Проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку Афганістану - География и экономическая география курсовая работа

Главная

География и экономическая география
Проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку Афганістану

Природно-ресурсний потенціал. Історико-культурні чинники становлення і розвитку Афганістану. Суспільно-демографічні фактори розвитку. Адміністративно-територіальний устрій. Транспорт, фінансова система, зовнішньоекономічні зв’язки, соціальна сфера.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


РОЗДІЛ І. ПЕРЕДУМОВИ І ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНО-ЕКО НОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ
1.1 Оцінка природн о-ресурсного потенціалу країни
1.2 Історико-культурні чинники стан овлення і розвитку Афганістану
1.3 Суспільно- демографічні фактори розвитку
1.4 Адмініст ративно-територіальний устрій
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОН ОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ
2.1 Особливо сті розвитку промисловості
2.2 Сіль ське господарство Афганістану
2.3 Транспорт, фінансова система, зовнішньоекономічні зв'язки соціальна сфера Афганістану
Актуальність наукової роботи полягає в тому, що Афганістан є однією з найменш стабільних країн світу і тому прогнозування дій таких країн має велике значення для забезпечення безпеки не лише найближчих сусідніх країн регіону, а й будь-якої країни світу. А якщо звернути увагу на той факт, що дана країна займає лідируюче положення у сфері кримінального синтезу й обороту наркотиків, то актуальність країнознавчого (комплексного) вивчення особливостей Афганістану постає не таким вже й екзотичним.
Об'єктом даної роботи є Афганістан.
Предметом дослідження виступають проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку країни.
Метою даної роботи є поглиблення існуючих знань про країну, її господарство, населення, зовнішньоекономічні зв'язки, сприяння кращій орієнтації в соціально-економічних процесах Афганістану з можливістю подальшого використання викладеного матеріалу в практичній діяльності.
У відповідності до мети були поставлені такі завдання:
- вивчити структуру країнознавчої характеристики країни;
- опрацювати методичні основи економіко-географічного дослідження країни;
- провести економіко-географічну характеристику країни;
- визначити проблеми та перспективи розвитку;
- дослідити сучасні зовнішньоекономічні зв'язки країни;
- показати особливості соціально-економічного розвитку країни.
В процесі наукового дослідження були використані такі методи: історичний, картографічний, літературний. При написанні роботи використовувались літературні джерела і періодична преса, різноманітні підручники, статистичні дані з комп'ютерної мережі Інтернет, атласи, карт.
Отримані результати дослідження мають певне науково-практичне значення і можуть використовуватися з освітньою і виховною метою в ході навчального процесу, а також практиками, які зацікавлені в успішному включенні у процес зовнішньоекономічної діяльності своєї країни.
Поставлені завдання роботи визначали її структуру. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури.
Роботу викладено на 37 сторінках друкованого тексту. До переліку використаної літератури входить 23 джерела.
РОЗДІЛ І. ПЕРЕДУМОВИ І ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ
1.1 Оцінка природно-ресурсного потенціалу країни
афганістан транспорт фінансовий зовнішньоекономічний
Афганістан займає північно-східну частину Іранського нагір'я, що включає високі хребти й міжгірські долини. Східні райони країни з південно-заходу на північний схід перетинають високі масивні хребти Гіндукушу висотою більше 4000- 5000 м, а в межах Ваханського хребта - більше 6000 м. Тут на границі з Пакистаном перебуває вища крапка країни, гора Наушак (7485 м). У верхньому ярусі гір, особливо на північному сході, широко розвинене сучасне заледеніння з різноманітними типами льодовиків.
На захід від Гіндукушу розташоване велике по площі, сильно розчленоване, важкодоступне нагір'я Хазараджат висотою більше 3000 м (деякі вершини досягають 4000 м). У цих горах активно протікає фізичне вивітрювання, у результаті чого гірські породи руйнуються, а їхні уламки накопичуються у вигляді осипів (даманів) уздовж схилів й у їхніх підніж. Від Хазараджата до заходу й південно-заходу веерообразно розходяться системи більше низьких хребтів. Гори Паропаміз довжиною близько 600 км, шириною до 250 км і складаються із двох головних хребтів: Сафедхок - на півночі й Сіахкок - на півдні, розділених долиною р. Геріруд, розташовані на північно-заході Афганістану. Хребет Сафедкох має довжину близько 350 км і досягає висоти 3642 м на сході й 1433 м на заході [16, 123-124].
На півночі Афганістану розташована велика Бактрійська рівнина, що має ухил у напрямку до долини Амудар'ї. Поверхня рівнини в передгір'ях Гіндукушу й Паропаміза складена лесовими відкладеннями й розчленована численними ріками. Північніше вона переходить у піщану пустелю.
На південно-заході Афганістану розташовані безстічні горбкуваті плато висотою від 500 до 1000 м. Великі площі займають піщана пустеля Регістан і глинисто-щебениста - Дашті-Марго.
На південно-сході країни розташоване слаборозчленоване плоскогір'я висотою менш 2000 м, до якого присвячені кілька оазисів. Самий великий з них - на околицях міста Кандагар. (див.додаток 2)
У надрах Афганістану зосереджено чимало корисних копалин, але їхня розробка обмежена. В Афганістані є запаси таких важливих енергетичних копалин, як нафта (Сарі-Куль), природний газ (Шібірган), кам'яне вугілля (Каркар, Ішпушта, Дарайи-Суф, Карох). На півночі країни виражені соленосні структури в Талікана. В Анахоя й в інших місцях добувають кам'яну сіль. Є промислові поклади мідних (південніше Кабула), залізних (північніше й на захід від Кабула), берилієвих (північніше Джелалабада), марганцевих, свинцево-цинкових, олов'яних руд. Афганістан славиться покладами високоякісного лазуриту (на північному сході країни в басейні р. Кокчі). Є розсипні родовища золота. Можливий видобуток високоякісного мармуру, тальку, граніту, базальту, доломіту, гіпсу, вапняку, каоліну, азбесту, слюди, смарагдів, аметистів, яшми (див.додаток 4).
Клімат Афганістану субтропічний континентальний (зі значними амплітудами температур), сухий. Середні температури січня на рівнинах від 0°? до 8°??C (абсолютний мінімум -20 - -25°??С). Середні температури липня на рівнинах 24-32°?C, а зареєстрована абсолютна максимальна температура - 45°??C (у Гірішкці, пров. Гильменд). У Кабулі середня температура липня 25°? C, січня - 3°??C. Удень звичайно коштує ясна сонячна погода, а вночі - прохолодна або холодна. Середня річна кількість опадів невелика: на рівнинах ок. 200 мм, у горах до 800 мм. Сезон дощів на рівнинах Афганістану триває з жовтня по квітень. Специфічний режим зволоження проявляється на південно-сході країни, куди проникають літні мусони, що приносять зливові опади в липні-серпні. Завдяки мусонам річна кількість опадів досягає 800 мм. На південно-заході, у Систані, місцями опади взагалі не випадають.
За винятком р. Кабул, що впадає в Інд, і лівих припливів Пянджа (верхнього плину Амудар'ї), ріки Афганістану закінчуються в безстічних озерах або губляться в пісках. Головне джерело харчування великих рік - гірські сніги й льодовики. Паводки доводяться на весну й літо. Внаслідок більших заборів води на зрошення й сильний випар навіть великі ріки міліють у другій половині літа. На південних схилах Гіндукушу беруть початок ріки Кабул і Гільменд, що мають льодовикове харчування. Самий родючий і густонаселений район Афганістану присвячений до басейну Кабула. Ріка Гільменд перетинає значну частину країни в південно-західному напрямку й губиться в межах пустельної глинистої рівнини Систан на території Ірану. У її долині є ряд оазисів. Ріка Геріруд (Теджен у нижньому плині на території Туркменії) бере початок у Гіндукушу й тече на захід, а потім різко повертає на північ, утворюючи ірано-афганську границю. Її води зрошують родючий Гератський оазис. Ріки Бактрийської рівнини на півночі мають непостійний стік і влітку сильно пересихають. Багато хто з них не доходять до Амудар'ї й губляться в пісках, утворюючи великі дельти. Гірські ріки володіють значним гідроенергопотенціалом й, як правило, несудохідні. Ріка Кабул судноплавний протягом близько 120 км [15, 145].
Озер в Афганістані мало. У горах Гіндукушу найбільш великі й мальовничі озера - Сарикуль, Шіва й Банді-Амір. На заході й південно-заході країни є пересихаючі влітку солоні озера - Сабарі, Намаксар, Дагі-Тунді.
Для передгір'їв і долин характерні каштанові ґрунти, буроземи й сіроземи, що формуються на півночі на лесових відкладеннях, а на півдні - на глинисто-щебенистих. На найбільш зволожених гірських схилах зустрічаються чорноземні й гірсько-лучні грунти. Найбільша частина орнопридатних земель зосереджена в північних районах і міжгірних улоговинах. На півдні й південно-заході країни поширені сіроземні пустельні ґрунти й солончаки. Родючі ґрунти оазисів - значною мірою результат багатовікової праці селян.
В Афганістані переважають сухостепові й пустельні ландшафти, сухі степи поширені на передгірних рівнинах й у міжгірних улоговинах. У них домінують пирій, типчак й інші злаки. Найбільш низькі частини улоговин зайняті такирами й солончаками, а на південно-заході країни - піщаними й кам'янистими пустелями з перевагою полину, верблюжої колючки, тамариксу, саксаулу. На нижніх схилах гір домінують колючі напівчагарники у сполученні рідколіссями, гаями дикої фісташки, дикого мигдалю й шипшини.
Ліси зосереджені насамперед у східних провінціях Афганістану. Там ростуть сосна, гімалайський кедр, дуб, маслина й горіхоплідні дерева. Афганістан має недостачу деревини, але проте вона нерідко йде на експорт, оскільки її простіше сплавляти по ріках у Пакистан, чим доставляти в інші райони країни.
В Індо-Гімалайській області на сході й південно-сході країни на висотах від 750 до 1500 м над р.м. степи чергуються з деревними масивами з індійської пальми, акації, інжиру, мигдалю. Вище 1500 м зустрічаються листяні ліси з вічнозеленого дуба балут з підліском з мигдалю, черемшини, жасмину, жостеру, софори, кизильнику. На західних схилах іноді ростуть лісу з волоського горіха, на південних - гранатові гаї, на висотах 2200-2400 м - сосна Жерарда, вище (до 3500 м) що змінюється гімалайською сосною з домішкою гімалайського кедра й західногімалайської ялиці. У більше вологих місцеперебуваннях поширені ялиново-ялицеві ліси, у нижньому ярусі яких росте ясен, а в підліску - береза, сосна, жимолость, глід, смородина. На сухих, добре південних схилах, що прогрівають, ростуть арчові ліси. Вище 3500 м поширені зарості ялівцевого стланника й рододендрона, а вище 4000 м - альпійські й субальпійські луки.
В долині Амудар'ї поширені тугайні ліси, у яких переважають тополь-туранга, джидда, верба, гребенщик, очерет. У тугаях гірських рік ростуть тополі памірський, білий і лавролистний, лох, тамарикс, обліпиха, на півдні - олеандр.
На відкритих просторах пустельних і степових рівнин і плато водяться плямисті гієни, шакали, дикі осли-кулани, антилопи джейран і сагайдак, у горах - леопард-ірбіс, гірські козла, гірські барани-архари. У тугайних заростях по долинах рік зустрічаються кабан, очеретяний кіт, туранський тигр. Широко поширені афганська лисиця, кам'яна куниця й вовки, що наносять чималий збиток отарам овець, особливо взимку. У пустелях і сухих степах багато представлений мир плазуючих: варани, агами, степовий пітон, отрутні змії. Пустелі буяють гризунами (бабаки, ховрашки, полівки, піщанки). Багато отрутних і шкідливих комах: скорпіонів, каракуртів, фаланг, сарани й ін. Багата орнітофауна. Характерні такі хижі птахи, як шуліка, яструб-стерв'ятник, боривітер, беркут, гімалайський гриф, індійський сокол-лаггар. У пустелях широко поширені кам'янки, жайворонки, пустельні курочки. Для південно-східних районів характерна бенгальська сизоворонка, бекас, південна горлинка, гімалайська сойка, пищуха, індійський майна.
Ріки населені такими промисловими рибами як вусань, сом, сазан, форель, жерех [18, 111].
Отже, природні умови створюють чимало перешкод для господарського розвитку країни. Зокрема, гірські ландшафти унеможливлюють транспортний зв'язок та обмежують сільськогосподарське використання території.
1.2 Історико-культурні чинники становлення і розвитку Афганістану
Перше достовірне згадування про землі, на яких сформувався Афганістан, відноситься до декількох провінцій давньоперської держави Ахеменідів, заснованої Киром Великим у середині 6 ст. до н.е. Олександр Македонський розгромив цю державу під час походу в Індію в 327 до н.е. Він захопив провінцію Бактрію, заснував там місто Олександрія-Арійська (сучасний Герат) і одружився на бактрийській принцесі Роксані. Після його смерті перші Селевкиди й правителі Греко-Бактрийського царства панували в Бактрії, на зміну їм прийшли парфяни. В 2 ст. до н.е., під час міграції із Центральної Азії на південь, цю область підкорили собі юечжийські племена, які створили велике царство, яке управлялося Кушанською династією й процвітало в 1 ст. н.е. Кушанське царство встановило торговельні стосунки з Римом, а його місіонери поширили буддизм у Китаєві. Північна провінція кушанів Гандхара прославилася створенням чудового стилю в скульптурі, при якому буддійські сюжети були виконані із застосуванням канонів елліністичного мистецтва. Західні й північні райони цього царства були спочатку скорені перськими володарями з династії Сасанидов, а потім, в 7-8 стст., - мусульманами-арабами, хоча іслам не міг остаточно утвердитися серед місцевого населення протягом ще декількох сторіч. У цей період різні частини Афганістану підпадали під владу різних династій і правителів, включаючи Саманидів (819-999) і Саффаридів (861-900).
В 10 ст. утворилася імперія Газневидів (962-1186) зі столицею Газни, яка простиралася від узбережжя Аравійського моря в Центральну Азію й від Індії майже до Перської затоки. Махмуд Газневи (роки правління 998-1030) був талановитим полководцем і далекоглядним політиком. При ньому держава досягла найбільшої могутності, а Газни перетворився в торговельний і культурний центр. У період правління Гуридoв (1148-1206) була скорена майже вся територія сучасного Афганістану. В 13 ст. монгольські загони під проводом Чингисхана й в 14 ст. тюрко-монголи на чолі з Тамерланом вторглись із півночі й захопили Персію, частину Індії й основні землеробські області Афганістану [22, 23].
У період правління Тимуридів (1370-1507) розцвіли архітектура й мистецтво. Нащадок Тамерлана Бабур зробив столицею своєї держави Кабул, звідки для зручності керування великою імперією Великих Моголів в 1526 вона була перенесена в Делі. У боротьбу за контроль над Афганістаном вступили шахи з династії Сефевидов (1502-1736).
В 1738, після того як пуштуни гильзаи скинули перських правителів і прийшли до влади, перському воєначальникові Надиру-шахові вдалося відвоювати Кандагар. Після його вбивства в 1747 у результаті змови загони іранської армії очолив полководець пуштун Ахмад-хан. Оголосивши себе шахом, він прийняв титул Дур-і-Дуррани (`перлина з перлин'), об'єднав розрізнені афганські племена й зробив Кандагар столицею афганської держави, що включали більша частина басейну Інду. В час його правління утворюються перші дружні контакти з Росією.
Після смерті Ахмад-шаха в 1773 (за іншим даними в 1775) у країні почалися народні хвилювання. В 1776 столиця держави була перенесена в Кабул.
В 1838 британські війська вторглись у південно-західний Афганістан через Боланский прохід, і вибухнула Перша англо-афганська війна.
Друга англо-афганська війна почалася наприкінці 1878 вторгненням англійців на територію Афганістану одночасно по трьох напрямках: через Хайберський і Боланський проходи й Куррам.
Завершилася війна укладенням 26 травня 1879 Гандамакського договору, відповідно до якого Хайберский прохід й округу Куррам, Пишин і Сиби відійшли до Великобританії, що одержала також право контролювати зовнішню політику Афганістану.
У своїй національно-визвольній політиці Афганістан знайшов підтримку в Радянській Росії, що уже в березні 1919 визнала його незалежність. 28 лютого 1921 був підписаний договір про дружбу між РСФСР й Афганістаном. По попередньому мирному договорі, підписаному в Равалпінди 8 серпня 1919, визнавалася незалежність Афганістану у всіх сферах, включаючи зовнішню політику.
У квітні 1988р. Республіка Афганістан, Пакистан, СРСР і США підписали угоду по політичному врегулюванню положення й припиненню іноземного військового втручання у внутріафганські справи. У травні 1988р. почався вивід контингенту радянських збройних сил, що закінчився в лютому 1989р.
Наджибулла призначив на квітень 1988 вибори в Національну асамблею, зарезервувавши частину місць для повстанців, якщо вони побажають увійти в уряд. Однак ті вирішили продовжувати боротьбу й у лютому 1989 р. створили в Пакистані уряд у вигнанні. У квітні 1992р. мусульманські загони взяли Кабул, обов'язки президента Ісламської держави Афганістан були покладені на Бурхануддина Раббани - лідера Ісламського суспільства Афганістану. У грудні 1992 він був обраний президентом.
В початку 2001 таліби контролювали біля 90 % всієї території країни. Таліби довели країну до стану великомасштабної гуманітарної катастрофи. Мільйони біженців були змушені покинути місця свого постійного проживання. Країна була вторгнута в економічний хаос, лютували голод і хвороби. Основний доход режим талібів одержував від експорту наркотиків.
Під заступництвом талібів Усама бен Ладний створив в Афганістані мережу з 80 баз, тренувальних центрів і таборів підготовки терористів. Невідомо, скільки часу таліби змогли б управляти Афганістаном, якби не рішучі дії США після терористичних актів 11 вересня 2001. Оскільки основна баз, де здійснювалися ці акції міжнародної ісламістської організації `Аль-Каїа' перебувала в Афганістані під заступництвом режиму талібів, адміністрація США вирішила рішення військовий удар як по базах терористів, так і по тим, хто їх укривав. Головною чинністю для сухопутного настання на війська талібів стали збройні сили Північного альянсу, які при вирішальній підтримці ВВС США, що знищили всю військову інфраструктуру талібів, провели успішне настання, здобули важливу перемогу, взявши ключовий пункт оборони супротивника - місто Мазари Шариф, після чого позиції талібів розвалилися. Почавши операцію 7 жовтня 2001, війська Північного альянсу підтримані американською авіацією уже в листопаді розсіяли 50-тисячну армію талібів [24, 134].
В червні 2002 після довгих і важких переговорів, Лойя джирга (рада старійшин, або національна асамблея) ухвалила рішення щодо створенні перехідної адміністрації країни на чолі з тимчасовим президентом Хамидом Карзаем, одним з лідерів пуштунов. Нова конституція була підписана президентом Хамідом Карзаєм 26 січня 2004р.
1.3 Суспільно-демографічні фактори розвитку
Афганський етнос сформувався в XVI--XVIII ст. внаслідок змішування іранських, індійських, тюркських, монгольських та інших народностей.
Чисельність населення. Мови. В Афганістані у 2004 р. мешкало 29,9 млн. осіб. На чисельність населення Афганістану вплинули військові дії та міграції. За 20 років громадянської війни із країни в Пакистан, Іран, Індію і країни Близького Сходу виїхали 6 млн. осіб.
Згідно з діючою конституцією офіційними мовами Афганістану визнавалися пушту та дарі (або фарсі-кабулі -- афганський діалект персидської мови). Основою писемності обох мов є арабський алфавіт.
Національний і релігійний склад. Населення на 38% складається з представників пуштунських племен, що розселені переважно у південно-східних та південних (прикордонних з Пакистаном) районах. Другі за чисельністю -- таджики (25%), що мешкають у північних та північно-східних районах. На північному заході проживають туркмени (3% населення), на півночі -- узбеки (9%). До нечисленних національних меншин (приблизно 20 етнічних груп) належать нурістанці, ваханці, киргизи, чараймаки, казахи, па-шаї, белуджі та ін. П'яту частину населення країни становлять кочові племена.
Більшість населення (99%) сповідує іслам. Приблизно 80% афганців належать до сунітів, шиїтами є хазарейці, перси, теймури, а також деякі гірські пуштунські племена.
Для країни у 2009 р. був характерний значний позитивний приріст населення (4,77%), народжуваність (47,02%о) набагато перевищувала смертність (20,75%о). Середня кількість дітей в однієї жінки -- 5,86, однак дитяча смертність є дуже високою (149,3%о). Тривалість життя чоловіків становить 42,7 року, жінок -- 43,1 року. На осіб віком до 15 років припадає 45% населення, від 15 до 65 років -- 53%, населення похилого віку (більше 65 років) -- лише 2%. Чоловіків у країні більше, що спричинено вищою смертністю серед жінок внаслідок низького рівня медичних послуг і поганих побутових умов.
По території країни населення розміщене нерівномірно. При середній густоті 31 особа/км2 у родючих річкових долинах густота населення перевищує 100 осіб/км2, а в посушливих південних пустелях вона ледве сягає 1 особи/км2. Основна маса населення мешкає у селах (82%). Понад 3 млн. осіб становлять кочівники-скотарі. Великих міст мало: Кабул (понад 1,5 млн. осіб), Кандагар (225 тис), Герат (177 тис), Мазарі-Шариф (130 тис), Дже-лалабад (58 тис), Кундуз (57 тис) [6, 127-128].
Ситуація на трудовому ринку країни несприятлива внаслідок великого безробіття (до 60%). 80% працездатного населення зайнято у сільському господарстві і по 10% -- у промисловості та сфері послуг.
Іслам залишається потужною чинністю в Афганістані, де майже все населення дотримується мусульманської віри. Приблизно 84 % жителів - суннити ханифитского користі. Однак серед хазарейцев багато шиїтів, є також громада исмаилитов. На території країни діє ряд великих суфийских орденів - Чиштийя, Накшбандийя й Кадирийя.
За сформованою традицією афганські жінки не мають права брати участь у суспільному житті. Спроби змінити ситуацію `зверху', що вживали перед Другою світовою війною, зустріли опір суспільства. В 1959 уряд призвало до добровільної відмови від носіння чадри в містах. Енергійні зусилля марксистського керівництва випливати шляхом емансипації стали однієї із причин масових хвилювань консервативно настроєного населення.
У районах, де талиби узяли гору, установлений твердий контроль за виконанням жінками традиційних норм поводження. В Афганістані закрилися школи для дівчинок, жінкам забороняється працювати поза будинком. Дівчини можуть навчатися тільки в одному Балхском університеті в Мазари-Шарифе.
Після Другої світової війни помітні позитивні зрушення відбулися в медичному обслуговуванні населення. У багатьох містах були побудовані лікарні й клініки, і упор був перенесений із профілактичної медицини (кампаній по боротьбі з малярією, віспою й тифом) на лікувальну. Однак система охорони здоров'я звалилася через бойові дії, і сучасний Афганістан має один з найвищих у світі показників дитячої смертності (15,6 на 1000 немовлят), украй низкою залишається середня очікувана тривалість життя (45 років).
Населення Афганістану живе переважно більшими родинами в селах. Переважають прямокутні в плані будинку із плоскими або куполообразними дахами, побудовані із сирцового або обпаленої цегли й обмазані глиною. Садиба обноситься стіною із сирцового цегли. У горах зводять також будови з каменю, а у великих містах з'явилися будинки сучасного типу. Кочівники возять із собою намети з вовняної тканини, що мають чотирикутну форму.
До традиційних блюд ставляться плов з м'ясом або овочами, смажене м'ясо (кебаб), борошняні вироби (ашак, або манти) і випікають у традиційних печах-тандурах прісні коржі. Значну частку в харчовому раціоні становлять овочі - томати, картопля, горох, морква й огірки. Більша частина населення не може собі дозволити регулярне споживання м'яса. Зелений або чорний чай, кисломолочні продукти, свіжі й сушені фрукти й горіхи також входять у повсякденний раціон.
Головні елементи костюма майже всіх етнічних громад Афганістану - довга, до колін і нижче, сорочка й щільно підперезані поясом широкі штани (камис). Поверх чоловіка надягають безрукавку із чотирма кишенями й застібкою й халат. Характер головного убору, наприклад чалми, тюбетейки або повстяний ковпак, нерідко відображає приналежність чоловіків до певної національної групи й географічного району. Багато хто відпускають бороду, особливо з тих пор, як талиби заборонили голитися.
Жінки в сільській місцевості носять довгу, вишиту по комірі сорочку з кольорової бавовняної тканини й довгі, до щиколоток, штани. Жінки із середовища кочівників поверх сорочки надягають кілька широких спідниць. Жінки носять срібні прикраси із сердоліком і лазуритом, намиста й намиста з монет [6, 130].
В афганців звичайні більші родини. Родинні відносини створюють тло для прояву соціальної, економічної й політичної діяльності. Шлюби, і сестрами, що укладають часто між двоюрідними братами, як правило, організують старші у своїх родинах жінки. При сватовстве й заручинам домовляються про калим, придане й устрій весільного бенкету. Розлучення трапляються рідко.
1.4 Адміністративно-територіальний устрій
У квітні 1979 р. було проголошено Демократичну Республіку Афганістан (ДРА), після чого розпочалася громадянська війна, а наприкінці 1979 р. до країни був уведений `обмежений контингент' радянських військ для підтримки прорадян-ського уряду ДРА. Внаслідок військових дій проти афганської військової опозиції загинуло майже 15 000 радянських солдат. Після виводу радянських військ з Афганістану у 1989 р. війна між урядом та моджахедами продовжувалася. Відтак у 1992 р. влада перейшла до опозиційних угруповань, що спричинило нові міжусобні збройні зіткнення. У 1994 р. група студентів релігійних навчальних закладів спільно з моджахедами (талібами), яких підтримували з Пакистану та Саудівської Аравії, захопили м. Кандагар, а у вересні 1996 р. -- м. Кабул. У 2001 р. таліби взяли під свій контроль приблизно 90% території країни. Керівництво вони здійснювали згідно із законами шаріату: жінкам заборонялося навчатися та працювати поза домом, чоловіки мали відрощувати бороду, жінки -- носити чадру, розваги заборонялися тощо. Країну було доведено до масштабної гуманітарної катастрофи, мільйони її громадян були змушені залишити батьківщину. Після підтримки талібами восени 2001 р. атаки ісламських фундаменталістів на Нью-Йорк та Вашингтон США були змушені розпочати військову операцію зі знищення режиму талібів і встановлення демократії в Афганістані.
Кабул -- одне з найдавніших міст Центральної Азії. Вперше згадується про Кабул у Рігведі (давньоіндійське зведення гімнів II тис. до н. є.). У 1221 р. Чингисхан до підвалин зруйнував Кабул. У XVI ст. його захопив син Тимура, а в 1738 р. -- перський правитель Надир-Шах. Столицею Афганістану Кабул став у 1773 р., після заснування Афганської держави. З 1919 р. Кабул -- столиця незалежного Королівства Афганістан, а з 1973 р. -- Республіки Афганістан. У давнину через Кабул пролягала знаменита караванна дорога -- Великий Шовковий шлях. У місті діє аеропорт міжнародного значення. Усі основні промислові підприємства зруйновані під час громадянської війни. Більшість з них (автоскладальні, будівельні, металообробні, харчові) були побудовані завдяки фінансовій і технічній допомозі СРСР (див.додаток 3).
У старій частині міста розташовані старовинна фортеця Бала-Гіссар (приблизно V ст.), мавзолей Бабура, базар Чар-Чатта (Чотири Аркади, XVII ст.), мечеті Мас-джиді-Шахі-до-Шамшіра та Пулі-Гішті; у новій -- площа Пуштуністан і палац `Арк' (1883).
На початку 2001 року здавалось, що таліби стануть повноправними господарями Афганістану. Єдиною перешкодою до повного контролю талібами території країни стала Панджерська долина, де закріпився талановитий таджицький командир Ахмад Шах Масуд, який, як вважається, фінансував свою армію завдяки збуванню наркотиків у Центральній Азії та Російській Федерації. Одіозний польовий командир Достум змушений був тікати до Туреччини, коли війська `Талібану' захопили місто Мазарі - аль Шаріф [5, 128].
На вершині своєї влади таліби контролювали 95 відсотків території Афганістану. Вони проголосили `Ісламський емірат Афганістан', який визнали лише три країни світу - Пакистан, Саудівська Аравія та ОАЕ. Здавалось, що останнього удару `Північному Альянсу' завдало вбивство двома арабами-терористами 9 вересня 2001 року лідера Альянсу Ахмад Шаха Маруда, які під виглядом журналістів з'явились у його таборі, пронісши у відеокамері бомбу. Вона здетонувала, внаслідок чого Афганістан лишився без свого найбільш харизматичного лідера.
Встановивши свою владу в Афганістані, рух `Талібан' за короткий проміжок часу зумів налаштувати проти себе практично всіх своїх сусідів, а також населення власної країни, США та ООН. Страта іранських дипломатів, збільшення посівів опійного маку, незважаючи на лицемірну офіційну заборону його вирощувати, переслідування жінок і нав'язування середньовічних звичаїв населенню, підготовка в численних таборах терористів та переховування на контрольованій талібами території міжнародних злочинців перетворили `Талібан' на найбільш одіозний режим сучасності в очах світової спільноти.
Зокрема, за прикладом Саудівської Аравії було створено Міністерство моралі, доброчинності та придушення пороку, завданням якого був нагляд за поведінкою афганців. Для забезпечення `чистоти' ісламу заборонялось телебачення, музичні й танцювальні програми, азартні ігри та спортивні змагання. Таліби висунули власну філософію, якою визначалось місце жінки в афганському суспільстві та економічній системі країни. Згідно з нею, найпершим обов'язком афганської жінки було виховання наступних поколінь правовірних мусульман. Тому жінкам заборонялось працювати за межами власних будинків, набувати знань у змішаних класах та виходити на вулицю без одягу (чадри та бурки), який би повністю закривав їх від поглядів чоловіків. Оскільки тривалі війни перетворили саме жінок, через загибель багатьох мирних афганців, на головну рушійну силу економіки країни, така політика вела до краху. Більше того, вона викликала гострий осуд ООН, яка розцінила це як грубе порушення основних прав людини.
Чоловікам же було нав'язано такі `нововведення', як бриття голови та відпущення бороди, обов'язкову участь в публічних молитвах п'ять разів на день та примусове носіння шальвар - камізу (традиційного афганського одягу, що складався з довгих шароварів та сорочки до колін). Щоденне зганяння чоловік на публічну молитву повністю паралізувало ділове життя в великих містах Афганістану, торгівці несли великі збитки, всі були вкрай незадоволені варварськими заходами нової влади.
Відом
Проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку Афганістану курсовая работа. География и экономическая география.
Реферат: Множественность преступлений 4
Реферат по теме Достижения селекции
Курсовая работа по теме Банковская система, ее элементы и важнейшие свойства
Римская Империя Реферат
Курсовая работа по теме Анализ экономической деятельности ОАО 'Спартак'
Заявление На Участие В Декабрьском Сочинении
Антимонопольное Законодательство Рб Реферат
Реферат Реабилитация После
Реферат по теме Материальное стимулирование: понятие, особенности, проблемы
Реферат: Цех производства пивных дрожжей
Реферат: The Awakening Essay Research Paper Kate Chopins
Контрольная работа по теме Русская философия о смысле жизни
Забвению Не Подлежит План Сочинения
Контрольная работа: Лесная таксация и лесоустройство
Развитие Творческих Способностей Детей Дипломная Работа
Дипломная работа по теме Влияние специальной физической подготовки в занятиях спортивным ориентированием на совершенствование выносливости
Составление Заявки На Товарный Знак Реферат
Курсовая Работа База Данных Автосервис
Реферат: Международная защита социально-экономических и культурных прав и свобод человека
Курсовая работа по теме Побои как самостоятельный состав преступления
Финансовый контроль: сущность и виды - Бухгалтерский учет и аудит реферат
Учет основных средств - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Популяция, как форма существования вида. Его основные критерии - Биология и естествознание презентация