Про рішення ЄСПЛ  45581/15

Пам’ятаєте, ми обіцяли зробити розбір рішення ЄСПЛ, яке було гучно назване як «ЄСПЛ визнав, що автор допису може бути покараний за коментарі інших людей під його постом»?

Ми додали посилання, проте, цілком зрозуміло, що далеко не кожен знає французьку на такому рівні і хоче займатися перекладом такого великого тексту. Все ж це час, який може бути витрачений на більш корисну роботу, що відповідає принципу фаховості: коли людина займається тією роботою, яка відповідає її фахові і очікує від людей іншого фаху допомоги і пояснення роботи, що належить до їх сфери компетенції.

Орієнтуватися лише на фабулу та рішення у справі – дуже страшна річ. Уявіть, що ви читаєте фабулу справи.

22 липня 2020 року близько 23:15 у лісі було помічено підозрюваного у вбивстві малолітньої дитини. Свідок вигулював свого собаку, коли у світлі телефонного ліхтарика помітив біля дерева чоловіка, що стискав дитину в неприродній позі, зігнувшись. Свідок спробував наблизитися до незнайомця аби дізнатися, що відбулося, проте той кинув тіло і втік у кущі. Дитина виглядала непритомною, не виявляла ознак життя. Свідок одразу викликав на місце події медиків та працівників поліції.

Ви пропускаєте мотивувальну частину, де викладено, що робив суд, чому, і пояснюється застосування законів. Одразу читаєте рішення, а там сказано:

Складу злочину у діях підозрюваного не виявлено. Підозрюваного виправдано.

У вас шок. Як так? Суд виправдав вбивцю дитини, а можливо, і вбивцю-гвалтівника! Це ж жахливо! Неприпустимо! 

Проте, виявляється, що в поясненні до рішення були деталі, що вказували на те, що чоловік до вбивства не був причетний, або гуляв з дитиною, дитина подавилася, а він безрезультатно намагався щось вдіяти, бо загубив телефон і не міг покликати на допомогу, або трапилося ще якесь нещастя, що виключало вину підозрюваного, а його втеча була спричинена афектом (нестабільним емоційним станом, викликаним надмірним стресом чи горем). У житті людей відбувається незліченна кількість дивовижних випадків і збігів, які можуть призвести до того, що нібито очевидна справа набуває значної складності. І навпаки, справа з купою підозр може виявитися звичайною випадковістю.

Саме тому ми вважаємо, що ніхто не може коментувати рішення суду, якщо мотивувальна частина не опрацьована або взагалі недоступна.

Тепер про рішення ЄСПЛ

Насамперед, ми переклали його повністю. Тоді перевірили, що ж там у конвенціях і чим нам це все загрожує. Тож, зараз ми розглянемо:

1. Сфера дії рішення. Де воно застосовне і для чого. Чому воно взагалі з’явилося.
2. Що хорошого у цьому рішенні.
3. Які негативні сторони рішення.

І: Сфера дії рішення

У кінці було вказано, що ЄСПЛ вважає виправданим і таким, що не порушує ст. 10 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» (Далі – Конвенції), рішення національного суду Франції. Це рішення засуджувало місцевого політика від націоналістів до штрафу за те, що він допустив під своїм публічним дописом, коментарі третіх осіб, у яких виражалася негативна думка і звинувачення у бік мусульманської громади міста Нім, і конкретно ще двох осіб (мера і його дружини). Суд вважав, що обвинувачений мав стежити за коментарями, оскільки він політик і зараз передвиборний процес. Обвинувачений був із цим не згоден, посилаючись на ст. 10 Конвенції.

ЄСПЛ сказав, що конкретно в цьому випадку порушення статті немає. 6 суддів погодилися, 1 суддя - виступила проти, вважаючи, що це обмеження свободи слова. 

Чому таке рішення взагалі було можливим? 

У Франції наявне відповідне національне законодавство, яке дозволяє притягувати третіх осіб як співучасників злочину, якщо вони надали платформу для здійснення правопорушень, пов’язаних з мовою ненависті. Зокрема, це можуть бути продюсери, створювачі сайтів. Якби такого законодавства не було – притягнути до відповідальності – було б неможливо. 

ЄСПЛ у мотиваційній частині наголошував, що кожна така справа повинна детально вивчатися (і взагалі, бажано, потрапляла таки в руки ЄСПЛ), бо у таких випадках дуже тонка межа між демократичними обмеженнями задля миру і політичними переслідуваннями. 

Тому потрібно розуміти, що саме враховував суд. Насправді, є деяка проблема, що рішення, через відсутність адекватних каналів комунікації, часто незрозумілі людям. Ми спробуємо максимально просто пояснити мотивацію.

У своєму звіті, поданому відповідно до резолюції 16/4 Ради ООН з прав людини (A/67/357, 7 вересня 2012 р.), Спеціальний доповідач з питань просування та захисту права на свободу переконань та їх вираження, пан Франк Ла Рю, зазначив що:

⦁ Необхідно оцінити чи наявна небезпека насильства через ці коментарі

⦁ Чи мав на меті коментар провокацію насильства

⦁ Контекст (деякі слова можуть бути нейтральними чи агресивними залежно від контексту)

⦁ Наявність систематичної напруги в суспільстві

⦁ Публічність заяви (скільки людей могло її бачити/чути)

⦁ Художнє оформлення, бо іноді твір мистецтва може виглядати образливим для деяких людей, але при цьому не мати жодного стосунку до провокації насильства

Загальна рекомендація № 35 від 26 вересня 2013 року щодо протидії мові расоввої ворожнечі, містить вказівки щодо вимог Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації стосовно мови расової ворожнечі, метою якої є допомога державам, що виконують свої зобов’язання. Принципи, викладені в цій рекомендації, застосовуються до мови расвої ворожнечі, незалежно від того, в якій формі вона проявляється, усно чи письмово, поширюється за допомогою електронних засобів масової інформації, таких як Інтернет та соціальні мережі, а також невербальні форми вираження, такі як расистські символи, образи та неналежна (тобто, така, що якимось чином порушує елементи, які ми ведемо нижче) поведінка на спортивних зборах, включаючи спортивні заходи.

Для того, щоб кваліфікувати акти дискримінації та підбурювання до покарання за законом, Комітет висловив думку, що слід враховувати такі елементи:

⦁ Зміст і форма виступу. Тобто як це було зроблено, у якому стилі, чи використано слова для підсилення емоцій чи маніпулювання, чи є мова провокативною.

⦁ Економічний, соціальний, політичний клімат, у якому промова виголошувалася. Тобто, наскільки реальною була небезпека, оскільки за одних умов вона може бути відсутня (якщо, наприклад, нема напруги в суспільстві), а за інших умов небезпека може бути значною. 

⦁ Положення і статус оратора. Виступ авторитетного політика чи лектора має більший вплив на суспільну думку, ніж випадкові викрики місцевого божевільного.

⦁ Обсяг виступу та його частота. Тобто, чи є така мова випадковою лексичною помилкою, чи це спрямована атака

⦁ Цілі виступу, оскільки захист одних, не має порушувати права інших

Також держави-учасниці (ті, що підписали конвенцію, зокрема й Україна) повинні слідкувати за мовою преси, приймати етичні кодекси, проводити просвітницьку роботу, встановлювати покарання за порушення.

Додаток до Рекомендації № R (97) 20 Комітету міністрів Ради Європи щодо "мови ворожнечі", прийнятий 30 жовтня 1997 р., Передбачає, зокрема:

Термін «мова ворожнечі» слід розуміти, як такий, що охоплює всі форми вираження, які поширюють, розпалюють, пропагують чи виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм тощо. нетерпимість, що виражається у формі агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації та ворожості щодо меншин, іммігрантів та людей етнічного походження.

⦁ Особливу відповідальність несуть уряди і політики держав. «Мова ворожнечі» від цих осіб має бути засуджена і, бажано, карна.

⦁ Необхідно дотримуватися принципу пропорційності (відповідності покарання вчиненому порушенню). Покарання не може бути більше проступку, тому що заборона певних висловлень – дійсно є втручанням у свободу слова.

⦁ Обмеження не повинні забороняти обговорення речей, що становлять суспільний інтерес. Лише забороняти певні форми висловлювань.

⦁ Незнання та недостатня медіаосвіта, а також ізоляція, дискримінація, виховання та маргіналізація можуть бути використані для заохочення використання мови ворожнечі без повного вимірювання її реальної природи та наслідків; Освіта є важливою для оскарження хибних уявлень та дезінформації, що лежать в основі мови ворожнечі, і що вона має бути адресована, зокрема, молоді.

***

Що ми маємо?

Питання складне і навіть ЄСПЛ каже, що його треба застосовувати індивідуально. Суд пояснює, що таке мова ворожнечі і як вона виявляється. Це важливо для нас, аби не сприймати інформацію неправильно. Ми можемо налаштуватися необгрунтовано вороже або навпаки сприйняти з надмірною довірою. З чим ми дуже згодні, так це з просвітницькими заходами, бо вони допомагають правильно зрозуміти мотиви сторони, що прийняла рішення.

 Якщо знаєш, як працює – то можеш взаємодіяти і протидіяти.

ІІ: позитивні моменти

Насправді має доволі зрозумілу дію. Суть у тому, що ви відповідаєте за контент, якщо маєте відповідальність стежити за ним. Тобто, якщо канал куруєте не ви особисто, то відповідати буде той, хто його веде. Вас не змушують видаляти коментарі моментально, не треба моніторити їх 24/7, але ви повинні протягом доби прибрати неправомірні коментарі. Проблема у випадку з французьким чиновником полягала не стільки у самому факті коментарів, а в тому, що він видалив один неправомірний коментар, при цьому залишив кілька інших. Це значило, що на сторінці він був і коментарі читав, тож можна було припустити, що думку того другого коментатора політик поділяє.

Підіймає комунікацію на новий рівень. У випадку застосування образ відносно якоїсь групи за випадковою ознакою, яка насправді, не характеризує їх всіх (як от сказати, що всі жінки повії, або всі чоловіки – козли) – ця група має підстави вважати «агресора» своїм ворогом. Виходить, що як би одна група не намагалася розвіяти якісь стереотипи, допоки є колективне сприйняття – нічого не вийде. До речі, у Європі це працює на шкоду білому населенню. Як? Був створений певний образ пригноблювачів, проти яких правомірно виступати і яких правомірно ненавидіти. Навіть якщо дід конкретного європейця постраждав від репресій, а дід конкретного мусульманина мав непогану посаду – колективна відповідальність для європейців полягатиме у тому, що вони «пригноблювачі». Тож хто б то не був, без розбору, якщо білий – то привілейований. Зараз європейці намагаються ніби реабілітуватися від цього іміджу, тому впроваджують дедалі більше свобод для неєвропейців, проте всі вважають, що вони колективно щось винні. Коли європеєць використовує «мову ненависті» - він ніби підтверджує, що він все ще гнобитель, підтримує амплуа чогось рівно агресивного і такого, що заслуговує смерті. У поєднанні з самозапереченням це дає те, що урядовці не можуть адекватно оцінити, чи є європейці все ще привілейованою верствою і використовують це як факт. Коротше кажучи, європейці повинні дійсно відмовитися від мови ненависті, надавши перевагу освіті, бо звичайну нетерпимість складно обгрунтувати, а ставши на рівень вище – можна не тільки підкріпити свою позицію, але й тверезо оцінити ситуацію аби виправити її. Мова ненависті хоч і має причини, все ж є не тим методом, який можна застосувати. Самодискредитація – це не гуд. 

Колективна відповідальність взагалі – той ще жах. За такою ж схемою мусульмани вважають християн ворогами через релігію. За такою ж схемою жінки вважають чоловіків – потенційними насильниками. Захист від расової дискримінації та заборона колективної відповідальності передбачає, що так само не можна звинувачувати білих у стражданнях осіб інших рас і національностей, а тим більше вказувати, що вони всі причетні до гноблення. Такий підхід наносить шкоду самому білому населенню, а також стосункам білого і кольорового населення, оскільки підтримується і визнається як факт, причетність білих до злочинів, які вони не вчиняли та імідж винуватців, який провокує невиправдану ворожість до них з боку кольорового населення. У зв’язку із дозволом відповідних коментарів у бік білого населення – зростає кількість нігілістичних виступів інших народів, покликаних просто змінити систему, бо вона належить пригноблювачам. Це провокує насильство до білих як до людей, що винні у стражданнях інших. Для вирішення питання – потрібно заборонити також і коментарі, які звинувачують біле населення як єдиний колективний суб’єкт. 

Питання коментарів частково логічне. Якщо політик чи лідер громадської думки не може контролювати підписників і коментаторів у мережі, то чи здатен він буде контролювати людей в реальному світі? До того ж світі, де люди хочуть вбити одне одного. Якщо дозволити будь-які висловлювання, то конфронтація може досягти критичного рівня навіть в межах одного народу (революції і громадянські війни відбувалися переважно за класовою ознакою, де один пригноблює, а інший страждає). Коротше кажучи, шлях до ще одного побоїща, а не об’єднання країни. Насправді, відслідковування своєї аудиторії корисно і для середньостатистичного громадянина, але це неможливо наразі, тому покарання потрібно розбирати поряд із просвітницькою діяльністю. Нерозбірлива поведінка у мережі породжує значно більше проблем, у тому числі для коментатора та майбутнього його співвітчизників. Навіть якщо доводиш, що ти головний, бо належиш до якоїсь групи – рано чи пізно знайдеться той, хто це оскаржить, пославшись на свою належність до іншої.

Ну і ще одна річ. Поки що у нас в Україні нема національного законодавства, яке б дозволило так притягнути до відповідальності. Це не означає, що справа не може бути розглянута, але треба буде довести, що її неможливо вирішити в Україні і добиватися розгляду одразу в ЄСПЛ. Хоча, рішення має сенс, більш того, воно застосовне, якщо пояснити людям, як воно працює і чому це нормально. Не факт, що самі судді повністю розуміють, що не так з мовою ненависті на практиці.

ІІІ: негативні моменти і заперечення

Потрібно зважати на деякі реальні моменти. Наприклад, враховувати можливість атаки ботів або опонентів, коли за хвилину може надходити 1000+ коментарів. Їх невидалення, особливо під час виконання власником допису своїх робочих обов’язків, не має вважатися порушенням. Навпаки, порушник – той, хто влаштував атаку. Нечесна конкуренція і чорний піар – спокушають, але чи хочете ви довгострокової перемоги, чи тільки тимчасової переваги?

ЄСПЛ справді ігнорує те, що ставиться до інших народів як таких, що зазнають систематичних утисків, є пригнобленими і мають право на ширшу свободу слова, ніж європейське населення. Це дуже велика, навіть можна сказати, катастрофічна помилка: вона викликає обурення у європейців, вона викликає обурення і більшу агресію й наглість у неєвропейців, вона закріплює за європейцями статус «пригноблювача», на якого виправдано нападати. Не визнаються реальні проблеми і тенденції, які можна було б перепинити, тверезо оцінивши ситуацію. На жаль, за словами про оцінку соціальної ситуації, про те, яка група домінує і т.д. – ховається деяка упереджена несвідомість. Європеєць одночасно визнає своє право судити і визнає себе як колективного гнобителя. Він не скаже, що образа білого громадянина і образа небілого – одне і те ж, бо він міцно тримає стереотип про пригноблення. Він сам певною мірою долучається до колективної відповідальності, коли не розглядає коментарі з ненавистю до білого населення, до чоловіків або більш успішних людей нарівні з образою та насильством до інших. Тобто, суд теж долучається до нерівності і її підтримки. Він не робить це свідомо. Він дотримується уявлень про справедливість і виходить з первинних умов на континенті, які, наразі, вже застаріли. Виходить ніби «так, у деяких народів є ось така людиноненависницька традиція, проте чи можемо ми в неї втручатися і чи точно всі мігранти з цього народу практикують цю традицію?» - і водночас: «ми всі європейці повинні розуміти свою відповідальність перед світом за наші дії і слова в минулому та зараз». Ми вже писали про це в одному з дописів, проте це справді поглиблює несправедливість.

ЄСПЛ розглядає справи проти країн-підписантів Конвенції, але, на наш погляд, діє дещо обмежено. Він розглядає становище конкретної групи у конкретному місці, відкидаючи глобальні тенденції. Що це означає? Скажімо, у країні, проти якої судиться людина є ворожнеча між Групою Х, Групою У і Групою Z. Група Х складає 70% населення і є панівною. Група У складає 20%, а Група Z – 10%. Відповідно, справа, подана останніми – буде радше вирішена на їх користь. От тільки проблема: в глобальному масштабі Група Х селиться лише на цій території, а в інших країнах кількість її представників не перевищує 1% і вони систематично зазнають утисків. То чи неправомірним є їх згуртування і збереження монополістичного становища на конкретній території? Фактично, суд таким чином прирік би народ на загибель на власній землі. Хіба злочинним є прагнення до збереження, якщо це воля народу? Суд мав би оцінювати загальну обстановку у світі, щоб розуміти, чи не є локальна ненависть причиною глобального утиску. 

Суд каже, що неправомірними є не лише коментарі із прямим закликом до насильства, але й такі, що викликають ненависть до інших людей і провокують насильство. Тобто вважається, що провокуючого елемента достатньо для скоєння злочину. Водночас, вважається, що насильство не може бути спровоковане. Наприклад, що наскільки б провокативним не були вигляд і поведінка особи – це не може бути підставою для насильства. Тобто, тут наявне самозаперечення. То хіба можна казати, що провокативні коментарі = заклик до насильства? 

ВИСНОВОК

Як ми бачимо, є в цього рішення як вади, так і позитивні моменти. Це рішення, при належному застосуванні може і повинно служити захистом і тим націям, що вважаються «панівними». Таке можливо по-перше, якщо припинити вести себе несвідомо (так отримується додаткова перевага, нема до чого прикопатися). По-друге, висвітлювати і надавати поширення ситуаціям, де постраждала сторона належить до «панівних» націй. По-третє, підвищення обізнаності серед населення. І нарешті, пошук аргументів для відстоювання та захисту націоналістичної позиції, оскільки вона дійсно має значний сенс. Щодо засудження власника сторінки за коментарі інших людей – лише дуже конкретні випадки. Такий вирок не буде порушенням права на свободу слова у цій справі, головне – не допустити блокування нормально оформленого контенту, тобто реальної політичної дискримінації, а також добиватися аналогічного ставлення до коментаторів усіх груп, а не тільки націоналістичних. Хай би вони були 1000 разів пригноблені, вони так само зобов’язані дотримуватися правил і виражатися адекватно, інакше це доводить, що пригноблення має сенс.

Ну і одна з причин, чому це не працює при демократичних урядах: ФБ дозволяв VIP-користувачам обходити правила