Про події в Казахстані

Я люблю Казахстан. Люблю його незлих людей, кінематограф, культуру, природу. І особливо люблю те, що казахи практично ніколи не робили нам, українцям, та взагалі білим людям нічого поганого.

А ще казахи - наші брати. Брати не по крові, а по нещастю жити поряд із Московією й бути нею поневоленими протягом сотень років. Як і українці до них, казахи у XVIII столітті самі вступили до складу імперії і так само були жорстоко обдурені свинособаками.

Зараз вони також йдуть до здобуття справжньої незалежності. Йдуть дуже тернистим, складним і кривавим шляхом, але без цього ніяк. Інакше тільки вічне рабство й гниття, перетворення з народу на чергових підданих багатонаціональної Московської Орди.

І схоже, що в Казахстані також розгортається відкрита війна. Війна, яку ще тиждень тому мало хто міг навіть уявити. Війна народу проти влади та іноземних загарбників.

Щоб уявити, як можуть розвиватися події далі, важливо розуміти місцеву специфіку.

• Казахстан, як і уся Середня Азія в цілому - місце зіткнення одразу декількох цивілізацій: пострадянської, кочової Великого Степу, ісламської, також великий вплив мають європейська та китайська.

• Казахи – кочовики, в яких історично усі чоловіки та навіть деякі з жінок були воїнами. Також кочовий спосіб життя змушує мислити більш самостійно.

• У казахів досі дуже розвинені родоплемінні відносини. Вони знають велику кількість своїх навіть дуже далеких родичів, підтримують з ними контакти, тримаються один за одного.

• Головні ліберальні базіки знаходяться поза межами країни й майже не мають впливу на ситуацію.

• Захід не підтримує казахів майже ніяк. Ані загроз санкціями, нічого. Якщо народом не керують прозахідні сили, то його можна вбивати.

• В протестах приймає участь небагато жінок та літніх людей, осіб європейської зовнішності не видно зовсім. Абсолютна більшість - молоді боєздатні казахи.

• Казахський протест є не дуже медійно освітленим. Причини цього - байдужість більшості західних ЗМІ, блокування мережі в країні, а також те, що відбувається він здебільшого в бідних патріархальних регіонах, де населення не надто залучено до соцмереж.

Отже, я бачу два основних варіанти: або протести придушать дуже швидко й криваво, або ж розпочнеться довготривала повномасштабна чи, скоріше, партизанська війна. У цьому випадку перспективи для Казахстану дуже неясні, але все одно це краще за московські кайдани.

Історичні паралелі тут провести зовсім не складно. Зразком для Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) є Організація Варшавського договору (ОВД), військовий союз європейських соціалістичних держав під проводом Радянського Союзу.

ОВД вторгалася до Чехословаччини у 1968 році. Також до цього, у 1956 році СРСР вторгався до Угорщини. В обох випадках причиною були намагання народів цих країн хоча б частково позбутися радянського диктату. Обидва рази ці намагання були придушені через колосальну чисельну перевагу військ СРСР, а також тому, що ніхто ззовні реально не підтримав повстанців.

Якщо не Захід, то хто ж може підтримати казахів у цій війні?

• Кровні брати: Туреччина з її мріями про об'єднання усіх тюрків у Великий Туран, а також Азербайджан. Участь туркменів і тим більше узбеків під питанням, бо в Середній Азії в усіх народів є причини не любити один одного. Цей чинник може спричинити підйом світського націоналізму в Казахстані.

• Китай, який намагається залучити Казахстан до своєї сфери впливу, бо це його сухопутний шлях на захід. Участь військових малоймовірна, зате дипломатичний вплив на Московію, яка постійно намагається підлизнути своєму союзнику, може бути дуже серйозним.

І, авжеж, добровольці:

• Ісламські - насамперед, з Середньої Азії, Кавказу, Близького Сходу. Це спричинить посилення впливу радикального ісламу в регіоні.

• Антимосковські - з України, країн Балтії, Центральної Європи і ще звідки завгодно. Чомусь майже ніхто в світі не любить Московію, з чого б це? Цей чинник укріпить зв'язки між братами по нещастю.

Зовнішня допомога матиме визначальний вплив на спротив казахського народу загарбникам: на його силу, озброєність, підтримку населення, спрямування і, зрештою, на його шанси на перемогу.

Зараз ми вже бачимо створення стихійних партизанських загонів. Цьому дуже сприяє вдале захоплення зброї, екіпірування та спецзасобів на складах та в поліції. Деякі з таких загонів змогли заявити про себе і в медійному просторі. Найвідомішим на даний момент є Фронт Звільнення Казахстану (KLF).

На партизан також можуть перетворитися загони самооборони підприємців, бо влада явно буде проти такої форми самоорганізації, а також тому, що пограбування й погроми, схоже, влаштовують саме провладні провокатори.

Дуже важливо, щоб протест не очолили ліберальні базіки, які не мають до нього відношення. Хоча якраз це не дуже ймовірно, бо вони виступають за мирний протест і навряд чи знайдуть зараз розуміння в Казахстані. Треба, щоб народ зміг висунути нових власних керівників, в ідеалі - світських націоналістів не пантюркістського спрямування.

А далі буде видно. Але за одне ми вже маємо дякувати казахам: вони суттєво знизили московську загрозу для України на найближчий час. Тож щасти їм! Слава вільному Казахстану! Слава Україні!