Проблеми. Ч.3: Відсутність структури

2. Відсутність структури

Проблема випливає із кореневої проблеми відсутності загальної анархістської ідеології (1) та обумовлює дефіцит ресурсів (3).

Термін "структура" у своєму первиннному значенні — це об'єкт, сукупність елементів і внутрішніх зв'язків якого забезпечує його цілісність та збереження основних властивостей при зовнішніх впливах та змінах ситуації. Також під структурою може розумітися саме взаємозв'язок складових частин, будова, устрій чогось.

У нашому випадку під структурою ми розуміємо сукупність взаємопов'язаних лібертарних організацій, ініціатив та проєктів, що організують середовище, створюють спільноту та (майбутній) рух, метою якого є досягнення лібертарного суспільства. Структура виконує функції залучення та інтеграції людей, їх навчання, координації, акумуляції ресурсів, створення необхідних зв'язків і проектів, організації власного захисту і нападу задля самопідтримки та подальшого розвитку. Структура необхідна для реалізації ідеології, і якщо остання об'єднує і спрямовує людей ідейно, то структура робить це практично.

До цих пір існує гостра необхідність у теоретичному розумінні, яким чином можна організувати ефективну структуру, з яких елементів вона повинна складатися і як функціонувати. Якщо підходити до проблеми комплексно, то можна зрозуміти необхідність спеціальних органів і систем, таких як:

• Система комунікації;
• Система зростання;
• Система дії (структуроутворюючі, інфраструктурні та культуроутворюючі);
• Спільнота (3.0.1);
• Мережа кооперативів;
• Система сервісів;
• Аналітичні центри;
• Сили самооборони (2.5);
• Великі політичні організації (анархо-синдикалістські, еко-комуналістські, повстанські тощо);

Завдяки аналітичним центрам з'являться фахівці в різних галузях, необхідних для реалізації лібертарного суспільного ідеалу, який включатиме наступні складові:

• економічну (виробництво продукції);
• політичну (ухвалення рішень);
• соціальну (задоволення потреб);
• культурну (взаємодія).

Вирішення проблеми відсутності структури:

1. Створення та поширення ідеології (1).
2. Створення аналітичних центрів.
3. Залучення та підготовка фахівців.
4. Створення методології з організації структури.
5. Створення структури.

Стратегії:

1. Осмислення наявного досвіду.
2. Запозичення та адаптація існуючих методів.
3. Опис та поширення власного досвіду.
4. Практичне застосування.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах і аналітичних центрах.
3. Узгодження у межах середовища і структури (2).

2.1 Непопулярність та низька впізнаваність анархістських ідей

Український народ мало цікавиться анархістськими ідеями. І тому існує кілька передумов:

1. Відсутність ідеології анархізму (1), чітко сформульованої соціальної альтернативи (1.3) та анархістської програми (1.3.1), яку можна було б пропонувати.
2. Відсутність структури (2), організаторів, виконавців та масовки (3.1), власних медіа-ресурсів (2.2), необхідного поширення анархістських ідей.
3. Спонтанність та неефективність дій людей із анархістського середовища, які часом дискредитують ідею.

Таким чином, з одного боку, ми ще не маємо спільної ідейної бази (1), яка могла б об'єднати середовище та зусилля окремих, найбільш зацікавлених людей, для побудови систем та органів структури (2). Вони необхідні для того, щоб вивести та запропонувати комплексну анархістську програму та соціальну альтернативу, без яких неможливе налагодження конструктивного зв'язку з народом.

З іншого боку, ми не маємо великих медіа та медійних осіб (2.2) з великою аудиторією для поширення ідей. У нас немає дієвих систем пропаганди та агітації, рекрутингу та освіти для інтеграції зацікавлених людей у ​​середу чи структуру. Тому нам не вдається ефективно популяризувати анархізм, підвищувати інтерес до нього та залучати нових учасників.

За непопулярністю та невпізнаваністю анархістських ідей йде безліч інших серйозних проблем, основними з яких є:

• Проблема скорочення чисельності середовища (3.1), в силу побутових і політичних труднощів;
• Дефіцит ресурсів (3);
• Неможливість створення чи функціонування необхідних органів структури;
• Відсутність суб'єктності та впливу на соціальну реальність;
• Неможливість глобальної реалізації соціальної альтернативи.

Вирішення проблеми непопулярності та низької впізнаваності анархістських ідей:

1. Створення ідеології (1).
2. Створення структури (2).
3. Створення спільноти (3.0.1).

Стратегії:

1. Створення власних медіа (2.2).
2. Пошук існуючих медіа та налагодження зв'язку з їхніми власниками.
3. Створення освітньої системи (2.3).

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах та аналітичних центрах.

2.2 Нестача власних ЗМІ

Для формування спільноти (3.0.1) і виникнення руху необхідна мережа власних медіа та медіаперсон, які виконують інформаційні, аналітичні, комунікаційні, пропагандистські, освітні та інші функції. Медійна мережа має складатися переважно з онлайн-ресурсів, охоплювати багато сегментів цільової аудиторії (ЦА), бути постійною та безпечною для адміністраторів і читачів. Друковані засоби масової інформації все ще відіграють важливу роль, а тому виникає потреба в організації власних видань (альманахів, журналів, книг тощо).

Медіа можуть виконувати внутрішні та/або зовнішні завдання для розвитку та підтримки середовища і спільноти. Відсутність окремих медіа-ресурсів суттєво зменшує можливість створення, підтримки та розвитку таких структурних органів, як:

1. Зростання;
2. Комунікації;
3. Дії;
4. Системи обслуговування (мережа взаємодопомоги, закрита фінансова система (3.2) тощо).

1.1 Існуюча проблема дефіциту кадрів та ресурсів загалом (3) пов'язана з відсутністю мережі медіа, спрямованої на системну пропаганду, рекрутинг та інтеграцію симпатизантів. Вона пояснюється браком знань, методів, протоколів і теоретичних матеріалів (1.1), необхідних як для залучення нових людей, що вже мають уявлення про анархізм, так і тих, хто його не має. Без цього не існує можливості щодо швидкого і широкого поширення ідей, чисельного зростання спільноти і створення руху.

1.2 Для ефективної інтеграції та синхронізації між учасниками структури необхідний закритий медіа-ресурс. На основі загальної ідеології (1), такий ресурс повинен постійно генерувати спеціальну, різнопланову, політизовану інформацію, сприяючи її обміну, засвоєнню та осмисленню. Подібна інформація має на меті спрямовувати читачів, синхронізувати їхнє ідейне бачення та позиції з позиціями спільноти. Таким чином медіа полегшує процес інтеграції, координації та рефлексії активістів.

2-3. Відсутність органів комунікації (2.4) не дозволяє створити міцний зв'язок між суб'єктами анархістського середовища, діяти організовано, масово та ефективно. Допомогти у вирішенні цієї проблеми може створення мережі закритих федеративних/конфедеративних медіа для налагодження зв'язків та взаєморозуміння всередині спільноти. Подібні медіа згодом можуть стати поштовхом до створення фізичних органів комунікації або навіть породити її нові віртуальні форми.

4. Якщо ми не навчимося самостійно закривати більшу частину потреб спільноти, ми ніколи не набудемо суб'єктності. Тому існує потреба у створенні закритої економічної (фінансової) системи (3.2), яка дозволить концентрувати та розподіляти ресурси всередині спільноти. На цій основі може виникнути мережа взаємодопомоги та підтримки зі спектром різноманітних сервісів. Для більшої їхньої ефективності також необхідне створення відповідних медіа.

Вирішення проблеми нестачі власних медіа:

1. Створення ідеології (1) та спеціальної методології.
2. Створення структури (2) та аналітичних центрів у її рамках.
3. Створення спільноти (3.0.1).
4. Створення мережі медіа-ресурсів.

Стратегії:

1. Створення аналітичних центрів.
2. Формулювання методології.
3. Створення власних медіа.
4. Пошук відповідних існуючих медіа та налагодження зв'язку з їхніми власниками.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах та аналітичних центрах.

2.3 Відсутність освітньої системи

Освітня система — це інститут, який поєднує людей, спеціальну освітню програму, медіа та ініціативи, спрямовані на передачу активістського досвіду, навчання спецефічним знанням із різних галузей для професійного зростання та ефективного розвитку середовища. Освітня система складається з типових курсів різного рівня складності, що готують нові кадри, допомагають їм застосувати свої навички на практиці та зайняти потрібну нішу в активістській діяльності. Через освітню систему люди засвоюють теорію (1.1) — комплекс уявлень, ідей та принципів анархізму, формують світогляд, поняття про соціальний ідеал і визначають власний шлях розвитку. Крім того, освітня система необхідна для збереження та систематизації активістського досвіду, приведення його у відповідність до актуальної ситуації та створення спеціальних, поглиблених курсів.

Фрагментарна освіта активістів та відсутність актуальної освітньої системи негативно впливає на:

1. Наявність нових кадрів.
2. Загальний рівень підготовленості кадрів.
3. Рівень згоди між активістами, що викликає внутрішні конфлікти і дроблення, основними причинами яких є ідеологічні відмінності та різниця у підходах.

Внаслідок цього анархістське середовище сьогодні має кілька серйозних проблем:

1. Відсутність безпечної та ефективної системи збереження, систематизації та передачі активістського досвіду.
2. Брак ресурсів (3), досвідчених організаторів та спеціалістів з різних галузей (3.1).
3. Відсутність загальної та спеціалізованої ідейної освіти.
4. Низький рівень ідейної гомогенності серед активістів.
5. Відсутність мілітантної кульутри і силового крила (2.5).

Вирішення проблеми відсутності освітньої системи:

1. Створення ідеології (1).
2. Формулювання логіки інтеграції.
3. Створення органу інтеграції.

Стратегії:

1. Залучення спеціалістів.
2. Створення освітнього курсу.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах.
3. Робота в рамках аналітичного центру.

2.3.1 Відсутність політичної освіти

Під політичною освітою ми розуміємо узагальнені знання про геополітику, устрій держави, її інститути, принципи і логіку її функціонування. Такі знання значно спрощують аналіз політики уряду, рефлексію контексту, розуміння "правил гри", загальної канви подій та їх наслідків для народу. Без достатньої політичної освіти неможливо побудувати ефективну практику і зробити анархістські ідеї популярними (2.1); неможливо стати повноцінними суб'єктами.

У відсутності системи загальної політичної освіти, яка має бути вбудована в освітню систему (2.3), ми неминуче стикаємось із проблемами:

• Пасивності українських анархістів стосовно політичної ситуації в країні/світі;
• Роздробленості суб'єктів анархістського середовища;
• Відсутності виразних політичних вимог (1.3.1);
• Упущення мобілізаційних можливостей.

Вирішення проблеми відсутності політичної освіти:

1. Створення програми політичної освіти для загального розуміння політичних процесів, сутності держави та її можливостей.

Стратегії:

1. Залучення спеціалістів.
2. Створення освітньої програми.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах.
3. Робота в рамках аналітичного центру.

2.4 Неефективна координація

Координація — це процес узгодження намірів і дій між суб'єктами. Вона буває: міжособистісною (р2р), міжгруповою (між ініціативами/організаціями, g2g) та між людьми і групами (p2g).

У відсутності ідеології (1) і структури (2) анархістське середовище розвивається насилу і переважно неефективно. Багато в чому тому, що воно атомізоване та роз'єднане, повільно та слабко реагує на події локального та міжнародного рівня. Координація часто відбувається опосередковано через особисті знайомства, що створює додаткові труднощі. В нас мало організаційного досвіду, не вистачає міцних та стабільних структурних зв'язків, а також постійних координаційних центрів.

Вирішення проблеми неефективної координації:

1. Створення координаційних центрів.

Стратегії:

1. Формування методології ефективної координації.
2. Залучення спеціалістів.
3. Налагодження зв'язків між суб'єктами анархістського середовища.
4. Створення локальних та міжнародних координаційних центрів.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах.
3. Робота в рамках аналітичного центру.

2.5 Відсутність силового крила

Силове крило — структурний елемент, головним завданням якого є захист середовища/спільноти. Простіше кажучи, сили самооборони, здатні протистояти нападам ворогів (ультраправих, правоохоронних органів, спецслужб, армії). Силове крило має бути частиною спільноти та діяти суворо в рамках спільної мети, стратегії та тактик (1) розвитку лібертарного проєкту.

Формування силового крила можливе за дотримання таких умов:

• Підтримка та розвиток мілітантної культури в анархістському середовищі.
• Створення освітньої системи (2.3) та спеціальних курсів для набуття відповідних навичок.
• Створення можливостей для стабільного фінансування, підтримки та реабілітації учасників силового крила та їхніх сімей (3).
• Підтримка ініціатив щодо формування силового крила.

Відсутність силового крила означає нездатність відповідати на фізичні загрози, які постають чи постануть у майбутньому перед анархістським середовищем, спільнотою і рухом.

Вирішення проблеми відсутності силового крила:

1. Створення ідеології (1), структури (2) та спільноти (3.0.1).
2. Формування силового крила.

Стратегії:

1. Налагодження зв'язків між суб'єктами анархістського середовища.
2. Підтримка існуючих ініціатив, переймання їхнього досвіду.
3. Формування методології створення силового крила.
4. Формування силового крила.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах.
3. Робота в рамках аналітичного центру.
4. Організація з'їздів.

2.5.1 Неготовність середовища до силового протистояння

В даному випадку ми маємо на увазі той факт, що більшість середовища не готова до будь-яких силових конфронтацій як фізично і психологічно, так і ідейно. У цьому питанні важливим є й загальнокультурний аспект українських прогресивних та лівих кіл: войовничість, у принципі, не є популярним явищем серед них. Приблизно у 2018 закінчилися дискусії щодо застосування та допустимості насильницьких тактик, було досягнуто розуміння їх важливості та умовного консенсусу про застосування. Однак ці тактики вимагають підготовки та ініціативи, тому так і залишилися долею малої кількості активістів.

Підсумовуючи, неготовність анархістів до силового протистояння пов'язана з:

1. Ризиками для здоров'я/життя/свободи;
2. Теоретичними помилками (розбіжностями);
3. Відсутністю досвіду та психологічними бар'єрами;
4. Слабкою милітантною культурою;
5. Страхом заслугувати імідж "небезпечних радикалів" і відлякати симпатизантів.

Також неготовність до силового протистояння (захисту власних інтересів/товаришів) завжди була пов'язана з відсутністю структури (2), інфраструктури та фінансування (3) для організації мілітантної діяльності. Перешкодою для їх виникнення, крім перерахованих, завжди були і будуть:

1. Догматичність у питаннях стратегії та тактики, насильства/ненасильства;
2. Відсутність єдиного розуміння проблем і медійних підходів;
3. Неефективна координація (2.4);
4. Відсутність системи навчання (2.3), підтримки (3.0.1) та поступового включення у боротьбу.

Вирішення проблеми неготовності середовища до силового протистояння:

1. Формування концептуального та матеріального базису для розвитку мілітантної культури.
2. Організація регулярного фінансування.
3. Популяризація та розвиток мілітантної культури.
4. Підготовка до майбутніх силових протистоянь.

Стратегії:

1. Осмислення власного досвіду.
2. Звернення до чужого досвіду.
3. Створення освітніх курсів та програм.
4. Створення ініціатив, організацій та просторів.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах та аналітичних центрах.
3. Налагодження зв'язків з існуючими групами.
4. Проведення заходів.
5. Організація з'їздів.

2.6 Наявність сильних ворогів

У анархістського середовища є кілька основних супротивників сьогодні: а) уряд та його силовий апарат; б) ультраправі та в) ліберали (останні не вдаються до силового впливу). Їх треба розглядати окремо.

Уряд та його силовий апарат

Силовий апарат виконує регуляторну функцію, тобто підтримує владу уряду та стабільність у державі. Він здійснює її за допомогою придушення незадоволених політикою уряду громадян, а також революційних груп, організацій та рухів. Хоча в цілому, повноваження силового апарату регламентовані та закріплені нормативними актами, як ми знаємо, вони не завжди дотримуються. Придушення незгодних чи репресії, які часто є наслідком політичної волі уряду, становлять основну загрозу для лібертарного проєкту.

З метою припинення небажаної діяльності представники спецслужб ефективно протидіють, саботують або компрометують конкретні організації і можуть вдаватися до:

• Стеження (фізичного та технічного);
• Впровадження "щурів" (шпигунів);
• Розвитку ресурсної залежності;
• Ентрування (впровадження своїх людей, які можуть впливати на розвиток організації/руху);
• Здійснення тиску і арешту активістів;
• Викрадення, рейдів по робочих і житлових просторах, тиску на рідних та близьких, фабрикуванню адміністративних та кримінальних справ;
• Силового придушення і розправ.

З точки зору силового апарату, революційні організації та рухи є найбільш уразливими в моменти:

1. Самого початку своєї діяльності.
2. Набуття певної популярності та початку активного чисельного зростання — найпростіше впровадити своїх людей;
3. Соціальних і геополітичних потрясінь (повстання, війни тощо) — можливо відносно просто фізично знищити відкрито діючу організацію чи лідерів руху.

Всі перелічені загрози можливі та здійсненні за таких факторів:

• Відсутність ідеології (1) та структури (2);
• Відсутність силового крила (2.5) та низький рівень готовності до силових протистоянь (2.5.1);
• Низький рівень підготовки до повстань (планування, цілі, стратегія, тактики, гасла тощо).

Ультраправі

В Україні існує сильний та організований праворадикальний рух і анархісти завжди поступалися йому. Після 2014 деякі ультраправі увійшли до силового апарату або розпочали співпрацю з ним. Вони переважно діють поза правовим полем, а основними загрозами з їхнього боку можна назвати:

• Стеження (фізичне та технічне, у т.ч. за допомогою баз даних силового апарату);
• Впровадження "щурів" (шпигунів);
• Здійснення тиску на людину та її близьких;
• Фізичні атаки, викрадення, рейди по робочих та житлових просторах;
• Розправи.

Ліберали

Загроза з їхнього боку полягає у більшій організованості, звичці переманювати симпатизантів та анархістські кадри на свій бік, використовувати їх. В умовах відсутності ідеології (1), структури (2) та спільноти (3) люди часто шукають можливості для самореалізації поза середовищем, тому йдуть у "чужий табір". Нерідко "тимчасові союзи" з лібералами виявлялися невигідними для анархістів, оскільки замість розвитку власних проєктів ми вкладали час, сили та здоров'я в чужі. За наявним досвідом, найчастіше ліберали організують союзи виключно у своїх інтересах.

Вже сьогодні можна спостерігати поновлення політичної боротьби, в якій анархісти програють. Із закінченням війни ситуація лише загостриться і загрожує ще більшими ризиками для середовища, народу та нашої країни.

Вирішення проблеми наявності сильних ворогів:

1. Вивчення практики опонентів та їхнього досвіду.
2. Створення організацій та протоколів протидії зовнішнім загрозам.

Структурне

1. Створення координаційних центрів.
2. Створення аналітичних центрів.
3. Створення систем та ефективних програм підготовки активістів.

Організаційне

1. Вироблення стандартів безпеки та оновлення культури безпеки середовища.
2. Вироблення правильних підходів відкритості та закритості структури.
3. Вироблення відповідної медійної стратегії та позиціонування.
4. Розробка ефективних підходів до рекрутингу та інтеграції.
5. Створення органів та підходів протидії репресіям.
6. Укладання союзів із демократичними силами.

Стратегії:

1. Осмислення власного та чужого досвіду.
2. Залучення експертів.
3. Формування необхідних документів.

Тактики:

1. Індивідуальна робота.
2. Робота в малих групах та аналітичних центрах.
3. Налагодження зв'язків із демократичними силами.
4. Узгодження в межах структури (2.0).

Повернутися до змісту