Про мавок

Відомо, що мавки надають перевагу уникненню прямих конфліктів і мають багато способів це робити. При спробі переслідувати їх мавки цілими поселеннями здатні переміщуватись все далі вглиб свого середовища існування, яким може бути ліс, річка, лиман та інше. Дивно, що навіть у невеликому парку людина може годинами намагатись наблизитись до мавок, і так і не здійснити задумане. Цікавий випадок стався у 2007 році з моїм другом М., який захотів проїхатись дніпровською канатною дорогою. Та на той час дорога вже була передана місцевою громадою в, так би мовити, мавчину власність. Замість двадцяти хвилин М. рухався з чотирнадцять годин, три з яких ще й провів догори дригом. До того ж місцевість, яку М. спостерігав з кабінки, невловимо змінювалась, і час від часу аж ніяк не нагадувала Дніпро. 

Також хочу згадати про питання-приказку «ти шо, мавок ходив ловити?». Воно використовується в зверненні до того, хто дуже довго виконує якесь доручення. 

Хоча є казки, в яких мавчині дороги стали людині в пригоді, на практиці про таке не чули.

Отже, долі окупантів, які неясно з якої дурості стали переслідувати мавок та намагались їм зашкодити, не позаздриш. Де ті вороги?.. Може, будуть бродити таємними шляхами ще сто років, поки не зсипляться попілом і не стануть єдині з вітром й землею.