Прихід до влади Павла Скоропадського. Як це було?
Телеграм-канал Шляхетська управаРозглядаючи питання: як так сталось, що російський генерал, флігель-ад'ютант світи Його Величності, людина геть відірвана від України і її нехай би культурницького руху, – стала Гетьманом України?
Тут варто зазначити, що сам Скоропадський влади не прагнув, а навіть "боявся" її, а тому опинившись у політиці, проводив все дуже повільно, розраховуючи що воно "саме якось вирішиться". І справді, вирішувалось! Обставини самі кидали Скоропадського на ті кроки, які впевнено просували його до влади: «Довкола мене були люди, котрі говорили, що треба створити Гетьманство, що ось ви будете гетьманом і т. д. Це все я сприймав як жарт і ніколи над цим серйозно не замислювався», – згадував він.
Промовиста ситуація сталася тоді, коли Скоропадського і його 34 армійського корпусу торкнулося питання україназіції. Генерала відверто бентежила така політика зверху щодо частин, він боявся що звернення до національних почуттів вояцтва піде не в то русло і врешті-решт, як то завжди буває, скотиться до більшовизму: «Я побоююсь одного: коли я захочу формувати справді український національний корпус, то я з чистою душею візьмусь за цю справу, як українець, але чи можете Ви дати мені слово честі, що я не потраплю в якусь австрійську інтригу з моїми бажаннями?» – запитував він члена українського клубу при штабі фронту, капітана М. Удовиченка.
З цього всього робимо висновок, що до революційних зрушень 1917 р. Павло Петрович наглухо забуває про Україну і ототожнює свою особу з вищим прошарком російської знаті — аристократією, що робить свою кар’єру навколо палацу Романових.
Коли ж насправді Скоропадський подумав що зможе стати гетьманом?
На це питання він сам відповідає у свої споминах: «Поштовх в ідеї проповідування Гетьманства, вперше, я прочитав в одній статті правничого товариства, основний посил якої був у сильній критиці проти існуючого стану речей і вимаганні, аби владу було віддано якійсь особі з диктаторськими повноваженнями, котрі одні лише можуть порятувати країну. Ця стаття справила на мене враження. Це було на початку другої половини березня 1918 року...». Приблизно в цей же час була створена Українська Народна Громада - партія Скоропадського під егідою якої він прийде до влади.
Бажання стати Гетьманом є, своя партія також є, козацько-шляхетське походження цьому теж неабияк сприяє, що ж заважає?
На той час правила країною УНР, яка щоби вигнати більшовиків з України покликала на допомогу німців. Ті не замислюючись одразу ж відгукнулись на прохання українців про допомогу, але зробили це в обмін на "хліб". Справа в тому, що Німеччина програвала війну і в країні вже не вистачало сільгосппродукції, всі витрати йшли на забезпечення потреб армії, а Україна – житниця Європи, могла ці їх прогалини в економіці закрити. Але ступивши на Україну, німці побачили нездатність тамтешньої влади виконувати взяті на себе обов'язки. Союзники, з безпорадності ЦР, почали виконувати окупаційні функції. Це не подобалося ні німцям, на яких селяни дивилися як на ворогів, ні українській владі, треба було щось міняти і саме за таких обставин Скоропадський знайшов себе (а точніше його знайшли обставини).
24 квітня 1918 р. в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Гренера була проведена таємна нарада, на якій остаточно вирішили питання про кандидатуру майбутнього диктатора. Перевагу, з-поміж інших кандидатів, віддали П. Скоропадському - він найбільше підходив в уявленні німців на цю роль.
Власне, державний переворот
Відставний генерал мріяв здійснити державний переворот, приблизно такий, який намагався зробити у всеросійському масштабі Лавр Корнілов. Уроки та висновки з невдач Корнілова він зробив. На думку Скоропадського, Україні потрібна була бюрократично-військова диктатура, що необхідна для «заспокоєння країни» та відновлення приватної власності. Готуючи зміну влади у країні, Скоропадський намагався залучити до своїх прихильників знаних людей з різних таборів — з кола «правих росіян», з поміркованих українських патріотів і самостійників, з усіх невдоволених владою.
За розробленим планом заколоту, Скоропадського мали обрати гетьманом «всія України» на Хліборобському з’їзді у Києві, а вже потім, враховуючи реакцію офіційних установ республіки, перейти до здійснення військового захоплення влади. Але повної єдності між делегатами з’їзду не було. Частина депутатів-полтавців із партії хліборобів-демократів іще шукала компромісу з ЦР, у той же час «Союз земельных собственников» виступили за негайну ліквідацію ЦР, за відновлення прав приватної власності на землю та бажали «правої» диктатури. Скоропадський завітав на засідання «Союзу земельных собственников». На цьому засіданні було намічено, що з’їзд буде працювати два дні і що проголошення гетьманської влади відбудеться наприкінці другого дня — 30 квітня. Тобто фактично, гетьманський переворот планувався не на 29, а на 30 квітня.
28 квітня сталося хрестоматійно відоме вторгнення німецького військового підрозділу у зал засідань Центральної Ради з обшуком і арештом кількох урядовців (на днях членами Ради було проведено викрадення відомого київського банкіра Доброго, який окрім махінацій із нерухомостями, лобіював німецькі інтереси в Україні). Коли членів ЦР було відпущено з-під арешту і вигнано із сесійної зали, багато депутатів вважали, що вже відбувся розгін вищої законодавчої влади республіки і стався переворот. Але на подив багатьох свідків інциденту, засідання ЦР було відновлено наступного дня — 29 квітня 1918-го. Брутальність німецького командування викликала протести «радівців» і підхльоснула їх до термінового прийняття першої Конституції УНР. Центральна Рада встигла внести кардинальні зміни до земельного закону — замість повної соціалізації землі Рада визнала на неї приватну власність, — причому до 30 десятин не підлягало відчуженню. Але про це рішення, що мало примирити уряд з німецьким командуванням і власним заможним селянством, уже не довідалися «міцні» хуторяни (тимчасові союзники гетьмана з партій хліборобів-демократів і хліборобів-власників). Німці сприйняли цей крок як спізнілий...
Після конгресу його учасники вирішили всім з’їздом піти на Софійський майдан, де мав відбутися хресний хід та молебень: «Це були хвилини, яких забути не можна. Скільки світлих, чистих надій, скільки бажання працювати! Преосвященний Никодим виголосив проникливу промову. Хор грянув: «Многії літа панові нашому, Гетьману всієї України», дзвони Св. Софії гули щосили. Я назовні був спокійний, але в душі переживав багато. По закінченні молебства, під вітання натовпу, я поїхав додому» - згадував Скоропадський.
Покінчивши з переворотом, 30 квітня для Скоропадського почалися його «8 нестерпних місяців» гетьманства...