Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі) - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі)

Поняття, характеристика та правове регулювання особистих немайнових прав, основні їх форми. Зміст відмінності правового захисту від правової охорони. Колізійне регулювання особистих немайнових прав у міжнародному приватному праві України й Польщі.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Розділ I. Загальна характеристика особистих немайнових прав
1.1 Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав
1.2 Немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи
1.3 Немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи
Розділ II. Захист особистих немайнових прав у цивільному праві України
2.1 Відмінність правового захисту від правової охорони
2.2 Поняття захисту особистих немайнових прав
2.3 Особливості захисту особистих немайнових прав
Розділ III. Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі)
3.1 Поняття особистих немайнових прав в Україні й Польщі
3.2 Колізійне регулювання особистих немайнових прав у міжнародному приватному праві України й Польщі
3.3 Проблеми колізійного регулювання особистих немайнових прав
правовий немайновий особистий міжнародний
Актуальність теми дослідження. Цивілізоване суспільство не можливо уявити без наявності певних прав і свобод кожного його учасника, що забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав.
В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист.
Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.
Метою даної курсової роботи є висвітлення питання цивільно-правового захисту особистих немайнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, проблеми, пов'язані з такою реалізацією, а також можливі шляхи їх подолання.
Основними завданнями для розкриття мети роботи стануть:
- визначення сутності особистих немайнових прав;
- характеристика особливостей захисту особистих немайнових прав;
- порівняльна характеристика правового захисту і правової охорони;
- характеристика основних способів захисту особистих немайнових прав;
- аналіз реальних проблем, які стосуються недосконалості правового режиму захисту цивільних прав громадян, а також вивчення можливих шляхів їх подолання.
Для того, щоб розглянути поставленні питання потрібно керуватися діючою нормативно-правовою базою з цих питань. Перш за все це Конституція України, Цивільний кодекс України, інші нормативні акти, а також різні підручники, написані компетентними спеціалістами у цій галузі.
Методом дослідження є сукупність способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб'єктів у даній сфері.
Предметом особистих немайнових прав є життя, здоров'я особи, особиста недоторканість, інтелектуальна власність та інше.
Наукове підґрунтя. Для написання курсової роботи підґрунтям є праці М.І. Панченка, О.І. Шундрика, В.В. Копєйчикова, а також Конституція України та Цивільний кодекс України.
Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.
РОЗД ІЛ I . ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ
1.1 Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав
Особисті немайнові права - права, які довічно належать кожній фізичні особі від народження або за законом, юридичній особі з моменту державної реєстрації (крім тих, які за своєю природою притаманні тільки людині), тісно пов'язані з ними та не мають економічного змісту [18, c.279].
Цивільним законодавством регулюються особисті майнові та немайнові відносини. Отже, особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом у повному обсязі без будь-яких обмежень. Права і свободи людини, на які держава не може посягати, забезпечують кожній особі можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя.
Особисті немайнові права досить неоднорідні та є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на свободу зборів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом. Право на вибір прізвища подружжям при реєстрації шлюбу, право на вибір місця проживання, роду занять кожним із подружжя, право на виховання дітей та інші регулюються сімейним правом.
Але є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припинені на підставі правочинів або інших юридичних дій. Вони належать кожній фізичній особі від народження або за законом і не мають економічного змісту. Ці права тісно пов'язані з фізичною особою, і вона не може відмовитися від них, а також не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно [17, c.129].
Взагалі, предметом цивільного права складають дві групи відносин:
1) майнові відносини (відносини власності та відносини товаро- і грошообігу);
2) особисті немайнові відносини, які у свою чергу можна поділити на:
- особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими відносинами. Ними є відносини, у які вступає особа, реалізуючи свої права на життя, охорону здоров'я, особисту недоторканість, сім'ю, ім'я, особисте життя та його таємницю, свободу пересування тощо;
- особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими відносинами. До цих відносин належать такі, що виникають у сфері інтелектуальної власності (наприклад, пов'язані із правами інтелектуальної власності на: літературний, художній та іншій твір; винахід, корисну модель, промисловий зразок; комерційне найменування; торговельну марку; комерційну таємницю) [16,c.412].
Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:
1) утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами;
2) мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів - немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканість, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;
3) мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповноваженою особою, а всі інші стосовно неї і з приводу цих прав є зобов'язаними особами.
Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Особисті немайнові права особи здійснюються самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також неповнолітній фізичних осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених Конституцією України, Цивільним кодексом та законами України, можливе лише у випадках, передбачених ними.
Для забезпечення здійснення особистих немайнових прав органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, підприємства, організації, їх працівники, окремі фізичні особи зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.
Таким чином, особисте майнове право - це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості.
1.2 Немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи
Права, що забезпечують природне існування фізичної особи - права, які забезпечують фізичну і психічну цілісність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканості, право на донорство, на сім'ю, на опіку або піклування, на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо) [18, c.279]
Право на життя і охорону здоров'я означає юридично забезпечену можливість фізичної особи вимагати до суду припинення будь-яких дій, якщо вони погрожують здоров'ю або життю. При цьому норми цивільного права можуть бути застосовані не лише після того, як шкоду здоров'ю вже заподіяно, а й тоді, коли є небезпека, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності. Тому це має велике попереджувальне значення. Зміст права на життя і охорону здоров'я включає такі правила:
- фізична особа не може бути позбавлена життя. Здоров'я забезпечується власним відповідальним ставленням особи до нього, а також системою діяльності державних та інших організацій, що передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами;
- медико-біологічні та інші дослідження й експерименти, що є небезпечними для життя, можуть проводитися лише щодо повнолітньої особи і за її згодою;
- забороняється задоволення прохання особи про припинення її життя, а стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої особи;
- здоров'я є станом духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад;
- штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. Перелік обставин, що дають право переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичним та соціальним показниками, визнається законом;
- повнолітня жінка має право за медичними показниками на штучне запліднення та імплантацію зародка;
- особа, яка звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я;
- медична допомога особі, яка досягла 14 років, надається за її згодою;
- повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування;
- забороняється надання за місцем праці або навчання інформації про діагноз та методи лікування особи;
- у разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;
- особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката - для захисту своїх прав, а також священнослужителя для відправлення релігійного обряду.
Складним і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна сказати, що життя - це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біосоціального організму. Життя є триваючим процесом, а тому важливе значення має визначення моменту появи життя і моменту його припинення. Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридичне значимих фактів та їх правовими наслідками. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи.
Право на свободу та особисту недоторканість означає юридично забезпечену можливість фізичної особи без перешкод розпоряджатися собою на власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, які обмежують особисту свободу, та вимагати до суду припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу, зокрема свободу приміщення, свободу обирати рід занять та ін.
Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найважливіших прав людини. Відповідно до цього права, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. Особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Шкода, завдана фізичній особі такими діями, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Відшкодуванню також підлягає моральна шкода.
Не допускається фізичне покарання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних.
Взяття органів (тканин) з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.
Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля означає юридично забезпечену можливість фізичної особи на безпечні, сприятливі умови праці, проживання, навчання, на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, та вимагати до суду відшкодування заподіяної шкоди й заборони господарської та іншої діяльності, яка завдає шкоди довкіллю.
Кожна особа має право на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян. Діяльність суб'єктів, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Шкода, заподіяна такою діяльністю, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування й відновлення здоров'я та витрати, пов'язані зі зміною місця проживання, професії, а також не отримані прибутки за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, та інші витрати та не одержані прибутки громадян, пов'язані з погіршенням стану довкілля.
Екологічна інформація є відкритою, засекречувати її заборонено.
Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), а також на належні, безпечні та здорові умови праці, проживання, навчання тощо.
Право на донорство означає юридично забезпечену можливість фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин. Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Особа має право дати письмову згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті або заборонити його. Члени сім'ї донора мають право знати ім'я фізичної особи реципієнта.
Право на сім'ю означає юридично забезпечену можливість незалежно від віку та стану здоров'я фізичної особи мати сім'ю і заборону бути проти її волі розлученою з сім'єю, крім випадків, передбачених законом. Особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має право втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Право на сім'ю закріплено у ст. 291 ЦК України: фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю[3]. Частина 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначають сім'ю природним і основним осередком суспільства та держави [12,13]. Конституція України у ст. 51 проголошує: "Сім'я, дитинство, материнство батьківство охороняються законом." [1].
Ст. З Сімейного кодексу України ви значає сім'ю первинним та основним осередком суспільства і вказує на те, щі сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом мають взаємні права та обов'язки. Право особи на сім'ю визначено у ст. 4 Сімейного кодексу України і включає: право на створен ня сім'ї; право кожної особи на проживання в сім'ї; право кожної особи на пова гу до свого сімейного життя [5]. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фі зичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України) [1].
Право на опіку або піклування означає юридично забезпечену можливість фізичної особи, що є малолітньою, неповнолітньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, мати опікуна або піклувальника. Дієздатка фізична особа, що є немічною за станом здоров'я, має право на призначення їй помічника, яке здійснюється органами соціального захисту відповідно до закону.
Дітям, яким виповнилося 10 років, надається право вибору опікуна, а особи, яким виповнилося 14 років, за винятком недієздатних, мають право на вибір піклувальника [17, c.135-138].
1.3 Немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи
Право на ім'я забезпечує правову індивідуалізацію особи. Право на власне ім'я надає його носієві юридично забезпечену можливість мати з моменту народження певне ім'я, вимагати від оточення, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям чи привласнювати його. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
Ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину або адміністративної провинності, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання чинності, відповідно, вироком суду чи постановою адміністративного органу. Ім'я потерпілого від правопорушення, а також ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути обнародуване чи використане іншими особами лише за його згодою.
Особа, якій виповнилося 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я. Ім'я по батькові може бути змінене у разі зміни батьком свого імені. Прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
Право на честь, гідність та ділову репутацію є юридично забезпеченою можливістю фізичної особи вимагати від оточення осіб утриматися від будь-яких дій, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію.
Честь і гідність - це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі. Кожен має право на повагу до його гідності, честі та право на недоторканість своєї ділової репутації.
Честь - це певна соціальна оцінка фізичної особи, яка визначається вчинками, професійною діяльністю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя.
Гідність - це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Є певні об'єктивні критерії при визначенні честі та гідності, які підлягають оцінці на предмет їх порушення чи не порушення.
Ділова репутація - суспільна категорія, дуже близька до честі та гідності. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей фізичної особи.
Фізична особа, людська гідність, честь або ділова репутація якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися для захисту з позовом до суду.
Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла особи, що померла, а також до місця поховання особи. У разі глуму над тілом особи, що померла, або над місцем її поховання, члени сім'ї, родичі мають право на компенсацію завданої їм матеріальної і моральної шкоди.
Право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю означає, що кожна фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомитись із ним інших осіб. Обставини особистого життя особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, підтвердженні вироком, рішенням (постановою) суду.
Право на інформацію і на особисті папери дає фізичній особі змогу відповідно до закону шукати, одержувати та поширювати інформацію. При поширенні інформації особа зобов'язана переконатися в її достовірності. Вважається, що інформація, яка подається посадовою службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи чи органи місцевого самоврядування), є достовірною. Особа, яка поширила таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.
Збирання, збереження, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається.
Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною таємницею юридичної особи.
Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записки, особисті архіви, матеріали тощо) фізичної особи є її власністю. Кожному надається свобода у створенні, веденні та накопиченні особистих документів.
Право на особисті папери дає особі змогу не допускати третіх осіб до особистої документації. Цьому праву відповідає і обов'язок оточення утримуватися від отримання інформації, що міститься в особистій документації особи.
Особа, якій належать особисті папери, може усно або письмово розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі на випадок своєї смерті. Ознайомлення з особистими матеріалами, їх використанням, у тому числі шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи.
Право на місце проживання і на недоторканість житла. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усиновителів).
Житло особи є недоторканним. Це правило ґрунтується на Конституції України (ст. 30), у якій встановлено, що ніхто не має права без вмотивованого рішення суду увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому [1].
Відповідно до права на недоторканість житла, уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким способом вторгненню у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо зазначених у законі. Це означає, що ніхто не вправі вказувати особі, як вона має право поводитися у своєму житлі, як організовувати свій побут тощо.
Закон встановлює низку винятків, коли можливе проникнення у житло третіх осіб поза волею особи, яка там проживає. Зокрема це може бути: пожежа, вибух газу, профілактичні роботи з контролю за газовим обладнанням, обшук за рішенням суду та ін.
Особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом або договором.
Право на вибір роду занять і на пересування означає, що фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці, а сама має право на вибір та зміну роду занять. У випадках, встановлених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне пересування по території України і вибір місця перебування. Особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.
Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
Військовослужбовці строкової служби, а також особи, які відбувають альтернативну службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.
Право на свободу об'єднань і на мирні зібрання означають, що фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Законом, статутами об'єднань громадян можуть встановлюватися вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або його членом. Належність чи неналежність особи до об'єднання не є підставою обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.
Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збориЮ конференції, засідання, фестивалі тощо. Органи державної влади можуть заборонити або припинити проведення зібрань, якщо вони порушують громадський порядок, створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб, відповідно до закону.
Право на таємницю кореспонденції дає змогу фізичній особі перешкоджати третім особам у доступі до власного листування, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.
Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила кореспонденцію, і адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування потрібна її згода.
Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Охороняючи інтереси особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва, Цивільний кодекс України визначає, що фотографія, твір мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою близьких родичів. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії,іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана близькими родичами, які повинні відшкодувати витрати особі, що здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору.
Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Після смерті такої особи її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків [17, c.139-144].
РОЗДІЛ II . ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
2.1 Відмінність правового захисту від правової охорони
Правовий захист нерозривно пов'язаний з правовою охороною. Проте, це різні категорії, різниця між якими визначена в законодавстві.
Вирішуючи проблему змісту правового захисту переважна більшість юристів дійшла висновку про те, що при цьому слід розмежовувати поняття «правовий захист» і «правова охорона», вкладаючи в них різний зміст. На їх думку, правовий захист є лише складовою частиною правовою охороною, до якої мають включатися лише засоби, пов'язані з реалізацією особи права на захист.
Так, З.В. Ромовська вважає, що призначенням правової охорони є регулювання суспільних відносин на першому етапі, та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, а правовий захист - лише результат реалізації особою права на захист. Також автор звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає в себе систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення.
Я.М. Шевченко вважає, що «поняття охорона включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також заходи спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення и оспорювання їх, а саме - захист (охоронні норми)». Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою астиною правової охорони.
Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки.
Завершуючи огляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзначити чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є принцип забезпечення непорушності та здійснення цивільних прав, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.
У доктрині сучасного цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.
Враховуючи немайнов
Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі) курсовая работа. Государство и право.
Реферат по теме Водород и его свойства
Дипломная работа по теме Особенности физической реабилитация при ожирении I-II степени у женщин
Контрольная Работа По Английскому 10
Отчет По Практике Образец Заполнения
Курсовая работа по теме Учёт расчётов с поставщиками и подрядчиками
Комплексный Экономический Анализ Материальных Ресурсов Курсовая
Реферат по теме Контрреформація і католицька церква
Курсовая работа по теме Формування культури здоров'я студентів у навчальному процесі університету
Биг Эсс Матюр
Сочинение По Тексту Нагибина О Малой Родине
Реферат: Татарстан - республика химии
Курсовая работа по теме Учет материальных ценностей на складе и в бухгалтерии
Реферат: Историческая школа
Реферат: Живописное искусство Германии  . Скачать бесплатно и без регистрации
Культурные Традиции Семьи Сочинение
7а Контрольная Работа По 3 Юниту Кауфман
Реферат: Santa Anna Antonio Lopez De Essay Research
Реферат: Гастроинтестинальные гормоны. Скачать бесплатно и без регистрации
Канализационная Станция Перекачки Расчет Курсовая
Цунами Сочинение На Английском С Переводом
Чи сумісні спорт та алкоголь? - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат
Малые озера и реки Сибири - География и экономическая география реферат
Основные операции с недвижимостью - Государство и право дипломная работа