Про здатність використовувати

Деякі з нас люблять казати, що, звертаючи зі шляху, оминути перепону і потім повернутися до початкового курсу – неправильно, оскільки так можна згубити сам шлях. Це частково правильно, бо в будь-якої дороги, навіть метафоричної чи ідейної є побічні стежки або взагалі перехрестя. Це означає, що багато хто, звершувши на обхідний шлях, губить головну дорогу і більше ніколи не може повернутися до бажаного, і зрештою намагається знайти обхідну до обхідної, потрапляє в болота і виходить зовсім не до тієї мети, котру уявляв. 

Це звісно метафори, але правда в тому, що без достатньо орієнтованого та розумного супровідника (або дуже добре сформованого плану) - цю гору не обійти? А що якщо…

Чому в умовах задачі нема того, що перепону не можна обійти з повітря, або зробити тунель під нею? Бути наприклад у величезній буровій установці і пробурити собі шлях навпростець? Це суперечить аморфним соціальним законам? А що вони є? Кожен сам обирає шлях і найнеочікуваніше може виявитися успішним!

Уявімо, що бурова установка - це ваш ворог, якого можна використати? Звучить смішно і дивно, але ворог може бути чудовим інструментом для досягнення власних цілей, якщо ви розумніше, хитріше та здатні краще пристосуватися до нових умов ніж він сам.

Але ви знову можете мені заперечити, сказавши, що Аристократ духу обирає шлях до смерті перед обличчям ворога, що він може діяти лише прямо і відкрито. Але сучасні Аристократи духу цілком спокійно і з тією ж метою використовують підлу, ницу та безчесну з погляду своїх попередників вогнепальну зброю, при цьому залишаючись лицарями свого часу (власне стара аристократія тому й виступала проти вогнепальної зброї, адже вона посувала майстерність на задній план, включаючи значний елемент випадковості). Більш того, натхненники націоналізму стверджували, що відкритими потрібно бути лише з соратниками, а з ворогом боротися усіма можливими способами, гребуючи хіба тими, що можуть нашкодити руху. І це правильно, адже ворог і сам дістане інформацію про вас, якщо дуже захоче, але класти цю їжу до його рота власними руками – не обов'язково. Тож, у поводженні з ворогом варто демонструвати свою винахідливість і жагу до життя.

Але варто оцінювати і самого себе, і ворога, і те, з чого він, так би мовити, складається.

Ще Фрідріх Ніцше писав про те, що ворогом має вважатися те, що ти поважаєш, що хочеш перевершити аби воно стало твоїм другом, але, наразі з яким ти знаходишся і контроверсійних стосунках. Ворог - це супротивник, до його ти можеш відчувати повагу. Все інше - лише тимчасове непорозуміння. 

Все це означає, що в цьому контроверсійному протистоянні може отримати перемогу не стільки той, хто отримає перемогу фізичну (навіть смерть супротивника може бути лише частиною його плану для здійснення своєї мети, до якої він підводив тебе, - як от перетворення його самого на героя в очах мас), а стільки той, хто зможе керувати супротивником у власних цілях та змушувати супротивника грати за твоїми правилами у його ж грі.

Для прикладу, можна навести приклад того, як Православна Церква України разом з Фондом “Відродження” створили притулки для жертв домашнього насильства. Здавалося, на перший погляд ПЦУ прогнулося під свого ідейного супротивника, визнавши його зверхність. Проте, реально церква виграло від того більше, оскільки наголосила на тому, що Господь завжди прийме, захистить та втішить, що аж ніяк не корелює з уявленнями постмодерністів про злу ретроградну церковну общину.

Втім, не треба забувати про свої реальні розміри та можливості, бо для кожного інтригана знайдеться ще більший інтриган, якому буде достатньо вказати на вас пальцем. Тому інтриги повинні відповідати або розмірам або реальному впливу або реальній можливості здобути це. Найкращий спосіб – знати ворога, що, на жаль, часто ігнорують сторони сучасного соціального конфлікту. Ми наштовхуємося на насмішки та стереотипне ставлення до опонента, або навпаки, переоцінюємо його небезпечність, вивчаємо ззовні, а не зсередини і так ніколи не зможемо подолати. Що, до речі, свідчить про деконструйованість усіх учасників, адже жоден із них в реальну боротьбу не вступає. 

Зараз ворога легше подолати, коли він єдиний і видимий, аніж коли він аморфний і складається з тисяч невидимих одиниць, частина з яких може навіть видаватися дружніми. Для такого супротивника простіше буде перенаправити його колосальну енергію туди, де він не нашкодить, а ще й буде корисним.

Проте… не все одразу, тож у нашому проміжному підсумку, ми доходимо до того, що справжньою боротьбою в сучасних умовах (коли середньостатистичні люди не можуть просто збитися в купу і перебити одне одного) є боротьба інтелектуальна, вміння дослідити, зрозуміти і використати опонента для досягнення власних цілей, бути максимально обережним, бо перемога – результат ювелірної роботи, а не грубої сили.