Про Моршин, місто, куди не їдуть по своїй волі, або як вилікувати жовчний, і не зійти з глузду

Мор і Шин, два сини, що, згідно з легендою, поїхали з гір шукати щастя в долині, бо в горах нема доріг для нормальних шин. Та й започаткували місто МорШин. Бо доріг там спочатку теж не було, і для шин був суцільний мор. Але таки в 21-му столітті якихось успіхів їхні нащадки досягнули, і тут уже можна їздити на 18-тих AMG і ізолєнті. Місцями ще трохи трясе, але то нічо, безпощадний автомобільний гламур требує жертв. Панянки на 18-сантиметрових підборах мене зрозуміють, бо то ні разу не зручно, зате красиво :)

Взагалі, в МорШині, якщо ви не маєте якої болячки середини, це так живота наші предки називали, і якщо ви не стара кавалєрка, щоб повільно гулять, сидіть у парку на лавочкє і танцювать на діскатєці 80-х, чи може просто зануда — робити тут нічого, від слова “взагалі”. Як сказав мій знайомий: “я бачив багато сонних міст, але Моршин, той спить прямо на ходу”.

Я душею молодий, та й гени такі, що мені і сорок не дають, не кажучи про рідні майже п’ятдесять, тому, відбувши різні садо-мазо процедури, коли в тебе пхають усілякі шланги і зонди, тікав з Моршина щодня кудись, аж за мною курилось. Бо стрес треба скидати, щоб не накопичувався. Накопичувати треба лише позитивні враження, негативні, вони, зарази, самі назбируються, не питаючи дозволу.

Лишень поселившись і отримавши з рук пані докторки розпорядок отого садо-мазо на наступний тиждень, я, з огляду на спеку +30, одразу втік на давно облюбовані Княжі скелі, реальні скелі над водою, а також нагромадження валунів, між якими тече ріка Стрий, утворюючи природні дуже кайфові джакузі, в яких розімне і потеліпає краще, ніж в будь-яких спеціалізованих ваннах і душах Шарко.

Є там і глибоке місце, де можна порядно поплавати і попірнати, змагаючись із течією.

Потрібно доїхати до Стрия-міста, потім повернути в бік Карпат, і між Нижнім і Верхнім Синьовидними, чи, як їх місцеві люди кличуть, Синевицькими, знайти поворот ліворуч, на Труханів, одразу після мотелю “Вікінг”, доїхати майже до мосту через Стрий - тепер уже річку, то буквально пару сотень метрів, перед яким буде два повороти праворуч, до берега. Далі треба вибрати той, з якого ви зможете з’їхати. І я в черговий раз зацінив кліренс 124-го — на крутому горбистому з’їзді всього пару раз злегка черкнув днищем. Дехто там машини і на самій дорозі залишає, але це не наш метод.

Після успішного спуску прокрадаємось ще пару сотень метрів грунтовою горбистою дорогою проти течії річки до такої більшої галявини, власне, навпроти скель, де й уже можна паркуватись.

І насолоджуватись рікою і чудовим видом. А можна пройти вище згаданих мною порогів, берегом, перейти річку вбрід, і на протилежному боці є декілька плоских валунів, під самими скелями, на яких дуже непогано “чілити”. І випити кави, що я одразу і зробив :)

Взагалі кава в таких місцях - то важлива частина мандрів і велике задоволення. Я знайшов чудовий спосіб, як заварювати хорошу каву будь-де і обов'язково розповім про це, окремо. Бо то ціла наука і там багато літер :)
А на Княжих Скелях, на березі Стрия дуже приємно, є лише нюанс. Стрий, це таки річка гірська. Через те, що він тече довго долинами, поміж гір, в спеку вода добре прогрівається, буває, до 25 градусів, а то й вище. Ми там не раз влаштовували і нічні купання, вода після заходу сонця залишається такою ж теплою. Але варто десь в горах пройти зливі, як Стрий стає каламутний і небезпечний. Тому кайф від цього місця можливий лише під час тривалої хорошої погоди.

А якщо кому не сидітиметься у воді, можна проїхати/перейти через міст і залізти зверху на скелю, звідки відкриваються хороші краєвиди.

Далі просто поописую варті уваги локації в моршинських околицях.

Місце номер два, на годинку-другу скочити: скельний монастир в Розгірче.

Можна, наприклад, організувати собі вечірнє чаювання на вершині цієї скелі з видом на захід сонця — ррромаантика! :)

Знаходиться він недалеко від Княжих скель, але звідти в Розгірче ви не потрапите, ну, чи принаймні, я не пробував, а на карті дороги нема, тому напевно краще їхати по протилежному березі від самого міста Стрий, там не складно, на дорозі Стрий-Моршин навіть вказівник відповідний стоїть. Можна під’їхати до самих скель, практично, а можна залишити машину за пару сотень метрів, біля магазину-кафе на краю села і прогулятись. Бо якщо нещодавно йшли дощі, на останньому відрізку шляху будуть хороші такі калюжі, а ви може мерседеса свого лишень помили.

Скелі Довбуша.

Судячи зі всього, романи не обманюють, Довбуш літав по Карпатах, як сокіл, бо в різних місцинах що не камінь, так обов’язково Довбушів. Але на скелі Олекси біля Бубнища поїхати варто, і краще в хорошу погоду. І на пікнік. І на подовше.

Місце бо дійсно атмосферне і приємне.

І саме так має виглядати туристичний об’єкт для людей, з моєї точки зору. Там вас перестрінуть декілька місцевих гідів на конях, які пропонуватимуть свої послуги і сфотографуватись з коником, чи й на нім, але це все, більше ніякого зайвого сервісу і обмежень.

Два-три ресторани будуть по дорозі недалечко, декілька альтанок біля самих скель. Решта — чиста природа. І це ідеально. Можна вилізти на сам верх скель, на свій страх і ризик, ніхто не забороняє, можна прогулюватись між ними, нікому до вас діла нема. І так має бути. Бо є приклад, як подібне місце перетворити на занудну прогулянку для пенсіонерів, про нього розповім далі.

Тут насправді ціла скельна група, багато величезних валунів. І тому це місце дуже полюбляють альпіністи, їх сюди з’їжджається дійсно чимало. І, буває, хтось зривається зі скель, тоді на цьому місці з’являються такі пам’ятні знаки. Це життя, як воно є.

На одну, центральну, напевно, частину скель можна вилізти без будь-якого спорядження і досить безпечно (в суху, звісно, погоду). І зробити це варто, тому що види звідти дуже красиві, та й приємно просто посидіти і повтикати, в смислі, помедитувати на тему “чому я не сокіл, чому не літаю”, чи кому що в голову прийде.

Можна захопити зі собою гамак і десь розтягнути його між соснами. До речі, там багато сосен, що не зовсім типово для Карпат, але вельми приємно, я люблю сосни.

І ще обов’язково влаштувати хороший пікнічок. Бо це аж проситься.

І на цьому приємності не завершуються. При в’їзді на територію скель Довбуша, він, до речі, платний, але чисто символічно, 30 грн. з автомобіля і по 10 з кожної дорослої людини, так от, недалеко від в’їзду є красивий Поляницький водоспад.

Тут у спеку вельми приємно посидіти “в джакузі”. Під самі струмені води лізти не варто, вони досить боляче луплять по спині. І звідки я про це знаю? :) А от бульбашки одразу після водоспаду просто знамениті :)

Увечері, коли настане час повертатись, але виявиться, що вражень ще замало, можна проїхати трохи далі, правда, геть нездалою дорогою… тобто, нездалою для 18-тих низькопрофільних коліс, бо для більш пристосованого до бездоріжжя автомобіля нічого сильно страшного нема, на своїй вісімці я б там і 70 км/год летів. Так от, можна проїхати до водоспаду Козачі сльози. Хоча навіщо — хто б знав. Бо водоспад, будучи дуже фотогінічним в певного ракурсу, це, по суті потічок в хащах, до якого ще добратись треба. Чим там займатися — незрозуміло, крім як зробити отаку фоточку.

А це мерседес, ошалілий від того, що його, створеного для автобанів і гірських серпантинів, погнали розбитими гравійками кудись в дикі гори, де красиво, але ж ай, мої колеса!

Щоб потрапити на скелі Довбуша, потрібно виїхати з Моршина в напрямку Долини, в Болехові повернути праворуч, в гори, і далі слухатись підказок навігатора. До речі!

Недавно відкрив для себе навігатор Waze, і хоча самі карти подобаються мені менше, ніж гуглівські, він має деякі явні переваги. По-перше, він інтерактивний, можна відправляти на ходу координати різних проблемних ділянок, і тому він інформує вас про існуючі ями та інші проблеми на дорогах, включаючи навіть засади поліцаїв, в режимі реального часу :) А, по-друге, він досить коректно повідомляє про швидкісні обмеження і, звісно, камери.

Коротше, поставте, розберетесь, як це працює, там не складно, заціните.В цьому ж напрямку, якщо в Болехові не повертати праворуч, до Бубнища, а поїхати основною трасою далі, в напрямку Долини, правда, доведеться здолати невеликий фрагмент препаршивої дороги… Взагалі, це якийсь фатум. Справа в тому, що в Калуші жили наші родичі, і скільки себе пам’ятаю, з дитинства, ми їздили туди цією дорогою, і завжди в Болехові цей фрагмент був жахливим. Це щось генетичне, напевно, невиліковне, в смислі, не ремонтабельне.

От, якщо таки проїхати далі, можна потрапити в Гошівський монастир на Ясній Горі, відоме місце паломництва.

Є ще одна місцина, про яку мені розповів масажист в санаторії, трохи далі цією дорогою, називається Бовкоти. Там на річці, між валунами, є декілька глибоких місць, щоб навіть попірнати. Але я туди вже не доїхав, бо погода трохи зіпсувалась, стало прохолодно і пірнати перехотілось. Але ви можете спробувати, при нагоді.

З болехівським напрямком завершили, повернемось до сколівського. Наступною причиною до втечі з Моршина може бути водоспад Кам’янка і Журавлине озеро. Потрібно їхати, як на Княжі скелі, але трохи далі, після Верхнього Синевицького буде поворот ліворуч, на Кам’янку. В’їзд там теж платний.

Водоспад красивий, можна скупатися в ньому, глибини вистачає, щоб зануритись, а вода ухх, бодряща, справжня карпатська, навіть у спеку :)

Ну і через дорогу починається стежка вверх, до озера, теж дуже живописного і затишного місця.

А якщо проїхати трохи далі, почнеться долина, облюбована кемперами, місце мальовниче, варте хорошого пікніка. Ми якось там пікнікували навіть в лютому, просто зима якась тоді видалась, геть без снігу, от нас і поперло :)

Ну і як на самому водоспаді, так і по дорозі можна знайти чимало крапок зі смачною їжею.

Тустань, Східниця.

Знову ж, треба доїхати до Верхнього Синевицького, після мосту через Стрий, здається, третій поворот праворуч, і далі в напрямку Корчина. Дорога там нещодавно зроблена, прямо, європейська така дорога. В Корчині буде ще поворот ліворуч, на водоспад Гуркало, але це або пішки, або на чомусь, пристосованому для поганих доріг. Місце мальовниче, але не так просто доступне.

А далі уже до Тустані, давньоруської фортеці. Ми Тустань для себе відкрили дуже давно, коли про неї ще широко не говорили і це просто було нагромадження скель серед лісу. Пам’ятаю, приїжджали сюди з наметом, я ще переїжджав потічок, через який тепер мостик збудований, цікава ночівля була. Чомусь в цьому місці усім снились дуже яскраві сни, прямо, мультіки :)

Можна було полазити по скелях, всюди позазирати. Зараз все окультурили (вхід 65 грн.), зробили пішохідний маршрут довкола скелі дерев’яним настилом, з підйомом наверх, туди не ходи, там не стій, туди не можна, подивився? вільний! Занудство страшне. Тому їхати сюди вартує скоріше під якісь атракції, бо бувають в Тустані і концерти, і фест цілий є, то інша справа. Так що назвав би це місце негативним прикладом, як щось окультуривши, можна вбити більшу частину інтересу, зробити його чи не стерильним.

При в’їзді пара стоянок, виключно платних, по 40 гривен, що обурює, бо це просто площадка, засипана гравієм, зі збиральниками грошей, ніякої організації і сервісу, як і, підозрюю, відповідальності за залишені автівки. На мене при в’їзді продивився черговий, і каже: їдьте туда, в сам кінець, до бмв. Типу, “стару кавалєрку” зібрали в дальньому кутку, щоб очі різним сучасним консервагенам не мозолили, але фоточка вийшла хороша :)

І декілька ресторацій є, піцерій і такого всякого, з бограчем, грибною юшкою, шашликами, наскільки смачно — не знаю, бо не пробував. Але виглядає все цілком пристойно і приємно.

Враження двоякі, з одного боку все гарно облаштовано, доглянуто, культурно і мило, а з другого — скуучно! Сюди, до речі, краще їхати раніше, ніж на скелі Довбуша в Бубнищі, бо взагалі сумно стане після тамтої краси і свободи.

Довго я там не затримався, і рушив далі, до Східниці, теж відомого курорту з джерелами лікувальної води, який, на відміну від Моршина, знаходиться в дуже красивій місцині, це уже гори. Раніше, і не так давно, дорога туди від Тустані була розбитою гравійкою. Їхалось повільно, через гори, по дуже мальовничих місцях. І була вона, ця мандрівка, дуже кайфова! Можна було зупинитись, прогулятись, пороззиратись в будь-якому місці. Зараз це ідеальний асфальт, закутий у відбійники, усі з’їзди замкнені, місць для зупинки не передбачено, просто їдь до Східниці, не затримуйся.

І хоч дорога сама по собі приємна, ти не встигаєш оком кліпнути, як вона закінчується. Та зупинитись же хочеться! І дехто таки це робить, а, повторюсь, місць для зупинок не передбачено, навіть обочини немає, тому машини паркують наполовину на проїжджій частині, на вузькому гірському серпантині, що створює реальну аварійну небезпеку, так що будьте там пильні.

А ще було б дуже приємно, якби паралельно трасі була пішохідна і велодоріжка. Але її нема. Чому?

Східниця дуже мальовнича. Вона мені чимось нагадує один район Праги, де будинки гарно вписані в гірський пейзаж, дуже мені це “зайшло”, пам’ятаю. І у Східниці я відчуваю щось дуже подібне, гори, гармонійно усіяні будинками, базами відпочинку, дійсно красиво.

Обідав я в ресторані “Джимбо”, смачно, і ціни звичайні, середньостатистичні ресторанні, і, мушу відмітити, капучіно реально хороше. Тому рекомендую.

Ще підвозив молоду пару від Тустані, щоб автобуса не чекали дві години, то казали, що в центрі якась дуже хороша піцерія, де піццу на дровах роблять, але я піци не любитель, то не спокусився.

Чого бракує Східниці — це кав’ярень, ресторанчиків десь на горі, щоб звідти відкривався цей чарівний вид на околиці, бо види там таки дуже класні. Взагалі, в Східнцю можна поїхати на пару днів, походити вулицями, піти в гори. Це приємне місце.

А далі я поперся на Майдан, село глибше в горах, куди веде уже гравійка і починаються справжні Карпати. Колись, багато років назад, там була одна така база відпочинку, ми делька разів зупинялись, з рукотворним озером джерельної води. Дуже хороші спогади від купання в ньому, ніби в молоці плаваєш. Тобто, я не Клеопатра, в молоці не купався, але чомусь саме така аналогія приходила :) Пам’ятаю, довший час потім база стояла закрита, мінялись власники, а тепер туди взагалі не пускають, приватна власність. Шкода.

Є ще в Майдані декілька якихось туристичних об’єктів, костел старий і доменна піч, давня плавильня металу, фактично, майже що її руїни, куди приїжджають, якщо потрібна якась вагоміша причина, крім просто насолоди від гір :)

Можна заїхати й далі, за карпатською красою, в Зубрицю. Я цього разу не поїхав, бо час було назад.

Повернувшись до Східниці, незле мотанутись через перевал, в бік Борислава, подивитись на нафтові помпи.

Та й серпантинами перевалів завжди приємно катнути на хорошій потужній машині, яка на крутому підйомі не мучиться, а навпаки, ніби нашіптує: "Давай! Натисни ж педаль, нумо відсмалім!". Сам Борислав ніякого інтересу особливого не викликає, але через нього можна потрапити в Трускавець, теж відомий курорт, трохи іншого спрямування, ніж Моршин. І донедавна він також був таким собі останнім пристанищем совка. Востаннє я заїжджав туди років 3-4 назад, і, незважаючи на місцеві спроби щось трохи виправити, совок і провінційність процвітали. Приїхавши туди зараз, я упізнав, і одночасно не впізнав це місто. Якщо не знати, де ти знаходишся, створюється повне враження будь-якого європейського містечка. Сказати, що я вражений — це не сказати нічого. Старі розвалюхи в центрі знесено, ті будинки, що мають архітектурну цінність відреставровано, чи в процесі, нове будується, тротуари, плиточка, бруківочка, клумби, зелень… Категорично рекомендую, хто має можливість, приїхати в Трускавець на пару днів, зацінити проведену роботу. Знаєте, я таки уже хочу поїхати туди на трохи, побути в цій атмосфері. Тепер це реально класний міжнародний курорт! І приклад для натхнення тим, хто вважає, що зміни на краще — це взагалі дооовгоо!А Моршин… Моршин — хороше місце для людей з проблемами травної системи. Тут дійсно можна добре продіагностуватись і полікуватись. Був я в санаторії “Моршинський”, лікарі фахові, мед.апаратура хороша, діагностують якісно. Але їдьте автомобілем, щоб після процедур, по обіді, утікати з моршинського совка на різні більш приємні локації.

PS. Якщо основуватись на відомому вислові про сестру таланту — лаконічність, то з талантом у мене не дуже, бо вийшла розповідь не купе, не седан, а прямо лонг… лонг рід :)

___ ___ ___
https://t.me/ROstADventure