Приповісті 26-27

26 розділ

[1] Як сніг улітку, як злива в жнива, – так не личить нерозумному честь. [2] Як пролетить горобець і як промигне ластівка, – так і безпідставне прокляття не сповниться. [3] Що батіг для коня, а вуздечка для осла, те палиця для спин нерозумних. [4] Не відповідай нерозумному на його безглуздя, аби тобі не стати таким як він. [5] Дай нерозумному відповідь відповідно до його безглуздя, щоби він не вважав себе мудрим у власних очах. [6] Що посилати звістку через нерозумного, те відтинати собі ноги, або випити гіркоту. [7] Що безпорадні ноги паралізованого, те притча в устах нерозумного. [8] Віддавати шану нерозумному, – те саме, що прив’язувати камінь до пращі. [9] Що колюча тернина в руках п’яниці, те притча в устах нерозумного. [10] Як стрілець, що ранить кожного перехожого, так і той, хто бере на роботу нерозумного чи пройдисвіта. [11] Як пес повертається до своєї блювотини, так і нерозумний повторює своє безглуздя. [12] Чи ти бачив людину, яка мудра у власних очах? На нерозумного більше надії ніж на неї! [13] Ледар говорить: Лев на дорозі! Лев на кожному майдані! [14] Як двері повертаються на своїх завісах, так лінивий на своєму ліжку. [15] Ледар простягає свою руку до миски, але йому ліньки піднести її до свого рота. [16] Лінивий вважає себе розумнішим за сімох, які відповідають розсудливо. [17] Хто, проходячи мимо, втручається в чужу суперечку, той хапає пса за вуха. [18] Що, прикидаючись божевільним, жбурляти головешки та пускати смертоносні стріли, [19] те обманювати свого друга, а потім говорити: Я лише пожартував. [20] Коли закінчуються дрова, вогонь гасне, так само коли нема наклепника, сварка припиняється. [21] Вугілля для жару і дерево для вогню, а сварлива людина – для розпалювання сварки. [22] Слова наклепника, як ласощі, які з їжею легко потрапляють у глибини нутра того, хто вислуховує. [23] Що глиняна посудина, покрита підробкою срібла, те полум’яні уста при злосливому серці. [24] На словах ненависник може видавати себе за іншого, тоді як у своєму серці він втаює підступ. [25] Навіть якщо мова його лагідна, не вір йому, бо сім гидот у його серці. [26] Хоча ненависть хитро приховується, злостивість людини відкриється перед громадою. [27] Хто копає яму, той сам до неї впаде, і хто вгору котить камінь, на того він і покотиться. [28] Брехливий язик ненавидить ним же поранених, і облесливі уста готовлять погибель.

27 розділ

[1] Не хвалися завтрашнім днем, бо не знаєш, що той день принесе. [2] Нехай хвалить тебе хтось інший, а не твої уста, – хтось чужий, а не власний язик. [3] Важкий камінь, і не легкий пісок, але гнів нерозумного тяжчий від них обох. [4] Лютість жорстока, гнів невгамовний, але хто встоїть перед заздрістю? [5] Краще відвертий докір, ніж нещира любов. [6] Докори друга є ознакою вірності, тоді як поцілунки ворога зрадливі. [7] Ситий топченавіть стільник з медом, а для голодного навіть гірке буде солодким. [8] Як пташка, що покинула власне гніздо, так і людина, котра залишила свою місцевість. [9] Як миро і пахощі звеселяють серце, так солодкий нам друг сердечною порадою. [10] Не залишай свого друга, ані друга свого батька, і не шукай дому твого брата в день свого нещастя, бо кращий сусід, що поряд, ніж брат, котрий далеко. [11] Будь мудрий, сину мій, та радуй моє серце, і я знатиму, що відповісти тим, хто мене лихословить. [12] Розважливий бачить лихо і ховається, тоді як необачливі йдуть далі й зазнають збитків. [13] У того, хто поручився за чужинця, заберуть останню одежину, – віддадуть її в заставу за чужинця. [14] Коли хто з самого ранку голосно вихваляє свого друга, то вважатимуть, що він лихословить його. [15] Безперервне капання води з ринви в сльоту і сварлива жінка – однакові. [16] Вгамувати її, – те саме, що втримати вітер чи олію у своїй правиці, – вона обов’язково дасть про себе знати. [17] Залізо гострять залізом, а поведінку людини формує навіть погляд його друга. [18] Хто доглядає за смоківницею, їстиме її плоди, – так само, хто вірно служить своєму господарю, такий буде в пошані. [19] Як у воді відбивається обличчя до обличчя, так серце людини відображає саму людину. [20] Як ненаситні шеол і безодня, так само ненаситні й людські очі. [21] Що плавильня для срібла або горно для золота, те для людини уста тих, які хвалять її. [22] Хоча б товкти нерозумного товкачем у ступі разом із зерном, його безглуздя не відстане від нього. [23] Пильно доглядай за тваринами твого стада, і хай твоє серце буде з отарами. [24] Адже багатство не вічне; воно, як і корона – не переходить з роду в рід. [25] Коли скосиш траву, з’явиться нова зелень, і збиратимеш сіно навіть на горах, – [26] це значить, що матимеш овець для одягу, і козлів на купівлю поля; [27] матимеш також достатньо козячого молока для харчування тобі та твоїм домашнім, як і на прожиття твоїм слугам.