Про тягар влади

Знаєте, чим була насправді погана династична монархія? Влада передавалася за ознакою кровної спорідненості, при тому ігнорувалися особисті здібності та бажання. Вважалося, що людину можна навчити добре правити. Однак, можливо було лише навчити її розуміти, що це означає. Тобто, що правитель має забезпечувати народ добробутом або принаймні робити так, щоб його не ненавиділи. Проте не можна її навчити все це відчувати. 

В результаті з’являлися люди, котрі мозком розуміли, що вони повинні робити, але або ставилися до цього як до надмірного тягаря, або взагалі не виконували, якщо їх власні бажання переважали. Звідси і вийшло, що хороший монарх = нещасний монарх, оскільки він постійно змушений щось робити, обмежувати свою свободу, не піддаватися спокусам. Люди не люблять просто страждати, а тим більше, страждати заради інших людей, тому, коли влада почала передаватися через вибори – охочих бути хорошим правителем, що не краде гроші з бюджету та не експлуатує народ, було не так вже й багато. Особливо серед тих, хто реально отримав владу. 

Тим не менш, виборність керівних посад зробила хорошу справу: вона дала змогу поборотися за право на владу навіть тим, хто не належав до аристократії. Так, не всі повинні лізти в питання управління державою, але ті хто хоче – повинні вміти правильно ставитися до цього. Так, влада це інструмент, але не лише. 

Якщо людина ставиться до цього інструмента, як до чогось надмірно важкого, того, що несе їй страждання – вона або піддасться спокусі, або передасть у майбутнє, що їй було погано. Це як у статті про вищу освіту, що її ви можете прочитати тут. Вона повинна природно сприймати обмеження як щось таке, що є нормальним і цілком комфортним для неї, себто, не докладати зусиль, аби терпіти владу. 

До речі, у 20 столітті було багато як демократичних, так і недемократичних прикладів приходу до влади таких людей. Звісно, не всі вони закінчили кар’єру успішно, проте вони не ходили і не розповідали першому зустрічному про те, що все це дуже погано і обмежує.