Танцівниця гламурного бару

"Неймовірний вечір"

Ще один неймовірний вечір танцівниці, на ім'я Бон. Залишалось декілька хвилин до виступу. Гал в холі будівлі було чутно навіть в гримерці. Дівчина сповнена ентузіазмом роздивлялась себе у дзеркалі туалетного столика. Яскраве світло лампи освітлював кожну лінію обличчя. Личко Бон було злегка втомлене, але все ж таке радісне.

Почувся легкий стукіт. Вона знала хто це. Він завжди приходив перевіряти, як вона, перед виступом. Відкриваючи двері вона з ніжною посмішкою промовила.

— Вітаю. Я дуже рада Вас бачити.

Містер "С" увійшов до гримерки. Він нахилився до дівчини та прибрав декілька пасом з її обличчя. Від ніжного дотику в Бон пішли приємні мурашки по шкірі.

— Ти сьогодні краще виглядаєш моя люба кроличко. - промовив він з посмішкою.

— Дякую. - промовила вона тихо. - Мені дуже приємно.

Чоловік нахилився до дівчини та поцілував її в щоку.

— Будь прекрасною Бон. Як і завжди. - промовив він тихо.

— Звичайно.

***

Після того як Містер "С" провідав Бон вона була готова до виступу. Відчуття неначе в перше. Дрижаки, адреналін, стукіт серця який неначе ось-ось вистрибне. Емоції керували кожним граційним рухом дівчини.

Вона вийшла на сцену. Місце для виступу було добре освітлене, від чого було відчуття наче всі присутні були в тіні. Бон з посмішкою йшла вперед вітаючись жестами з гостями. Чулись свисти зі столиків заднього ряду, та радісні розмови що нарешті пані вийшла.

Момент настав. Бон глибоко вдихнула. Почала грати музика. Перші хвилини, а з ними перші рухи. Вона була саме тією на кого було звернено увагу. А натомість Бон розкривала все що відчувала під час кожного руху. Це надавало їй не аби якого шарму та краси. Дівчина була на своїй хвилі. Вона плила під час танцю. Кожний динамічний рух давався з неймовірною легкістю та вишуканістю. Всі очі були прикуті до її рухів, до її тіла, до її динаміки.

Вона бачила всіх присутніх. Кожного хто радісно спостерігав за нею. За їх улюбленицею яка виступала зараз перед ними на сцені. І коли вона поглянула у бік то зустрілась з поглядом симпатичного чоловіка. Він пронизав її наскрізь від чого на долю секунди зародилось дивне почуття. Бон вирішила не звертати на це уваги та продовжувати вступ. Але погляд незнайомця з натовпу все ще свердлив її. Бон не хотіла панікувати. Не зараз коли вона перед людом та миті якій присвячувала всю себе. Лише проскочила думка, щоб це відчуття зникло.

***

Коли виступ закінчився, увімкнули основне світло. Було видно кожного чоловіка та жінку які сиділи за столом. Вони сиділи та радісно обговорювали яка вона гарна сьогодні. В залі було чутно аплодисменти які були присвячені зірочці цього вечора.

Бон з посмішкою вклонилась та пішла в гримерку. Вперше за весь цей час вона була рада що виступ скінчився.

***

Бон роздивлялась своє занепокоєне обличчя. Вона наблизилась до дзеркала та прибрала деякі локони короткого волосся після чого глянула собі в очі.

Почувся глухий стукіт. Дубові двері гримерки легко відчинилися. Увійшов Містер "С".

— Бон?

Вона перевела погляд на чоловіка не промовивши ні слова.

— В тебе щось сталось?

— Ні. Все гаразд. - промовила вона киваючи головою та повернулась до чоловіка.

Містер "С" підійшов до дівчини та поклав свою руку на її обличчя.

— Глянь на мене. - промовив він та потягнув її личко на себе.

Дівчина від безвихідної ситуації глянула в очі коханого.

— В тебе дивний вид.

— Можливо втома? Я вже декілька вечорів підряд виступаю. - промовила вона тихо та понизила плечима.

— Тобі не подобається?

— Ні. Звичайно подобається. Просто хочу по скоріше лягти відпочити.

— Поїдеш сама до дому?

Вона кивнула та поклала свою на його руку.

Він завжди залишався довше. Бон інколи з ним. Але були вечори як і ці, коли вона їхала сама.

Тільки це не подобалось чоловіку. Він насупив брови, а в очах можна було побачити змішані емоції. 

— Впевнена? Може ти залишилась би? З тобою може щось трапитись. Я б цього не хотів. 

Промовтви він та його рука ковзнула до підборіддя Бон, змушуючи її підняти голову вище. 

— Все буде добре. З хвилини на хвилину буде автобус. Я зможу поїхати на ньому. Та й в таку годину людей там буде не багато.

Містер "С" дивився на обличчя. Він обдумував кожне слово сказане Бон. 

— Добре. Будь обережна люба кроличко. 

Після чого він полонив її у ніжний поцілунок. Короткий та такий теплий для Бон, який зігрівав її.

Після поцілунку вона посміхнулась та промовила.

— Звичайно.

***

Зібравши важливі речі Бон вийшла з гримерки. Вона йшла в залі повного натовпу. Чи не кожен казав те як вона прекрасно виступила сьогодні, як завжди. Були й компліменти стосовно її вигляду, який заворожував. Від кожної людини яка зустрічалась за цей короткий проміжок дороги, зала здавалась більшою та глибшою, а вихід все далі та далі. Але раптом Бон відчула ще чиюсь присутність, окрім тих хто був у полі зору. Повернувши голову у бік вона знову побачила його. Того чоловіка який весь вечір не зводив очей від неї. Той самий який здавався найбільш загадковим.

— Дозвольте пані Бон пройти до виходу. - промовив незнайомець до людей.

До появи незнайомця вони невпинно говорили компліменти та те яка вона прекрасна. Як хотілось знову побачити її на сцені. Але після слів чоловіка вони затихли. А потім почали просити вибачення та пропустили її до виходу.

Незнайомець супроводжував її до дверей та відкрив їх, щоб Бон пройшла першою.

— Дякую. - промовила вона та посміхнулась. - Ви мене врятували.

— Радий це чути. - промовив він.

Бувши на вулиці та на зупинці чоловік промовив.

— Я не хотів би повторюватись за іншими, але Ваш виступ був прекрасним. Вмієте заворожити.

Бон посміхнулась та промовила.

— Мені дуже приємно це чути.

— Ви здаєтесь утомленою. Це через часті виступи?

Вона повернула голову до нього.

— Так.

— Варто сказати що я бачив не один Ваш виступ. І кожного разу ви прекрасно танцюєте, неначе вперше.

Бон спостерігала за чоловіком. Вона хотіла відповісти якось по інакшому замість "Дякую", але зірки не зійшлись. Натомість вона ніяково пустила погляд перебираючи свій словниковий запас.

— Перепрошую за свої манери. Дозвольте відрекомендуватись. Мене звати Кіт. - промовив він легенько вклонившись.

Такий легкий жест трохи розсмішив Бон, від чого та пустила тихий та втомлений сміх.

— Рада знайомству, пане Коте.

— Це взаємно пані Бон.

Деякий час вони стояли в тиші. Вона не здавалась не зручною. А більш комфортною. Бон чекала на свій автобус який от не от прибуде. Бон глянула у напрямок звідки повинен він приїхати. І коли транспорт почав прибувати чоловік почав говорити.

— Як ви дивитеся на те, щоб зустрітись у вільний час?