Принцип фаховості

У нас зараз цікаві часи ворожості до науки, котра довгий час допомагала людям робити нові відкриття й орієнтуватися у просторі. Йдеться саме про політизацію науки, коли багато наукових досліджень відкидаються як «заангажовані». Звісно, дуже ймовірно, що вони дійсно такими є, особливо, коли їх замовляє якась організація чи публічна особа.

Проте суть навіть не в тому, що кожен апелює лише до тих досліджень, які йому подобаються, при цьому відкидаючи всі інші, а в тому, що через це нівелюється значення науки як таке. А ще повага до фаху й освіти взагалі. Люди починають вважати, що умовна пенсіонерка, котра має 9 класів освіти – може бути більш компетентною, ніж, скажімо, лікар-фахівець. Річ не в тому, що така пенсіонерка геть не розбирається ні в чому. Вона то розбирається, але в тому, чим займається. Скажімо, вона вирощує чудову городину на продаж. Хіба матиме право тоді той умовний лікар, котрий все життя прожив у столичній квартирі й городу в очі не бачив – прийти до неї і радити, як краще посадити, а коли полити, а коли зібрати?

Нам доволі просто уявити, як за столом збираються електрик, продавчиня, лікарка, водій таксі й фітнес-тренер і починають обговорювати політику. Вони кажуть: «ось тут не так, а цей закон поганий, а той закон ще якийсь, а я б зробив/-ла таким-то чином. І ці дурні, і ті дурні, а ці нас обманюють. А я проголосував/-ла за такого-то кандидата, а він такий м*дак». Ми самі непроти долучитися до такої дискусії, бо ніби нема людини, яка не мала б ні до кого претензій. Проте, ми би дуже сердилися, коли б приїхали до нас якісь чиновники, стали біля паркану й почали обговорювати, що там у нас хата не домальована, а тут у нас росте шипшина замість квасолі, а хризантеми у нас рожеві, а не білі і взагалі нікудишні ми господарі на своєму подвір’ї, бо стежка протоптана, а не каменем викладена. 

Що ж каже принцип фаховості? Що людина, яка некомпетентна в питанні – не може лізти у справи відповідного фахівця. Те, що вона каже, що на його місці вчинила б якось інакше – ще не означає, ані що вона б дійсно так зробила, ані що це було б можливо. 

Можна заперечити. Ми недарма одразу згадали лікаря. Який рівень довіри у нас зараз до ВООЗ, до МОЗ через проблеми з коронавірусом? Одні люди щиро вірять у вірусні жахи, коли як інші без проблем обходяться без засобів індивідуального захисту й не хворіють. Відповідно, перші прислухаються до рекомендацій МОЗ, вакцинуються, сердяться на тих, хто позиціонує себе як антивакцинатор. Водночас другі – звинувачують МОЗ у бажанні ввести всіх в коронавірусне рабство, заткнути масками і потравити вакцинами, кажуть, що вакциновані люди просто грантоїди. 

Проте це банально питання двох правд. Одні люди самі хворіли короною, втратили друга/члена родини, мають підстави для побоювань. Інші люди такого досвіду не мали, натомість знають людину, котра померла від вакцинації. Обидві групи по-своєму праві, адже як перенесення хвороби, так і реакція на вакцину – дуже індивідуальні. Лікарі не можуть точно сказати, яка людина помре, тому вони одразу просять усіх людей дотримуватися певних обмежень. 

Інша справа, що управлінці у своєму фаху часто не розбираються за сучасної демократичної системи і впроваджують ці обмеження абсолютно жахливо, так, що від них ні користі нема, і ще й шкоди повно.  

В одного з адмінів родичка працювала в пологовому і чергувала саме тоді, коли у 2020 там померла породіля від коронавірусу. Звісно, у неї були підстави відчувати тривогу щодо цієї хвороби. Так само знайома лікарка працювала з хворими протягом усього часу коронакризи. У неї теж були причини казати про небезпеку хвороби, оскільки вона особисто зіткнулася з перенавантаженням лікарні, коли апаратів ШВЛ не вистачало на всіх, а працювати доводилося стабільно понаднормово. 

Ми можемо стояти у парку і говорити щось про статистики, про безпеку чи небезпечність, теоретично міркувати, втім практичну інформацію ми все одно отримаємо від безпосереднього учасника процесу.

Щодо, власне, коронавірусу, то й лікарі кажуть, що маски не дуже то й мають сенс, бо люди заражаються зазвичай не у транспорті, хіба що вони там не просто їдуть. Спекуляції на захворюваності, звісно є, бо іноді можуть і пацієнта з ГРВІ приписати до коронавірусного. Щодо вакцини – то вона має радше індивідуальний ефект. До речі, багато де є звинувачення, що виробників вакцини від відповідальності звільнили. Ми вважаємо, що насправді відповідальність несе держава-покупець, оскільки кожна вакцина потребує відповідних умов перевезення та застосування, а за договором купівлі-продажу до завдань ПОКУПЦЯ належить перевірити відповідність продукту заявленим ознакам, забезпечити умови для його подальшого використання. Ну не повинен виробник вакцини слідкувати, щоб ці баночки завезли в кожне село на однакових умовах. Це завдання ДЕРЖАВИ. Ви ж коли на пошті товар побитий прийшов – звинувачуєте перевізника, а не виробника. Або коли вам кур’єр піцу перевернув – у вас претензії до кур’єра, який віз як попало, бо логічно, що піцерія вам піцу не перегортала догори дригом. 

От що дійсно ми могли б зробити значущого – слідкувати за своїм здоров’ям, щоб якщо справді ситуація загострюється – до лікарень потрапляли лише пацієнти з вірусом або в стані нагальної потреби (як от апендицит), а не всякі з цирозом печінки, інтоксикацією від алкоголю чи наркотиків, з переломами хребта тому що «дуже хотів хайпанути, як тачку на ходу перескакував».

Так отож, якщо ви не хочете, щоб до вас лізли зі своїми повчаннями – не лізьте і самі, але вимагайте чесності. Тут треба погодитися зі словами однієї доволі відомої постаті минулого століття, про те, що втручання абсолютно далекої від фаху людини у професійні справи іншої – брудна образа, яку можна прирівняти до звинувачення в некомпетентності. І дійсно, чи не образа те, що людина, котра витратила 6 років на профільне навчання і ще 5-10 років на постійну зайнятість у своїй сфері – повинна слухати беззмістовні претензії від людини, яка у вільний час заледве прочитала півкнижки з відповідної теми? Так ми принижуємо освіту та кваліфікацію загалом. Навіщо вчитися, коли можна просто прийти і заявити свою «експертну думку», до якої всі повинні пристати просто тому, що вона нібито «народна і незалежна»? Навіщо тоді взагалі бути компетентним?

Ні, так не піде. Проте, не ми не можемо собі дозволити бути настільки наївними, аби не намагатися запобігати обману і спекуляціям. Особливо коли сфера торкається життя багатьох людей (майже кожна сфера, насправді). Для цього, звісно, ми маємо прийняти відповідні зміни в суспільстві, зайнятися вихованням та підготовкою майбутніх фахівців, повинні донести до них і нормативно закріпити, те, що вони несуть особисту відповідальність за свої дії. Повинні також культивувати співпрацю фахівців, а не продовжувати дитячі ігри з розряду «фізик філологу ворог».

Лише через адекватну співпрацю ми зможемо досягти належної реалізації того, що нам у повсякденному житті потрібно. Без оцих от незрозумілих нападів паніки, які намагаються врятувати одну сферу, вбивши усі інші, а на ділі вбивають все. Без оцих от намагань догодити одній сфері за рахунок інших. Ми ніколи не перестанемо казати про цілісність системи, адже допоки ми не зрозуміємо її на побутовому та глобальному рівні – ми не зможемо приступити до створення якісно кращого майбутнього. Лиш продовжуватимемо гратися у перетягування канату і нам ще пощастить, якщо це перетягування нас не поглине і не уб’є.

Тож, узагальнимо, принцип фаховості, полягає у:

1. Якісній підготовці знавців своєї справи

2. Відмові від насильного втручання у їх діяльність з боку людей, котрі в цій сфері напрацювань та знань не мають

3. Взаємодії між фахівцями різних галузей без примусу й необгрунтованого втручання

4. Належної взаємодії між фахівцями та органами влади

5. Належної взаємодії між фахівцями та публікою (надання можливості ознайомитися з оригіналами матеріалів через ЗМІ, живі виступи, друковані видання, популяризація напрацювань)