Проблематика дитячої праці: український розріз, сучасна актуалізація та марксистський аналіз

"Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання". В.О. Сухомлинський

 Дитяча праця існує так само давно, як і праця звичайна. Адже ще первісні люди навчали своїх дітей певним умінням перетворювати природу шляхом праці, щоб молоде покоління опановувало матеріальну культуру минулого і тогочасного. Але праця праці різниця, оскільки об'єктивні умови цього заняття можуть кардинально різнитись.

 Наприклад:

дитина (до 12-14 років) важко працює на шкідливому виробництві з малою оплатою роботи та не нормований час;

або навпаки — підліток (15 – 17 років) має легку роботу в хороших умовах з гідною заробітною платою та чітко обмежений час і тд. , і тп.

Випадки бувають дуже різні. Перший приклад ми вірогідніше побачимо в бідних країнах, другий — в багатих.

Тепер розгляньмо ситуацію саме в Україні.

Якби не хотілося хаяти наше трудове законодавство, але юридично дитяча праця доволі захищена і обмежена.

Майже всі названі вище пункти регламентовані, а саме: вік, складність праці, умови, кількість годин.

Тобто де-юре все добре, бо якщо ти сумлінно вчишся і в тебе є бажання працювати, то, здається, чому б ні. Але якщо ми спускаємось на землю, від теорії до практики, то бачимо ситуацію де-факто.

Що ж ми маємо? Оскільки держава сама не є роботодавцем для неповнолітніх "стаханівців", тоді бажаючим потрібно шукати роботу в бізнесу. Тут і криються основні підводні камені. Майже нереально знайти "білу" (офіційн) роботу!

Що це означає? Це значить, що в більшості випадків працювати дитина буде не офіційно, і фактично позбавлена тих гарантій, котрі прописані в законі. Отже, якщо роботодавець таки погодиться на неповнолітнього робітника, то цю дитину очікує сюрприз. Так як роботу знайти доволі не просто, то виникає ситуація, коли власник бізнесу може прямо диктувати будь-які умови, і рідко, коли дитина зможе відповитись, якщо звісно не хоче втратити роботу. Звісно мова не йде про прямі знущання, хоча не виключаю, що і такі ексцеси могли мати місце. Перш за все мається на увазі економічна експлуатація. Ненормований робочий графік, мала платня, важкі умови праці. Іноді все це трапляється поодинці, а іноді і одразу.

За прикладами я далеко ходити не буду, і розповім про кілька випадків, з якими стикалися мої респонденти, намагаючись заробити копійку в ранньому віці. Переповім їх короткі розповіді на правах анонімності.

Перша історія буде про підлітків, які працювали в компанії, що займається влаштуванням банкетів, свят і різних заходів, що зазвичай влаштовують для багатіїв. Якщо коротко описати їх день, то це від 12 до 16 годин на ногах. Спершу їх привозять на місце, де потрібно розвантажити фургон з речами для банкету, потім це все розкласти на місці, засерверувати столи, підготувати бар і очікувати гостей. Нюансом було те, що за всесь час роботи вони могли, навіть, і крихти хліба в роті не побачити, хоча таке і траплялось рідко. Максимум, що вони могли собі дозволити, це тишком-нишком потягнути щось з барського столу і жадібно з'їсти це за ширмою з брудним посудом, якщо звісно не хотіли ритись в недоїдках з брудних тарілок. День проходив в постійному русі, від столу до столу. Забирати у панів брудний посуд і недоїдки, приносити чистий, стояти на барі, розливаючи ріки дорогих вин, віскі і шампанського. Потім все потрібно було прибрати, знову завантажити у фургон і на цьому робочий день закінчувався. Гроші, які вони за це отримували здавались їм величезними. Платня була від 100 до 120 гривень за годину роботи. День приходить майже однаково у всіх, хіба змінюється місце і, що найголовніше, час роботи. Кілька разів бувало таке, що вони працювали по 14-16 годин, після чого попадали додому на кілька годин сну (десь 2-4 години), і потім знову їхали на наступну зміну. В святкові та ажіотажні дні, такий марафон міг тривати кілька діб.

Гроші по міркам підлітків вони отримували чималі, але чи зрівняються ці копійки з тими статками, які витрачаються на ці бенкети, з тим скільки отримує сама компанія, і насамперед з тим виснаженням організму??? Питання риторичне...

Пощастить, якщо подібне випаде на вихідні, коли немає навчання. Нерідко їм доводилось йти з уроків, видумуючи різні причини, для того, щоб попасти на роботу і щоб її не отримав хтось інший.

Їх випадок демонструє наднормовість праці, до якої вдається бізнес, щоб озолотитись і отримувати все більші прибутки.

Також хотілося б зазначити, що робота в цій і подібних компаніях мало чого може навчити дитину, максимум, якщо пощастить, трошки попрактикуєшся в комунікації з людьми, тож назвати це трудовим вихованням язик не повернеться.

Іншому респонденту довелось працював зовсім у іншій сфері. Він був помічником майстра на СТО. Доволі важко працюючи, отримував він лише 100 грн в день за 6-8 годин роботи.

Ця ситуація демонструє взагалі майже дармову працю, адже це більш ніж у два рази менше за мінімальну заробітну плату, навіть якби він працював 4 тижні на місяць та 7 днів на тиждень.

У висновку варто, сказати, що, мабуть, подібних історій можна розповісти тисячі, вони будуть чимось різнитись, але спільним у них є схоже становще працівників. Звісно, це не зрівняється з майже рабськими умовами праці та надекспуатацією дітей в найбідніших країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Але все ж ми маємо величезну прірву між юридичними нормами і реальністю.

Особливо треба відмітити саме тривалість робочого дня, 8 годин, які ще 100 років тому були вибороті кров'ю і потом мільйонів робітників з усього світу, цинічно порушуються.

Платня десь більша, десь менша, але в більшості випадків є доволі низькою відносно витрачених на роботу ресурсів організму.

Хтось йде на роботу, що допомогти батькам і поліпшити матеріальне забезпечення сім'ї.

Хтось, не бачить сенсу в навчанні у школі і вважає, що краще він буде ходити на роботу вже з малечку і потім, якщо буде добре працювати, то обов'язково стане мільйонером.

Мотивація у всіх різна, але єдине залишається загальним для всіх і найжахливішим — дітям і те за радість. Їм здається, що таке становище це нормально і що так воно і має бути...

Все сказане до цього про дітей, також стосується і дорослих, повнолітніх громадян нашої країни, котрі позбавлені базових трудових прав, зазнають надекспуатації та живуть в бідності, працюючи на кількох роботах, понаднормово і за копійки. В той час, як паразити на тілі суспільства сосуть кров з робочого люду, привласнюючи собі результати їх праці.

 Вирішити ж це можливо тільки після докорінної зміни суспільного устрою. Основним бенефіціаром від праці народу повинен бути сам цей трудовий народ. І діти зможуть працювати, не тому що їх винудила потреба в покращенні свого матеріального становища, а, використовуючи працю, як трудову терапію, для того, щоб навчитись чогось нового, звикати самовіддано працювати на благо всього суспільства, вчитись працювати командою. Адже основним обов'язком дитини, як члена суспільства, є засвоєння тих теоретичних і практичних знань, що накопичило людство за всю свою історію, для того, щоб в подальшому використовувати їх на благо цього ж суспільства.