Про брехню і правду

Сподіваємося, ви вже мали якось нагоду почитати «Державу» Платона, адже ми вже неодноразово зверталися до цього античного твору.

Напевно, ви пам’ятаєте, або принаймні чули, що Сократ при діалозі з Фрасимахом доводив, чому потрібно бути чесним, справедливим і прагнути до істини. Також ви б мали знати про оповідь про печеру, де всі сидять спиною до вогню і бачать тіні предметів, які проносять за стіною. Щоб стати свідомою людиною, треба цю печеру покинути, а воно ж іще невідомо чи вихід є і чи за ним нема пекла. 

Але цікавість і жага до істини мотивують вчинити саме це – вийти за межі звичного, у великий невідомий світ, познайомитися з його приємними та жахливими сторонами.

Дещо схоже описував Джордан Пітерсон у «12 Правил життя: як подолати хаос». Він наголосив, що аби могти дійсно впоратися зі своїм життям і пізнати його – необхідно виходити за межі відомого, а також нізащо не можна брехати. 

Коли ви брешете собі – ви не даєте собі змоги реально оцінити свою особу. Коли ви брешете іншим – ви не створюєте реальність, але вірогідно, створите фіктивні проблеми як для інших, так і для себе і будете змушені вдатися до того ж самообману.

І дійсно. Якщо ви будете обманювати себе – ніколи не досягнете того, чого варті і на що здатні. Наприклад. Ви запевняєте інших і самих себе – що не вмієте брехати і ніколи цього не робите. Дуже малоймовірно, що ви цього не робите насправді, принаймні підсвідомо (кажете одне, а потім заперечуєте собі ж. Не зі злого умислу, а тому, що не задумуєтеся).

Проте, насправді ви погоджуєтеся на те, що апріорі виконати не можете, або думаєте, що можете, а тоді сердитеся і звинувачуєте інших, що вам не вдалося.

Ви кажете, що не брехали, просто оці такі погані обставини вас змусили. Це не ви самі, це ваша маска/зла сторона/взагалі не ви, в очах потемніло і отаке сталося. Проте, це все ще ви. Якби це не були справжні ви, то ви б відмовилися виконувати роботу, яка для вас аморальна, припинили б спілкуватися з людиною, яка змушує вас вести себе неприродно, відмовилися від нечесної вигоди. Не брешіть собі, ви були такими ж справжніми, і маска ваша така ж справжня частина вас, просто ви не хочете асоціювати себе з чимось поганим, тому намагаєтеся відділити від себе це «погане». 

Люди починають сприймати вас як зарозумілого брехуна або як людину безвідповідальну. Вони бачать, що ви насправді не здатні на те, що взяли на себе.

Звісно, впевненість у собі необхідна, бо вона дає нам стимул розвиватися і робити більше, ніж зазвичай, проте це працює лише якщо вона базується на реальних уміннях. Якщо ж ви їх самі собі придумали і не визнаєте цю брехню – то не знаєте, на що здатні, починаєте відчувати, нібито світ до вас несправедливий. Замість того, аби визнати, що дійсно маєте якусь ваду, зрозуміти, коли і як вона виявляється, й працювати над її виправленням – ви витрачаєте час і сили на те, аби виправдати свою невдачу та запевнити людей, що це просто так сталося без вашої вини. Замість виправити – ви ускладнюєте життя.

Коли ви кажете іншій людині неправду, ви обманюєте і себе, бо ніколи не знатимете, як людина б насправді відреагувала. Надто ви боїтеся правди, коли брехня вже зайшла далеко (а це зайві нерви і приховування). Це не весело, бо хоч брехня дає ілюзію контролю – вона так само нестримно може вивільнити всю накопичену енергію і знести вас же. До того ж, ви насправді не знаєте всіх аспектів, які були зачеплені вашою брехнею, тож не можете реально оцінити світ навколо.

Що відбувається, коли ви не можете оцінити себе і світ навколо? Вас опановують емоції (зокрема страх щодо того: працює ваша брехня чи ні), зачасту ви починаєте уявляти проблеми, яких насправді нема або не було б, якби ви хоч трохи зайнялися собою. Багато хто не вірить у державу та її структури і при цьому благає про допомогу в питаннях, які проблемами взагалі не є і на які не довелося б витрачати сил, якби люди тверезо оцінювали світ (і держава має займатися питанням виховання самостійності та об’єктивності під час загальної освіти).

У стані емоцій ви не знаєте своїх сил, бо собі ви набрехали, а отже, не знаєте, що можете вдіяти (надто, коли навколо люди, яких ви обманювали).

Не знаєте також і світу: не розумієте, чи є він зараз смертельно небезпечний для вас, чи ж навпаки. Не знаєте, як до нього ставитися: наївно чи налякано. Не знаєте куди йти, до чого звернутися, як собі зарадити. 

Фактично, брехнею ви створюєте самому собі ілюзію себе та світу навколо. Краще б у вас був вигаданий світ милих поні, які пожирають одне одного у випадковому порядку, але тверезе сприйняття реальності, аніж навпаки. 

Якщо ви відкинете обман – наївне більше не здаватиметься таким простим і безпечним, але й жахливе покаже свою позитивну сторону. Ви не боятиметеся заглянути у те, що вас лякає і дізнатися нове, але й не будете поїдати всяке сміття без розподілу на добре і шкідливе. 

А головне що? Ви хоч і можете апелювати до того, що комусь вдається досягти чогось брехнею, але чи точно ви впевнені, що якби ця людина не брехала – було б гірше? Ви дійсно думаєте, що якби чиновник, що хоче красти гроші з бюджету – сказав правду про свої наміри – було б гірше? Для світу – точно ні. Чи було б це гірше для чиновника? Насправді, теж ні, бо він міг би визнати це і піти розібратися з собою, здобувши те, чого хоче, не вдаючись до підриву життя цілої системи. Одна людина творить соціум. Ми можемо нескінченно жалітися, який він брехливий і несправедливий, але що це свідчить про вас? Це свідчить, що люди, які «прагнуть» правди, або насправді не прагнуть, або не працюють над тим, щоб дізнатися істину та змінити щось. 

Що? Їх надто мало і ніщо вже не допоможе? Знову виправдання небажання зробити світ кращим місцем? Якщо їх мало, але вони дійсно прагнуть правди, то чому б їм згуртовано не підтримати одне одного?  

А так то: немає нічого неможливого – і не обманюйте себе іншим.