верхівка - це еліта, як правило, самий нечисленний шар
населення. Низ піраміди - це люди (стани, касти, класи і т.п.), що живуть у
злиднях, за межею бідності. Ну а середина - це, відповідно, середній клас
населення.
Хоча
соціальна диференціація і здійснюється за цими чотирма домінуючими чинникам,
існують ще безліч різних підстав для її здійснення. Так, соціальна
диференціація може здійснюватися за відмінностей між людьми, обумовленим їх
фізіологічними і психічними особливостями. Наприклад, можна розділити людей на
групи по їх зростанню, характером, темпераментом, кольором волосся, на їхню
талановитості, обдарованості та іншими ознаками, які можна перераховувати до
безкінечності.
Всі
ці статуси, що утворюють соціальну структуру, розрізняються, але вони не
обов'язково займають певне місце по відношенню один до одного. Наприклад,
статуси брюнетки і блондинки диференційовані, але жоден з них не вважається
вищий від другого - вони просто різні.
Виходячи
з усього вищесказаного, можна зрозуміти, що соціальна диференціація як би
представляє соціальний матеріал, який може стати, а може і не стати основою
соціальної градації. Таким чином, у соціальній стратифікації виявляється
соціальна диференціація.
Соціальна
рівність - характеристика певного суспільного
стану, складова частина багатьох соціальних ідеалів. Вимоги політичної і
соціальної рівності грали активну, часто революційну роль в історичному
процесі. Стоїцизм виробив поняття рівності всіх людей, що корениться в їх
загальній розумній природі. Теоретики природного права затверджували рівність
як рівноцінність і рівноправ'я всіх людей, в т.ч. рівність всіх перед законом.
В Ж.-Ж. Руссо рівність (в т.ч. рівність виховання) виступає необхідною
передумовою свободи; в протилежність цьому А. Токвіль вважав, що установка на
рівність соціальних умов життя веде до деспотичного егалітаризму і втрати
особистої свободи. З критикою обмеженості юридичної рівності і вимогами
майнової, економічної рівності як реалізації соціальної справедливості
виступали представники різного перебігу соціалістичної думки 19-20 вв. У
сучасній суспільній думці піддаються критиці примітивні принципи зрівняльного
розподілу і встановлення повної рівності; найбільшого поширення набули
концепції, в яких обґрунтовується необхідність забезпечення рівних умов старту
для вступаючих в життя поколінь.
Головними
показниками, що впливають на диференціацію населення є зайнятість, безробіття,
бідність, розподіл доходів та заробітної плати, рівень життя та інші.
Зайнятість з погляду
речового змісту - це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих,
колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми - це певна
сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення
працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу
трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці й забезпечення
розширеного відтворення робочої сили.
Ця
сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних
категоріях: індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес
праці, інтенсивність та продуктивність, мобільність робочої сили,
загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.
Відповідно
до Закону України «Про зайнятість», прийнятого Верховною Радою України у 1991
р., до зайнятих належать особи: 1) які працюють за наймом, працюють
самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени
кооперативів, фермери); 2) обрані, призначені або затверджені на оплачувану
посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; 3) які проходять
дійсну службу у Збройних силах; 4) які одержують професійну підготовку або
перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм
навчання; 5) направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; 6) ті, що
виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; 7)
громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.
Розрізняють
три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.
Повна зайнятість
- надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися
суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах
сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої
сили і задоволення всієї сукупності потреб.
Раціональна зайнятість
- зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності
перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої
структури.
Ефективна зайнятість
- зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення
та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності,
зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.
Розрізняють
основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулюють трудове
законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій
працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за
сумісництвом та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У
США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.
Протилежною
стороною ринку робочої сили є безробіття. Безробіття -
соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може
знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
За
визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітним є особа, яка хоче
і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України «Про зайнятість»
зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від
них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній
службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові
працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка
відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін. [8,ст.400-403]
Однією з
найважливіших проблем соціальної політики держави є політика доходів населення,
яку можна визначити як напрям соціально-економічної політики, який забезпечує в
цілому зростання реальних доходів всіх громадян країни з метою забезпечення
нормальних умов розширеного відтворення людини, покращення якості життя і
розвитку творчої особистості кожного члена суспільства.
Основними
каналами доходів населення є:
·
трудові доходи робітників (заробітна
плата, премія і т.д.);
·
доходи від підприємництва (прибуток);
·
доходи від власності (рента, відсотки і
т.д.);
·
доходи від індивідуальної трудової
діяльності;
·
інші надходження (спадщина, аліменти,
гонорар).
Отже,
під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які
отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів
визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня
доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.
Грошові доходи
населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих
осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних
допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від
продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних
виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають
перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного
споживання.
Частина доходів
населення поступово перетворюється на предмети споживання і різноманітні
послуги. Саме на стадії споживання виявляється диференціація доходів.
Диференціація
доходів – (лат.differential
– різниця) – різниця в рівні грошових доходів різних класів, верств і груп
населення, зумовлена не однаковим відношенням до засобів виробництва,
створеного продукту, економічної та політичної влади тощо.[7]
Диференціація
доходів населення - важливий елемент внутрішньої політики держави, і тому вона
має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у
суспільстві. Диференціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і
виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних
чинників. Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів
є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і
капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким
падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням
диференціації доходів населення.
Диференціацію
доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної
забезпеченості 10 % найзаможніших і 10 % найменш забезпечених груп населення ( децільний
коефіцієнт ).
Сукупні доходи
суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як
показники економічного добробуту. Отримувані населенням доходи складають базу
певного рівня життя.
Рівень життя
визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих життєвих благ
(матеріальних і духовних). Він оцінюється як забезпеченістю населення життєвими
благами, так і ступенем задоволення потреб людей у певних благах.
Склад життєвих
благ дуже різноманітний. Поряд з доходами населення рівень життя визначають
умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний спосіб і стиль
життя, оцінюється його якість.
Система
показників рівня життя, яка рекомендована ООН, включає широке коло характерних
умов життя. Виділяють 12 груп показників:
1.
Народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики населення.
2.
Санітарно-гігієнічні умови життя.
Отже, при оцінці
рівня життя використовуються показники річного споживання продуктів харчування,
одягу, взуття в розрахунку на людину і сім'ю, забезпеченість житловою площею,
меблями, товарами довготривалого користування, предметами культурно-побутового
призначення. Окрім цього, використовуються показники, які характеризують
забезпеченість населення школами, дитячими садками, рівнем медичного
обслуговування, пунктами побутового обслуговування, пральнями, перукарнями,
банями, їдальнями тощо.
Відповідна
повинна бути і структура харчування, наприклад, хліба і картоплі рекомендується
споживати приблизно 80 кг в рік у розрахунку на одну людину, овочів - 150 кг,
фруктів -70-80 кг, м'яса - 60-70 кг.
Проте значна
частина населення при переході до ринкової економіки не може дотримуватися цих
норм і проживає на рівні малозабезпеченості. Іще у 80-х роках ми вперше
зіткнулися з наявністю бідності.
Бідність,
малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується такими показниками:
2) гарантованим
прожитковим мінімумом,
Розрізняють прожитковий
мінімум фізіологічний і соціальний. Перший розрахований на задоволення
тільки головних найелементарніших потреб в товарах і послугах. Другий, окрім
мінімальних норм задоволення фізичних потреб, включає витрати на мінімальні
духовні і соціальні запити.
Гарантований
прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень
мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим за
фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину
мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний
споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в
грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально
достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він визначається
суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя.
Розрахований
прожитковий мінімум забезпечує можливість придбання найнеобхідніших товарів та
одержання послуг (200 видів товарів). Розраховується також оптимальний
(раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину і структуру
споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповніше й розумне
задоволення потреб людини за даного рівня розвитку продуктивних сил.[9]
Диференціація
доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.
Бідність -
це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний
конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви
населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні
послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання
своїм дітям.
Бідність -
це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на
основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.
Різниця в означеннях полягає в такому.
Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за
певний середній стандарт суспільства, а за другим - ті, рівень життя яких є
нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.
Заробітна плата як соціально-економічна
категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників,
тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів
суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників
підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й
масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Заробітна плата як елемент ринку праці є
ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до
собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.
Під час визначення заробітної плати як
ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої
є реальна вартість життя працівника та його сім'ї.
Відповідно до Закону України "Про
оплату праці" заробітна плата – це винагорода, обчислена, як
правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або
уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір
заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи,
професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської
діяльності підприємства.
Розрізняють номінальну, реальну
заробітну плату, реальні доходи трудівників. Номінальна заробітна плата
(грошова) – це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу
робіт відповідно до кількості якості затраченої ними праці, результатів праці.
Точнішою характеристикою доходів
працівників є реальна заробітна плата . Вона відображає сукупність
матеріальних культурних благ, а також послуг які може придбати працівник на
номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від
величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і
послуги.
Якщо ціни на товари зростають швидше ніж
номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується. Така
ситуація має місце сьогодні в Україні.
Реальні доходи включають реальну
заробітну плату і надходження із суспільних фондів
Особливе місце в системі оплати праці
посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір
заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може
провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг
робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки,
заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною
соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств
усіх форм власності та господарювання.
Мінімальна заробітна плата
є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій,
стипендій, допомоги та інших соціальних виплат. [8]
Соціальна
політика - це комплекс соціально-економічних
заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління,
направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання
трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини
сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє
забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для
підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне
забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших
випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин. [6]
З
рахуванням кризового стану економіки метою державного регулювання доходів та
споживання є соціальний захист населення від зростання цін і товарного дефіциту
для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Для цього
вживають таких заходів:
–визначають
мінімальні споживчі бюджети, прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату;
–створюють
пенсійні фонди і фонди соціальної допомоги;
–змінюють
умови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допоміг, стипендій, ставок
і окладів у бюджетних організаціях з їхнім фінансовим забезпеченням;
–запроваджують
систему індексації зарплати, доходів і збережень населення у зв'язку з
інфляцією;
–розробляють
загальнодержавні і регіональні програми допомоги окремим верствам населення;
–реалізують
заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;
–створюють
в окремі періоди систему нормованого розподілу продуктів за картками або
бонами;
–формують
державні страхові фонди продовольства і промислових товарів, якщо б виникла
потреба запровадити карткову систему.
Засобами
й умовами реалізації державного соціального захисту (підтримки) населення є
такі:
–прийняття
відповідних законодавчих актів;
–визначення
показників соціально-економічних нормативів і показників соціального захисту й
рівня життя в державних індикативних планах;
–розробка
та реалізація соціальних цільових комплексних програм;
–удосконалення
системи оподаткування доходів населення;
–регулювання
відсоткових ставок на вклади, запровадження системи фіксованих або граничних цін
на деякі види товарів і послуг населенню.
Основою
системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники
соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа
малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог
та ін.
Соціальний
захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина
країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття,
а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини,
виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Важливим
завданням соціальної політики є адресована соціальна підтримка зі сторони
держави, в першу чергу найменш захищених верств.
Соціальне забезпечення
– система суспільно-економічних заходів, спрямованих
на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків ( хвороба ,
інвалідність ,
старість ,
втрата годувальника, безробіття ,
нещасний випадок на виробництві тощо).
Соціальна
допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та місцевих
бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги :
- надання
грошової допомоги і пільг сім'ям, що виховують дітей;
- надання
натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними
обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);
- обслуговування
пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах,
територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів,
одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги вдома.
Особливий вид
соціальної допомоги - медична допомога. Фонд медичного страхування утворюється
за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а також благодійних
внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших
джерел, формування яких не заборонено законодавством України. Медичне
страхування забезпечує право працюючих громадян та членів їх сімей на
кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі
захворювання.
Держава надає
також значну допомогу безробітним. Перш за все вона проявляється у вигляді
виплати офіційно зареєстрованим безробітним державної допомоги по безробіттю.
Кошти фонду спрямовуються на фінансування професійної орієнтації населення,
професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, що сприяє їх
працевлаштуванню та організації додаткових робочих місць.
В умовах
переходу до ринкової економіки відбувається різке збільшення диференціації
доходів населення і гостро проявляється проблема соціального захисту населення
від зростання цін. Для того, щоб ріст цін на товари і послуги не призводив до
катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково здійснюється
індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші
види доходів збільшуються в міру зростання роздрібних цін. [6,11]
2. Стан
соціальної диференціації в Україні та світі
В
Україні на початку XXI століття накопичилося
безліч гострих проблем, без вирішення яких неможливий подальший розвиток нашої
держави. Серед них проблеми:
–надзвичайно
низького рівня доходів і рівня життя основної частини населення, поширення
масової бідності, відсутності середнього класу;
–депопуляція,
скорочення чисельності населення України внаслідок перевищення смертності над
народжуваністю;
–масової
міграції найбільш талановитих та кваліфікованих працівників за межі України;
–масового
прикритого та прихованого безробіття;
–погіршення
здоров'я населення, скорочення тривалості життя;
–низького
рівня соціального захисту та соціальних гарантій для населення України;
–наростання
відставання України по основних параметрах людського розвитку від розвинених
країн;
–надмірної
централізації соціальної політики.
У
країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, переважає тип зайнятості, що
відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та
механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської
діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної
кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50-ті роки XX
ст. Нині там активно формується інформаційний тип зайнятості, тобто переважання
у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням,
переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають
витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості.
У СІНА, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів,
робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.
У
сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава
впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва,
створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів
тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно
відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання
державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості
робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх
перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.
В Україні на 1 січня 2010 року на 10
робочих місць претендує 83 людини.
При цьому, за даними Держкомстату, кількість українців, які перебувають на
обліку в Державній службі зайнятості, з початку 2010 року збільшилося на 0,3% –
до 547 тис. чоловік (на 1 січня 2010 року – 542,8 тис. чоловік, на 1 січня 2009
року – 930 тис. чоловік). На 1 січень 2010 року потреба підприємств у
працівниках на заміщення вакантних посад складала 65,9 тис. чоловік . Зокрема,
у лютому 2009 року потреба підприємств у працівниках збільшилася на 0,3 тис.
чоловік. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття у
цілому по Україні на 1 березня 2010 року склав 1,9% від кількості населення
працездатного віку. [12]
З початком
перебудовчих процесів в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах,
виникає нова соціальна структура, відбуваються процеси нового соціального
розшарування, одним з найбільш ранніх та очевидних проявів якого стало
розшарування за рівнем доходів. Відбувається стрімка ескалація процесу
поляри
Похожие работы на - Проблеми соціальної диференціації населення в Україні та в світі Реферат. Международное право.
Сочинение Барышня Крестьянка 6 Класс
Курсовая работа: Проблемы классификации черных металлов по таможенному налогу внешнеэкономической деятельности
Курсовая работа по теме Администраторы доходов бюджета и источников финансирования дефицита бюджета
Курсовая работа по теме Экологические проблемы автомобильного транспорта
Реферат: Наличный и безналичный расчет предприятий
Эссе На Тему Духовно Нравственный Человек
Курсовая Работа На Тему Компьютер И Безопасность
Реферат: Наркотические анальгетики
Сочинение: Санкт-Петербург Пушкина
Развитие Сестринского Дела На Современном Этапе Реферат
Эссе Мир В Начале Нового Времени
Доклад: Номадизм. Кочевой тип производства
Контрольная работа: Уголовно-исполнительная система. Виды исправительных учреждений
Реферат Электрический Транспорт
Защитные Механизмы Организма Человека Реферат
Курсовая работа по теме Проектирование лесного питомника
Проявление Творческих Способностей Реферат
Курсовая работа по теме Разработка алгоритма работы синтаксического анализатора текста, а также базы данных синтаксических правил русского языка
Курсовая работа: Понятие системы оперативного планирования
Ссылка На Ук Рф В Курсовой
Похожие работы на - Экологическое жилье в структуре города
Похожие работы на - Болезни сердечно-сосудистой системы
Учебное пособие: Методические указания для выполнения курсовой работы по дисциплине «Маркетинг»